ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654

  Бібліографічне посилання: Горобець В.М. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pereiaslavska_rada_1654 (останній перегляд: 19.02.2019)
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 – козац. рада, скликана гетьман. урядом Б.Хмельницького 18 (8) січня 1654 для проголошення акта прийняття Військом Запорозьким зверхності рос. царя Олексія Михайловича; один з епізодів процесу оформлення українсько-рос. військово-політ. союзу, що згодом у працях частини рос. та укр. істориків, а також в офіц. ідеології радянської д-ви набув значення ключової події в ході возз'єднання українського народу з братнім російським народом.

Скликанню П.р. передували переговори гетьмана Б.Хмельницького, ген. писаря І.Виговського та переяслав. полк. П.Тетері з главою рос. делегації боярином В.Бутурліним 17 (7) січня 1654 щодо процедури майбутнього проголошення акта переходу Війська Запороз. під "високу руку царя". Узгоджена сторонами процедура не передбачала скликання Генеральної військової ради 18 (8) січня 1654. Обговорення укр. стороною питання доцільності прийняття царської протекції мало відбутися в ході призначеної на ранок цього дня старшинської ради. Після цього планувалось оприлюднення В.Бутурліним грамоти царя Олексія Михайловича, адресованої гетьману та всьому Війську Запороз., обговорення її змісту козацькою старшиною й принесення присяги вірності цареві в соборній церкві Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький).

Рішення про скликання козац. ради із розширеним складом учасників, вочевидь, було ухвалено в ході проведення вранці 18 (8) січня старшинської ради. Оскільки проведення заг. ради було призначено на 2-гу годину по полудні того ж таки 18 (8) січня, а Військо Запорозьке після завершення виснажливої Жванецької кампанії 1653 було розпущене по домівках, взяти участь у проведенні цього зібрання реально могли лише ті старшини й козаки, які супроводжували Б.Хмельницького до Переяслава, а також місц. козаки та міщани. Зокрема, достеменно відомо, що в роботі П.р. взяли участь полковники Переяславського, Чигиринського, Черкаського, Канівського, Корсунського, Білоцерківського, Київського, Чернігівського, Ніжинського, Прилуцького, Миргородського та Полтавського полків (відсутніми були брацлавський, уманський, кропивнянський, кальницький та паволоцький полковники). Загалом же на П.р. були присутні бл. двохсот старшин полкового і сотенного рівня. Кількість рядового козацтва була мінімальною. Так, напр., до списків козаків, які 18 (8) січня склали присягу цареві, було занесено лише одного козака Чигиринського полку, трьох – Канівського, чотирьох – Корсунського і жодного з числа рядового козацтва Уманського, Паволоцького та Кальницького полків. Усе це змушує лише із певними застереженнями сприймати П.р. як Генеральну військову раду.

З опису П.р., складеного рос. приказними дяками з наказу боярина В.Бутурліна, відомо, що на її початку до присутніх із промовою звернувся гетьман Б.Хмельницький, нагадавши всім трагічні перипетії боротьби з Польщею, а також змалювавши можливі, відверто невтішні, перспективи політ. розвитку України під протекцією турец. султана, крим. хана чи польс. короля. Одночасно промовець у досить привабливих фарбах представив переваги визнання зверхності одновірного моск. монарха, повідомивши про прибуття до Переяслава його повноважної делегації. Заклики Б.Хмельницького не викликали заперечень з боку учасників П.р., котрі висловили йому одностайну підтримку.

По завершенні П.р. гетьман і старшина відвідали главу російської делегації, який ознайомив їх зі змістом царської грамоти Б.Хмельницькому та всьому Війську Запорозькому, а також виголосив власну промову. Приведення кер-ва Війська Запороз. до присяги Олексію Михайловичу в соборній церкві Переяслава виявило концептуальні відмінності сторін у баченні принципового характеру офіц. процедури, а також засвідчило відмінності в їх політ. к-рі. Зокрема, козац. старшина розраховувала на те, що складена нею присяга на вірність цареві отримає своє логічне продовження в присязі рос. послів, складеній від імені Олексія Михайловича щодо нерушимості прав і привілеїв Війська Запороз. (так як це практикувалось у стосунках короля Речі Посполитої та шляхти). Оскільки боярин В.Бутурлін, покликаючись на відсутність у нього відповідних повноважень і нехарактерність подібних дій для політ. практики Рос. д-ви, відмовився виконати вимогу укр. сторони, Б.Хмельницькому довелося, залишивши рос. делегацію в храмі, втретє впродовж одного дня 18 (8) січня 1654 скликати козац. раду, цього разу за участю лише вищої козац. старшини.

Негативна реакція старшини на факт однобічної присяги, виявлена в ході дебатів з цього приводу, змусила гетьмана через своїх повірених, полковників Г.Лесницького та П.Тетерю, ще раз спробувати схилити царського посла до задоволення вимоги укр. сторони. Однак і цього разу В.Бутурлін, покликаючись на самодержавний характер влади рос. монарха, відмовився це зробити, водночас запевнивши старшин у непорушності царського слова, у т. ч. щодо гарантій дотримання прав і вольностей Війська Запорозького. Гостра потреба в залученні Рос. д-ви до антипольс. коаліції спонукала укр. кер-во погодитися на запропонований В.Бутурліним варіант.

Принесення гетьманом і вищою козац. старшиною присяги вірності цареві, а також передача главою рос. делегації Б.Хмельницькому царського прапора, булави, ферязі та боярської шапки знаменували завершення офіц. заходів, що мали місце 18 (8) січня 1654.

Наголошення в історіографії та офіц. ідеології в описі подій, що мали місце 18 (8) січня 1654, саме на ролі П.р. переслідує мету притлумити значення ін. важливих подій, що мали місце в процесі укладення українсько-рос. союзу, насамперед непорозумінь і конфліктних ситуацій, які виникали, а також – надати акту міждерж. військово-політ. співпраці характеру всенар. волевиявлення до "возз'єднання". Натомість повне ігнорування факту скликання П.р. чи акцентування уваги лише на її нелегітимності є проявами намагання штучно применшити роль переяслав. подій 1654 в історії України та всієї Центрально-Сх. Європи.

Дж.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10. СПб., 1872; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы, т. 3. М., 1954.


Література:
  1. Карпов Г. Переговоры о соединении Малороссии с Великороссией. "Журнал Министерства народного просвещения", 1871, кн. 11–12
  2. Буцинский М. О Богдане Хмельницком. Х., 1882
  3. Розенфельд И.И. Присоединение Малороссии к России (1654–1793): Историко-юридический очерк. СПб., 1915
  4. Грушевський М.С. Переяславська умова України з Москвою. К., 1917
  5. Лащенко Р. Переяславський договір 1654 року між Україною та московським царем. В кн.: Ювілейний збірник в честь професора Ст. Дністрянського. Прага, 1927
  6. Яковлів А. Договір Богдана Хмельницького з Москвою 1654 року. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка Д.І. Багалія. К., 1923
  7. Андрусяк М. Переяславський договір. В кн.: Збірник матеріалів V наукової конференції НТШ. Торонто, 1954
  8. Яковлів А. Українсько-московська угода 1654. Нью-Йорк, 1954
  9. Смолій В.А., Степанков В.С. У пошуках нової концепції Визвольної війни українського народу XVII ст. К., 1992
  10. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. К., 1993
  11. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. К., 1993
  12. Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: Українсько-російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. К., 1995
  13. Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1. К., 1996
  14. Федорук Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654–1657, ч. 1: 1654 рік. Львів, 1996
  15. Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: Стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665. К., 2001
  16. Переяславська рада 1654 року. (Історіографія та дослідження). К., 2003
  17. Горобець В. "Волимо царя східного". Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. К., 2007.

Посилання:
  • БУЛАВА
  • БУТУРЛІН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • ЛЕСНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ З БРАТНІМ РОСІЙСЬКИМ НАРОДОМ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 Р.
  • ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ
  • ДОГОВІРНІ СТАТТІ УКРАЇНСЬКИХ ГЕТЬМАНІВ
  • ҐІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • КАПУСТА ЛАВРІН
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРОБКА ФЕДІР І РІД КОРОБОК. К.
  • ЛІТОПИСЕЦЬ АБО ХРОНІЧКА ЙОАХИМА ЄРЛИЧА
  • ЛОВМЯНСЬКИЙ ГЕНРИК
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВА
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПОДОБАЙЛО (ПОБОДАЙЛО) СТЕФАН ДАНИЛОВИЧ
  • ПОЛОВЕЦЬ СЕМЕН
  • ПОЛТАВСЬКЕ ЄПАРХІАЛЬНЕ ДАВНЬОСХОВИЩЕ
  • РИБАК НАТАН САМІЙЛОВИЧ
  • САМОСТІЙНА УКРАЇНА - ПРАЦЯ М. МІХНОВСЬКОГО (1900)
  • ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ
  • ЗАМІТКИ ПРО УКРАЇНУ Й КОЗАКІВ, ПРО ЯКИХ МАЛО ЗНАЄ ЄВРОПА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)