ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕТРОВ МИХАЙЛО НАЗАРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Стельмах С.П. ПЕТРОВ Михайло Назарович [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Petrov_MN (останній перегляд: 17.12.2018)
ПЕТРОВ МИХАЙЛО НАЗАРОВИЧ

ПЕТРОВ Михайло Назарович (1826–1887) – історик, професор заг. історії Харків. ун-ту. Н. в м. Вільно (нині м. Вільнюс) у сім'ї військовика. Після закінчення Віленської г-зії П. 1844 став казеннокоштним студентом історико-філол. відділення філос. ф-ту Харків. ун-ту, де під кер-вом О.Рославського-Петровського написав канд. роботу на тему: "Цивілізація галло-франків в часи Меровінгів". 1850 П. склав магістерський іспит і захистив дис. на тему: "Про характер державної діяльності Людовика ХI", з наступного року почав викладацьку діяльність у Харків. ун-ті, яка продовжувалася до 1886. Визначною віхою в його творчій біографії стало дворічне закордонне відрядження (1858–60) в Німеччину, Францію, Велику Британію, Бельгію, Італію, Чехію, де він познайомився із системою викладання в західноєвроп. ун-тах, відвідав лекції і семінари Л.Ранке, Г.Зібеля, Й.-Г.Дройзена, Ж.Мішле, встановив дружні контакти з видатними представниками чеської й словацької історіографії романтичного напряму Ф.Палацьким і П.-Й.Шафариком, працював у б-ках й музеях тощо. Наслідком закордонного відрядження стала монографія "Новітня національна історіографія в Німеччині, Англії і Франції" (Х., 1861). На її основі 1865 П. захистив докторську дис. в Московському університеті. Отримавши докторський ступінь і звання ординарного професора, П. повністю зосередився на викладацькій діяльності в Харків. ун-ті. 1868 він опублікував свої знамениті "Нариси із всесвітньої історії". Написані прекрасним худож. стилем, вони користувалися великою популярністю, були рекомендовані мін-вом нар. освіти Рос. імперії для використання в навч. процесі й витримали 4 видання.

Теоретико-методологічні погляди П. віддзеркалюють той стан істор. науки, який був характерний для 2-ї пол. 19 ст., коли засади класичного історизму та універсально-істор. конструкції ідеалістичної філософії історії зазнавали критики з боку істориків-позитивістів, які намагалися формалізувати методи пізнання історії, відшукати закони істор. розвитку на ґрунті методів природничих наук. П. не прийняв позитивістської концепції історії й залишився прихильником класичного історизму. На думку вченого, загальновизнаним є "зміст історії", який охоплює все життя людства і поділяється на сусп., релігійно-моральну, розумову й екон. складові, а також те, що єдиним заг. законом є закон постійного й послідовного прогресу. Прогрес П. розумів як безперервний рух людства на шляху поступового удосконалення освіченості, яка складає основу сучасної європ. цивілізації. Гол. рушійною силою прогресу є праця людини, а культ. здобутки минулого, створені працею "історичних народів", не зникають безслідно, а стають підґрунтям для розвитку наступних поколінь. Формулюючи осн. методологічні принципи істор. дослідження, П. виходив із положень, вироблених нім. істор. школою, зокрема Б.-Г.Нібуром, Л. фон Ранке та Й.-Г.Дройзеном. Водночас він підкреслював, що "постійних правил" істор. дослідження не існує: "усе залежить тут від досвідченості й таланту дослідника". Професор пропонував, на його думку, загальновизнані методи пізнання історії: 1) "збір і відновлення всіх пам'ятників і документів, які можуть із різних сторін пояснити минуле життя нації"; 2) "критичну оцінку і розробку цього матеріалу" для визначення достовірності джерел, "очищення їх від суб'єктивних домішок"; 3) "відновлення зруйнованого аналізом зв'язку між окремими атомами очищеного критикою матеріалу"; 4) "художнє відтворення картини минулого". Джерелознавча критика поділяється на внутрішню, яка визначає достовірність пам'ятника, і зовнішню, яка досліджує істинність свідоцтв самого пам'ятника. Отже, запропонована П. структура методології історії включала: "1) евристику; 2) критику; 3) інтерпретацію та 4) виклад" і не відрізнялася від конструкцій Й.-Г.Дройзена, Г.Зібеля, підтриманих пізніше Е.Бернгеймом та ін.

П. першим серед рос. істориків розробив цілісний курс "Всесвітньої історії" із власним оригінальним баченням історії людства. Заг. схема всесвітньої історії П. практично не відрізнялася від геґелівської, за винятком останньої фази – слов'ян. цивілізації. Всесвітньо-істор. значення слов'ян, за переконанням П., полягало гол. чин. у захисті просвіти й к-ри, як власної, так і створеної ін. народами, від сх. "монгольських" народів.

П. у м. Харків.


Праці:
  1. Отчет о занятиях адъюнкта Императорского Харьковского университета М.Н. Петрова в Германии, Франции, Италии, Бельгии и Англии с июля1858 г. до июля1860 г. Х., 1861
  2. Новейшая национальная историография в Германии, Англии и Франции. Х., 1861
  3. Лекции по всемирной истории, т. 1–4. Х., 1888
  4. Пропедевтика. В кн.: Петров М.Н. Лекции из всемирной истории, т. 1. Х., 1888
  5. Об отношении исторических наук к естествознанию. Там само
  6. Из всемирной истории очерки. СПб., 1904–08.
Література:
  1. Бузескул В.П. М.Н. Петров (некролог). "Журнал Министерства народного просвещения", 1887, март
  2. Деревицкий А. Михаил Назарович Петров (страница из истории Харьковского университета). Х., 1887
  3. Бузескул В.П. Всеобщая история и ее представители в России в ХIХ и начале ХХ века, ч.1. Л., 1929
  4. Hecker H. Russische Universalgeschichtsschreibung: Von den "Vierziger Jahren" des 19. Jahrhunderts bis zur sowjetischen "Weltgeschichte" (1955–1965). München–Wien, 1983
  5. Стельмах С. Історична думка в Україні ХIХ – початку ХХ століття. К., 1997
  6. Його ж. Давня історія слов'ян в історичній концепції М. Петрова. "Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Історія" (К.), 1998, вип. 37.

Посилання:
  • ДРОЙЗЕН ЙОГАН ГУСТАВ БЕРНГАРД
  • ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
  • ІСТОРИЗМ
  • ХАРКІВ
  • МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • МІШЛЕ (MICHELET) ЖЮЛЬ
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • НІБУР БАРТОЛЬД-ГЕОРГ
  • ПАЛАЦЬКИЙ ФРАНТІШЕК
  • РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД
  • РОСЛАВСЬКИЙ-ПЕТРОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ШАФАРИК ПАВЕЛ-ЙОЗЕФ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ВІЛЬНЮС

  • Пов'язані терміни:
  • КНИГОЛЮБ
  • КНИГОЗНАВСТВО ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ КНИГИ В УКРАЇНІ
  • КИЕВСКИЕ ЕПАРХИАЛЬНЫЕ ВЕДОМОСТИ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • ПІЗНАННЯ ІСТОРИЧНЕ, ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • ПОСТУПУ ТЕОРІЇ
  • ЗАПИСКИ ІСТОРИЧНО–ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВУАН (ЗІФВ)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)