ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795

  Бібліографічне посилання: Рубльов О.С. ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Podily_1772_1793_1795 (останній перегляд: 23.05.2019)
ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795

ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795 – зовнішньополітичні акції стосовно Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795. Перед першим поділом Речі Посполитої (1772) її територія становила понад 730 тис. км², чисельність населення – понад 11,5 млн осіб, з яких понад 70 % складали селяни, до 20 % – міщани, 6–7 % – шляхта, решту –духовенство.

На час безкоролів'я після смерті Августа III Веттіна припадають перші спроби здійснення держ. реформ у Речі Посполитій, пов'язані з "Фамілією" Чарторийських (див. Чорторийські), очолюваною рус. воєводою А.-А. Чарторийським. Навколо цього політ. угруповання згуртувалися ті, хто вважав, що країну можна врятувати від загибелі, до якої вона прямувала, шляхом внесення в її держав. лад змін, які б не порушували його фундаментальних засад. Табір Чарторийських прагнув перетворити Річ Посполиту на сильну аристократичну д-ву з елементами європ. абсолютизму, розраховуючи при цьому на підтримку Рос. імперії. Реформи були проголошені на конвокаційному сеймі (див. Вальний сейм) у травні – червні 1764 біля Варшави в присутності рос. військ, що прибули на прохання "Фамілії". За наполяганням князів Чарторийських сейм був конфедераційним, тобто таким, на якому рішення могли прийматися більшістю голосів (а не так, як у випадку звичайного сейму, під час засідання якого зобов'язував принцип одностайності). Сейм ухвалив важливі постанови, які вносили зміни в систему державної влади: сеймові посли звільнялися від обов'язку дотримуватись інструкцій сеймиків кожної із земель Речі Посполитої, якщо ті розходилися з думкою сеймової більшості; обмежувалося застосування liberum veto (див. "Ліберум вето"): рішення з екон. питань мали ухвалюватися більшістю голосів; створювалися коронна і литовська скарбові комісії, яким було доручено відати фінансами, торгівлею, ремеслами та шляхами сполучення, і комісія з військ. справ. Із компетенції сеймиків були вилучені податкові питання. Скасовувалися приватні ("партикулярні") мита й запроваджувалося ген. мито (див. Мито головне), уніфікувалися міри та ваги; у королів. містах відновлювалося самоврядування, ліквідувалися магнатські й церк. юридики. Реформовано асесорський суд, вищу суд. інстанцію для королів. міст; Коронний трибунал поділено на два, прерогативи одного з яких поширювалися на Малопольщу (до складу якої належали також східні землі з українським населенням, крім Волині), іншого – на Великопольщу.

Усупереч бажанню "Фамілії", яка планувала звести на престол кн. А.-А.Чарторийського або його сина Адама-Казімєжа, королем Речі Посполитої 6 вересня 1764 під тиском рос. імп. Катерини II і в присутності рос. військ був обраний її колиш. фаворит, племінник кн. А.-А.Чарторийського, стольник литовський князь Станіслав-Антоній Понятовський (1732–98), який прибрав собі ім'я Станіслава-Августа (див. Станіслав-Август Понятовський). Катерина II сподівалася, що в його особі матиме покірного собі короля. Невдовзі новий король розпочав обережні реформи в адміністрації, фінансах, освіті.

Політика реформ, спрямованих на виведення Речі Посполитої з екон. й політ. стагнації, усунення вад її ладу, не відповідала стратегії правителів Пруссії і Росії щодо збереження Речі Посполитої як буферної д-ви. Прусський король Фрідріх II Гогенцоллерн твердив, однак, що "Польщу потрібно тримати в летаргії". Коли з'ясувалося, що кер-во Речі Посполитої не бажає зійти зі шляху реформ, Росія і Пруссія зробили ставку на ті польс. кола, які захищали недоторканність liberum veto та ін. шляхетських вольностей і нетерпимо ставилися до будь-яких змін в ладі д-ви. Катерині II особливо не до вподоби було те, що Станіслав-Август та польс. уряд виходили з-під її контролю. Як знаряддя тиску на них вона обрала т. зв. дисидентське питання, вимагаючи зрівняння в правах християн-некатоликів (протестантів, здебільшого лютеран, і православних) із католиками в Речі Посполитій.

Небажання польс. сторони поступитися в дисидентському питанні призвело до того, що зусиллями царського посла у Варшаві кн. М.В.Рєпніна й під прикриттям рос. військ у Речі Посполитій 1767 були скликані дві конфедерації: православна на чолі з білорус. архієпископом Г.Кониським у Слуцьку (нині місто Мінської обл., Білорусь) і протестантська на чолі з Ґ.-В.Гольтцем у Торуні, які зажадали надання дисидентам політ. прав. Проте обидві конфедерації були заслабкі, щоб змусити правлячі кола до поступок. Тоді того ж року Катерина II, щоб домогтися цих поступок, спровокувала створення в Радомі конфедерації катол. шляхти, опозиційно налаштованої щодо реформ конвокаційного сейму й короля Станіслава-Августа. Радомські конфедерати сподівалися при підтримці Росії скинути короля з престолу. Але Станіслав-Август зумів привернути на свій бік Катерину II, яка не погодилася на його детронізацію.

Дисидентське питання розглянув варшавський надзвичайний сейм (5 жовтня 1767 – 5 березня 1768), який відбувався під егідою Радомської конфедерації й диктатом Катерини II. Вибори складу його посольської ізби пройшли під контролем 40-тис. контингенту російських військ у Речі Посполитій. За наказом кн. М.Рєпніна розробка й обговорення законопроектів та вироблення відповідних ухвал відбувалося не у посольській ізбі, а в групі з 66 "делегатів", визначених ним з її складу. Ухвали "делегатів" лише затверджувалися на пленарних засіданнях сейму. З огляду на це сейм був прозваний "делегаційним" або "рєпнінівським" (через постійне втручання в його роботу царського посла). На сеймі проти дисидентських постулатів й рєпнінівської сваволі постала потужна опозиція, куди ввійшли й чимало радомських конфедератів. Князь М.Рєпнін придушив опозицію, здійснивши арешти її лідерів й депортації їх до Росії. У Речі Посполитій це викликало обурення. Але Станіслав-Август не висловив протесту з приводу порушення Росією суверенності сейму й не призупинив його роботу. Заляканий рос. репресіями, сейм ухвалив рішення про зрівняння дисидентів у правах із католиками, наголосивши натомість (за згодою Катерини II), що катол. віра залишається в д-ві панівною.

Ідучи назустріч консервативним колам Речі Посполитої, Катерина II дозволила тому ж сейму ухвалити постанову про кардинальні права, яка підтвердила політ. права шляхти, а також містила пункт про збереження liberum veto із застереженням, що у фінансово-екон. питаннях допускалося вирішення більшістю голосів. Це означало крах реформ конвокаційного сейму 1764. Водночас кардинальні права заборонили шляхті карати підданих смертю – за навмисне вбивство селянина пан мав каратися смертю. Росія декларувала, що є гарантом цих прав. "Делегаційний" сейм схвалив російсько-польс. договір про непорушність кордонів Речі Посполитої.

Після сейму 1767–68 всі три конфедерації були розпущені, оскільки виконали покладені на них завдання. Здавалося, що політика Росії в Речі Посполитій перемогла. Проте безпардонний тиск рос. посла на сейм, насильницькі дії, до яких він вдавався стосовно непоступливих послів, а також надання дисидентам політ. прав викликали в країні величезне обурення. Перед завершенням роботи сейму, 29 лютого 1768, у м-ку Бар Подільського воєводства дійшло до скликання військово-політ. конфедерації патріотично й консервативно налаштованої частини шляхти й катол. кліру під гаслами анулювання поступок дисидентам, захисту католицтва й незалежності д-ви. Маршалком конфедерації був обраний Ю.Пуласький. Невдовзі Барська конфедерація охопила значну частину шляхти і духовенства, поширилася на ін. укр., польс. землі та Велике князівство Литовське. Слабо озброєна й недисциплінована кіннота конфедератів вступила у військове протиборство з королів. військом та рос. військ. загонами, запрошеними королем на допомогу. У країні розгорнулася громадян. війна.

Поява рос. війська на укр. Правобережжі сприяла розгортанню тут гайдамацько-сел. руху, що виник на півдні Київського воєводства в 2-й пол. травня 1768. Серед укр. народу цей рух отримав назву Коліївщини. Польс. уряд звернувся до Катерини II із закликом якнайшвидше кинути свої війська на придушення повстання. Рос. військо допомогло польс. урядовим загонам у червні – липні 1768 придушити Коліївщину.

Через військ. присутність росіян боротьба барських конфедератів ставала безперспективною. 20 червня 1768 вони втратили Бар і змушені були припинити боротьбу. Найактивніші з них виїхали до османських володінь. Проте боротьба спалахнула з новою силою після оголошення Османською імперією в жовтні 1768 війни Росії, що змусило останню перекинути свої війська з Речі Посполитої на південь, на турец. театр бойових дій (див. Російсько-турецька війна 1768–1774). Загони конфедератів і надалі залишалися переважно кінними, назагал слабо організованими, позбавленими взаємодії й належного озброєння. Заважали й незгоди в кер-ві руху. Відтак конфедератські збройні сили були приречені на виснажливу й малоуспішну партизан. боротьбу. За політ. цілями конфедератський рух був шляхетським, хоча принаймні дві третини його військ. складу становили вихідці з низів; у ньому були задіяні навіть сел. загони, а серед командирів траплялися й міщани.

Щоб послабити свою залежність від Петербурга, Станіслав-Август спробував домовитися з конфедератами, але вони відмовлялися вести з ним переговори й 22 жовтня 1770 оголосили його детронізацію. До цієї помилки долучилася й невдала спроба 3 листопада 1771 полонити короля у Варшаві. Розпочалася агонія руху. Зневірена шляхта поверталася додому. У серпні 1772 Барська конфедерація зазнала остаточної поразки. Тисячі конфедератів загинули у боях із рос. військами, понад 10 тис. потрапили до Сибіру. Політ. результати конфедерації були сумні – вона загальмувала проведення держ. реформ, посилила позиції тих правлячих кіл Росії, які були переконані, що Річ Посполиту потрібно ліквідувати як д-ву – якщо не відразу, то поетапно.

Під впливом зазначених кіл Катерина II погодилася на частковий поділ Речі Посполитої, до якого її упродовж кількох років спонукав король Пруссії Фрідріх II. Останнього до цієї акції заохочував приклад Австрії, яка 1769 захопила м. Спіш із навколишньою територією (нині у складі Словаччини), котрий Польща від 1412 тримала в заставному володінні, а 1770 – частину Чорштинського, Новотарзького і Сандецького староств. Фрідріх II також 1770 зайняв прилягаючу до його держави північну частину Речі Посполитої: Гданське Помор'є (крім Ґданська й Торуні), Хелмінську землю, Вармію, а також північну частину Великопольщі, мотивуючи це необхідністю мати санітарний кордон, що повинен був відгородити його державу від епідемії чуми, що спалахнула на території Польщі. У січні 1771 Катерина II оголосила: "Якщо одні беруть, то чом би не мали брати інші". Того ж року розпочалися переговори Росії, Пруссії й Австрії щодо поділу Речі Посполитої. 5 серпня 1772 вони завершилися в Санкт-Петербурзі підписанням австрійсько-прусського, австрійсько-рос. й пруссько-рос. договорів. Росія за першим поділом Польщі отримала Інфлянти й зх. частину Білорусі до Зх. Двіни, Дніпра та його правої притоки Друті і суходільної лінії, що тяглася від верхів'я Друті до Зх. Двіни – разом 92 тис. км² із населенням 1,3 млн осіб. До Пруссії остаточно відійшли вже раніше окуповані з 1700 території (тобто т. зв. Королівська Пруссія без Ґданська й Торуні та північна частина Великопольщі) – всього 36 тис. км² з населенням 580 тис. осіб. Крім того, Пруссія отримала у вічне володіння Лемборське, Битовське і Драгімське староства. Австрія зайняла пд. частину Краківського і Сандомирського воєводств, Руське воєводство (без Холмської землі), Белзьке воєводство (до Зх. Бугу (прит. Нарева, бас. Вісли) на півночі) та зх. частину Подільського воєводства (між лівими притоками Дністра Збручем і Стрипою), а також пд.-зх. кут Волинського воєводства – разом 83 тис. км² із населенням 2,6 млн осіб.

Усього Річ Посполита втратила бл. 30 % території й третину населення. Проти поділу протестував Станіслав-Август, але даремно він апелював до монархів зх. д-в у марному сподіванні хоча б на дипломатичну підтримку Речі Посполитої.

Держави-загарбниці вимагали від польс. сейму затвердження здійсненого поділу. Скликаний 19 квітня 1773 у Варшаві сейм працював під тиском присутніх у столиці рос., прусських й австрійс. військ. 18 вересня 1773 сеймова делегація, під диктат рос. посла, схвалила умови, викладені у російсько-польс., пруссько-польс. й австрійсько-польс. трактатах. 30 вересня 1773 ці документи були ратифіковані сеймом більшістю голосів. Категорично проти виступило лише кілька послів, особливо бурхливо – новогрудський (з Білорусі) Т.Рейтан та його група. Рейтан після цього збожеволів, в результаті чого 8 серпня 1780 вчинив самогубство (відтоді у Польщі започатковано його культ – як символ справжнього патріота, який вшановується й до сьогодні).

На загарбані 1772 польс. землі Пруссія й Австрія поширили свою адм.-тер. систему. Із земель, що ними заволоділа Пруссія, було створено провінцію Зх. Пруссія (тоді ж Князівська Пруссія була названа Сх. Пруссією). Її, як і Сх. Пруссію, поділено на реґенції, а ті – на "землі".

Окупована Австрією 1772 територія отримала назву Королівство Ґаліції і Лодомерії. Королівство виникло як результат офіц. обґрунтування включення укр. земель до складу австрійс. володінь: віденські власті твердили, що угорська королівська корона, якою Габсбурги володіли з 1526, має істор. права на землі колиш. Галицько-Волин. Русі від зламу 12–13 ст. Посилалися на факт, що після смерті галицько-володимирського кн. Романа Мстиславовича ці землі зайняв 1205 король Угорщини Андраш II, який прийняв титул "rex Galiciae et Lodomeriaе", і хоч панування Угорщини не тривало довго, але відтоді угорські королі титулувалися як королі "Ґаліції і Лодомерії". Управління "Королівством", поділеним на дистрикти (округи), очолював призначений імператором губернатор із резиденцією у Львові; округами управляли старости. Суд. і фінансовими справами відало відомство, безпосередньо підпорядковане Відню. Виборні посади шляхти були ліквідовані, а їхнє місце зайняла чиновна ієрархія. Австрійс. власті скасували засаду шляхетської рівності. За австрійс. взірцем шляхту було поділено на магнатів і власне шляхту. До магнатів зараховано всіх носіїв титулів князя і графа, причому графами ставали всі ті, хто на 1772 у Речі Посполитій були сенаторами, каштелянами, воєводами, міністрами або їхніми нащадками і подавали заяви із проханням надати графський титул та вносили за нього визначену суму.

1775 проголошено створення в Королівстві провінційного сейму, подібного до сеймів, що діяли в ін. землях Австрійс. монархії. У сеймі мали право засідати магнати, шляхта і представники держ. міст. Вони могли лише обговорювати, як проводити в життя урядові рішення. Але й до цього безсилого сейму уряд ставився з недовірою. Вперше він був скликаний імператором 1782, потім – 1786 і 1788. Відтоді й до 1817 сейм не збирався.

Упродовж 1773–92 польс. король і прибічники реформ ще намагалися врятувати залишки Речі Посполитої й зміцнити д-ву. Чотирирічний ("Великий") сейм (1788–92) за ініціативою групи патріотично налаштованих реформаторів на чолі з Г. Коллонтаєм ухвалив Конституцію Речі Посполитої Третього травня 1791, що запроваджувала у Польщі конституційну монархію, особисті свободи й рівність прав усіх громадян. Вона ділила владу на законодавчу, виконавчу й судову (це була друга у світі конституція, після конституції Сполучених Штатів Америки).

До реформ Чотирирічного сейму і особливо Конституції 3 травня вороже поставилися в Петербурзі, оскільки вони зміцнювали Річ Посполиту й виводили її з-під опіки Росії. Ще влітку 1790 почало змінюватися ставлення Пруссії до польс. реформ. Після ухвалення Конституції 3 травня Берлін оголосив, що вона суперечить духові польсько-прусського оборонного союзу від 26 березня 1790, тому цей союз утратив свою силу.

Після укладення Росією в січні 1792 Ясського мирного договору з Туреччиною Катерина II отримала змогу значно більше уваги приділити ситуації в Речі Посполитій. У Петербурзі вважали, що Варшава перетворилася на друге після Парижа революц. вогнище в Європі й загрожує усталеному порядку. Це стало ідеологічним обґрунтуванням рос. втручання в польс. справи. Безпосередній привід для нього Катерині II дали польські магнати пророс. орієнтації – запеклі вороги реформ Чотирирічного сейму –С.-Ф.Потоцький, К.Браницький і С.Ржевуський, котрі, заохочувані купкою менш впливових магнатів й за підтримки Катерини II, 27 квітня 1792 в С.-Петербурзі підписали Акт ген. конфедерації. З тактичних міркувань "Акт" був датований 14 травня 1792, а місцем його появи названо Торговицю (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.) – містечко Брацлавського воєводства на кордоні Речі Посполитої й Катеринославського намісництва Рос. імперії. У Торговиці конфедерація була проголошена, і за назвою цього містечка її стали йменувати Торговицькою (див. Торговицька конфедерація). Вона оголосила війну реформам Чотирирічного сейму й Станіславові-Августові.

18 травня 1792, у відповідь на адресований Катерині II заклик кер-ва Торговицької конфедерації про військ. допомогу, 100-тис. рос. армія увійшла на територію Речі Посполитої в районі Правобережної України і виступила спільно з конфедератами проти польс. уряду. Король, відповідно до Конституції 3 травня, взяв на себе командування військом на час війни. Польовим командувачем він призначив свого племінника – кн. Ю.-А.Понятовського, а його заступником – Т.Косцюшка (обидва були генералами).

На час вибуху війни уряд Речі Посполитої мав у своєму розпорядженні 60-тис. армію, з якої проти росіян і торговичан діяло бл. 40 тис. вояків. Війська Речі Посполитої чинили відчайдушний опір, проте зазнали приголомшуючого удару з тилу: 23 липня 1792 король Станіслав-Август, який перебував у важкому становищі, у відповідь на заклик до нього Катерини II відступитися від "революції 3 травня" й запевнення, що лише таким чином він може врятувати незалежність Речі Посполитої, приєднався до Торговицької конфедерації й наказав своїй армії припинити бойові дії.

Сподівання короля, що своїм приєднанням до конфедерації він зможе врятувати хоча б якісь здобутки Чотирирічного сейму, не справдилися. У серпні 1792 Варшава опинилася в руках конфедератів і росіян. Реформи Великого сейму були проголошені нечинними, їхні прихильники опинилися поза законом, запроваджено сувору цензуру. Керівники торговицької конфедерації відправили до С.-Петербурга посольство, яке подякувало Катерині II за порятунок Речі Посполитої від "кайданів" реформаторів. За таких умов король висловив імператриці свою готовність зректися престолу, але та не погодилася на це. Катерина II вирішила здійснити новий поділ Речі Посполитої, і їй був потрібний Станіслав-Август, щоб надати цій акції хоча б примарної законності.

Другий поділ Польщі Росія здійснила спільно з Пруссією. Австрія, запевнена Пруссією, що посприяє їй у здобутті Баварії, інтересу до участі в поділі Речі Посполитої не проявила. Угода про поділ була підписана у С.-Петербурзі 23 січня 1793 царицею Катериною II і королем Пруссії Фрідріхом-Вільгельмом II. Пруссія отримала Ґданськ, Торунь, решту Великопольщі та Куявії і пн.-зх. частину Мазовії – разом 58 тис. км², понад 1 млн осіб. Росія дістала центр. частину Білорусі, Київське, Брацлавське і Подільське воєводства та сх. половину Волин. воєводства – разом 250 тис. км² і понад 3 млн жителів. Річ Посполита з територією у 215 тис. км² і населенням 3,7 млн осіб опинилася під рос. протекторатом. 22 липня 1793 делегація сейму, який засідав під дулами рос. гармат, підписала трактат з Росією, за яким Річ Посполита відмовлялася від воєводств – Мінського, Київського, Брацлавського й Подільського, а також частин Вільнюського, Новогрудського, Брест-Литовського й Волинського воєводств. На знак протесту проти чергового поділу усі три керівники Торговицької конфедерації виїхали на Захід, що не завадило їм згодом знову домогтися прихильності Катерини II.

Остаточно другий поділ Польщі затвердив Гродненський сейм (17 червня – 23 листопада 1793), який, як виявилося, став останнім сеймом Речі Посполитої. Депутати були так залякані арештами або підкуплені, що жоден не відізвався під час прийняття ухвали про поділ. Ще під час роботи сейму Торговицька конфедерація за наказом з Петербурга була розпущена як непотрібна. Схвалений тим же сеймом у жовтні 1793 російсько-польс. союзний договір дав змогу Росії вводити свої війська на територію Речі Посполитої "за погодженням із польським урядом", заборонив їй вступати в союзи, укладати договори без згоди Росії. Трактат передбачав, що Росія гарантує майбутню польс. конституцію. Той же сейм 23 листопада 1793 ухвалив нову Конституцію. В її основу були покладені відновлені торговичанами кардинальні права. Безземельну шляхту вона позбавила політ. прав, а також встановила, що посольська ізба повинна приймати постанови з важливих питань не менш як двома третинами голосів; постанови ж з ін. питань було дозволено ухвалювати звичайною більшістю. Були збережені особиста недоторканність, право набувати землеволодіння та самоврядування, надані Чотирирічним сеймом міщанам королів. міст. За тією ж Конституцією, сейм мав скликатися раз у чотири роки, відновлювалася Постійна рада. Військо д-ви сейм зменшив до 15 тис. вояків.

Другий поділ Речі Посполитої був для неї катастрофою не лише політичною, а й економічною. Його наслідком став розрив госп. зв'язків між землями, що залишилися в ній, і загарбаними сусідами територіями. Стрімко зросли ціни на с.-г. продукцію і пром. товари. Зазнала краху банк. система, спорожніла держ. скарбниця. У країні зростало незадоволення, ставало зрозуміло, що могутні сусіди не зупиняться на доконаному поділі й д-ві загрожує цілковите зникнення з політ. карти Європи.

Щоб урятувати д-ву, потрібно було скинути правлячий у Варшаві режим й поставити дієздатне кер-во. За умов присутності рос. військ у країні це можна було зробити лише силою зброї. На порядок денний висунулося національно-визвол. повстання. Його підготовка відбувалася як усередині країни, так і за її межами в еміграції, зосередженій, гол. чин., у Саксонії (Конституція Третього травня трактувала, що на польському троні будуть панувати спадкоємці саксонської династії Веттінів). Еміграція зробила спробу заручитися підтримкою повстання революц. Францією, в якій у результаті нар. повстання в Парижі 31 травня – 2 червня 1793 запанувала якобінська диктатура. Для переговорів із франц. урядом був делегований герой війни за незалежність Сполучених Штатів Америки ген. Т.Косцюшко, якого еміграція хотіла бачити на чолі повстання. В еміграції він став одним з лідерів патріотичних сил. У складеному ним у Парижі у січні 1793 меморіалі для франц. міністра закордонних справ Т.Косцюшко виклав програму сусп. реформування Польщі на республікансько-демократично-антифеод. засадах. Проте переговори Т.Косцюшка в Парижі не дали бажаних результатів. Якобінський, як і перед тим жирондистський, уряд заохочував поляків до визвол. боротьби, сподіваючись, що вона послабить ворожі дії Пруссії та Росії щодо Франції, але не дав полякам жодних конкретних обіцянок. У Саксонію Т.Косцюшко повернувся із присвоєним йому почесним титулом громадянина Франц. республіки й усвідомленням того, що поляки мають розраховувати тільки на власні сили. У Саксонії він прийняв пропозицію керівників таємної орг-ції очолити повстання. Нелегально прибувши восени 1793 в околиці Кракова, він переконався, що повстання підготовлене погано й домігся його відтермінування.

На початку березня 1794, унаслідок численних арештів, варшавська змовницько-повстанська орг-ція значною мірою була ліквідована. У зв'язку з цим її члени, які уникнули арешту, дійшли висновку, що справу повстання може врятувати лише негайний виступ. Безпосереднім сигналом до повстання послужив марш у напрямку на Краків бригадира ген. А.-Ю.Мадалинського на чолі загону кавалерії в 1200 осіб на знак протесту проти скорочення армії, що розпочався 12 березня 1794 з Остроленки (на північ від Варшави). Вважаючи, що Краків стане початковим вогнищем повстання, рос. залога міста залишила його. Після цього із Саксонії до Кракова прибув Т.Косцюшко. 24 березня 1794 на центр. площі Кракова він проголосив початок повстання і заприсягнув Акт повстання громадян, мешканців Краківського воєводства. Цей маніфест закликав поляків до боротьби за незалежність, вигнання за межі Речі Посполитої іноз. військ, відновлення колиш. кордонів Речі Посполитої, ліквідацію тиранії чужоземців і зрадників. Маніфест проголосив Т.Косцюшка начальником повстання. Того ж дня він видав повстанські маніфести, звернені до війська, населення і жінок.

На початку повстання у Т.Косцюшка було лише 4-тис. регулярне військо і 2 тис. озброєних косами селян. На чолі цих загонів 1 квітня 1794 він вирушив у напрямку Варшави і з'єднався з А.Мадалинським. 4 квітня під с. Рацлавиці, що на пн. сх. від Кракова, Т.Косцюшко здобув першу перемогу: частково розбив і змусив відступити 3-тис. корпус рос. генерал-майора О.Тормасова. Рацлавіцька перемога, що мала більше морально-психологічне, аніж воєнне значення, не відкрила Т.Косцюшкові шлях до Варшави; він мав замало сил, щоб примусити відступати росіян. Але на звістку про цю перемогу повстання поширилося на Люблінське й Сандомирське воєводства. У ніч з 17 на 18 квітня 1794 вибухнуло повстання у Варшаві. На вулицях Варшави розгорнулися бої, в яких росіянам протистояли польс. вояки та населення столиці. По двох днях запеклої боротьби рос. гарнізон був розбитий. Влада в місті перейшла до Тимчасової заступчої ради як загальнопольс. уряду.

Варшавське повстання змінило розклад військ. сил, відкрило можливість для поширення національно-визвол. руху на Мазовію і Підляшшя. У ніч з 22 на 23 квітня 1794 вибухнуло повстання у Вільні (нині м. Вільнюс), очолене полк. Я. Ясінським. Тут капітулював невеличкий рос. гарнізон і було проголошено про приєднання ВКЛ до польс. повстання. Влада перейшла до Гол. тимчасової заступчої ради ВКЛ, а великого гетьмана литов. Ш.-М.Коссаковського, як одного з керівників Торговицької конфедерації, за вироком кримінального суду було страчено.

7 травня 1794 у таборі під м-ком Поланець Сандомирського воєводства Т.Косцюшко видав універсал. Його зміст цілком присвячувався сел. питанню, значення якого для долі повстання його начальник чудово розумів. Універсал проголосив, що селяни беруться під опіку уряду. Вони звільнялися від особистої залежності, однак могли піти від свого пана тільки після того, як повністю б із ним розрахувалися і сплатили держ. податки. На час повстання панщина скорочувалася удвічі. Госп-ва, члени яких брали участь у повстанні, звільнялися від панщини на час повстання. Селяни отримували спадкове право на оброблювану ними землю; пан міг позбавити їх землі лише тоді, коли вони не виконували своїх повинностей. Мали бути створені спец. органи нагляду за виконанням універсалу. Духовенству доручалося в костелах і церквах упродовж чотирьох тижнів ознайомити селян з текстом універсалу. Цю ж місію було доручено повітовим порядковим комісіям, члени яких повинні були в селах і храмах читати універсали і заохочувати селян до участі в повстанні.

Наприкінці травня 1794 замість скомпрометованої Тимчасової заступчої ради у Варшаві була створена Найвища нац. рада. До її складу, поряд з поміркованими членами, які в ній переважали, входили й радикально налаштовані Г.Коллонтай та Ф.Дмоховський. Виникнення цього органу влади було важливим етапом у формуванні системи управління відроджуваної д-ви. Монархія зберігалася, але лише формально. Найвищу диктаторську владу мав Начальник повстання. Вищим виконавчим органом був призначений ним уряд – Найвища нац. рада у складі самого начальника, 8 радників, кожен з яких очолював "своє" відомство, та 32-х їх заступників. Органами місц. влади залишалися комісії порядку, куди входили представники шляхти і міщан, що були зрівняні у правах. Діяли також кримінальні суди, завданням яких було карати ворогів повстання.

На етапі найвищого піднесення повстання влітку 1794 його збройні сили становили бл. 70 тис. регулярної армії і 250 гармат, 29 тис. пересувної міліції і 22 тис. міської міліції. Крім того, існувало посполите ополчення, де мали служити особи чоловічої статі віком від 18-ти до 40-ка років. За складом воно було, по суті, селянським, озброєне списами і косами, а тому його використовували переважно для місц. оборони. За час повстання в регулярному війську було задіяно понад 140 тис. осіб, у посполитому ополченні – понад 100 тис.

6 червня 1794 під м-ком Щекоціни Краківського воєводства Т.Косцюшко зазнав поразки від росіян і прусського війська. Після цього він облишив намір очистити Краківське воєводство від рос. і прусських загонів і попрямував до Варшави, куди прибув на початку липня.

13 липня 1794 рос. та прусські війська розпочали облогу Варшави. У Т.Косцюшка були 25-тис. регулярна армія й 140 гармат; його супротивники мали разом 40-тис. військо із 253 гарматами. 20 серпня 1794 емісарам Т.Косцюшка вдалося підняти повстання населення польс. земель, загарбаних Пруссією за першим і другим поділом Речі Посполитої. Повстання охопило Великопольщу, перекинулося на Куявію і Помор'я, знайшло відгомін у Силезії. Переляканий цим Фрідріх-Вільгельм II Гогенцоллерн наказав своїм військам відступити від Варшави. Те саме вчинили рос. війська. Облога Варшави була знята. Натомість росіяни здобули 12 серпня 1794 Вільно, після чого повстання у ВКЛ згасло.

19 вересня рос. військо на чолі з генерал-аншефом О.Суворовим під м-ком Тересполь, неподалік Бреста (нині місто в Білорусі), розбило корпус польс. ген. Ю.Сєраковського і попрямувало до Варшави. Назустріч йому з лівого берега Вісли вирушив рос. корпус генерал-поручика І.Ферзена, який у липні – серпні 1794 брав участь в облозі Варшави. Т.Косцюшко спробував заступити шлях І.Ферзенові під м-ком Мацєйовіце, що на правому березі Вісли південніше Варшави. Маючи удвічі менше війська й артилерії, Т.Косцюшко мав намір спільно з корпусом ген. А.Понінського, на підхід якого чекав, дати бій росіянам. Але А.Понінський наказ Т.Косцюшка прибути з корпусом одержав із запізненням. 10 жовтня 1794 І.Ферзен завдав війську Т.Косцюшка тяжкої поразки. У Мацєйовіцькій битві загинули тисячі польс. військовиків, а важко поранений Т.Косцюшко і з ним 5 вищих та 200 інших офіцерів, бл. 2 тис. молодших командирів і солдатів потрапили в полон. Росіяни втратили 1300 загиблими, у т. ч. 30 офіцерів. Мацєйовіцька поразка не була катастрофою з воєнної точки зору. У повсталих було ще достатньо сил для подальшої боротьби. Але полонення Т.Косцюшка негативно позначилося на їхньому моральному стані. Після цієї поразки повстання швидко догоряло.

4 листопада 1794 О.Суворов здобув правобережну частину Варшави – Прагу, дозволивши своїм воякам влаштувати різанину й грабунок населення. За оцінкою О.Суворова, за один лише день було знищено 12 тис. "бунтівників", а ще 2 тис., рятуючись, потонули у Віслі. Дійшовши висновку, що повстання зазнає поразки, його провідники залишили лівобережну частину Варшави. 9 листопада 1794 столиця капітулювала. 30-тис. польс. військо під командуванням ген. Т.Вавжецького, який від 12 жовтня 1794 був Начальником повстання, відступило від Варшави на пд. зх. Його лави внаслідок дезертирства швидко танули, а рештки на чолі з Т.Вавжецьким 16 листопада 1794 під Радошицами, що на пн. зх. від Келець, склали зброю.

Повстання під проводом Т.Косцюшка було приречене на невдачу, оскільки спрямований проти нього "союз трьох чорних орлів", як іменували тоді спілку Росії, Пруссії й Австрії, був надто потужним: на час повстання Пруссія мала 190-тис. регулярне військо, Росія – 400-тисячне, Австрія – 300-тисячне. Поляки не мали можливостей створити навіть 100-тис. армію. Попри це все, повстання мало велике істор. значення. Воно стало початком національно-визвол. руху польс. народу, надихало кілька поколінь поляків на боротьбу за нац. свободу. Повстання вплинуло на нац. самоусвідомлення селянства й міськ. населення, що зрештою активізувало процес формування польс. нації.

Придушення повстання 1794 потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої. На основі російсько-австрійс. та російсько-прусського договорів, підписаних у С.-Петербурзі відповідно 3 січня й 24 жовтня 1795, вона втретє, на цей раз остаточно, була поділена. Австрії дісталися землі до Пилиці (прит. Вісли) та Зх. Бугу на півночі й до Вісли на заході (пн. частини Краківського і Сандомирського воєводств, Люблінське воєводство, частини Холмської землі і Мазовії); разом 47 тис. км², 1,5 млн населення. Пруссія отримала решту Мазовії (з Варшавою) і частину Литви та Білорусі до Німана, а також зх. частину Підляшшя й невеличку частину Краківського воєводства біля Сєвєрського князівства; разом 48 тис. км², 1 млн мешканців. До Росії відійшли Курляндія, решта Литви, Білорусі й Підляшшя, зх. частина Волин. воєводства, зх. частини Холмської землі й Белзького воєводства – разом 120 тис. км², 1,2 млн населення.

Польс. д-ва перестала існувати. 25 листопада 1795 під тиском Катерини II Станіслав-Август у Гродно (нині місто в Білорусі) зрікся престолу. До підписаної 26 січня 1797 в С.-Петербурзі конвенції, як додатку до петербурзького договору від 24 жовтня 1795, була включена таємна стаття, за якою Росія, Австрія і Пруссія зобов'язалися не згадувати у титулатурі своїх правителів назв "Польща", "Польське королівство", ліквідувати польс. громадянство, спільно протидіяти спробам відновлення Польськ. д-ви. Автори конвенції вважали, що Польс. д-ва зникла з політ. мапи Європи назавжди і пам'ять про неї повинна загинути. Конвенція послужила основою для укладення союзу Росії, Австрії і Пруссії, який 1815 переріс у Священний союз монархів цих д-в – могутнього захисника імперських режимів у Європі, котрий, як вважають деякі дослідники, спричинив черговий, четвертий поділ Польщі 1815 (див. Віденський конгрес 1814–1815).

У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього держ. утворення, увага акцентувалася на аналізові внутр. й зовн. чинників розвитку цієї д-ви в 16–18 ст. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що держ. лад Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії, у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а держ. реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських д-в, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації Польс. державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, інші – зовн. чинників, треті – синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних істор. етапах еволюції Польс. державності.


Література:
  1. Соловьев С.М. История падения Польши. М., 1863
  2. Костомаров Н. Последние годы Речи Посполитой. СПб., 1870
  3. Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorów 1772–1797, t. 1–3. Poznań, 1874–75
  4. Korzon T. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764–1794), t. 3. Kraków, 1884
  5. Balzer O. Reformy społeczne i polityczne Konstitucyi trzeciego maja. Kraków, 1891
  6. Kalinka W. Sejm czteroletni, t. 1, cz. 1–2; t. 2, cz. 1–2. Kraków, 1895
  7. Łojek J. Upadek Konstytucji 3 maja: Studium historyczne. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk, 1976
  8. Його ж. Geneza i obalenie Konstytucji 3 maja. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1787–1792. Lublin, 1986
  9. Його ж. Dzieje zdrajcy: [Stanisław Szczęsny Potocki (1751–1805)]. Katowice, 1988
  10. Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1993
  11. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
  12. Topolski J. Historia Polski. Poznań, 2008.

Посилання:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АВГУСТ ІІІ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768
  • БЕЛЗЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БРАНИЦЬКИЙ ФРАНЦИСК-КСАВЕРІЙ
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ГАБСБУРГИ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КОЛІЇВЩИНА
  • КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ
  • КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТРЕТЬОГО ТРАВНЯ 1791
  • КОРОЛІВСТВО ҐАЛІЦІЇ І ЛОДОМЕРІЇ
  • КОРОННИЙ ТРИБУНАЛ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛІБЕРУМ ВЕТО
  • ЛЬВІВ
  • МАГНАТИ
  • МАРШАЛОК
  • МІЩАНИ
  • МИТО
  • МИТО ГОЛОВНЕ
  • НАЦІЯ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ПОНЯТОВСЬКИЙ ЮЗЕФ-АНТОНІ
  • ПОТОЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЙМИКИ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ТОРГОВИЦЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС 1814–1815
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЯССЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1792 (1791)
  • ЮРИДИКА

  • Пов'язані терміни:
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АВГУСТ ІІ
  • БАНУЛЕСКО-БОДОНІ ГАВРІЇЛ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768
  • БЕЛЗ
  • БЕЛЗЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ, БЕРЕСТЕЙЩИНА
  • БЕРЕСТЕЙСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕРШАДЬ
  • БЕЗБОРОДЬКО ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • БІБРКА
  • БІЛА РУСЬ (БІЛОРУСІЯ, БІЛОРУСЬ, БІЛАРУСЬ)
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БОГОРОДЧАНИ
  • БОГУСЛАВ
  • БОЛЕХІВ
  • БОРОДЯНКА
  • БОРЩІВ
  • БОРИСЛАВ
  • БРАЇЛІВ
  • БРАЦЛАВ
  • БРАЦЛАВСЬКА ПРИКОРДОННА КОМІСІЯ
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БРОДИ
  • БУЧАЧ
  • БУСЬК
  • ЧЕЧЕЛЬНИК, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧЕРВОНОГРАД, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРНОБИЛЬ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРНИЙ ОСТРІВ, СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДАШАВА
  • ДАШІВ
  • ДЕМОКРАТИЧНЕ ТОВАРИСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ДЕМИДІВКА
  • ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ
  • ДЕСЯТИНА
  • ДІЛЯТИН
  • ДНІСТЕР, ДНІСТРО
  • ДОБРОМИЛЬ
  • ДОЛИНА
  • ДРОГОБИЧ
  • ДУБНО
  • ДУБРОВИЦЯ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДУНАЇВЦІ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ЄПИСКОПСТВА ІНСТИТУТ У КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ЄЗУЇТИ
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ГАЙСИН
  • ГАЛИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЛИНЯНИ
  • ГОЛОБИ
  • ГОЛОВНЕ
  • ГОРОДЕНКА
  • ГОРОДИЩЕ, МІСТО ЧЕРКАС. ОБЛ.
  • ГОРОХІВ
  • ГРІШ, ГРОШ
  • ГРОШОВИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ 14–19 СТОЛІТЬ
  • ГРИЦІВ
  • ГРИМАЙЛІВ
  • ГУЦУЛИ
  • ГУЛЬДЕН РИНСЬКИЙ
  • ГУСЯТИН
  • ГАБСБУРГИ
  • ІЛЛІНЦІ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНКОРПОРАЦІОНІЗМ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • ІВАНО-ФРАНКОВЕ
  • ІВАНИЧІ
  • ІЗЯСЛАВ
  • ЯЗЛОВЕЦЬ
  • КАГАРЛИК
  • КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА
  • КАМ'ЯНКА
  • КАНІВ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • КАЗЕННА ПАЛАТА
  • ХЕЛМІНСЬКЕ ПРАВО, КУЛЬМСЬКЕ, АБО КУЛЬМЕНСЬКЕ ПРАВО
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХМІЛЬНИК, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОДОРІВ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОЛМ
  • ХОЛМЩИНА
  • ХОЛМСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ХОРСТКІВ, МІСТО ТЕРНОПОЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • ХИРІВ, МІСТО ЛЬВОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • КЛЕВАНЬ
  • КОДИМА
  • КОЛЛОНТАЙ ГУГО
  • КОЛОМИЯ
  • КОМАРНО
  • КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТРЕТЬОГО ТРАВНЯ 1791
  • КОПАЙГОРОД
  • КОРЕЦЬ
  • КОРОЛІВЩИНИ
  • КОРОЛІВСТВО ҐАЛІЦІЇ І ЛОДОМЕРІЇ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОРОНА ПОЛЬСЬКА, ПОНЯТТЯ ТА НАЗВА ДЕРЖАВИ
  • КОРОСТЕНЬ, ІСКОРОСТЕНЬ
  • КОРОСТИШІВ
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОВЕЛЬ
  • КОЗОВА
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРАКОВЕЦЬ
  • КРАСИЛІВ
  • КРЕМЕНЕЦЬ
  • КРИЛІВ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КУТИ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА УНІЙНА МИТРОПОЛІЯ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКА ПРИКОРДОННА КОМІСІЯ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ КОНТРАКТОВИЙ ЯРМАРОК
  • ЛАНІВЦІ
  • ЛАВА
  • ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛІБЕРУМ ВЕТО
  • ЛИТОВСЬКА МЕТРИКА
  • ЛИТВА, ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ЛОЄК ЄЖИ
  • ЛОПАТИН
  • ЛУКІВ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ЛИСЯНКА
  • ЛЮБАР
  • ЛЮБЕШІВ
  • ЛЮБОМЛЬ
  • МАГЕРІВ
  • МАГНАТИ
  • МАКАРІВ
  • МАЛА РУСЬ
  • МАРІЯ-ТЕРЕЗІЯ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАЙОРАТНЕ ПРАВО
  • МЕДЕНИЧІ
  • МЕДЖИБІЖ
  • МЕЛЬНИЦЯ-ПОДІЛЬСЬКА
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МІНСЬК
  • МІЩАНИ
  • МІЗОЧ
  • МЛИНІВ - СМТ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛ.
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОЛОДА ПОЛЬЩА
  • МОРШИН
  • МОСТИСЬКА
  • МУРОВАНІ КУРИЛІВЦІ
  • МИКОЛАЇВ
  • МИКУЛИНЦІ
  • МИРОПІЛЬ
  • МИТО ГОЛОВНЕ
  • НОВІ СТРІЛИЩА
  • НОВИЙ ЯРИЧІВ
  • НИЖАНКОВИЧІ
  • ОЛЕСЬКО
  • ПЕЧЕНІЖИН
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОМОРЯНИ
  • ПОСЕСІЯ
  • РАТНЕ
  • РАВА-РУСЬКА
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОГАТИН
  • РОСІЯ
  • РОСТОЦЬКИЙ ТЕОДОСІЙ
  • РОЗДІЛ
  • РОЖНЯТІВ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ АНДРІЙ КИРИЛОВИЧ
  • РУДКИ
  • РУСЬКЕ ГЕНЕРАЛЬНЕ СТАРОСТВО
  • САНГУШКИ
  • САРМАТИЗМ
  • ЩИРЕЦЬ, СМТ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ШАЦЬК, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ШЕПЕТІВКА, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ШКЛО
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ШУМСЬК, МІСТО ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • СКОЛЕ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СОКАЛЬ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРА СІЛЬ, СМТ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРА ВИЖІВКА, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОКОСТЯНТИНІВ, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕБЛІВ, СМТ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАЛЬНЕ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАРАЩА , МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАТАРИ СЛУЖИВІ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТЛУМАЧ, МІСТО ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТОМАШПІЛЬ, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТОРГОВИЦЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ
  • ТРАХТЕМИРІВ, СЕЛО
  • ТРУСКАВЕЦЬ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У КИЄВІ
  • ЦУМАНЬ, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУЛЬЧИН, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУРІЙСЬК, МІСТО ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУРКА, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТИХОМЕЛЬ
  • ТИСМЕНИЦЯ, МІСТО
  • ТИВРІВ, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • УГНІВ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • УСТИЛУГ, МІСТО ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКІ МОСТИ
  • ВЕЛИКИЙ ЛЮБІНЬ
  • ВЕРХНЄ СИНЬОВИДНЕ
  • ВЕРХОВИНА (ЖАБ'Є),
  • ВІЛЕНСЬКИЙ СВЯТОГО ДУХА МОНАСТИР
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІЛЬШАНА
  • ВІННИЦЯ
  • ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВОЄВОДА
  • ВОЄВОДСТВО
  • ВОЙНИЛІВ
  • ВОЛОЧИСЬК
  • ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛОДКОВИЧ ПИЛИП
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
  • ВИШНІВЕЦЬ
  • ЯМПІЛЬ, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЯРМОЛИНЦІ
  • ЯРОСЛАВ МІСТО
  • ЯВОРІВ
  • ЙОСИФ II
  • ЙОСИФИНСЬКА МЕТРИКА
  • ЗАБОЛОТТЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАЛІЩИКИ
  • ЗАЛІЗЦІ
  • ЗАМОЙСЬКА АКАДЕМІЯ
  • ЗАРІЧНЕ
  • ЗБАРАЖ
  • ЗБОРІВ
  • ЗДОЛБУНІВ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЖАШКІВ
  • ЖОВКВА
  • ЖУРАВНО
  • ЖИДАЧІВ
  • ЖИТОМИР
  • ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗОЛОЧІВ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
  • ЗОЛОТИЙ ПОТІК
  • ЗВЕНИГОРОДКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)