ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛК

  Бібліографічне посилання: Гломозда К.Ю. ПОЛК [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Polk (останній перегляд: 22.07.2019)
ПОЛК

ПОЛК – 1) у 10–13 ст. в Київській Русі – військо загалом, його частина, що діяла окремо, або військ. загін певного князя у складі коаліції, похід, бій або скликане на час бойових дій ополчення (на відміну від дружини); із 2-ї пол. 12 ст. – гол. чин. складова частина війська, що становила елемент бойового ладу, поділеного на 3–7 полків;

2) на теренах Великого князівства Литовського в 14–15 ст. – збройний загін із міщан і селян для протидії татар. нападам;

3) у Речі Посполитій і Гетьманщині – частина реєстрового козац. війська з територіально-міліційною системою комплектування. Грамотою від 5 червня 1572 польс. король Сигізмунд II Август підтвердив набір на держ. службу П. "низових козаків" у 300 осіб. Восени 1625 було сформовано 6 козац. полків: Білоцерківський полк, Канівський полк, Корсунський полк, Черкаський полк, Чигиринський полк, Переяславський полк. Полки мали назви за містами, де розташовувалося їх командування, і поділялися на сотні, що також звалися за населеними пунктами – базами формування сотень як тактичних підрозділів. Після червня 1648 полково-сотенна структура лягла в основу держ. ладу – полкового устрою, за якого полки виконували функції територіально-адм. округ. Протягом 1648–1782 таких полків налічувалося до 20. Кількість полків зазнавала змін, проте найтривкішими були Стародубський полк, Чернігівський полк, Ніжинський полк, Прилуцький полк, Київський полк, Переяслав. полк, Лубенський полк, Гадяцький полк, Полтавський полк та Миргородський полк. П. очолювався полковником козацьким із полковою старшиною. Набраний в окрузі за територіально-міліційним принципом П. як військ. частина мав у своєму складі 7–22 сотні заг. чисельністю у 2–3 тис. козаків та 6–7 легких гармат.

У серед. 1650-х рр. полковий устрій із дозволу царського уряду було відтворено укр. переселенцями у Слобідській Україні (див. Слобідські козацькі полки). Із 1700 слобідські полки підпорядковувалися особливому бригадиру, а з 1716 всі укр. полки входили до складу Укр. д-зії. Після Північної війни 1700–1721 козац. полки під час воєнних дій звичайно розподілялися між окремими з'єднаннями рос. армії і рідко вже виступали як організоване ціле.

Протягом 18–19 ст. мали місце випадки відтворення особливих укр. формацій. 1790 в армії генерал-фельдмаршала кн. Г.Потьомкіна було створено з рекрутів Малорос. козац. полк, що згодом влився в Чугуївські козац. полки, які утворилися з Корпусу передової сторожі Катериносл. регулярних козаків. У червні 1812 із мешканців Київської та Кам'янець-Подільської губерній було створене Укр. козац. військо у складі 4-х полків, яке брало активну участь у воєнних діях. У липні 1812 було сформовано 15 малорос. козац. полків, з яких до дієвого війська було відряджено 9 (як ополченські частини; див. Народне ополчення). 1500 запорожців, які повернулися з-за кордону з отаманом Й.Гладким 1828, утворили Дунайський козац. полк (див. Дунайське козацьке військо). 1831–32 із приводу польського повстання 1830–1831 було створено 8 малорос. козац. полків, а під час Кримської війни 1853–1856 у 1855–56 – 6 (із мешканців Чернігівської та Полтавської губерній). Під час польського повстання 1863–1864 було сформовано 3 малоросійські (два Полтавські та Чернігівський) кінні полки;

4) у 17–21 ст. у найманих військах і регулярних арміях – військ. частина певного роду військ (піхотний, кавалерійський, танковий та ін. полки) або роду зброї (гренадерський, гусарський, гаубичний та ін. полки), осн. тактична й адміністративно-госп. одиниця, яка входить до складу з'єднання (бригади, д-зії) або є окремою, складається з органів управління (штабу), кількох батальйонів (ескадронів, дивізіонів, ескадрилій) тощо й підрозділів бойового забезпечення (напр., власна артилерія в піх. полку) та матеріально-тех. обслуговування.

У Зх. Європі полки (регіменти) як з'єднання доти окремих рот (компаній, хоругов) з'явилися на поч. 16 ст. в нім. ландскнехтів. Після появи в серед. 16 ст. у Франції піхотних та кавалерійських полків, що складалися з 4–6-ти батальйонів чи 8–10-ти ескадронів, полкова організація стала взірцевою для більшості ранньомодерних армій. У Речі Посполитій регіменти найманого війська чисельністю до 1 тис. вояків з'явилися в 1630-х рр. У Рос. д-ві масове створення полків "нового строю" на європ. взірець розпочалося з 1640–50-х рр.

У Гетьманщині потреба влади у сталому професійному війську призвела до створення спершу піх. сердюцьких полків (див. Сердюки), потім кінних компанійських полків (див. також Охотницькі полки). Однак спроби створити регулярну військ. силу успіхом не увінчалися. Докорінну реорганізацію укр. військ. формацій здійснив, зрештою, царський уряд, "вмонтовуючи" їх у регулярне військо (яке комплектувалося рекрутськими наборами).

1729–31 в Ізюмському, Охтирському та Харківському козацьких полках були створені регулярні роти. 20 вересня 1734 з козаків Слобожанщини було сформовано Слобідський драгунський полк, що існував до 1734. 1756 натомість було створено Слобідський гусарський полк. 3 березня 1765 усі слобідські козац. полки були переформовані на регулярні гусарські. У січні 1775 було сформовано ще один – Укр. гусарський полк.

У жовтні 1775 компанійців обернули на регулярні легкокінні полки. Згодом ці нові полки дістали назви Київський, Сіверський і Чернігівський (за намісництвами), а з 1784 стали важкими кінними полками – карабінерними (див. Карабінери). 1776 було сформовано Полтавський та Херсонський пікінерні полки – із запорожців.

У червні 1783 з козаків Лівобережжя сформували Глухівський, Лубенський, Ніжинський, Переяславський, Софійський, Стародубський та Тверський легкокінні полки, які становили Малорос. кінноту. Кінноту Катеринославську утворили легкокінні Олександрійський, Єлизаветградський, Костянтиноградський, Маріупольський, Ольвіопольський, Павлоградський, Полтавський та Херсонський полки. Колишні слобідські та компанійські: Охтирський, Воронезький, Ізюмський, Острогозький, Сумський, Український, Харківський гусарські та Київський, Сіверський, Чернігівський легкокінні полки становили Укр. кінноту. 1784 легкокінні полки Малоросійської та Української кіннот були перетворені на карабінерні, а укр. гусарські – на легкокінні.

Були згодом два випадки, коли кавалерійс. частини знов на деякий час ставали козачими. 1790 Полтав. легкокінний було перетворено на козачий, а до 1 грудня 1792 він звався козачим полком Булави Великого Гетьмана. Олександрійський та Херсонський легкокінні тоді ж були обернені на Херсон. козачий полк.

1816 Укр. козац. військо було перетворено на Укр. уланську д-зію. 1830 полки д-зії реорганізовано на Український, Новоархангельський, Новомиргородський, Єлизаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський та Ольвіопольський уланські полки.

Пам'ять про формації укр. війська в імперії зберігалася, і навіть офіційно. У рос. армії існував особливий інститут старшинства полків відповідно до першовитоків кожної частини. Найстаршими частинами серед існуючих на поч. 20 ст. вважалися лейб-гвардії Кінно-Гренадерський, лейб-гвардії Уланський, Охтирський, Ізюмський, Сумський гусарскі та Харківський уланський полки, що вели свій родовід із 1651 від козац. слобідських полків, а також Глухівський та Псковський драгунські, Київський та Чернігівський гусарські полки, що походили від компанійців 1668.

У квітні–листопаді 1917 створенi на громадських чи неофiцiйних засадах вiйськ. орг-цiї при Українській Центральнiй Радi створювали умови для українiзацiї певних частин i з'єднань на рос. фронтi Першої свiтової вiйни та видiлення українцiв в окремi вiйськ. частини (див. Армія Української Народної Республіки). Першими добровольчими формаціями стали Богданівський полк та полк ім. Павла Полуботка (див. Полуботківців виступ 1917). У сiчні 1918 – грудні 1918 в Українській Державі відбувалася реорганiзацiя добровольчих частин укр. вiйська та здiйснення заходiв щодо розгортання регулярної армiї на базi з'єднань рос. армiї колишнiх Пiвденно-Захiдного фронту та Румунського фронту. Створювалися кадри 64-х піших та 18-ти кінних полків та Сердюцька дивізія з 4-х піших і 1-го кінного полку.

Восени 1918 у "нейтральній зоні" було сформовано 1-шу повстанську укр. д-зію, помітну роль в якій відігравали Богунський (див. М.Щорс) і Таращанський (див. В.Боженко) полки. Надалі вони увійшли до складу Червоної армії (див. Радянська армія).

У грудні 1918 – травні 1919 в Українській Народній Республіці здійснювалися спроби створення численних добровольчих формувань із низькими бойовими якостями та запровадження кошової i загiнно-куреневої системи. У травні 1919 – квiтні 1920 в Дієвій армії УНР було здійснено перехiд до дивiзiйно-полкової, а із квiтня 1920 – до дивiзiйно-куреневої системи. В Українській Галицькій армії за бригадно-куреневої системи існували також 3 піші, кінний і гарматний полки.

У Червоній армії з 1918 піхоту було реорганізовано за типом рос. стрілец. полків часу I світ. війни, кінноту – за єдиним кавалерійс. штатом. Між світ. війнами в арміях різних д-в з'явилися численні полки нових типів (зенітні артилерійські, танкові, механізовані, моторизовані, авіаційні, парашутно-десантні тощо). Після Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 рад. стрілецькі й механізовані полки було переформовано в мотострілецькі, кавалерійські – розформовано. З'явилися численні полки нових родів військ.

Від серед. 1950-х рр. армії Зх. Європи та США почали перехід до бригадно-батальйонної організації наземних військ. Вважається, що такій структурі притаманні більші мобільність, багатофункціональність, самостійність у виконанні завдань. У Збройних Силах України такий перехід (за збереження певних полків у Сухопутних військах та Військово-Повітряних силах) завершено на поч. 2006. Попри зростання оперативно-орг. значення таких з'єднань, як бригада й д-зія, у світ. практиці назви й відзнаки колиш. полків часто залишаються в сучасних батальйонах. Інколи (напр., у США) полки продовжують існувати як об'єднання певних гарнізонів із почесно-ветеранським командуванням. Забезпечений ними зв'язок проходження служби із принципом збереження полкових традицій вважається необхідною засадою сучасного війська.


Література:
  1. Звегинцов В.В. Хронология русской армии 1700–1917 г., ч. 1–3. Париж, 1959–62
  2. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). Львів, 1992
  3. Сагановіч Г.М. Войска Вялікага княства Літоўскага ў XVI–XVII ст. Мінск, 1994
  4. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст., кн. 1. Дніпропетровськ, 1996
  5. Голубко В. Армія Української Народної Республіки: 1917–1918: Утворення та боротьба за державу. Львів, 1997
  6. Щербак В.О. Українське козацтво: Формування соціального стану: Друга половина XV – середина XVII ст. К., 2000
  7. Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. Дніпропетровськ, 2004
  8. Сокирко О. Лицарі другого сорту: Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. К., 2006
  9. Котляр М.Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. К., 2010.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БОГДАНІВСЬКИЙ ПОЛК, ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОЗАЧИЙ ІМЕНІ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПОЛК
  • БОЖЕНКО ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ДРУЖИНА
  • ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ГАДЯЦЬКИЙ ПОЛК
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЛАДКИЙ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ
  • КАНІВСЬКИЙ ПОЛК
  • КАРАБІНЕРИ
  • КНЯЗЬ
  • КОМПАНІЙЦІ
  • КОМПАНІЙСЬКІ ПОЛКИ
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛУБЕНСЬКИЙ ПОЛК
  • МІЩАНИ
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ
  • НЕЙТРАЛЬНА ЗОНА
  • НІЖИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПОЛКОВА СТАРШИНА
  • ПОЛКОВНИК КОЗАЦЬКИЙ
  • ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПОЛУБОТКІВЦІВ ВИСТУП 1917
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПРИЛУЦЬКИЙ ПОЛК
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РУМУНСЬКИЙ ФРОНТ
  • ЩОРС МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СЕРДЮКИ
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СЛОБІДСЬКІ КОЗАЦЬКІ ПОЛКИ
  • СОТНЯ
  • СТАРОДУБСЬКИЙ ПОЛК
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ 1990–Х РОКІВ

  • Пов'язані терміни:
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ТА ІСТОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БОГОДУХІВ
  • ДРУЖИНА
  • ДУКА ГЕОРГЕ
  • ЄЛИЗАВЕТИНСЬКА ПРОВІНЦІЯ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОПИС ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ 1765–1769
  • ГЕТЬМАНЩИНА ТА РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1650 – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1660-Х РОКІВ
  • ГУБЕРНСЬКА РЕФОРМА 1775
  • КНЯЗІВСТВО ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ, ПРОЕКТ ЙОСИПА ВЕРЕЩИНСЬКОГО
  • КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ
  • ЛИСЯНСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • МОГИЛА (МОГИЛЕНКО, МИГУЛА) АНДРІЙ
  • НОБІЛІТАЦІЯ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОБОЗНИЙ
  • ОСАВУЛ
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • ПОЛКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ПОЛКОВА СТАРШИНА
  • ПОЛКОВНИК КОЗАЦЬКИЙ
  • ПОЛКОВИЙ СУД
  • ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ
  • ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • РАДА КОЗАЦЬКА ЗАГАЛЬНА
  • РАДКЕВИЧА-ПОРТЯНКИ ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ 1669
  • РЕЄСТР ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО 1649
  • РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • СЛОБІДСЬКІ КОЗАЦЬКІ ПОЛКИ
  • СОТЕННИЙ УСТРІЙ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)