ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОКОЗАЧЕННЯ

  Бібліографічне посилання: Горобець В.М. ПОКОЗАЧЕННЯ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pokozachennia (останній перегляд: 23.02.2019)
ПОКОЗАЧЕННЯ

ПОКОЗАЧЕННЯ – соціальний процес переважно самовільного набуття козац. прав представниками ін. соціальних груп і верств укр. соціуму, що наприкінці 16 – у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку. Участь у процесі П. могли брати як представники провідної соціальної верстви – шляхти, котрі в такий спосіб долучалися до військ. організації козацтва українського й отримували можливість реалізувати себе у військ. сфері, так і соціальні низи – селяни та міщан, для котрих П., крім військ. складової, несло в собі можливість підвищити свій соціальний статус, позбутися залежності від дідича чи міської корпорації.

З кінця 16 ст. процеси П. охоплювали переважно Київщину та Брацлавщину, на малозаселені терени яких стікалися втікачі з ін. укр. земель. У часи загострення соціальних суперечностей, трансформації їх у відкриті форми збройної боротьби процеси П. перекинулися на Подільське воєводство і Волинське воєводство та, навіть, отримали наслідування на теренах Руського воєводства і на землях пд. Білорусі.

Особливо масштабними процеси П. стали напередодні та під час козац. повстань 1591–96, 1625, 1637–38, коли вони виступали однією з форм соціальної боротьби пригноблених і, водночас, розширювали соціальну базу козац. виступів. Вельми промовистою щодо масштабності цього соціального явища в роки козац. повстань є заява гетьмана польного коронного С.Жолкевського 1596: "вся Україна покозачилась". Важливо зауважити й те, що П. населення не лише посилювало військ. могутність Війська Запорозького, а й сприяло поширенню козац. самоврядування та козац. присуду на Подніпров'ї, які в серед. 17 ст. стали серцевиною формування козац. д-ви.

Крім самовільного П. населення, у деяких випадках процеси активного долучення до козац. способу життя стимулювалися й урядом Речі Посполитої. Це відбувалося в часи посилення воєнної загрози д-ві з боку сусідніх країн і, відповідно, зростання потреби в істотному збільшенні власних військ. сил за незначного зростання фінансових видатків. Прикладами таких мобілізаційних заходів кер-ва Речі Посполитої стали залучення добровольців з України до участі в Лівонській війні 1558–1583, походах на рос. землі в роки Смути поч. 17 ст., відбиття наступу Османів на поч. 1620-х рр. (Хотинська війна 1621) тощо. Участь у воєнних кампаніях для їхніх учасників з України обіцяла не лише отримання відповідної королів. плати та доступ до розподілу воєнних трофеїв, а й поліпшення соціального статусу.

Найбільш масовий в укр. історії процес П. населення мав місце 1648–49, коли з початком Національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. чисельність Війська Запорозького у деякі роки збільшувалася до 100–150 тис. осіб, а на теренах Подніпров'я, Лівобережжя та частини Правобережжя утвердилась Укр. козац. д-ва. П., що відбулось у цей час, змінило й якісні показники козац. стану, до якого долучилася значна кількість правосл. шляхти, котра в такий спосіб намагалася зберегти за собою майно і владу на землях, що увійшли до складу Гетьманату.

В умовах стабілізації суспільно-політ. ситуації в Укр. козац. д-ві, локалізованій за результатами визвол. боротьби на теренах Лівобережної України, визначений угодами з рос. владою кількісний склад козац. стану в 30 тис. осіб загалом задовольняв соціальні претензії населення і тому масштабних покозачень не спостерігалося. Як поодинокий виняток можна класифікувати діяльність гетьман. уряду І.Брюховецького 1666, спрямовану на стимулювання вступу міщан і селян до козац. лав, аби в такий спосіб саботувати реалізацію положень Моск. договору 1665, що поширювали владу царських воєвод над некозац. населенням України. У часи правління рос. імп. Петра I, коли відбувалося посилення соціальної залежності непривілейованих верств Гетьманату, прагнення окремих їх представників набути козац. прав (т. зв. шукачів козацтва) було використане з метою дискредитації козацької старшини й сприяння в утвердженні при владі в Україні Малоросійської колегії. На законодавчому рівні доступ до козац. прав було збережено лише для тих "шукачів", батьки та діди котрих були записані до козац. компутів.

Тим часом у Правобережній Україні наприкінці 17 ст. спостерігалася нова хвиля П., викликана активною колонізаційною діяльністю С.Палія, С.Самуся, А.Абазина та ін. Черговий сплеск соціальної активності правобереж. населення з набуття козац. прав мав місце в роки Коліївщини. Незважаючи на жорстоке придушення виступу, соціальний ідеал, втілений в образі козац. способу життя, для непривілейованих верств укр. соціуму і надалі зберігав свою привабливість та час від часу втілювався у практиках П. Наприкінці 18 – на поч. 19 ст. актуалізації процесів покозачення сприяли зовнішньополіт. обставини – війни з Османською імперією, наполеонівською Францією, плани рос. кер-ва щодо залучення козаків для придушення польс. визвол. руху тощо. Одним з останніх масових проявів покозачення стали сел. виступи в Київській губернії за відновлення козац. стану, що мали місце під час Кримської війни 1853–1856 (див. Київська козаччина 1855).


Література:
  1. Томашівський С. Київська козаччина 1855 року. Львів, 1902
  2. Шамрай С. Київська козаччина 1855 року. К., 1928
  3. Липинський В. Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В кн.: Липинський В. Твори, т. 2. Філадельфія, 1980
  4. Смолій В.А. Формування соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби: Друга половина ХVII–ХVIII ст. К., 1985
  5. Щербак В.О. Народні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648–1654 рр. К., 1989
  6. Горобець В. Питання формування козацького стану в політиці царського уряду в Україні (друга половина XVII – початок XVIII ст.). В кн.: Українське козацтво: Витоки, еволюція, спадщина, вип. 1. К., 1991
  7. Смолій В.А., Степанков В.С. Правобережна Україна у другій половині XVII–XVIII ст.: Проблема державотворення. К., 1993
  8. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993
  9. Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 7. К., 1995
  10. Лепявко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996
  11. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея: Проблема формування, еволюції, реалізації. К., 1997
  12. Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра I. К., 1998
  13. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. К., 1999
  14. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648–1676 рр.). К., 1999
  15. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального стану: Друга половина XV – середина XVII ст. К., 2000
  16. Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах, 1648–1714 рр. К., 2003.

Посилання:
  • АБАЗИН (АБАЗИНЕЦЬ) АНДРІЙ
  • БРЮХОВЕЦЬКИЙ ІВАН МАРТИНОВИЧ
  • ДІДИЧІ
  • ГЕТЬМАН ПОЛЬНИЙ КОРОННИЙ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • КОЛІЇВЩИНА
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА КОЗАЧЧИНА 1855
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558–1583
  • МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ
  • МІЩАНИ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ

  • Пов'язані терміни:
  • ХИТРОВО БОГДАНА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ 1658
  • НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ (1594-1596)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)