ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛІСЬКА СІЧ

  Бібліографічне посилання: Дзюбак В.В. ПОЛІСЬКА СІЧ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Poliska_Sich (останній перегляд: 22.02.2019)
ПОЛІСЬКА СІЧ

ПОЛІСЬКА СІЧ (грудень 1941 – липень 1943 – Українська повстанська армія (УПА), липень 1943 – лютий 1944 – Українська народно-революційна армія, УНРА) – збройно-політ. формація, що діяла на Волині протягом 1941–44. Перший загін П.С. створено Т.Боровцем (псевдо Бульба) 28 червня 1941. Керівники дотримувалися ідеї незалежності України (Т.Боровець (Бульба) був близьким до кер-ва Державного центру УНР в еміграції на чолі з А.Лівицьким), тому П.С. своїм гол. завданням вважала боротьбу проти відступаючих частин Червоної армії, рад. підпілля й партизан. груп.

Т.Боровець (Бульба) у липні–серпні 1941 отримав від командування нім. 213-ї д-зії підтримку в розгортанні підрозділів. Чисельність формування Т.Боровця (Бульби) 1941 становила бл. 1 тис. осіб, його призначили комендантом поліції Сарненського р-ну. Із початку діяльності і до розпуску формувань П.С. в листопаді 1941 він сприймав Вермахт як союзника. Систематична політ. робота в П.С. не проводилась.

Після окупації значної частини СРСР гітлерівці не приховували расистське ставлення до окупованих народів, у т. ч. й до українців. Тому з'явилося розпорядження про ліквідацію П.С. Приводом стала відмова її старшин брати участь у розстрілі єврейс. населення в Олевську 18 листопада 1941. Після формального розпуску П.С. Т.Боровець (Бульба) зі своїми прихильниками переховувався в лісах Березнівського, а пізніше – Костопільського й Людвипольського р-нів (Рівненщина).

У грудні 1941 військ. загони П.С. перейменовано на Укр. повстанську армію. Гол. завданням УПА було визначено здобуття укр. державності й захист українців від свавілля окупантів. До весни 1942 УПА активної діяльності не проводила. В основі її ставлення до нацистів і рад. партизанів лежала т. зв. гра в дві руки: домагатися поступок від обох сторін, намагаючися зберігати нейтралітет. Така політика, за словами Т.Боровця (Бульби), була потрібна для збереження й накопичення сил для майбутньої боротьби за незалежність України. Активних бойових дій підрозділи УПА не вели. 1942–43 максимальна чисельність підрозділів Т.Боровця (Бульби) становила бл. 3–4 тис. осіб. Ядро із 300–400 осіб дислокувалося в лісах Сарненського, Олевського, Березнівського й Костопільського р-нів, а решта жила в селах і вважалася мобілізаційним резервом УПА, а в подальшому – УНРА.

Напади на нім. об'єкти здійснювалися в основному з метою забезпечити себе продовольством, обмундируванням і заявити про себе як захисника прав укр. народу. Така обмежена боротьба з гітлерівцями тривала лише із квітня до вересня 1942. Подібні антинім. дії, що не завдавали противникові значної шкоди, давали надію на досягнення компромісу з ним у майбутньому. Час від часу Т.Боровець (Бульба) і його прибічники йшли на контакт із нім. властями й вели переговори.

Двоїстість позиції характерна для Т.Боровця (Бульби) й щодо рад. партизанів. Нейтралітет, який зберігався впродовж 1942 – поч. 1943, навесні 1943 змінився гострим протистоянням сторін, від чого вигравали нім. окупанти. Причиною стали не лише різні політ. орієнтири, а й зміна балансу сил в ході війни, політика гітлерівців, спрямована на розпалювання ворожнечі між силами антинацистського фронту.

На перших порах Т.Боровець (Бульба) намагався встановити зв'язки з польс. рухом Опору для спільної боротьби з нацистами та рад. силами. Однак ігнорування польс. рухом зусиль бульбівців, а також роздмухування нацистами українсько-польс. конфлікту поклали початок жорстокій братовбивчій війні.

Військ. загони Т.Боровця (Бульби) сповідували ідею побудови незалежної Укр. д-ви на загальнополіт. ліберальній платформі. У програмних документах бульбівців зазначалося, що до УПА мають входити всі українці, незалежно від парт. приналежності й політ. переконань, а також представники нац. меншин, які визнають Україну своєю Батьківщиною.

Кер-ву УПА вдалося досягнути взаєморозуміння з Організацією українських націоналістів (мельниківців) та Фронтом укр. революції (збройним формуванням, що діяло на Кременеччині й Дубенщині 1943–44). Однак, з огляду на неорганізованість, певну анархічність вояків УПА, більшість військ. старшин з ОУН(м), побувавши в загонах Т.Боровця (Бульби), вирішили не брати участь в їхній діяльності.

Відносини з ОУН(б) характеризувалися переходом від нейтралітету і співробітництва на регіональному рівні до відкритої ворожнечі і збройного конфлікту. Відповідно до рішень 3-ї конференції ОУН(б) (лютий 1943) протягом майже 3-х місяців бандерівці вели переговори про об'єднання зусиль у спільній боротьбі. Зважаючи на популярність військ. підрозділів УПА на Волині й Поліссі, бандерівці свої збройні формування назвали також Українською повстанською армією, хоча спочатку планували назвати Укр. визвол. армією. Однак після того, як Провід ОУН(б) очолив Р.Шухевич, переговори припинилися.

Почалася планомірна робота, спрямована на підпорядкування УПА (Бульби-Боровця) військ. підрозділам бандерівської частини УПА. Щоб відмежуватися від дій останніх, Т.Боровець (Бульба) 20 липня 1943 перейменував свої підрозділи з УПА на Укр. народно-революц. армію. У серпні 1943 осн. сили бульбівців бу- ли роззброєні військ. підрозділами бандерівців біля с. Хмелівка (нині село Березнівського р-ну Рівнен. обл.). Із частиною своїх прихильників Т.Боровець (Бульба) переховувався на лівому березі р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра) до 5 жовтня 1943, коли було видано наказ про перехід залишків військ. підрозділів у підпілля.

Аби одержати підтримку в протистоянні з бандерівцями й рад. партизанами, Т.Боровець (Бульба) вийшов із підпілля і звернувся до гітлерівців із черговою пропозицією про співпрацю. 19 листопада 1943 він прибув на переговори до Рівного, 22 листопада його доставили до Варшави, а 1 грудня 1943 заарештували й відправили в концентраційний табір Заксенгаузен. Рештки УНРА, що базувалися в лісах Сарненського, Костопільського й Олевського р-нів, у лютому 1944 були розбиті частинами охорони тилу військ Першого Українського фронту та органами НКВС УРСР. Останніх учасників УНРА (т. зв. Пн. група № 7) у кількості 28 осіб було заарештовано 1948.


Література:
  1. Armstrong J. Ukrainian nationalism. New York – London, 1963
  2. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Львів, 1993
  3. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів в 1920–1956: Історико-архівні нариси, т. 1–2. К., 2005–08
  4. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історіографічні нариси. К., 2005.

Посилання:
  • БОРОВЕЦЬ ТАРАС ДМИТРОВИЧ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ОЛЕВСЬК
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • РІВНЕ
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ВАРШАВА
  • ВЕРМАХТ
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАКСЕНГАУЗЕН, ОРАНІЄНБУРГ

  • Пов'язані терміни:
  • БОРОВЕЦЬ ТАРАС ДМИТРОВИЧ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ЛИТВИНЕНКО ІВАН ДАНИЛОВИЧ
  • ОЛЕВСЬК
  • ОЛЕВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)