ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПІЛСУДСЬКИЙ ЮЗЕФ-КЛЕМЕНС

  Бібліографічне посилання: Папакін А.Г. ПІЛСУДСЬКИЙ Юзеф-Клеменс [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pilsudskyj_Y (останній перегляд: 22.07.2019)
ПІЛСУДСЬКИЙ ЮЗЕФ-КЛЕМЕНС

ПІЛСУДСЬКИЙ Юзеф-Клеменс (Pilsudski Józef Klemens; 05.12. 1867–12.05.1935) – польс. політик, військ. діяч. Маршал Польщі (1920). Н. в с. Зулов (нині с. Залавас, Литва) у шляхетській родині. Навч. в г-зії у Вільно (нині м. Вільнюс), 1885–86 – на мед. ф-ті Харків. ун-ту. За участь у революц. гуртку, який ставив на меті вбивство рос. імп. Олександра III, П. був засуджений на 5 років заслання до Сибіру. Після повернення до Вільно 1892 вступив до Польс. соціаліст. партії, що ставила кінцевою метою боротьби повалення царизму революц. заходами. Проживав у Вільно та Лодзі (нині місто в Польщі). 1900 був знову заарештований за видання підпільної газети та ув'язнений у Санкт-Петербурзі, однак невдовзі втік із тюрми. У наступному році перебрався до Галичини та Лондона (Велика Британія), але скоро повернувся до Російської імперії. Під час російсько-японської війни 1904–1905 намагався переконати Японію сформувати легіон із полонених рос. армії польс. національності та отримував від Японії гроші на повстання в самій Росії. Під час революції 1905–1907 організовував бойові загони Польс. соціаліст. партії для боротьби проти самодержавства.

1908 знову перебрався до Галичини, яка перебувала в складі Австро-Угорщини. У цей час П. сподівався на війну між Росією та Австро-Угорщиною, що сприятиме боротьбі за незалежність Польщі. З цією метою він брав активну участь у формуванні польс. парамілітарних орг-цій в Австро-Угорщині, у т. ч. у Східній Галичині. Деякий час П. мешкав у Львові. Після початку Першої світової війни став комендантом Легіонів Польських (див. Легіони польські), які воювали в складі австро-угор. армії, зокрема, у Львові було створено Сх. легіон. Невдовзі П. очолив 1-шу бригаду легіонів, що воювала проти рос. армії в Польщі та на Волині. Одночасно П. ініціював створення підпільної Польс. військ. орг-ції. У липні 1916 залишив командування бригадою на знак протесту проти відсутності поступок Австро-Угорщини в польс. питанні. У грудні 1916 увійшов до складу Тимчасової держ. ради – органу влади контрольованого німцями Польс. королівства, утвореного 5 листопада 1916. У липні 1917 через небажання Австро-Угорщини та Німеччини надавати Польщі незалежність П. закликав легіонерів не складати присягу, тому П. ув'язнили, а його легіони – розпустили. Хоча П. починав соціалістом, напередодні та під час I світ. війни він стояв на чітких незалежницьких позиціях: своєю гол. метою ставив здобуття Польщею незалежності та об'єднання всіх польс. земель в єдиній д-ві. Гол. противником Польщі П. вважав Росію, тому висловлював підтримку національно-визвол. рухам ін. народів Рос. імперії. Під час боротьби за звільнення Польщі від рос. панування він стверджував, що "з народами Російської імперії прагнемо жити в приязні та хочемо своєю боротьбою допомогти їм скинути російське ярмо". П. вважав, що здобути незалежність Польщі від Росії можливо лише шляхом звільнення народів окраїн Рос. імперії, серед яких відводив чи не головне місце українцям. Активна боротьба з Росією і протистояння з ін. двома д-вами, що у 18 ст. поділили Польщу, принесли П. надзвичайну популярність серед поляків. Навколо нього вже під час I світ. війни утворилася група прибічників, яких називали "пілсудчиками".

10 листопада 1918 П. приїхав до Варшави і очолив незалежну Польщу, ставши тимчасовим Нач. д-ви. Стояв на чолі 2-ї Речі Посполитої до 1922. П. як керівник д-ви і Війська Польського, а з 1920 – і як перший маршал Польщі, очолював Військо Польське під час бойових дій українсько-польської війни 1918–1919 та польсько-радянської війни 1919–1920. З весни 1919 всі політ. рішення Польщі щодо України виходили безпосередньо від П. Головне своє завдання він вбачав у побудові сильної д-ви, що поєднувала б усі землі, заселені поляками. Під час українсько-польс. боїв за Львів та Сх. Галичину П. підтримував прагнення місц. польс. населення включити ці терени до Польщі. У цьому питанні він звертав увагу на позицію д-в Антанти, які вирішували долю повоєнної Європи, союзником яких прагнув зробити Польщу. П. прагнув отримати кордони на сх., вигідні для Польщі, – для цього вони, на його думку, повинні були окреслювати терени Полісся, Зх. Волині та промислово розвинутої Галичини включно з містами Львів і Калуш, а також територію, по якій проходила залізниця ДрогобичЛьвівКовель. Водночас П. віддавав перевагу військ. методам боротьби за кордони Польщі над політичними, тому виступав за тимчасову військ. окупацію всієї Сх. Галичини, долю якої пізніше вирішили б міжнар. угоди. У ході війни між Польщею та Західно-Українською Народною Республікою (див. Західноукраїнська Народна Республіка) в липні 1919 кероване П. Військо Польське зайняло Галичину по р. Збруч (прит. Дністра).

Разом з тим П. не виступав проти існування незалежної України поза межами польс. інтересів. Починаючи з 1919 у своїй "східній політиці" (ставленні до сусідів Польщі на сх., у т. ч. до України) він дотримувався поглядів "федералізму" – ставив за мету утворити федерацію з тих народів колиш. Рос. імперії, які населяли колишню Річ Посполиту. 1919–20 П. підтримував контакти із представниками уряду Української Народної Республіки та ін. антибільшовицькими силами, прагнучи послабити позиції РСФРР. Виконуючи положення своєї "східної політики" в ході українсько-польс. війни 1918–19, він застосовував різну стратегію військ. дій на галицькому і волинському фронтах. Якщо Українську Галицьку армію П. хотів розбити, то Армію Української Народної Республіки планував лише нейтралізувати. Зокрема, у травні 1919 він давав вказівку командуванню Війська Польського, що "цілковите знищення військових сил уряду Петлюри наразі не бажане". Політика П. щодо України врешті стала одним із факторів розриву між УНР і ЗУНР та змусила Гол. отамана Армії УНР С.Петлюру відмовитися від земель Зх. Волині та Сх. Галичини на користь союзу з Польщею. Підписаний у квітні 1920 військово-політ. союз між УНР та Польщею був найбільшим успіхом "східної політики" П. Решту його задумів – федерацію з Литвою і Білоруссю та створення широкої антибільшовицької коаліції – здійснити повною мірою не вдалося. Після підписання союзу між П. та С.Петлюрою відбувається наступ об'єднаних польської та української армій на позиції рад. військ. У своїй відозві до народу України від 26 квітня 1920 П. стверджував, що Військо Польське йде в Україну, щоб здійснити "завдання боротьби за волю народів" та щоб "усунути з теренів, де мешкає український народ, чужих загарбників", а свою промову у визволеній від Червоної армії Вінниці 17 травня 1920 закінчив словами "Нехай живе вільна Україна!" Однак він не вбачав в УНР рівноправного партнера. Перебіг польсько-рад. війни призвів до підписання Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921, за яким західноукр. землі увійшли до складу Польщі, а решта укр. земель – до УСРР. Договір був вигідний для Польщі, але водночас такий, що означав відмову від політики "федералізму". до УСРР. Договір був вигідний для Польщі, але водночас такий, що означав відмову від політики

Деякий час П. сприяв підтримці укр. антибільшовицької еміграції в міжвоєнній Польщі. На польс. теренах діяли органи влади УНР та зберігалася структура Армії УНР, яку планували застосувати у майбутній війні проти Радянської Росії (див. Інтерновані формування Армії Української Народної Республіки). Однак після підписання Ризького договору 1921 укр. емігранти, орієнтовані на УНР, опинилися на нелегальному становищі. 1922 П. відмовився висувати свою кандидатуру на пост президента Польщі, а 1923 відійшов від політ. і військ. справ.

Через тривалу політ. кризу в Польщі в травні 1926 П. здійснив військ. переворот. Він побудував авторитарну систему влади, що спиралася на військо, та запровадив політику "санації" (оздоровлення). П. став ген. інспектором армії та міністром військ. справ при президентові І.Мосціцькому, а 1926–28 та в серпні–грудні 1930 сам очолював уряд. Після повернення до влади П. оголосив зміну курсу щодо нац. меншин. Він почав активніше підтримувати започатковану раніше політику "прометеїзму" – координування діяльності та фінансування антирад. еміграційних центрів націй, що населяли СРСР, гол. чин. українців, грузинів та мусульманських народів. Щоб попередити поширення прорад. настроїв серед українців Галичини і Волині та запобігти можливості Москви використати укр. питання на шкоду Польщі, П. вирішив зробити польс. владу привабливою для українців. Із цією метою дав завдання своїм підлеглим – волин. воєводі Г.Юзевському та нач. сх. відділення МЗС Т.Голувку – створити на західноукр. землях умови для культ. розвитку укр. більшості. Т.Голувко видавав накази про необхідність запровадження "повного юридичного і фактичного рівноправ'я" українців і поляків з метою "пробудження українського національного руху в Радянській Україні". Політика Г.Юзевського відома як "волинський експеримент", сприяла розвиткові укр. шкільництва, активізації політ. життя українців, українізації правосл. церкви та автономії євреїв на Волині. У Польщі виник Український науковий інститут, був таємно відкритий Ген. штаб Армії УНР, до Війська Польського почали приймати укр. старшин за контрактом. Послаблення утисків українців П. хотів використати для зміцнення внутр. становища в Польщі та для завоювання довіри укр. населення СРСР у разі нової польсько-рад. війни.

Водночас період перебування П. при владі відзначався репресіями щодо тих укр. нац. рухів, які не підтримували його політику, фальсифікаціями виборів до Сейму на західноукр. землях, активною боротьбою проти Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. У липні–жовтні 1930 відбулися антипольс. виступи укр. націоналістів на західноукр. землях, однією з причин яких була звістка про можливість застосування "волинського експерименту" в Галичині. П., відмовившись трактувати ці дії як укр. повстання, розпорядився розпочати акцію "пацифікації" (утихомирення) українців Галичини. Протягом вересня–жовтня 1930 за наказом П. солдатами та поліцейськими у Львівському, Станіславівському і Тернопільському воєводствах було здійснено репресивні дії проти укр. населення за нац. ознакою: протиправні арешти, побиття, нищення помешкань, предметів укр. к-ри (книжок, написів укр. мовою, нац. одягу, могил); зафіксовані смертельні випадки. Тоді ж були закриті укр. г-зії в Тернополі, Дрогобичі, Рогатині. Водночас П. намагався завадити проявам жорстокості, наказавши використовувати зброю та фізичне насилля лише у випадках опору. Така політика привела до стабілізації внутр. становища у Польщі, однак репресії спричинили міжнар. розголос та загострення українсько-польс. стосунків у Галичині і на Волині, а також зміцнення укр. націоналізму. 1932 бойовики ОУН вбили Т.Голувка, а 1934 – міністра внутр. справ Б.Пєрацького. Тоді ж, у червні 1934, П. дав згоду на заснування концентраційного табору в Березі Картузькій, де утримували політ. в'язнів, в т.ч. з ОУН та КПЗУ.

П. помер у своїй резиденції Бельведер у Варшаві.

У міжвоєнний період у Польщі існував культ особи П.: довкола його постаті складали легенди, йому приписували надзвичайні заслуги. Культ П. був особливо сильним після 1926 і тримався після його смерті до часу Другої світової війни. Після 1989 П. знову став дуже популярним у польс. сусп-ві, чимало праць сучасної польс. історіографії присвячені життю та діяльності Ю.Пілсудського.


Праці:
  1. Pisma zbiorowe. Wydanie prac dotychczas drukiem ogłoszonych, t. 1–10. Warszawa, 1937–38.
Література:
  1. Wandycz P. Z zagadnień współpracy polsko-ukraińskiej w latach 1919–1920. "Zeszyty Historyczne" (Paryż), 1967, z. 12
  2. Deruga A. Polityka wschodnia Polski wobec ziem Litwy, Białorusi i Ukrainy (1918–1919). Warszawa, 1969;UkraineandPolandin documents 1918–1922.New York, 1983
  3. Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский – легенды и факты. М., 1990
  4. Nowak A. Polska i trzy Rosje: Studium polityki wschodniej Józefa Piłsudskiego (do kwietnia 1920 roku). Kraków, 2001
  5. Potocki R. Polityka państwa polskiego wobec zagadnienia ukraińskiego w latach 1930–1939.Lublin, 2003
  6. Źar niepodległości: Międzynarodowe aspekty żуycia i działalności Józefa Piłsudskiego.Lublin, 2004
  7. Зарецька Т. Юзеф Пілсудський і Україна. К., 2007
  8. Snyder T. Tajna wojna: Henryk Józewski i polsko-sowiecka rozgrywka oUkrainę. Kraków, 2008.

Посилання:
  • АНТАНТА
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
  • ДРОГОБИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФЕДЕРАЛІЗМ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛУВКО ТАДЕУШ-ЛЮДВІК
  • ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • КАЛУШ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КОВЕЛЬ
  • ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ
  • ЛЬВІВ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПАЦИФІКАЦІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПЄРАЦЬКИЙ БРОНІСЛАВ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • ПРОМЕТЕЇЗМ
  • РЕВОЛЮЦІЯ (1905-1907) У ПОЛЬЩІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОГАТИН
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА 1904–1905
  • РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921, РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР, БІЛОРУСЬКОЮ СРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНАЦІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА (1918-1919)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В ВАРШАВІ
  • ВАРШАВА
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІННИЦЯ
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • АКТ 5 ЛИСТОПАДА 1916 Р.
  • АРМІЯ ГАЛЛЕРА
  • БАРТЕЛЕМІ МІСІЯ
  • БОНЧКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
  • ЧЕРВОНА УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ
  • ДАШИНСЬКИЙ ІГНАЦИ
  • ДМОВСЬКИЙ РОМАН
  • ДУБ-ДУБОВСЬКИЙ (DUB-DUBOWSKI) ІГНАЦИ
  • ГАНДЕЛЬСМАН МАРЦЕЛІЙ
  • ҐЕДРОЙЦ ЄЖИ
  • ГОЛУВКО ТАДЕУШ-ЛЮДВІК
  • ІНКОРПОРАЦІОНІЗМ
  • ІНСТИТУТ ДОСЛІДЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ СПРАВ
  • КОНСТИТУЦІЇ ДРУГОЇ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ 1921 ТА 1935
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ
  • ЛУЦЬКИЙ ОСТАП МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • МАНЬКОВСЬКИЙ ПЙОТР-ЯН
  • МАТЧАК МИХАЙЛО
  • НАРАДА ПОСЛІВ І ГОЛІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ УНР (1919-1920)
  • ОЛЕСНИЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ
  • ОСЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
  • ПАЦИФІКАЦІЯ
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПІДПІЛЛЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКА ЛІКВІДАЦІЙНА КОМІСІЯ
  • ПОЛЬСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДЕМОКРАТІЯ
  • ПОЛЬСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • ПОЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ
  • ПИЛИПЧУК ПИЛИП КАЛЕНИКОВИЧ
  • РИДЗ-СМІГЛИ ЕДВАРД
  • СІКОРСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ-ЕВГЕНІУШ
  • СТЕМПОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО ЙОСИПОВИЧ
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 Р.
  • ВАСИЛЕВСЬКИЙ ЛЕОН
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЮНАКІВ МИКОЛА ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ЮЗЕВСЬКИЙ ЯН-ГЕНРИК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)