ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864

  Бібліографічне посилання: Зашкільняк Л.О. ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Polske_povstannia_1863 (останній перегляд: 21.02.2019)
ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864

ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864, Січневе повстання – національно-визвол. повстання поляків проти Російської імперії, яке охопило землі Королівства Польського, Литви і частково Білорусі та Правобережної України. Причинами повстання стало прагнення національно свідомої частини польс. сусп-ва здобути держ. незалежність і відновити Річ Посполиту. Піднесенню польс. нац. руху сприяли успіхи у визволенні та об'єднанні Італії, зростання демократ. сил в європ. країнах, утворення й діяльність таємних радикально-демократ. орг-цій у Росії. Польс. патріотичні орг-ції, що виникли наприкінці 1850-х рр. у середовищі студентів та офіцерів рос. армії, розпочали підготовку повстання в порозумінні з рос. змовниками. На кін. 1861 в нац. русі склалися 2 гол. політ. табори, які отримали назву "білих" і "червоних". "Білі" представляли переважно помірковані шляхетські та бурж. кола й виступали за ведення тактики "пасивної опозиції", яка б дала змогу здобути політ. автономію Королівства Польського і приєднати до нього, згідно з кордонами 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), литов., білорус. та укр. землі. "Червоні" включали різнорідні соціально-політ. верстви (переважно шляхту, міщанство, інтелігенцію, частково селянство), яких об'єднувало прагнення здобути повну незалежність Польщі збройним шляхом (повстання) і відновити д-ву в кордонах 1772 (тільки частина "червоних" визнавала права литовців, білорусів та українців на самовизначення). Консервативно-аристократичні кола, очолювані маркграфом А.Вельопольським, виступали за досягнення угоди із царизмом за рахунок певних поступок на користь автономії Королівства Польського. У червні 1862 "червоні" утворили Центр. нац. к-т, в якому провідні позиції здобули Я.Домбровський, З.Падлєвський, Б.Шварце, А.Гіллер (розробив план збройного повстання). У підготовці повстання брали участь члени "Комітету російських офіцерів у Польщі", одним із засновників і керівників якого був українець А.Потебня. К-т передбачав, що повстання в Польщі дасть поштовх для загальнорос. демократ. революції. Початок повстання призначили на весну 1863. Центр. нац. к-т утворив таємні к-ти в Королівстві Польському, а також у Литві, Білорусі та Правобереж. Україні, мав своїх представників в європ. країнах. Намагаючись послабити орг-ції "червоних", уряд за ініціативою А.Вельопольського оголосив позачерговий рекрутський набір (див. Рекрутська повинність) за заздалегідь підготовленими списками, до яких потрапило чимало змовників. Це послужило приводом до спалаху повстання. 22 (10) січня 1863 Центр. нац. к-т проголосив початок нац. повстання, а себе іменував Тимчасовим нац. урядом. На заклик Центр. нац. к-ту загони повстанців напали на деякі царські гарнізони в Королівстві Польському. Від імені Центр. нац. к-ту було поширено "Маніфест до польського народу" і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із наступною компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому 1863 Центр. нац. к-т звернувся до укр. селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не схвалюючи включення укр. земель до відродженої Польс. д-ви. У збройних загонах на Київщині і Волині брала участь переважно польс. шляхта. Найбільші із цих загонів під проводом В.Рудницького, Е.Ружицького намагались чинити опір царським військам, але вже наприкінці травня були змушені перейти австрійс. кордон. У травні 1863 Центр. нац. к-т перетворився на Нац. уряд, створив розгалужену підпільну адм. мережу (поліцію, податкові органи, пошту та ін.), яка тривалий час успішно діяла паралельно із царською адміністрацією. Від початку повстання проявилися значні розбіжності між "білими" й "червоними": перші розраховували на інтервенцію зх. д-в і протистояли радикальним соціально-політ. планам других. Спроби поставити на чолі повстання диктаторів – спочатку Л.Мєрославського від "червоних", а тоді М.Лянгевича від "білих" – не принесли бажаних наслідків. Зх. д-ви обмежилися дипломатичними демаршами. 17 жовтня 1863 "червоні", опанувавши Нац. урядом, призначили нового диктатора – генерала Р.Траугутта. Спроби останнього посилити повстання зазнали невдачі. Улітку 1863 рос. імп. Олександр II призначив генерал-губернатором Литви і Білорусі (Пн.-Зх. краю) генерала від інфантерії М.Муравйова, а намісником Королівства Польського – генерала від інфантерії Ф.Берга, які вдалися до жорстоких репресій і терору з метою придушення повстання. Одночасно на поч. березня 1864 царський уряд оголосив укази про сел. реформу (див. Селянська реформа 1861) на охоплених заворушеннями територіях, яка проводилася на більш вигідних для селян умовах, ніж в ін. землях імперії. До вересня 1864 повстання було придушене, тільки окремі загони протрималися до поч. 1865. Рос. уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні поляків були страчені, тисячі вислані в Сибір або віддані в армію, а їхнє майно конфісковане. Було скасовано залишки автономії Королівства Польського. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польс. національно-визвол. повстань 19 ст., сприяло зростанню нац. свідомості дедалі більш широких верств польського сусп-ва і тим самим формуванню модерної польс. нації.


Література:
  1. Powstanie Styczniowe: Materiały i dokumenty, t. 1–9. Wrocław, 1962–73
  2. Восстание 1863 года: Материалы и документы: Общественно-политическое движение на Украине в 1856–1864 гг., т. 1–2. К., 1963–64
  3. Дьяков В.А., Миллер И.С. Революционное движение в русской армии и восстание1863 г. М., 1964
  4. Фалькович С.М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50–60-х годов ХIХ в. М., 1966
  5. Марахов Г.И. Польское восстание 1863 года на Правобережной Украине. К., 1967
  6. Дьяков В.А. Ярослав Домбровский. М., 1969
  7. Kieniewicz S. Powstanie styczniowe. Warszawa, 1983
  8. Польша на путях развития и утверждения капитализма (конец XVIII – 60-e годы ХIХ в.). М., 1984
  9. Dokumenty terenowych władz powstania styczniowego 1862–1864.Wrocław, 1986
  10. Ramotowska F. Narodziny tajemnego państwa polskiego: 1859–1862. Warszawa, 1990
  11. Dzieje Polski, t. 1–3. Warszawa, 1993
  12. Краткая история Польши: С древнейших времен до наших дней. М., 1993
  13. Kieniewicz S. та ін. Trzy powstania narodowe: Kościuszkowskie, listopadowe, styczniowe. Warszawa, 1994
  14. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863). К., 1996
  15. Kieniewicz S. Historia Polski 1795–1918. Warszawa, 1997
  16. Davies N. Boże igrzysko: Historia Polski, t. 1–2. Kraków, 1998
  17. История южных и западных славян: Курс лекций, т. 1–2. М., 1998
  18. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.): Курс лекцій. К., 2001
  19. Історія Центрально-Східної Європи: Посібник. Львів, 2001
  20. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: З найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
  21. Вандич П. Ціна свободи: Історія Центрально-Східної Європи від середньовіччя до сьогодення. К., 2006.

Посилання:
  • АВТОНОМІЯ
  • ДОМБРОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • НАЦІЯ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПАНЩИНА
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОТЕБНЯ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РЕКРУТСЬКА ПОВИННІСТЬ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕЛЯНСТВО
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • АШЕНБРЕННЕР МИХАЙЛО ЮЛІЙОВИЧ
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БОРОВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ
  • БОТЕВ ХРИСТО
  • ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ
  • ДОМБРОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ
  • Д'ЯКОВ ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ
  • ФРАНЦИСКАНЦІ
  • ГАЛЬПЕРІНИ
  • ГАВРОНСЬКИЙ-РАВІТА
  • ГЕЙДЕНРЕЙХ-ДЕ-ГЕНІНГ МИХАЙЛО
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГОЛУВКО ТАДЕУШ-ЛЮДВІК
  • ГРІН ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ
  • ІГНАТОВСЬКИЙ ВСЕВОЛОД МАКАРОВИЧ
  • ІЛЛІНЦІ
  • ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847–1848
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • ХАЛЕЦЬКІ, БОЯРСЬКИЙ РІД
  • ХЛОПОМАНСТВО, НАРОДНИЦЬКО-КУЛЬТ. ТЕЧІЯ
  • ХОЛМ
  • ХОЛМЩИНА
  • КОЧУБИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОЛОКОЛ
  • КОПЕРНИЦЬКИЙ ІЗИДОР (СИДІР, ІСИДОР) СТАНІСЛАВОВИЧ
  • КОСИЙ КАПОНІР
  • КОЗАЦЬКІ УКРАЇНСЬКІ КІННІ ПОЛКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 1812–1864
  • КОЖЕНЬОВСЬКИЙ АПОЛЛО
  • КРАСНОПЕВЦЕВ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КРИЖАНІВСЬКИЙ ПЛАТОН
  • КРИЖАНОВСЬКИЙ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • КРОПОТКІН ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ДРУКАРНЯ
  • КИЇВСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ КОНТРАКТОВИЙ ЯРМАРОК
  • ЛИТВА, ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • МІНСЬК
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • МИРОПІЛЬ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОРДА НАПОЛЕОН
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛК
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДЕМОКРАТІЯ
  • ПОТЕБНЯ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ
  • ПОТОЦЬКА СОФІЯ СТАНІСЛАВІВНА
  • РІГЕЛЬМАН МИКОЛА АРКАДІЙОВИЧ
  • РОСІЯ
  • РОСІЯНИ В УКРАЇНІ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САПІГА АДАМ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕМЕКИ
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ТУЛЬЧИН, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТИМЧАСОВОЗОБОВ'ЯЗАНІ СЕЛЯНИ
  • УДІЛЬНІ СЕЛЯНИ
  • ВАЛУЄВ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ВАРШАВА
  • ВАРИНСЬКИЙ ЛЮДВИК СЕВЕРИНОВИЧ
  • ВЕНГРЖИНОВСЬКИЙ АРКАДІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВІДРІЗКИ
  • ВІЛЬНЮС
  • ЯБЛОНОВСЬКІ
  • ЗАЛЄСЬКИЙ БРОНІСЛАВ
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1862–1864
  • ЗЕМСЬКА РЕФОРМА 1864


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)