ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПРАВЕДНИКИ НАРОДІВ СВІТУ

  Бібліографічне посилання: Тяглий М.І. ПРАВЕДНИКИ НАРОДІВ СВІТУ [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pravednyky_svitu (останній перегляд: 21.11.2018)
ПРАВЕДНИКИ НАРОДІВ СВІТУ

ПРАВЕДНИКИ НАРОДІВ СВІТУ (мовою іврит – гасідей уммот га-олам) – почесне звання, що присуджується Д-вою Ізраїль тим, хто в роки Другої світової війни в окупованій нацистами Європі рятував євреїв від знищення. Термін походить з іудаїзму, спочатку використовувався для позначення неєвреїв, які дотримувалися 7-ми осн. заповідей із 613-ти, обов'язкових для євреїв. У Меморіальному комплексі Катастрофи та героїзму єврейс. народу "Яд Вашем" (Єрусалим) із часу його заснування (1953) працює Комісія із встановлення та пошанування П.н.с. За даними на 1 січня 2011, відомо 23 788 П.н.с. у 44-х країнах. Найбільше їх виявлено в Польщі (6266), Голландії (5108), Франції (3331). Звання "праведник народів світу" присвоює з 1963 громад. комісія при "Яд Вашем", до складу якої входять відомі ізраїл. юристи, історики, а також представники уцілілих під час Голокосту євреїв. Почесне звання "праведник народів світу" надається, якщо висунута єврейс. спільнотою кандидатура відповідає наступним вимогам за існування наступних умов: 1) здійснення активних вчинків задля врятування євреїв, навіть якщо ці дії виявилися безуспішними через незалежні від рятівника обставини; 2) за реальної загрози життю рятівника, пов'язаної з такими діями; 3) за безкорисливості, тобто при рятуванні євреїв без отримання або очікування винагороди; 4) якщо під час операції з рятування, а також до неї та після неї рятівник не завдав шкоди ін. євреям або неєвреям; 5) за наявності достовірних свідчень.

За добу нацизму було знищено бл. 6 млн євреїв. Понад 1,4 млн загиблих припадає на Україну. Рятування євреїв відбувалось різними методами: 1) переховуванням від нацистів та колаборантів; 2) наданням фальшивих (чи справжніх чужих) документів або видачею посвідчень зі зміненими іменами представниками Церкви; 3) організацією втечі з гетто або таборів; 4) переправленням євреїв до партизан. загонів та в безпечні місця. За попередніми даними, на теренах України представниками різних національностей було врятовано понад 17 тис. євреїв. На відміну від західноєвроп. теренів окупаційний режим у Сх. Європі та СРСР був значно жорстокішим у покаранні тих, хто був звинувачений у наданні допомоги євреям. За переховування єврея окупанти загрожували розстрілом не лише рятівникові, але подекуди й усій його родині.

За підрахунками Я.Хонігсмана, за надання притулку євреям тільки у Львівській області 1943 нацисти стратили понад сто українців. У Львові 38 % усіх кримінальних справ надзвичайного нім. суду для населення "Зондергеріхт" стосувалися осіб, які переховували євреїв або надавали їм якусь ін. допомогу. На думку Ж.Ковби, у Галичині з кожних десяти місц. жителів (поляків та українців) "семеро пасивно чи активно співчували євреям". Серед рятівників євреїв часто були люди різних політ. переконань і представники різних реліг. конфесій. Ще не існує узагальнюючого дослідження позиції церков щодо нацистського "остаточного розв'язання єврейського питання" в Україні, але є свідчення по окремих регіонах. Так, митрополит УГКЦ А.Шептицький особисто надав притулок і зберіг життя 150-ти євреям і 15-ти рабинам. Бл. 240 священиків та ченців допомагали йому в цій справі. За даними польс. дослідників, 34 монастирі та катол. орг-ції брали участь у рятуванні євреїв. Вони надавали в'язням гетто фальшиві документи та допомагали втекти до Угорщини. Відомі випадки масових видач євреям Львова сфальшованих документів священиками Вірмено-катол. церкви міста, а також переховувань євреїв. Протоієрей Гнівані й Ворошилівки (нині місто і село Тиврівського р-ну Він. обл.) о. Володимир Дложевський упродовж кількох місяців надавав притулок кільком єврейс. родинам. На Кіровоградщині священики правосл. храмів масово хрестили євреїв, попереджаючи їх про загрозу знищення. У Сімферополі два священики (імена невідомі) були заарештовані за видачу свідоцтв про хрещення євреям. В окупованому нацистами Києві була відома своєю діяльністю сім'я священика О.Глаголєва, яка чимало зробила для врятування євреїв.

Надання допомоги та рятування євреїв здійснювалося як окремими особами – їхніми друзями, сусідами, діловими партнерами, колегами, колиш. однокласниками, знайомими, часом просто незнайомими, – так і представниками орг-цій, що потребувало застосування певних адм. ресурсів. Інколи це робили представники нижчих щаблів окупаційної адміністрації та місц. самоврядування – напр., бургомістр Кременчука Синиця-Верховський видавав євреям фіктивні довідки про їхнє "арійське" походження, через що був страчений німцями.

По завершенні II світ. війни факт рятівництва євреїв у СРСР, як і взагалі історія Голокосту, замовчувався. Згадувати про своє врятування або бути "рятівником євреїв" у рамках офіційно існуючої ідеологічної моделі війни, за якою всі "радянські громадяни" постраждали в однаковій мірі, було неможливо. Розірвані дипломатичні відносини СРСР із Д-вою Ізраїль виключили можливість для врятованих євреїв, урядовців з Ізраїлю подати в Україну або отримати звідти будь-яку інформацію. До того ж, каталог у "Яд Вашем" складений не за принципом етнічної належності, а громадянства рятівника. Оскільки Україна в часи війни не була окремою д-вою, багато людей із типовими укр. прізвищами зареєстровані, напр., у розділі "Польща". Тому пошук П.н.с. в Україні активізувався лише відносно запізно, із розпадом СРСР, коли вже залишилося небагато живих рятівників, врятованих та свідків. 1993 правозахисник Я.Сусленський зібрав матеріали на 400 рятівників євреїв, які жили на теренах України. Наразі робота з пошуку та громад. шанування триває, її виконують гол. чин. представники громад. орг-цій, місц. єврейс. громад, окремі особи. Станом на 1 січня 2011, звання "праведник народів світу" отримали 2363 громадяни України. За інформацією працівників "Яд Вашем", ця цифра заледве відображає десяту частину зібраних свідчень про акти рятування. Решта, з огляду на різні причини (найчастіше це – смерть свідків, відсутність доказів або неповнота даних), залишаються поза межами процедури юрид. оформлення звання "праведник народів світу".

Процедура присудження звання праведника подекуди ускладнюється існуючими політ. та ідеологічними стереотипами й неоднозначністю ролі та дій особи, кандидатура якої розглядається, у період війни. Прикладом є справа митрополита А.Шептицького. Вперше питання про надання звання "праведник народів світу" митрополитові було розглянуте комісією при "Яд Вашем" ще 1984. Незважаючи на те, що клопотання про це було подано ще понад 20 років тому рабином Д.Кахане та ін. врятованими, на тлі загострення зовнішньополіт. обставин, зокрема радянсько-ізраїл. відносин, вирішення питання було відкладене. 1995 комісія проголосувала за присвоєння звання "праведник народів світу" братові митрополита Климентію Шептицькому та греко-катол. священику Маркові Стеку, але питання стосовно самого митрополита досі залишається відкритим.

Наук. вивчення мотивації рятівників почалося з 1980-х рр. Це питання цікавить не лише істориків, а й соціологів, психологів. Намагаючись виокремити закономірність у рятівних діях досить неоднорідної за соціальним складом групи осіб, а також відтворити узагальнений образ рятівника, дослідники запроваджують соціально-психологічні інтерпретації феномену П.н.с. На думку дослідниці Нехами Тек, яка вивчала явище рятівництва в окупованій Польщі, в основі дій рятівників лежать не дружні відносини із врятованим напередодні війни, не реліг. погляди чи навіть родинні зв'язки, а особистісна риса, котру вона визначає як "автономний альтруїзм", притаманний "маргіналам", тобто готовність самовіддано надати допомогу, не побоюючися вступити в конфронтацію з навколишнім середовищем і сусп-вом. Психологи Семюел та Перл Олінери виокремлюють три соціопсихологічні групи рятівників: особи з розвинутим почуттям емпатії, "нормоцентристи" (для яких переважаючим виявилося почуття обов'язку щодо "референтної групи") та "аксіоцентристи" (які керувалися насамперед власними моральними принципами незалежно від того, хто потребував допомоги). Існують ін. інтерпретації. Імовірніше, варто радше говорити про певний комплекс мотивів, що перепліталися та доповнювали один одного. Стосовно обставин Голокосту на теренах України можна виокремити наступну низку мотивів: 1) співчуття; 2) сімейне виховання, 3) родинні зв'язки та знайомства; 4) релігійно-етичний фактор; 5) незадоволені батьківські почуття (при врятуванні дітей); 6) неприйняття окупантів та їхніх дій; 7) уже існуюча з ін. причин загроза смерті; 8) почуття самотності; 9) отримання допомоги від євреїв у попередній період; 10) докори сумління за ін. скоєні вчинки; 11) ототожнення долі жертви із власною в минулому (напр. довоєнні репресії); 12) емпатія; 13) надія на аналогічну допомогу собі в майбутньому в скрутні часи; 14) почуття прихильності чи любові; 15) потреба в робочій силі або фахівцях; 16) причетність до спільної справи (у разі рятування великим колективом; 17) компенсація за бездіяльність інших; 18) потреба довести собі або іншим свою значущість тощо.

В Україні триває лише початковий етап вивчення феномену рятівництва – пошук фактів надання допомоги євреям та вшанування вчинків рятівників, накопичення фактичного матеріалу, видання спогадів як рятівників, так і врятованих.


Література:
  1. The Courage to Care: Rescuers of Jews During the Holocaust. New York, 1986
  2. Tec N. When Light Pierced the Darkness: Christian Rescue of Jews in Nazi-occupied Poland. New York, 1986
  3. Сусленський Я.М. Справжні герої. К., 1993
  4. Кіндрат К. Ціною власного життя. Рівне, 1995
  5. Коваль М. Україна: 1939–1945: Маловідомі і непрочитані сторінки історії. К., 1995
  6. The Encyclopedia of the Righteous Among the Nations: Rescuers of Jews during the Holocaust. Jerusalem, 2003
  7. Мы благодарны вам за жизнь: Воспоминания о спасении евреев их соседями в годы Второй мировой войны. Симферополь, 2004
  8. Oliner S.P., Oliner P.M. Saving the Forsaken: Religious Culture and the Rescue of Jews in Nazi Europe. London – New Haven, 2004
  9. Редлих Ш. Моральные принципы в повседневной действительности: Митрополит Андрей Шептицкий и евреи в период Холокоста и Второй мировой войны. В кн.: Проблеми історії Голокосту, вип. 3. Дніпропетровськ, 2006
  10. Paldiel M. The Righteous Among the Nations. Jerusalem, 2007
  11. Вінокурова Ф. Відображення в документальних джерелах ДАВО участі представників релігійних конфесій у порятунку євреїв, які пережили Голокост на території Вінницької області. В кн.: Проблеми історії Голокосту, вип. 4. Дніпропетровськ, 2007
  12. Азізян С. Галицькі вірмени і Голокост: Постановка проблеми. "Голокост і сучасність" (К.), 2008, № 1 (5)
  13. Абакунова А.В. Мотивы поведения людей, оказывавших помощь евреям во время Холокоста: Теории западных исследователей. "Евразийские исследования: Научный и общественно-политический журнал", 2009, апрель–июнь
  14. Ковба Ж.М. Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки "остаточного розв'язання єврейського питання". К., 2009
  15. Праведники народов мира. В кн.: Холокост на территории СССР: Энциклопедия. М., 2009.

Посилання:
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЄРУСАЛИМ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОКОСТ
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • КРЕМЕНЧУК
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • НАЦИЗМ
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)