ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ

  Бібліографічне посилання: Бажан О.Г. ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Politychni_viazni (останній перегляд: 23.02.2019)
ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ

ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ – особи, засуджені до позбавлення волі із політ. мотивів. Переслідування з політ. мотивів на укр. теренах до початку Першої світової війни не набували масового поширення. Зокрема, у добу необмеженого абсолютизму як у Росії, так і в Австрії, визнання особи небезпечною в політ. відношенні не мало чітко окресленого характеру, а застосування репресій із політ. мотивацій залежало від погляду монарха та його уряду (статус П.в. із волі рос. монархів набули гетьман Д.Многогрішний, наказний гетьман П.Полуботок, кошовий отаман П.Калнишевський, представники козацької старшини, члени Кирило-Мефодіївського товариства та ін.).

Число П.в. різко зросло в роки I світ. війни. Бл. 30 тис. галичан і буковинців було звинувачено цісарськими властями у москвофільстві й інтерновано до концтаборів у Талергофі, Гмюнді, Гнаві, Терезієнштадті. Аналогічно діяли на західноукр. землях і рос. окупаційні власті. Через львів. розподільні тюрми вглиб Росії було переправлено понад 12 тис. заарештованих, у т. ч. митрополит Андрей Шептицький, ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові Йосиф Боцян, ін. діячі греко-катол. духовенства.

Політ. процеси, переслідування з політ. мотивів не вщухали в Західній Україні і в міжвоєнний період (1921–39). Статусу П.в. набули члени Української військової організації, бійці Української Галицької армії. 1930, у зв'язку з репресивними заходами польс. уряду щодо населення Галичини (т. зв. політика пацифікації), за ґрати потрапила значна група визначних укр. громад. діячів – Д.Паліїв, В.Целевич, І.Ліщинський, В.Кохан, О.Когут та ін. (із 1739 ув'язнених активістів укр. організацій 1143 віддано до суду). У концентраційному таборі Береза Картузька, створеному для утримання політ. противників польс. влади, 1934–39 більшість П.в. становили активісти Комуністичної партії Західної України та члени підпілля УВО й Організації українських націоналістів.

Суди за політ. злочини відбувалися й на укр. землях, що знаходилися під владою Румунії. У розряд П.в. потрапляли члени ОУН, діячі легальних укр. орг-цій, учасники Татарбунарського повстання 1924 ("процес 500-т").

У Закарпатській Україні політ. репресії набули великих масштабів у часи окупації краю угор. диктатором М.Горті. 1942 перед військ. трибуналом у Мукачевому опинилось понад 150 членів ОУН. В угор. тюрмах Шатордльяуйгель і Вац відбували покарання кількасот членів укр. підпільних орг-цій.

Кардинально протилежний характер мала політ. мотивація репресій в рад. Україні. Масовий терор став невід'ємною ознакою утвердження й функціонування командно-адм. системи в УСРР/УРСР. Застосування д-вою примусових заходів щодо ворогів рад. влади, тотальні переслідування, які почалися в період "червоного терору" 1918–20, продовжилися як у роки нової економічної політики, так і в часи сталінської диктатури. Будь-які форми прояву політ. опозиції придушувалися за допомогою потужного карально-репресивного апарату ЧК–ДПУ–НКВС–МДБ–КДБ. Масовим репресіям було піддано всі прошарки сусп-ва: партійних та безпартійних, колгоспників, робітників, службовців, священиків, колиш. дворян і офіцерів царської армії. Ідеї боротьби проти "націоналістичної контрреволюції" слугували процеси над учасниками вигаданих чекістами орг-цій – "Спілки визволення України", "Комітету визволення України" (1929–30), "Українського національного центру" (1930), "Всеукраїнського боротьбистського центру" (1935), "Українського троцькістського центру" (1936) та ін. Характер і масштаби політ. репресій визначалися діючими "правовими" нормами. Однією з найчастіше застосованих "політичних" статей Кримінального кодексу УРСР (у редакції 1927) була ст. 54-10. Вона передбачала відповідальність за пропаганду й агітацію, що містили заклики до повалення, підриву або послаблення рад. влади чи до здійснення окремих контрреволюц. злочинів, або за поширення, виготовлення і зберігання літератури такого ж змісту. "Фігурантами" сумнозвісної статті в період "Великого терору" 1936–38 (див. "Єжовщина") ставали практично всі, хто брав участь у національно-визвол. боротьбі 1917–21, належав до ворожих комуніст. доктрині партій, справжні й потенційні "носії" укр. націоналізму.

Серед П.в. повоєнної доби опинилися активні учасники національно-визвол. боротьби кінця 1940-х – поч. 1950-х рр. у зх. областях, священики й віруючі Української греко-католицької церкви, представники творчої інтелігенції, звинувачені сталінським режимом у "низькопоклонстві перед Заходом" та "космополітизмі".

Протягом короткого періоду "відлиги" масово політично мотивованих арештів не відбувалось у зв'язку із проведенням комплексу реабілітаційних заходів, здійснюваних д-вою для поновлення репутації, доброго імені громадян, незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності в часи панування сталінського режиму.

У ході боротьби владних структур з інакодумством у 2-й пол. 1950-х – 1-й пол. 1980-х рр. у в'язниці, табори, спец. психіатричні лікарні потрапили учасники дисидентського руху, всі, хто за своїми переконаннями не могли й не хотіли коритися рад. тоталітарній системі в Україні (М.Руденко, Ю.Литвин, Л.Лук'яненко, В.Стус, В.Чорновіл та ін.). Перебуваючи у місцях позбавлення волі, укр. дисиденти продовжували чинити опір існуючому режиму. В умовах таборових буднів серед в'язнів сумління ширилася петиційна кампанія, продовжувала діяти Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод. Однією з форм спротиву табірників була боротьба за визнання їх П.в. і надання відповідного статусу. Допомога політв'язням стала невід'ємною складовою діяльності правозахисного руху в Україні. На поч. 1970-х рр. з ініціативи В.Чорновола та І.Світличного було засновано фонд допомоги переслідуваним (т. зв. Громад. каса). Фонд матеріально підтримували письменники А.Малишко, О.Гончар, О.П'янов, Л.Забашта, перекладач Ю.Кочержинський, історики О.Апанович, М.Брайчевський, О.Компан, літераторка З.Франко та ін. Проблемами укр. П.в. опікувалися також закордонні правозахисні орг-ції, у т. ч. "Міжнародна амністія".

Організації політв'язнів. Першою правозахисною орг-цією серед П.в. і засланих, яка діяла легально на території РСФРР і УСРР, був "Політичний Червоний Хрест", утворений у лютому 1918 в Москві. Філії орг-ції існували в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Києві, Харкові, Одесі. Надмірна увага і зацікавленість з боку "Політичного Червоного Хреста" долею рад. П.в. стали причиною його ліквідації. Правонаступником "Політичного Червоного Хреста" стало всесоюзне Товариство колишніх політкаторжан і зсильнопереселенців.

По завершенні Другої світової війни за межами України було створено кілька орг-цій допомоги колиш. П.в. Серед них: Ліга політ. в'язнів (ОУН(б)) і Т-во укр. політв'язнів (ОУН(м)) у Німеччині та Демократ. об'єднання колиш. репресованих українців рад. режимом у США і Союз українців – жертв рос. комуніст. терору в Канаді.

Демократ. зрушення у внутр. і зовн. політиці, розпочаті в березні 1985 ген. секретарем ЦК КПРС М.Горбачовим, стали переломними для долі П.в. СРСР. У червні 1989 в Києві було засноване Всеукр. т-во політ. в'язнів і репресованих, метою якого було об'єднання зусиль, використання досвіду колиш. П.в., депортованих, в'язнів сумління в ім'я утвердження й розбудови Укр. д-ви та надання матеріальної допомоги членам т-ва. У листопаді 1990 було звільнено останнього укр. політв'язня Б.Климчака.


Література:
  1. Военные преступления Габсбургской монархии: Галицкая Голгофа. В кн.: Талергофский альманах. Львов, 1924
  2. Макар І. Береза Картузька. Торонто, 1956
  3. Сусленський Я. Українці в боротьбі за статус політв'язня. В кн.: Острівки приязні. Мюнхен, 1983
  4. Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст.). К., 1994
  5. Заполовський В., Осачук С. Слідами забутої війни 1914–1918 рр. в Буковині. Чернівці, 1998
  6. Рубльов О.С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004.

Посилання:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АПАНОВИЧ ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА
  • БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
  • БОЦЯН ЙОСИФ
  • БРАЙЧЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ЮЛІАНОВИЧ
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ЄЖОВЩИНА
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОНЧАР ОЛЕСЬ (ОЛЕКСАНДР) ТЕРЕНТІЙОВИЧ
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГОРТІ МІКЛОШ
  • ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ У ЛЬВОВІ
  • КАЛНИШЕВСЬКИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ХАРКІВ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КОМПАН ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА
  • КОСМОПОЛІТИЗМ, ІДЕОЛОГІЧНА КАМПАНІЯ БОРОТЬБИ З БЕЗРІДНИМИ КОСМОПОЛІТАМИ І ЧЕРГОВА СТАЛІНСЬКА ТЕРОРИСТИЧНА ЧИСТКА В СРСР
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КИЇВ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ
  • ЛУК'ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ
  • МАЛИШКО АНДРІЙ САМІЙЛОВИЧ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОСКВА
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МУКАЧЕВЕ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОДЕСА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПАЛІЇВ ДМИТРО
  • ПАЦИФІКАЦІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ)
  • СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • СВІТЛИЧНИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ТАТАРБУНАРСЬКЕ СЕЛЯНСЬКЕ ПОВСТАННЯ (1924)
  • ТОВАРИСТВО КОЛИШНІХ ПОЛІТКАТОРЖАН (1921-1935)
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ГРУПА СПРИЯННЯ ВИКОНАННЯ ГЕЛЬСІНК. УГОД
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • СВІТЛИЧНА НАДІЯ ОЛЕКСІЇВНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)