ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛОЗ (ПОЛОЗОВ) МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. ПОЛОЗ (Полозов) Михайло Миколайович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Poloz_M (останній перегляд: 19.09.2019)
ПОЛОЗ (ПОЛОЗОВ) МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

ПОЛОЗ (Полозов) Михайло Миколайович (23.12.1891–03.11.1937) – держ. і громад. діяч, за фахом – агроном, економіст, льотчик. Н. в сім'ї службовця, із дворян. Від 1906 – у лавах соціалістів-революціонерів. Із 1910 – слухач Нар. ун-ту ім. А.Шанявського в Москві, 1912–15 – студент Петровсько-Розумовської с.-г. академії. 1915 вступив до авіац. школи, із вересня 1916 – пілот-винищувач у званні прапорщика на Румунському фронті.

1917 – член Укр. ген. військ. к-ту (УГВК; див. Генеральний військовий комітет) та його президії, представник УГВК у військовому мін-ві Тимчасового уряду, член Української Центральної Ради і Комітету Української Центральної Ради. Обраний делегатом Всеросійських Установчих зборів. Від 2-го з'їзду Української партії соціалістів-революціонерів (липень 1917) і до кінця існування єдиної УПСР (травень 1918) – член її ЦК. Із кінця 1917 – у складі делегації УЦР на мирних переговорах із країнами Четверного союзу у Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь). Після розколу УПСР у травні 1918 увійшов до ЦК УПСР (боротьбистів), за часів Української Держави – у підпіллі.

На поч. 1919 проводив переговори боротьбистів із більшовиками. Х.Раковський 16 лютого 1919 писав у листі до нар. комісара закордонних справ РСФРР Г.Чичеріна: "З українськими есерами зразка Полозова налагоджуємо співробітництво, пропонуємо їм два міністерства та три місця в колегіях". Однак на заваді стали 3 пункти різнобачень – укр. мова як державна, рад. Україна як незалежна д-ва та намагання боротьбистів не допустити відмови від соціалізації землі. Формально не відкидаючи цих вимог, більшовики проводили протилежну політику, що змусило П. звернутися із листом до наркома у справах національностей РСФРР Й.Сталіна: "Політика на Україні здійснюється врозріз усьому, про що говорилося між нами… Вирішено створити "комуністичний" з'їзд рад, який, очевидно, повинен вотирувати злиття з Росією… У результаті вашої партійної диктатури, здійснюваної за майже повної відсутності у вас на Україні підготовлених партійних працівників, знайомих із місцевими умовами, дискредитується ідея радянської влади навіть в очах робітників". Цей допис після відповідного звернення Й.Сталіна розглядався на засіданні ЦК КП(б)У 20 лютого 1919. Х.Раковський заявив, що при написанні листа П. "використовував брехливий матеріал, сфабрикований лівими есерами".

На Третьому Всеукраїнському з'їзді рад (6–10 березня 1919) П. увійшов до складу ВУЦВК, а 12 квітня 1919 замінив О.Хмельницького у складі до того часу однопартійної Президії ВУЦВК. Після створення в серпні Української комуністичної партії (боротьбистів; УКП(б)) обіймав одне з чільних місць у її кер-ві. Під час денікінської окупації був відряджений до Москви як голова Закордонного бюро УКП(б) і домагався прийому партії до Інтернаціоналу Комуністичного.

Поза увагою більшовицького кер-ва не залишився військ. фах П. 26 жовтня 1919 політбюро ЦК РКП(б) розглянуло питання "Про мобілізацію голови Закордонного бюро (боротьбистів) Полоза як льотчика".

При обговоренні на поч. 1920 питання про злиття УКП(б) з більшовиками П. вважав необхідною умовою схвалення боротьбистами декларації з нац. питання та згоду на неї кер-ва КП(б)У. Однак об'єднання УКП(б) з КП(б)У відбулося без будь-яких умов з боку боротьбистів, а П. спочатку не отримав високих посад. На Четвертому Всеукраїнському з'їзді рад 1920 його не було обрано навіть членом ВУЦВК. Незабаром П. знадобився як фахівець – 2 серпня 1920 президія Вищої ради нар. госп-ва РСФРР затвердила його на посаді члена колегії Організаційного бюро з відновлення промисловості на Україні (Промбюро України; із грудня 1920 – Української ради народного господарства).

На поч. 1921 роль П. в управлінському апараті УСРР зросла. Залишаючись членом колегії Укр. ради нар. госп-ва, він у березні був обраний членом Президії ВУЦВК. З цього часу і до 11-го Всеукр. з'їзду рад (1930) П. постійно був членом ВУЦВК.

15 червня 1921 ВУЦВК призначив його "Представником УСРР в Раді праці та оборони РСФРР і в плановій комісії при народному комісаріаті фінансів". Повноваження П. як представника України збільшилися після ухвалення ВУЦВК 14 вересня 1921 "Положення про повноважного представника УСРР у справах господарського будівництва при Робітничо-селянському уряді РСФРР", посаду якого він обійняв (див. Повноважний представник УСРР у справах господарського будівництва).

На посаді Повноважного представника УСРР при уряді РСФРР П. працював до липня 1923, коли було юридично оформлено створення СРСР. Був учасником 1-го з'їзду рад СРСР. Брав активну участь у розробці Конституційного проекту договору про утворення СРСР у редакції УСРР. 3 серпня 1923 затверджений на посаді голови Держплану УСРР. Влітку 1924 разом із А.Буценком був делегований від України до комісії ЦВК СРСР з питань урегулювання кордонів між УСРР та РСФРР. Із жовтня 1924 до січня 1926 – голова Адміністративно-фінансової комісії при РНК УСРР. Із квітня 1926 по 1930 – нарком фінансів УСРР. У грудні 1927 на громад. засадах очолив Укр. к-т охорони пам'ятників природи, за час його кер-ва було ухвалено урядові постанови про "Асканію-Нову", Приморські та Піщані заповідники.

1930 П. перевели до Москви на посаду заст. голови Бюджетної комісії ЦВК СРСР. Там він працював до арешту органами НКВС СРСР 12 січня 1934. Був звинувачений у справі "Української військової організації" і 4 червня 1934 засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Відбував покарання на Соловках.

9 жовтня 1937 засуджений повторно, тепер – до смерті. Страчений в урочищі Сандормох.

8 березня 1957 рішенням Військ. трибуналу Київ. військ. округу П. був реабілітований (посмертно) за справою 1934 р. "за відсутністю складу злочину". 19 квітня 1957 Архангельський обласний суд РРФСР реабілітував П. справою 1937 "за недоведеністю злочину". 15 листопада 1988 Верховний суд РРФСР вирішив вважати справу П. 1937 р. закритою за відсутністю складу злочину.


Література:
  1. Данилюк Ю.З. ... Ніякої контрреволюційної роботи не вів. В кн.: Реабiлiтованi iсторiєю. К.–Полтава, 1992
  2. Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках: Недостріляні. К., 2008
  3. Єфіменко Г. За лаштунками комісії по з'ясуванню взаємовідносин між РСФРР та УСРР (січень–травень 1922 р.). В кн.: Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки, вип. 19. К., 2010
  4. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 263, оп. 1, спр. 39030.

Посилання:
  • АСКАНІЯ-НОВА
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУЦЕНКО А
  • ЧЕТВЕРТИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД (1920)
  • ЧИЧЕРІН ГЕОРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КОМІТЕТ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІСАКОВИЧ
  • КОМІТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, МАЛА РАДА
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ДОГОВОРУ ПРО УТВОРЕННЯ СРСР У РЕДАКЦІЇ УСРР, УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ СРСР 1924
  • МОСКВА
  • ПОВНОВАЖНИЙ ПРЕДСТАВНИК УСРР
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • РУМУНСЬКИЙ ФРОНТ
  • СОЛОВКИ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТРЕТІЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД (1919)
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (БОРОТЬБИСТІВ)
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА РАДА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА - 2
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (УПСР)
  • ВСЕРОСІЙСЬКІ УСТАНОВЧІ ЗБОРИ

  • Пов'язані терміни:
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КОМІТЕТ
  • КОСМОС, ВИДАВНИЦТВО
  • КУЗЬМА РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)