ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПІДПІЛЛЯ ЛЕГЕНДОВАНЕ

  Бібліографічне посилання: Вєдєнєєв Д.В. ПІДПІЛЛЯ ЛЕГЕНДОВАНЕ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pidpillia_lehendovane_19211980 (останній перегляд: 24.08.2019)
ПІДПІЛЛЯ ЛЕГЕНДОВАНЕ

ПІДПІЛЛЯ ЛЕГЕНДОВАНЕ, лжепідпілля – формування, які застосовувалися рад. спецслужбами для проведення агентурно-оперативних заходів проти укр. національно-визвольного руху та його ліквідації. Уперше створені на поч. 1920-х рр. для боротьби з воєнно-політ. осередками укр. еміграції. Зокрема, для виманювання з-за кордону керівника Партизансько-повстанського штабу генерал-хорунжого Ю.Тютюнника (операція "Справа № 39") рад. спецслужбою імітувалося існування в УСРР "Вищої військової ради" як керівного органу повстанського руху.

1944 з ініціативи НКДБ УРСР створено "конспіративно-розвідувальні групи" із завербованих вояків Української повстанської армії та рад. партизан. Організаційно оформлені директивою НКДБ УРСР за № 1697/С від 3 серпня 1944. Спецгрупи діяли під виглядом укр. повстанців, проводили рейди проти формувань УПА, спрямували проти них внутр. війська НКВС, допитували підпільників або підозрюваних у співробітництві з ними осіб від імені Служби безпеки ОУН (СБ ОУН).

Застосування "бойових груп особливого призначення" схвалено в доповідній наркома внутр. справ УРСР В.Рясного до наркома внутр. справ Л.Берії від 26 липня 1945 за № 8/156451. Їх учасники отримували завдання проникнути до підпілля або формувань УПА для фізичного знищення, компрометації їхнього керівного складу, внесення розколу в лави повстансько-підпільних формувань. Спецгрупи (з 1946 – "агентурно-бойові групи") створювалися районними, обласними та центральним апаратами НКВС–НКДБ/МДБ–КДБ. Командиром призначався агент із числа колиш. учасників Організації українських націоналістів або УПА, куратором – співробітник органів держ. безпеки.

Агентурно-бойова група складалася із 3–50 бойовиків, імітувала підрозділ УПА, підпільну групу або боївку Служби безпеки ОУН. На 20 червня 1945 в Західній Україні діяло 156 агентурно-бойових груп із 1783 осіб. Ліквідація повстанців здійснювалася таким чином, щоб підозра в цьому лягала на СБ ОУН або вояків УПА. Осн. завдання агентурно-бойових груп: захоплення або фізичне знищення керівного складу ОУН; знищення невеликих підрозділів УПА і боївок ОУН; координація дій проти повстанців військ НКВС УРСР; захоплення зв'язкових підпілля або емісарів закордонних центрів ОУН; збір інформації, необхідної для проведення антиповстанських операцій; компрометація повстанців в очах населення. Водночас і ОУН та УПА вдавалися до творення груп, що діяли під виглядом рад. силових структур.

Застосування груп супроводжувалося порушеннями норм законності й людяності. У доповідній воєн. прокурора військ МВС Укр. округу Г.Кошарського (15 лютого 1949) 1-му секретарю ЦК КП(б)У М.Хрущову наводилися приклади побиття, зґвалтувань, грабунків населення "агентами-бойовиками": "дії т. зв. спецгруп МДБ носять ярко виражений бандитський антирадянський характер і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями". Тому директивою МДБ СРСР № 22 від 25 березня 1949 агентурно-бойові групи реорганізовано з метою посилення дисципліни, більш активного залучення їх до кваліфікованих оперативних заходів, із 191 групи (733 учасників) залишили 25 (150 бойовиків). За рад. статистикою, на рахунку агентурно-бойових груп 1163 вбиті, понад 2000 захоплених й 700 виведених з повинною учасників руху ОУН та УПА. За участю агентів-бойовиків ліквідували або затримали керівників ОУН та УПА О.А.Луцького, З.Тершаковця, Р.Кравчука, П.Федуна (П.Полтаву), В.Галасу, В.Кука та ін.

Керівники КП(б)У, лицемірно засуджуючи "порушення соціалістичної законності", особисто скеровували органи держ. безпеки УРСР на застосування провокативних методів боротьби з повстанцями. Рад. д-ва звільняла агентів-бойовиків від кримінальної відповідальності, повертала із заслання їхніх близьких, встановлювала грошове й матеріальне забезпечення їм та членам сімей, нагороджувала медалями.

Ін. формою застосування провокаційних методів стало творення лжепроводів ОУН для просування агентури в кер-во підпілля в Зх. Україні. Так, 1944–45 НКДБ УРСР створений легендований "провід ОУН Східних земель України" (його спроби занурити агентуру в кер-во ОУН на Волині зірвані СБ ОУН).

Легендоване підпілля застосовувалося в боротьбі із закордонними центрами ОУН та іноз. розвідками (оперативні заходи "Звено", "Траса", "Тропа" та ін.). Створюються окремі лжепроводи ОУН, що складалися із агентів МДБ/КДБ. 1951–53 так імітувалися Калуський, Коломийський та Кам'янець-Подільський окружні, чотири районні "проводи", які відіграли помітну роль в оперативних заходах з дезінформування Закордонних частин ОУН, Закордонного проводу Укр. гол. визвольної ради, розвідок Великої Британії та США 1951–60.

Досвід "легендованого підпілля" 1951–60 використаний при організації оперативного заходу "Бумеранг". З кінця 1960-х рр. група агентів КДБ при РМ УРСР імітувала наявність "локальної ланки націоналістичного підпілля" бандерівської орієнтації з філіями у Польщі, Львові, Києві (керівника її служби безпеки удавав лікар С.Панчишин). Агенти КДБ при РМ УРСР отримували з-за кордону інструктивні документи і літературу ОУН, значні матеріальні кошти і техніку, а також одержували відомості про тактичні настанови ОУН, просували дезінформацію закордонним центрам націоналістичного руху. Не запідозривши обману, Закордонні частини ОУН "підвищили" С.Панчишина до члена Центр. проводу, голови "Верховного суду ОУН в Україні", керівника Служби безпеки Закордонних частин ОУН в Україні, він отримав Золотий Хрест Заслуги – як і "керівник підпільної організації в Києві" Ю.Іванченко. Осн. результати гри оприлюднені на прес-конференції в Києві за участю її осн. учасників 14 вересня 1988.


Література:
  1. Цуркан В. Холостий хід ОУН. Львів, 1989
  2. Білас І. Спеціальні провокативно-розвідувальні групи НКВД–МГБ. "Військо України", 1992, № 2–3
  3. Його ж. Репресивно-каральна система в Україні: 1917–1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз, кн. 1–2. К., 1994
  4. Веденеев Д., Ивко В. Оперативно-войсковые группы силовых структур СССР в борьбе с УПА (организация, обмундирование, вооружение). "Однострій", 2000, № 5
  5. Веденеев Д. Легендированные группы УПА. Там само
  6. Колпакиди А.И., Прохоров Д.П. КГБ: Спецоперации советской разведки. М., 2000
  7. Вєдєнєєв Д.В., Лисенко О.Є. Прояви терору і тероризму у протистоянні радянської влади та ОУН і УПА в західноукраїнському регіоні післявоєнної доби. В кн.: Політичний терор і тероризм в Україні: ХIХ–ХХ ст. К., 2002
  8. Судоплатов А., Лекарев С. Камикадзе советской эпохи. "Независимое военное обозрение", 2004, № 3
  9. Веденеев Д. Их называли лесными братьями. "В мире спецслужб", 2004, № 7
  10. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Двобій без компромісів: Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій: 1945–1980-ті рр. К., 2007.

Посилання:
  • БЕРІЯ ЛАВРЕНТІЙ ПАВЛОВИЧ
  • БОЇВКА СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ
  • ГАЛАСА ВАСИЛЬ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КРАВЧУК РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • КУК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПОЛТАВА ПЕТРО
  • СЛУЖБА БЕЗПЕКИ ОУН
  • ТЮТЮННИК ЮРІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)