ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕРЕМИШЛЬ

  Бібліографічне посилання: Стемпєнь С.С. ПЕРЕМИШЛЬ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Peremyshl_mst (останній перегляд: 22.02.2019)
ПЕРЕМИШЛЬ

ПЕРЕМИШЛЬ (Пшемисль, польс. Przemyśl) – місто в Польщі, центр повіту в Підкарпатському воєводстві, на р. Сян (права прит. Вісли). Населення 66 тис. осіб (2010). Найбільше місто Надсяння. Місто розташов. на межі Сандомирської котловини та Карпатського підгір'я у т. зв. Перемишльських воротах (звуження долини Сяну), на істор. шляху з Києва до Зх. Європи.

Погляди істориків на ранній етап історії П. дуже суперечливі. Одна группа дослідників вважає П. племінним центром білих хорватів (див. Хорвати), інші – одним із найдавніших польс. міст в 2-й половині 9 ст. монархії польс. Пястів. Існує також погляд, що П. був заснований як центр племені лендзян, залежних від Великої Моравії, а пізніше, після 907 р. – від Чехії. Дехто ототожнює цей племінний союз із т. зв. Червенськими градами. Перша письмова згадка П. датується 981, коли, згідно з "Повістю временних літ", київ. кн. Володимир Святославич пішов війною на "ляхів" і "зая грады их Перемышль, Червен и ины городы, иже суть и до сего дне под Русью". 1018 польс. кн. Болеслав I Хоробрий приєднав П. до Польщі, але вже 1031 київ. кн. Ярославу Мудрому вдалося його повернути. 1071 П. був здобутий польс. королем Болеславом II Сміливим. Але вже 1086 або 1087 місто знову вернулося до Русі.

Існує припущення, що за життя київ. кн. Ярослава Мудрого П. тримав його онук Ростислав Володимирович. 1087 тут закріпився його син – Рюрик Ростиславич, за якого П. перетворився на центр самостійного князівства (див. Перемишльське князівство). Йому наслідував його брат Володар Ростиславич, якому вдалося відстояти П. від зазіхань київ. кн. Святополка Ізяславича, угорців та поляків. Володарю наслідував його старший син Ростислав Володаревич, а йому – його молодший брат Володимирко Володаревич. Аби об'єднати всі володіння Ростиславичів у Перемишльскій землі та Прикарпатті, Володимирко Володаревич 1141 переніс свій стіл з П. до Галича (давнього), який того року став столицею Галицького князівства.

У 12 ст. місто двічі ненадовго здобували польс. князі (1135 – Болеслав III Кривоустий, 1190 – Казимир II Справедливий). 1214, коли угор. королю Андрашу II вдалося захопити Галич (давній), він був змушений укласти угоду із краківським кн. Лєшеком Білим, за якою Перемишльська земля відходила до польс. князя, а Галич (давній) – до угор. королевича Коломана. 1219 новому галицькому кн. Мстиславу Мстиславичу Удатному вдалося відібрати П. Того чи наступного року він заснував правосл. Перемишльську єпархію, кафедральним храмом якої стала церква св. Іоанна Предтечі. У змаганнях за галицький стіл П. ще кілька разів переходив до рук поляків та угорців, поки остаточно не увійшов до складу Галицько-Волинського князівства (за кн. Данила Галицького). Галицький кн. Лев Данилович бл. 1280 надав польс. громаді П. магдебурзьке право (за ін. даними, це зробив бл. 1320 галицький кн. Лев Юрійович).

Після походу польс. короля Казимира III Великого 1345 П. і Перемишльська земля відійшли до його володінь. Після його смерті 1370 П. і Перемишльська земля разом з ін. рус. землями були передані угор. і польс. королем Людовіком I Великим своєму намісникові – кн. Владиславові Опольському, який правив тут до кінця 1378. 1375 фіксується перший королів. намісник (староста) у П. – Бенько з Жабокрюків. У результаті походу польс. королеви Ядвіги 1387 П. і Перемишльська земля були приєднані до королів. володінь, а пізніше включені до складу Королівства Польського. 1 листопада 1389 король польс. і вел. кн. литов. Владислав II Ягайло підтвердив і поширив місту магдебурзьке право, яким місто, ймовірно, користувалося з 1320-х рр. і яке було підтверджене бл. 1350. Після поширення на рус. землі 1434 польс. (коронного) права П. став центром Перемишльської землі Руського воєводства, садибою перемишльського земського суду.

Уже в середньовіччі П. відігравав поважну культ. роль. З рус. к-рою зв'язаний був славнозвісний Митуса, співак при дворі перемишльського єпископа 13 ст. Особливу роль відігравала з кінця 14 ст. Кафедральна школа, керована Краківською академією. У 15 ст. рус. мист-во репрезентував художник, правосл. священик Гайль (між іншим, автор розписів у польс. церквах і королів. спальні у краківському Вавелі). Серед жителів П. домінували русини-українці та поляки. На поч. 11 ст. у П. виникла єврейс. громада, у 13 ст. – німецька. З Німеччини походило багато ченців, німцем був перший постійний римо-катол. єпископ П., францисканець Ерик з Вінсен (номінований 1377).

У 14 – 2-й пол. 17 ст. околиці міста не раз зазнавали нападів татар. У травні 1498 осман. військо на чолі з Мустафа-беєм здобуло і сплюндрувало П.

За часів Речі Посполитої наявна конфесійна й етнічна структура населення П. спричинила формування окремих міських дільниць: у пн.-сх. частині постала єврейс. дільниця, у пд.-сх. – рус. дільниця, звана Владиче (із садибою і кафедральним собором правосл. єпископа), у той час як у пд.-зх. й зх. частині міста була польс. дільниця з лат. кафедрою. Етнічні межі між поляками та русинами були надзвичайно розмиті, особливо після Берестейської церковної унії 1596, яка спричинила зростання мішаних шлюбів і дала можливість унійцям отримати доступ до міськ. самоврядування та управ ремісничих цехів.

Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 П. увійшов до Австрії і став центром округу (повіту) у складі провінції під назвою Королівство Галичини й Лодомерії. П. був на той час третім за розміром (після Кракова і Львова) містом провінції. На поч. 19 ст. посилилася германізаційна політика австрійс. влади. Однак це не принесло бажаних результатів; німецькомовні прибульці швидко асимілювалися, збільшуючи польс. та укр. громади. Почалося створення нац. інституцій: шкіл, т-в, театрів, хорів. Особливу роль в укр. нац. житті міста відіграли єпископ Іван Снігурський, церк. діячі Іван Могильницький, Йосиф Левицький та Іван Лаврівський. Їхніми заходами 1817 в П. постали Дяківський ін-т, найбільша тогочасна укр. б-ка й друкарня, в якій було розпочато друк перших у Галичині укр. підручників, граматик і словників.

У 2-й пол. 19 ст. поряд із демократизацією політ. й культ. життя розпочалися процеси нац. сепарування двох автохтонних спільнот – польської та української. Із 1870-х рр. П. став найбільшим після Львова центром укр. середніх шкіл: тут діяли двомовна жін. вчительська семінарія (1870), держ. укр. г-зія (1888), Укр. ін-т для дівчат (1881). Видавалися перші в Галичині календарі – "Перемишлянин" і жіночий – "Перемишлянка", місячник "Вісник Перемиської єпархії" (1889–1918), двотижневик "Перемиський вісник" (1907–14).

Згідно з першим австрійс. переписом 1775, у місті мешкав 3421 християнин (римо- й греко-католики, а також невелика кількість протестантів) та 1558 іудеїв. Укр. спільнота, політично й культурно надзвичайно активна, становила на той час бл. 20 % мешканців міста. Останній австрійс. перепис 1910 засвідчив, що в П. налічувалося 54078 мешканців (25306 римо-католиків, 12018 греко-католиків, 16 062 іудея).

Лише 2-га пол. 19 ст. принесла стрімке пожвавлення економічного, а відтак і культ. та політ. життя міста. 1861 завершено прокладання залізниці, що з'єднала П. з Віднем, Краковом і Львовом, 1872 залізниця з'єднала П. із Будапештом (нині столиця Угорщини). Подальший розвиток міста був пов'язаний із рішенням Відня спорудити тут величезну фортецю. Буд-во розпочалося 1878, спричинивши екон. пожвавлення і приплив до міста висококваліфікованих робітників, інженерів та військових. Наприкінці 19 ст. місц. гарнізон налічував бл. 25 тис. вояків, серед яких були представники всіх етносів імперії.

Під час Першої світової війни П. відіграв важливу стратегічну роль фортеці й вузла сполучень. Упродовж вересня 1914 – березня 1915 рос. армія тримала Перемишльську фортецю в облозі, яка завершилася 22 березня 1915 капітуляцією австро-угор. гарнізону на чолі з генералом піхоти Г.Кусманеком. Проте вже в червні 1915 нім. й австро-угор. війська відбили фортецю в росіян й утримували її до кінця війни.

1 листопада 1918 українці декларували прилучення П. до Західноукраїнської Народної Республіки. Вночі з 3 нa 4 листопада укр. відділи без боротьби опанували містом, одначе через кільканадцять днів змушені були поступитися полякам.

У відродженій 1918 Польщі П. був центром повіту у складі Львів. воєводства. Внаслідок воєнних дій зменшилася чисельність населення, проте з часом вона поступово зростала й напередодні Другої світової війни досягла передвоєнного показника. П., однак, втратив своє стратегічне значення. Місто й надалі відігравало роль поважного осередку укр. й польс. к-ри. Працювали 3 музеї (Національний Перемишльської землі, Дієцезіальний римо-католицький й український "Стривігор"), 14 нар. шкіл, 4 держ. г-зії (у т. ч. одна з укр. мовою навчання), 4 приватні г-зії, 7 приватних муз. шкіл і професійні школи. Функціонували також 11 б-к, численні артистичні осередки й 4 кінотеатри. Друкувалися численні часописи (45 польс., 7 укр. та кілька єврейс. видань). 1939 із 54 тис. мешканців П. було 16 % українців (у т. ч. бл. 3,7 % вживало польс. мову як розмовну), 50 % поляків, 34 % євреїв (числа приблизні).

II світ. війна загальмувала розвиток П. За угодою Ріббентропа-Молотова місто було поділене річкою Сян на нім. окупаційну зону (Генеральна губернія) і прилучений до СРСР терен. Цей стан тривав до 22 червня 1941, коли з початком німецько-рад. війни 1941–45 все місто здобув Вермахт. Найбільших втрат зазнала єврейс. людність, яку спершу було виокремлено в гетто, а згодом майже цілком знищено.

Від гітлерівської окупації П. звільнений 27 липня 1944. Воєнні дії 1939–44 спричинили знищення 44 % споруд і загибель 29 тис. мешканців. П. залишився польським, проте втратив навколишні терени – власну природну екон. базу упродовж століть, – що відійшли до СРСР. Більшість укр. населення П. було депортовано до СРСР. Були ліквідовані усі інституції Української греко-католицької церкви, а останній перемишльський єпископ Йосафат Коциловський 26 червня 1946 заарештований і вивезений до УРСР (помер 17 листопада 1947). Українців, які залишалися в місті, польс. комуніст. влада виселила навесні 1947 на терени на зх. й пн. Польс. Нар. Республіки, що їх Польща здобула після II світ. війни. Звідти укр. людність почала вертатися до П. після 1956, коли польс. влада дала дозвіл на вивчення укр. мови у школах, відправу греко-катол. літургії (але в римо-катол. храмах), а також створення орг-ції укр. людності у Польщі під назвою Укр. суспільно-культ. т-во й видання укр. газ. "Наше слово".

Упродовж 1944–75 П. був центром однойменного повіту і водночас містом із правами повіту. Внаслідок адм. реформи в червні 1975 П. став столицею воєводства. Втратив цей статус 1 січня 1999, увійшовши до новоствореного Підкарпатського воєводства.

2 червня 1991 Папа Римський Іоанн Павло II відвідав П. й відновив Перемишльську греко-катол. дієцезію, призначивши її першого після II світ. війни єпископа Івана Мартиняка. Після реорганізації Греко-катол. церкви в Польщі 1996 Апостольська столиця запровадила в ній митрополію (на чолі з митрополитом перемишльсько-варшавським архієпископом І.Мартиняком), до якої входять архідієцезія перемишльсько-варшавська і вроцлавсько-гданська дієцезія. Із 1992 П. є також центром перемишльської митрополії Римо-катол. церкви.

У П. працює кілька вищих навч. закладів, серед яких Держ. вища східноєвроп. школа. Численні культ. й наук. інституції: Нац. музей Перемишльської землі (з унікальними збірками ікон, дзвонів і люльок), римо-катол. Архідієцезіальний музей, найстарший в Європі аматорський театр "Фредреум" (заснований 1868), Перемишльський центр к-ри і науки, численні б-ки, держ. архів, 2 церк. архіви (римо- і греко-католицький), українознавчий Південно-Східний науковий інститут.

Пам'ятки арх-ри: замок (14–16 ст.), римо-катол. собор св. Іоанна Хрестителя (1460–1571, перебудови 1724–44, 1883–1913), костьол єзуїтів (1627–79; нині греко-катол. собор св. Іоанна Хрестителя), монастирські комплекси, у т. ч. францисканців (конвентуальних та реформаторів), босих кармелітів (костьол 1627–30), кам'яниці на Ринку (16–17 ст.), палац греко-катол. єпископів (1897), Укр. нар. дім (1904). Навколо міста – залишки фортеці "Перемишль" (1888–1914) і доти Перемишльського укріпленого району (1939–41).

Пам'ятки археології: дитинець 10–14 ст. з фундаментами романської ротонди 10–11 ст., князівського палацу і собору св. Іоанна Предтечі (12 ст.).


Література:
  1. Добрянський А. Відомість історическая о місті Перемишли і окрузі того же імени. Перемишль, 1852
  2. Wolski K. Przemyśl i okolice. Przemyśl, 1957
  3. Перемишль – західний бастіон України. Нью-Йорк–Філадельфія, 1961
  4. Tysiąc lat Przemyśla: Zarys historyczny, cz. 1–2. Kraków–Rzeszów, 1974–76
  5. Kunysz A. Przemyśl w pradziejach i wczesnym średniowieczu. Przemyśl, 1981
  6. Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IХ–ХIII вв. К., 1985
  7. Polska–Ukraina: 1000 lat sąsiedztwa, t. 1: Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu etnicznym. Przemyśl, 1990
  8. Hauser L. Monografia miasta Przemyśla. Przemyśl, 1991
  9. Перемишль і Перемиська земля протягом віків, вип. 1–3. Перемишль–Львів, 1996–2003
  10. Голубець М. Перемишль. Львів, 1995
  11. Dzieje Przemyśla, t. 1, cz. 1–2. Przemyśl, 2001
  12. Лірвак з-над Сяну: Перемиські друки середини ХIХ ст. Перемишль, 2001
  13. Lewkowicz L. Ukrainoznawstwo na polsko-ukraińskim pograniczu etnicznym: Dziesięć lat dziaіalności Południowo-Wschodniego Instytutu Naukowego w Przemyśl, 2003
  14. Попович О.П. Українське музичне життя Перемишля (1919–1999). К., 2003
  15. Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345–1434. Lublin, 2004
  16. Katalog zabytków sztuki: Miasto Przemyśl. Warszawa, 2004
  17. Motylewicz J. Społeczeństwo Przemyśla w XVI i XVII wieku. Rzeszów, 2005
  18. Fac L. Południowo-wschodni teatr działań wojennych w latach 1497–1509. В кн.: Rocznik Przemyski, t. 43, z. 1: Historia wojskowości. Przemyśl, 2007.

Посилання:
  • АНДРАШ ІІ
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БОЛЕСЛАВ І ХОРОБРИЙ
  • БОЛЕСЛАВ ІІ СМІЛИВИЙ
  • БОЛЕСЛАВ ІІІ КРИВОУСТИЙ
  • ЧЕРВЕНСЬКІ ГРАДИ
  • ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИТИНЕЦЬ
  • ГАЛИЧ (ДАВНІЙ)
  • ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ
  • ІОАНН ПАВЛО ІІ
  • КАЗИМИР ІІІ ВЕЛИКИЙ
  • ХОРВАТИ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОЦИЛОВСЬКИЙ ЙОСАФАТ
  • КРАКІВ
  • КИЇВ
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ІВАН (ІОАНН) ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛЄШЕК БІЛИЙ
  • ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ
  • ЛЕВ ЮРІЙОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МОГИЛЬНИЦЬКИЙ ІВАН
  • МСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • МИТУСА
  • НАДСЯННЯ
  • ОПОЛЬСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ
  • ПЕРЕМИШЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІВДЕННО-СХІДНИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ У ПЕРЕМИШЛІ
  • ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ, РЮРИК-ВАСИЛІЙ РОСТИСЛАВИЧ
  • РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • РОСТИСЛАВИЧІ ГАЛИЦЬКІ
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • СНІГУРСЬКИЙ ІВАН
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, СВЯТОПОЛК-МИХАЇЛ ІЗЯСЛАВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • ВЕРМАХТ
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛОДАР РОСТИСЛАВИЧ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.
  • ЯРОСЛАВ МУДРИЙ, ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • АРТЕМІЙ (ГАЛИЦЬКИЙ ЄПИСКОП)
  • ЧЕХИ В УКРАЇНІ
  • ЧМОЛА ІВАН СИМЕОНОВИЧ
  • ЧОЛОВСЬКИЙ-САС ОЛЕКСАНДЕР
  • ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ
  • ФЕДАК СТЕПАН
  • ФІЛІГРАНОЛОГІЯ, ФІЛІГРАНОЗНАВСТВО
  • ФРАНЦИСКАНЦІ
  • ФРЕДРО АНДЖЕЙ-МАКСИМІЛІАН
  • ФРЕСКА
  • ГАЛИЧ (ДАВНІЙ)
  • ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГОРОДОК
  • ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • КОРОЛЕВА ДОРОГА
  • ЛЕВИЦЬКА (ЛЕВИЦЬКА-КРУШЕЛЬНИЦЬКА) ГАЛИНА ЛЬВІВНА
  • ЛЮБАЧІВ, ЛІТОПИСНЕ МІСТО
  • ЛЮБАРТ, ЛЮБАРТ-ДМИТРО ГЕДИМІНОВИЧ
  • ОЛЕГ ЯРОСЛАВИЧ
  • ПЕРЕМИСЬКА ЄПАРХІЯ
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1939
  • РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ
  • РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ
  • РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • РОСТИСЛАВИЧІ ГАЛИЦЬКІ
  • РОЗДІЛ
  • РУДНИЦЬКИЙ СТЕПАН ЛЬВОВИЧ
  • РУДНИЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ-БОГДАН
  • РУСЬКА БЕСІДА
  • РУСЬКЕ ГЕНЕРАЛЬНЕ СТАРОСТВО
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • САНОК
  • САПІГА ЛЕВ 1803–1878
  • ЩУРАТ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ШОРР МОЙЖЕШ
  • ШТОГРИН ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • СІКОРСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ-ЕВГЕНІУШ
  • СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ
  • СТАХІВ МАТВІЙ ІВАНОВИЧ
  • СТАХІВ ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ
  • СТАРОУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
  • СТРУХМАНЧУК ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ
  • СТРИВІГОР, УКР. ЕТНОГР. МУЗЕЙ ПЕРЕМИШЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ
  • СТУПНИЦЬКИЙ ІВАН-САТУРНІН
  • СИДОР ВАСИЛЬ
  • СИНЯВСЬКИЙ АНТІН СТЕПАНОВИЧ
  • ТЕОЛОГІЯ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ МАРКІЯН АНТОНОВИЧ
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • ЦЕХИ
  • ЦЯПКА ІВАН
  • ВОЛОДАР РОСТИСЛАВИЧ
  • ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ
  • ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ
  • ЯН-ОЛЬБРАХТ
  • ЯНІВСЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР
  • ЯРОСЛАВ МІСТО
  • ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЯРОСЛАВСЬКА БИТВА 1245
  • ЗВЕНИГОРОД ГАЛИЦЬКИЙ
  • ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ КНЯЗІВСТВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)