ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПІДГОРНИЙ МИКОЛА ВІКТОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю. ПІДГОРНИЙ Микола Вікторович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pidhornyj_M (останній перегляд: 19.12.2018)
ПІДГОРНИЙ МИКОЛА ВІКТОРОВИЧ

ПІДГОРНИЙ Микола Вікторович (18(05).02.1903, за ін. даними, 1906 – 11.01.1983) – парт. і держ. діяч. Двічі Герой Соц. Праці (1963, 1973). Н. в с. Карлівка (нині місто Полтав. обл.) в сім'ї робітника. Трудову діяльність розпочав 1917 учнем, незабаром – слюсарем гол. мех. майстерень у Карлівці. 1920 – член загону по боротьбі з т. зв. політ. бандитизмом. 1921–23 – секретар Карлівського райкому комсомолу. 1923–26 навч. на робітничому факультеті Київ. політех. ін-ту, 1926–31 – студент Київ. технологічного ін-ту харчової пром-сті. Від 1930 – член ВКП(б). 1931 – інженер цукрового з-ду (с. Андрушівка; нині місто Житомир. обл.), протягом наступних років працював на інженерно-тех. посадах у цукровій пром-сті. 1937–39 – заст. гол. інженера Вінницького, гол. інженер Кам'янець-Подільського обласних цукрових трестів. 1939 – заст. наркома харчової пром-сті УРСР, 1940 – заст. наркома харчової пром-сті СРСР. 1942 нарком харчової пром-сті СРСР А.Мікоян направив П. до Воронежа (нині місто в РФ) з метою прискорити евакуацію місц. цукрового з-ду. П. доповів, що особисто брав участь у вивозі обладнання, хоча нікуди не їздив. За це його зняли з посади і призначили директором Моск. технологічного ін-ту харчової пром-сті.

1944 П. призначили заст. наркома харчової пром-сті УРСР, наприкінці року – гол. уповноваженим РНК УРСР у справах евакуації укр. населення з Польщі, 1946 – постійним представником РМ УРСР при РМ СРСР, 1950 – 1-м секретарем Харків. обкому КП(б)У. Особиста відданість М.Хрущову сприяла тому, що в серпні 1953 він був обраний 2-м секретарем ЦК КПУ, а в грудні 1957 – 1-м секретарем ЦК КПУ. За його перебування на цій посаді в Києві розгорнулося масове буд-во житла ("хрущовок"), запрацював Київ. метрополітен. У ті часи П. та ін. керівники УРСР підтримали ідею М.Хрущова про широкомасштабні засіви в республіці кукурудзи, що зазнало невдачі й висміювалося в сусп-ві. 1963 республіку спіткав неврожай. М.Хрущов зібрав у Києві партійно-госп. актив керівників, де прилюдно вилаяв П., потім викликав його до Москви й запропонував зайнятися легкою пром-стю СРСР.

У липні 1963 П. призначили секретарем ЦК КПРС. Він сприйняв це як образу, оскільки розумів, що його авторитет і владні повноваження в Кремлі були набагато меншими у порівнянні з попередньою посадою в Україні. Разом із секретарем ЦК КПРС Л.Брежнєвим очолив змову у вищих ешелонах влади країни з метою зміщення М.Хрущова з посад 1-го секретаря ЦК КПРС і голови РМ СРСР. На пленумі ЦК КПРС (жовтень 1964) М.Хрущова звільнили з посад, учасники зібрання запропонували обрати замість нього 1-м секретарем ЦК КПРС П., але він відмовився на користь Л.Брежнєва. Після того владно-управлінські повноваження П. розширилися, за фактичним впливом на партійно-рад. вертикаль влади в СРСР виник своєрідний тріумвірат: Л.Брежнєв, П., голова РМ СРСР О.Косигін.

Така ситуація не могла існувати протягом тривалого часу, тому що містила потенційну загрозу особистій владі Л.Брежнєва. 2 вересня1965 Л.Брежнєв на засіданні президії ЦК КПРС поставив на обговорення лист 1-го секретаря ЦК КПУ П.Шелеста, в якому пропонувалося надати УРСР право самостійної зовн. торгівлі. Дискусія засвідчила, що Л.Брежнєв діяв навмисно, оскільки П.Шелеста звинуватили в політ. помилках: спробі підриву монополії зовн. торгівлі СРСР, "місництві", потуранні укр. націоналізму, а П. – у "кураторстві" над Україною. У грудні 1965 П. призначили на почесну, але позбавлену реальних владно-управлінських повноважень посаду голови Президії ВР СРСР. У травні 1977 його вивели зі складу політбюро ЦК КПРС за незгоду з пропозицією Л.Брежнєва про сумісництво вищої парт. та держ. посади в СРСР. У червні 1977 сесія ВР СРСР звільнила П. із посади голови Президії ВР СРСР, яку зайняв Л.Брежнєв. П. призначили персональну пенсію союзного значення.

Член ЦК КПУ (1952–66). Кандидат у члени бюро (27 вересня 1952 – 17 серпня 1953), член бюро (президії) ЦК КПУ (17 серпня 1953 – 1 липня 1963). Член Центральної ревізійної комісії КПРС (1952–56). Член ЦК КПРС (1956–81). Кандидат у члени президії (18 червня 1958 – 4 травня 1960), член президії (політбюро) ЦК КПРС (4 травня 1960 – 24 травня 1977). Депутат ВР СРСР 4–9 скликань, член Президії ВР СРСР (1958–65).

Нагороджений 5-ма орденами Леніна.

П. у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі в Москві.


Література:
  1. "Известия ЦК КПСС", 1990, № 7 (306), июнь
  2. Сторінки історії Компартії України: Запитання і відповіді. К., 1990
  3. Чернев А.Д. 229 кремлевских вождей: Политбюро, оргбюро, секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах и цифрах: Справочник. М., 1996
  4. Ляшко А.П. Груз памяти: Трилогия: Воспоминания, кн. 2 – кн. 3, ч. 1. К., 1997
  5. Государственная власть СССР: Высшие органы власти и управления и их руководители: 1923–1991 гг.: Историко-биографический справочник. М., 1999
  6. "Власть", 2003, № 6 (509), 17 февраля
  7. Шелест Петро: "Справжній суд історії ще попереду": Спогади, щоденники, документи, матеріали. К., 2003
  8. Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: Історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005
  9. Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник. М., 2005.

Посилання:
  • БРЕЖНЄВ ЛЕОНІД ІЛЛІЧ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КОСИГІН ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ШЕЛЕСТ ПЕТРО ЮХИМОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

  • Пов'язані терміни:
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • ПОЛІТБЮРО, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ РКП(Б)/ВКП(Б)/КПРС
  • РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
  • ВЕРХОВНА РАДА СРСР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)