ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА

  Бібліографічне посилання: Вортман Д.Я., Мицик Ю.А. ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pochaivska_lavra (останній перегляд: 18.11.2018)
ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА

ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА – один із найвідоміших укр. монастирів, видатний архіт. ансамбль. Розташов. у центрі м. Почаїв на кам'янистому пагорбі – одному з відрогів Кременецьких гір, який панує над долиною р. Іква (прит. Стиру, бас. Дніпра). За церк. легендами, обитель була заснована ченцями Києво-Печерської лаври – втікачами від монголів – на місці, де одному з них з'явилася Богородиця (на камені, де вона стояла, відбився слід її стопи, з якого утворилося чудодійне джерело). Згідно з документами, монастир заснований 1597 поблизу с. Почаїв (нині с. Старий Почаїв Кременецького р-ну Терноп. обл.) місц. землевласницею кн. Ганною Гостською (Гойською). Фундаторка подарувала майбутній обителі 6 родин підданих, угіддя, кошти, а також ікону Божої Матері, яка пізніше під назвою Почаївська стала однією з гол. монастирських святинь. Першим храмом обителі стала невеличка мурована Успенська церква, що існувала вже 1527. (Факт існування мурованого храму поза населеним пунктом – гол. аргумент на користь припущення, що на місці П.С.-У.л. колись існував монастир, про який 1597 вже не пам'ятали.) Після смерті Г.Гостської (1617) чернеча громада була змушена боротися зі спадкоємцями бездітної фундаторки, які претендували на монастирське майно (один із них, Андрій Фірлей, 1623 здійснив озброєний напад на монастир, пограбував його і вивіз до свого замку ікону Божої Матері, яку вдалося повернути через 20 років). Видатну роль у становленні монастиря відіграв ігумен св. Іов Почаївський. У час його служіння обитель стала широко відомою. Монастирський комплекс був оточений мурами з 5-ма баштами, а 1649 на місці, де відбилася стопа Божої Матері, коштом Федора та Єви (Євдокії) Домашевських збудовано великий мурований Троїцький храм. 1618 К.Ставровецький (Транквіліон) надрукував у Почаєві "Зерцало богословія".

У липні 1675 під час польсько-турец. війни 1672–76 осман. загін безуспішно намагався захопити монастир. Цю подію згодом витлумачили як чудо, здійснене Богородицею. "Почаївське диво" зображене на гравюрі Н.Зубрицького (1704; вона є гол. джерелом для реконструкції монастирського ансамблю поч. 18 ст.) і оспіване в нар. канті "Ой, зійшла зоря вечеровая" (пізніше його поклав на ноти М.Леонтович).

1712 (за ін. даними, не пізніше 1721) Почаївський монастир перейшов до унійної церкви і став належати василіанам, залишаючись одним із найважливіших духовних осередків України. Із 1730 працювала Почаївська друкарня. Багато років при монастирі діяло загальноосвітнє уч-ще, де викладали переважно ченці-василіани. У серед. 18 ст. меценатом монастиря став граф Миколай Потоцький (1712–72; див. Потоцькі). Його коштом були здійснені масштабні роботи, внаслідок яких монастирський ансамбль зазнав радикальної перебудови. Були зруйновані Успенська і Троїцька церкви, а на їх місці постав величний Успенський собор із прилеглими келіями і трапезною. Видатною подією стало коронування ікони Почаївської Божої Матері (1773).

У процесі ліквідації Української греко-католицької церкви в Правобережній Україні 1830–31 монастир був переданий РПЦ і отримав статус лаври (1833). 1833–41 тут містилася кафедра волин. єпископів, які із цього часу стали архімандритами П.С.-У.л. Із 1830-х рр. реконструюються старі та з'являються нові будови комплексу: надбрамний корпус (1835), дзвіниця (1871), друкарня (1895–96), Троїцький собор (1912). Діяли іконописна майстерня, майстри якої оздоблювали храми лаври, церковно-вчительська школа, шпиталь та друкарня. 1892 лавра взяла участь в урочистому святкуванні 900-річчя хрещення Волині, 1910 на Козац. могилах під Берестечком був відкритий Свято-Георгіївський скит, який став філією П.С.-У.л. і до 1952 підтримував традицію відзначення річниць Берестецької битви 1651. Царський уряд та Найсвятіший Синод РПЦ прагнули зробити лавру центром русифікаторської політики на Волині, тут видавалися чорносотенні "Почаевский листок" та "Почаевская правда". Під час Першої світової війни монастир частково був евакуйований, 1915–16 австро-угор. війська завдали йому шкоди, Свято-Успенський собор перетворили на костьол, але водночас провели електрику й водогін. Після Брусиловського прориву 1916 обитель знову перейшла в руки православних, на певний час життя тут нормалізувалося. Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 лавру пограбували більшовики, несприятливими були для неї і воєнні лихоліття. Після укладення Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 Почаїв опинився під владою Польщі, а лавра, де залишилися кількадесят ченців, перейшла під юрисдикцію Польс. автокефальної правосл. церкви (ПАПЦ; див. Польська православна церква), на території діяли також деякі світські установи (школа, пошта, суд). Внаслідок кадрової політики Священного Синоду РПЦ, а пізніше і ПАПЦ, духовенство лаври ставилося вороже до укр. національно-визвол. та культ. руху. Незважаючи на це, 1921 на Почаївському з'їзді духовенства та мирян було ухвалено рішення про перехід на укр. мову в богослужінні та церк. діловодстві; у вересні 1933 в день пошанування пам'яті св. Іова Почаївського багатотисячна демонстрація укр. правосл. віруючих змусила Священний Синод ПАПЦ передати волин. кафедру єпископу – українцю Олексію (Громадському) і вжити заходів з українізації Церкви. На початку Другої світової війни лавра перейшла під юрисдикцію РПЦ. 18–28 серпня 1941 в лаврі відбувся собор єпископів, який проголосив створення Автономної правосл. церкви в Україні, а 25 листопада 1941 відбувся її новий собор, котрий проголосив Олексія (Громадського) митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом України.

У повоєнний період розпочався ремонт всіх 7-ми діючих храмів лаври, але він не був завершений через новий період гонінь (1959–66). Значна частина будівель лаври була конфіскована рад. владою, передана під заповідник та ін. установи, тут став діяти музей атеїзму, психіатрична лікарня тощо, ченців і прочан жорстоко переслідували, чисельність братії різко скоротилася. Але через протести світ. громадськості монастир не був остаточно закритий. Пізніше режим переслідувань був пом'якшений, а з початком "перебудови" лавра дістала змогу нормально розвиватися. 1987 в ній побував з офіц. візитом константиноп. патріарх Димитрій I. Починаючи з 1988 лаврі повернули частину земельних угідь і споруд, 1991 відкрито духовне уч-ще (із 1994 – семінарія). Коли утворення Української православної церкви Київського патріархату (1992) підтримав лаврський намісник Яків (Панчук), його силою було видалено з обителі, а лавра була передана УПЦ (Моск. патріархату).

Архітектурний ансамбль у його сучасному вигляді почав формуватися 1720–40, коли архіт. П.Гіжицький збудував 2-поверхові корпуси братських келій із трапезною. Тому ж архітекторові належала ідея створення нової домінанти ансамблю – собору за взірцем абатства Мельк в Австрії. Собор збудовано 1771–84 за проектом архіт. Г.Гофмана за участю львів. архітекторів Ф.Кульчицького, П.Полейовського та майстра-муляра Щепановського. В оформленні інтер'єру брали участь М.Полейовський (виконав 6 вівтарів), Л.Долинський (живопис іконостаса і 50 малих образів), Л. і В. Бернакевичі (різьбярські роботи), П.Пренятицький (малювання бані). 1861 старий іконостас замінили новим, а після пожежі 1869 гурт художників (Г.Боссе, С.Комаров, І.Горбунов, М.Нестеров, С.Верховцев та ін.) виконав уцілілий донині стінопис (1876). 1825 споруджено архієрейський корпус, 1836 – Святу браму (архіт. Михайловський), 1861–69 – дзвіницю (архіт. Раструханов; замінено невеличку дзвіницю, збудовану 1771), 1906–12 – Троїцький собор (архіт. О.Щусєв). Територію лаври обмежує мур 1830-х рр., укріплений контрфорсами.

Успенський собор поставлений на ділянці, обмеженій раніше зведеними будівлями, у складних інженерних умовах. Він спирається на триповерхову споруду, яка служить своєрідним фундаментом і утворює перед гол. (пд.) фасадом собору широку терасу. Собор є однобаневою тринавовою базилікою із трансептом. Бічні нави – двоярусні (2-й ярус – хори). Позолочена баня на восьмигранному підбаннику увінчується маківкою, що підноситься на висоту45 м. Симетричний гол. фасад акцентований фронтоном і фланкований вежами, площини стін яких повернені під кутом 45° до осей собору. Архіт. форми (іонічні колони та пілястри, розкріповані антаблементи, лучкові сандрики, картуші, вази та ліпнина) – у стилі рококо.

У соборі зберігаються гол. святині лаври – ікона Почаївської Божої Матері та камінь із відбитком стопи Богородиці. У споруді під собором влаштовано церкву св. Іова (1774), де зберігаються мощі святих Іова й Амфілохія Почаївських. Із церкви можна потрапити до печери, де, за легендою, молився св. Іов. Ярусом нижче розташована церква святих Антонія і Феодосія (1858).

Із пн. до собору прилягає двоповерховий корпус келій із трапезною, який утворює замкнений чотирикутник із внутр. двором. Будівля має риси бароко (коринфські пілястри, які членують фасади, фронтон на пд. боці зх. крила).

Архієрейський корпус поставлений на схилі, через що його фасади мають різну кількість поверхів (пн. фасад – 2 поверхи, південний – 4). Будівля вирішена в класицистичних формах (іонічні пілястри, трикутний фронтон).

Чотириярусна дзвіниця має висоту65 м. Її нижній ярус – тридільний, верхні – четверики, наріжні частини яких акцентовано пучками півколон, а грані прорізано арковими отворами дзвонів. Дзвіницю увінчує позолочена баня. Будівля витримана у формах раннього історизму з переважанням барокової стилістики.

Троїцький собор вирішений у модернізованих формах новгородсько-псковської середньовічної арх-ри. Його лапідарний нерозчленований силует не відіграє значної ролі в панорамі ансамблю. Собор – хрещатобаневий, тринавовий, триапсидний, однобаневий із зх. притвором і циліндричною сходовою вежею. Осн. об'єм – кубічний, притвор – понижений. Із двох боків виділяються портали, прикрашені мозаїчними композиціями "Спас Нерукотворний і Князі Святі" та "Богоматір Почаївська і собор волинських святих", виконаними за ескізами М.Реріха.

Офіц. веб-сайт лаври: http:// www.pochaev.org.ua.


Література:
  1. Амвросий (Лотоцкий). Сказание историческое о Почаевской Успенской лавре. Почаев, 1886
  2. Антонович С. Короткий історичний нарис Почаївської Успенської лаври. Кременець, 1938
  3. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 4. К., 1986
  4. Ричков П. До історії формування архітектурного ансамблю Почаївської лаври. "Архітектурна спадщина України", 1995, вип. 2
  5. Могилевський В. та ін. "Почаївське диво": Причини невдалої облоги турками Почаївського монастиря влітку 1675 року: Гіпотеза. "Київська старовина", 1996, № 4/5
  6. Волошин Ю. Українська автокефальна православна церква 1941–1944. Полтава, 1999
  7. Зелинский В. Объятия отча...: Очерки по истории Почаевской лавры. Почаев, 2000
  8. Пам'ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000
  9. Ричков П.А., Луц В.Д. Почаївська Свято-Успенська лавра. К., 2000.

Посилання:
  • АРХІМАНДРИТ
  • БАРОКО
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 Р.
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БРУСИЛОВСЬКИЙ ПРОРИВ 1916
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГРОМАДСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ
  • ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • ЛАВРА
  • ЛЕОНТОВИЧ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЧАЇВ
  • ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
  • ПОТОЦЬКІ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921, РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР, БІЛОРУСЬКОЮ СРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921
  • ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ
  • СТАВРОВЕЦЬКИЙ-ТРАНКВІЛІОН КИРИЛО
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВОЛИНЬ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917
  • ЗУБРИЦЬКИЙ НИКОДИМ

  • Пов'язані терміни:
  • АВТОНОМНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • ЧЕРНЕЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО В ХРИСТИЯНСТВІ
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ СВЯТО-БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КРЕМЕНЕЦЬКО-ПОЧАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • ЛАВРА
  • ЛІПЕЦЬКИЙ ЄВСЕВІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛІРНИЦТВО, ЛІРА, ЛІРНИКИ, ЛІРНИЦЬКА МОВА, ЛІРНИЦТВО ЯК ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ.
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ПОЧАЇВ
  • ПОЧАЇВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ
  • ШАГАЙДА СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • СВЯТО-УСПЕНСЬКА ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА
  • ТЕОДОРОВИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • УНІВСЬКА ДРУКАРНЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)