ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕТРОВ ОЛЕКСІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Віднянський С.В. ПЕТРОВ Олексій Леонідович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Petrov_O (останній перегляд: 18.02.2019)
ПЕТРОВ ОЛЕКСІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

ПЕТРОВ Олексій Леонідович (16 (04).03.1859–05.01.1932) – рос. учений-славіст і педагог. Професор (1887), д-р слов'янознавства (1911). Н. в м. Санкт-Петербург у сім'ї професора. 1880 закінчив історико-філол. ф-т Петербурзького університету, був учнем видатного дослідника слов'ян. історії та цивілізації В.Ламанського. З 1887 – професор слов'янознавства на Вищих жін. курсах, а згодом – Петерб. ун-ту. Вивчаючи історію Угорської Русі (Закарпаття) й к-ру "карпаторуського народу", 1885, 1890, 1897, 1908, 1909 і 1910 відвідував цей край із науково-пошуковою метою, а після вимушеної еміграції з Росії 1922 (у числі висланих більшовиками рос. інтелектуалів) оселився в Празі (Чехословаччина; часто працюючи і в Будапешті; Угорщина), звідки майже щорічно приїжджав на Підкарпатську Русь, продовжуючи збір матеріалів у б-ках Ужгорода і Мукачевого й вивчення історії цього краю як член Т-ва по дослідженню Словаччини і Підкарпатської Русі та співробітник Слов'янського інституту в Празі.

Серед багатої творчої спадщини П. із цієї проблематики особливу наук. цінність становлять 8 випусків "Материалов для истории Угорской Руси", що вийшли окремими збірниками ще в С.-Петербурзі (з 1914 – Петроград) протягом 1905–22. До них увійшли знайдені вченим цінні стародруки, ін. оригінальні архівні, стат., істор. та етногр. матеріали із давньої історії Закарпаття, що, зокрема, спростовували, на думку П., погляди й концепції як угор. і німецької, так і місцевої, русинської, історіографії щодо заселення краю, існування на її території ранньослов'ян. держ. утворень та багатьох ін. "міфічних" подій стародавньої і середньовічної історії краю. За видання цієї монументальної серії джерел П. одержав у Петерб. ун-ті наук. ступені магістра (1907) та доктора слов'янознавства (1911). Будучи в Празі професором Рос. нар. (вільного) ун-ту і співробітником Рос. закордонного істор. архіву, працюючи над фондами Слов'ян. б-ки, учений продовжував поглиблене вивчення історії Закарпаття, знаходячи в цьому підтримку й чехословац. урядових кіл. Зокрема, у Празі він видав "Древнейшія грамоты по истории карпато-русской церкви и іерархіи: 1391–1498 рр." (1930), статті "Задачи карпаторусской историографии", "Заметки об Угорской Руси" та ін. праці. Підтримував творчі зв'язки з багатьма діячами науки й к-ри Закарпатської України (А.Добрянським, Є.Фенциком, І.Сільваєм, А.Годинкою, А.Кралицьким, Є.Сабовим та ін.), 1924 був обраний першим почесним членом Т-ва ім. О.Духновича в Ужгороді, друкувався в його науково-популярних виданнях.

П. у м. Прага.


Література:
  1. Яворский Ю.А. Из истории научного исследования Закарпатской Руси. Прага, 1928
  2. Олашин М.В. Проблеми історії Закарпаття в працях російських істориків. Ужгород, 1996
  3. Вчені Росії про Закарпаття: Із карпатознавчої спадщини. Ужгород, 2009.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЛАМАНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • МУКАЧЕВЕ
  • ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПІДКАРПАТСЬКА РУСЬ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЛОВ'ЯНСЬКИЙ ІНСТИТУТ У ПРАЗІ
  • УГОРСЬКА РУСЬ (1918)
  • УЖГОРОД

  • Пов'язані терміни:
  • ФІЛЕВИЧ ІВАН ПОРФІРІЙОВИЧ
  • КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • ЛЕТОПИСЬ ИСТОРИКО-ФИЛОЛОГИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА ПРИ ИМПЕРАТОРСКОМ НОВОРОССИЙСКОМ УНИВЕРСИТЕТЕ
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)