ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Скрипнюк О.В. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Prezydent (останній перегляд: 16.02.2019)
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ – глава держави, який виступає від її імені всередині країни та на міжнар. арені, конституційний орган та посадова особа, що посідає найвище місце в ієрархії інститутів держ. влади, арбітр нації. Його правовий статус визначається Конституцією та відповідними законами України. Сутність і зміст конституційно-правового статусу П.У. визначають його функції та повноваження, закріплені в ст. 102 і ч. 1 ст. 106 Конституції України 1996. Повноваження П.У. охоплюють усі сфери сусп. і держ. життя. Згідно з чинною Конституцією України, П.У. є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності д-ви, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина та забезпечення громад. злагоди у сусп-ві.

Відповідно до Конституції України до кандидата на пост П.У. висуваються підвищені вимоги, що пов'язано з його особливим статусом у країні. П.У. може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу і проживає в Україні протягом 10-ти останніх перед днем виборів років, володіє держ. мовою (ст. 103). П.У. обирається громадянами України строком на 5 років на основі заг., рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Захисним механізмом від можливої узурпації влади однією людиною Конституцією України передбачена заборона одній і тій самій особі обиратися президентом більше, ніж 2 строки підряд. Не може бути висунутим кандидатом на пост П.У. громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку, та особа, повноваження якої на посту П.У. були припинені достроково у встановлених Конституцією України випадках. Кандидатів у П.У. мають право висувати партії політичні та блоки політ. партій як із середини своїх лав, так і позапарт. осіб. Особа, яка відповідає вимогам, встановленим до кандидатів у П.У., допускається до виборів також у порядку самовисування. Законодавство України виділяє 3 види виборів П.У.: чергові вибори (у зв'язку із закінченням строку його повноважень), позачергові (у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень), повторні (у випадках, коли до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше 2-х кандидатів на пост П.У. і жодного з них не було обрано або всі кандидати на пост П.У., включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів чи до дня повторного голосування зняли свої кандидатури). Рішення про оголошення виборів П.У. приймається Верховною Радою України. Порядок проведення виборів визначений відповідним законом. Вибори П.У. проводяться за єдиним загальнодерж. одномандатним виборчим округом, який охоплює всю територію України. На виборах П.У. обраним вважається той кандидат, за якого проголосувало більше половини виборців, що проголосували в день виборів. Новообраний президент вступає на пост із моменту складання присяги народу на врочистому засіданні ВР України не пізніше 30-ти днів після обрання. П.У., обраний на позачергових виборах, складає присягу в 5-денний строк після офіц. оголошення результатів виборів.

П.У. не може мати ін. представницький мандат, займати посади в ін. органах держ. влади і об'єднаннях громадян, а також займатися ін. оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

П.У. посідає особливе місце в механізмі поділу влади, його не можна зарахувати цілком та повністю до однієї з гілок влади, оскільки він наділений повноваженнями, що дають йому змогу впливати на законодавчу, виконавчу чи суд. гілки влади. Він сприяє узгодженості в діяльності органів держ. влади, їхній взаємодії з органами місц. самоврядування.

П.У. має широкі повноваження, він наділений гарантованими представницькими і контрольними функціями у всіх сферах держ. і сусп. життя. Як глава д-ви він забезпечує держ. незалежність, нац. безпеку і правонаступництво д-ви; звертається з посланням до народу та зі щорічним чи позачерговим посланнями до ВР України про внутр. і зовн. становище Укр. д-ви; представляє країну в міжнародних відносинах, здійснює кер-во зовнішньополіт. діяльністю д-ви, веде переговори та укладає міжнар. договори України; приймає рішення про визнання ін. д-в; призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в ін. д-вах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників ін. д-в; припиняє повноваження ВР України у випадках, передбачених Конституцією України; призначає позачергові вибори ВР України; за поданням Кабінету Міністрів України призначає голів місц. держ. адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; вносить за пропозицією депутатських фракцій у парламенті подання про призначення ВР України Прем'єр-міністра України, вносить до ВР України подання про призначення міністрів оборони та закордонних справ; вносить до ВР України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови СБУ; призначає на посаду й звільняє з посади за згодою ВР України Ген. прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складів Ради Нац. банку України й Нац. ради України з питань телебачення та радіомовлення; призначає на посади й звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України; утворює суди у визначеному законом порядку. П.У. є Верховним Головнокомандувачем ЗС України; призначає та звільняє вище командування ЗС України й ін. військ. формувань; здійснює кер-во у сфері нац. безпеки та оборони д-ви; очолює Раду нац. безпеки і оборони України; вносить до ВР України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання ЗС України у разі збройної агресії проти д-ви; присвоює вищі військ. звання, вищі дипломатичні ранги та ін. вищі спец. звання і класні чини; нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки й нагороджує ними; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку іноземним громадянам; здійснює помилування тощо.

Одним із найголовніших повноважень П.У. є право законодавчої ініціативи – внесені ним законопроекти і визначені як невідкладні розглядаються ВР України позачергово. П.У. наділений правом вносити до ВР України проекти законів про внесення змін до Конституції України, а також правом вето на прийняті ВР України закони. Глава д-ви має право скасовувати акти КМ України та правові акти РМ АР Крим. Здійснюючи визначені Конституцією України функції та повноваження, П.У. видає укази і розпорядження, які обов'язкові до виконання на всій території держави і є важливим складовим елементом системи чинного законодавства України.

Для ефективного виконання покладених на нього функцій П.У. створює консультативні, дорадчі та ін. допоміжні органи й служби: Адміністрацію Президента України, Нац. ін-т стратегічних досліджень та ін. Для належного здійснення конституційних завдань і повноважень Конституція України наділяє главу д-ви особливими правовими гарантіями його діяльності. На весь час виконання своїх обов'язків П.У. користується правом на недоторканність, звання П.У. охороняється законом і зберігається за ним довічно, крім випадку, коли П.У. буде усунений із поста в порядку імпічменту. Честь і гідність П.У. охороняється чинним законодавством. П.У. не може передавати свої повноваження ін. особам або органам. П.У. виконує свої повноваження до вступу новообраного Президента на пост. Повноваження Президента припиняються достроково у випадках: відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в разі імпічменту; смерті. Відставка П.У. набуває юрид. сили з моменту, коли заява про відставку буде проголошена ним особисто на засіданні ВР України. Процедура імпічменту передбачена ст. 111 Конституції України 1996. Питання про усунення П.У. з поста в порядку імпічменту, за умови вчинення ним держ. зради або ін. злочину, ініціюється більшістю від конституційного складу ВР України. Рішення про усунення П.У. з поста в порядку імпічменту приймається ВР України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України та отримання висновку Верховного Суду України про наявність ознак держ. зради або ін. злочину з боку П.У. (ст. 111). У разі передбаченого Конституцією дострокового припинення повноважень П.У. виконання його обов'язків покладається на Голову ВР України.

Суспільно-істор. витоки сучасного інституту Президента в Україні сягають поч. 18 ст., а конституційно-правова ідея президентства в нашій д-ві пройшла кілька етапів свого розвитку: 1-й – 1900–17, 2-й – 1917–20; 3-й – рад. період; 4-й – період становлення України як самостійної суверенної д-ви (1990–96); 5-й – період, пов'язаний із конституційною реформою (2004–09) та здійсненням переходу від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської; 6-й період розпочинається рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 про визнання неконституційним Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004. Цим рішенням скасовувалася політ. реформа 2004, що знаменувало повернення України до президентсько-парламентської форми правління.

Історико-правовими витоками сучасного інституту Президента в Україні є "Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького" 1710, "Проект основного устава украинского общества "Вольный союз" – "Вільна спілка"" М.Драгоманова (кін. 19 ст.), ідеї М.Міхновського (проект "Основной закон самостоятельной Украины" "Союза народа украинского"), державно-правові погляди М.Грушевського, Конституція ЗУНР, української рад. конституції. За Законом про тимчасовий устрій України (1918) було введено пост гетьмана України, близький за своїм статусом до поста президента. У рад. період функції колективного президента виконували Президія ЦВК рад України до 1919, Президія ВУЦВК 1919–37, Президія ВР УРСР 1938–91. Посада Президента УРСР з'явилася лише наприкінці існування СРСР.

Сучасний інститут П.У. пройшов поступовий і складний шлях еволюції, і сьогодні він перебуває в постійній динаміці та розвитку. Вперше питання про заснування поста Президента УРСР постало після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990. 5 липня 1991 Верховна Рада УРСР ухвалила Закон "Про Президента Української РСР", згідно з яким Президент УРСР став найвищою посадовою особою УРСР і главою виконавчої влади. Ці положення в лютому 1992 були внесені у формі змін і доповнень до глави 12 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978, вони встановлювали правовий статус і компетенцію П.У., умови й порядок його обрання.

Із проголошенням незалежності України 1 грудня 1991 на основі Закону про "Вибори Президента Української РСР" від 5 липня 1991 відбулися вибори глави д-ви в Україні. Першим П.У. був обраний Л.Кравчук.

Наступний етап президентства та інституту Президента реалізовувався через Конституційний договір ("Малу Конституцію") від 8 червня 1995, який мав діяти до прийняття нової Конституції України (див. Конституційний процес в Україні 1990–1996). Конституційний договір передбачав закріплення в новій Конституції президентської форми правління з потужним інститутом Президента та підпорядкованістю йому Уряду України. Найважливішим етапом у встановленні інституту П.У. стало прийняття Конституції України 28 червня 1996. Згідно з 5-м розділом "Президент України" Конституції України 1996 в Україні встановлювалася президентсько-парламентська республіка із сильним Президентом. Державно-політ. розвиток наступних років довів необхідність демократизації організації держ. влади через внесення змін до Конституції України 1996. 8 грудня 2004 Законом України про внесення змін до Конституції України було значно змінено правовий статус П.У. У результаті президентсько-парламентська форма правління була замінена на парламентсько-президентську, за якої повноваження Президента щодо формування КМ України загалом перейшли від глави д-ви до ВР України. П.У. перестав бути главою виконавчої влади. Біль-шість конституційних конфліктів в Україні до 2010 були результатом невиправданого збереження дуалізму виконавчої влади в парламентсько-президентській республіці, якою була Україна із 2006.

Скасування політ. реформи 2004 й повернення до президентсько-парламентської форми правління значно зміцнило інститут П.У. та забезпечило формування чіткої вертикалі виконавчої влади. Проте не відпала нагальна потреба вдосконалення організації держ. влади. Указ П.У. від 21 лютого 2011 "Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї" має на меті створення умов для розробки пропозицій і рекомендацій щодо системного оновлення чинної Конституції України, спрямованих на вдосконалення інституту П.У.

Із часу заснування інституту П.У. в незалежній Україні Президентами України були: Л.Кравчук (1991–94), Л.Кучма (1994–99 і переобраний на 1999–2005), В.Ющенко (2005–10) і В.Янукович (із 25 лютого 2010).

Дж.: Конституція України: Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222–ІУ. К., 2007.


Література:
  1. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины: Конституционно-правовой статус. X., 1996
  2. Бурчак Ф.Г. Президент України. К., 1997
  3. Шаповал В., Головатенко В. Інститут глави держави в українському конституціоналізмі кінця ХIХ – початку XX ст. "Вісник Академії правових наук України", 1997, № 2 (9)
  4. Кудряченко А.И. Институт президентства в Украине: Реалии конституционно-правового статуса. "Государство и право", 1998, № 3
  5. Цвік М., Процюк І. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад. "Вісник Академії правових наук України", 1999, № 1 (16)
  6. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. X., 2001
  7. Скрипнюк О.В. Президент України – глава Української держави. В кн.: Курс сучасного конституційного права України: Академічне видання. X., 2003
  8. Шатило В.А. Інститут президентства в системі державної влади України. К., 2004
  9. Бєлов Д.М., Бичача Ю.М. Конституційно-правове регулювання інституту президентства в Україні та Франції. Ужгород, 2007
  10. Волощук О.Т. Інститут Президента у Франції, Росії та Україні. X., 2008.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 1990
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ГРОМАДЯНСТВО
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІМПІЧМЕНТ
  • КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1978 (ПІСЛЯ ВНЕСЕНИХ 1991 ДО ТЕКСТУ КОНСТИТУЦІЇ ЗМІН – КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ)
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ
  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
  • НАЦІЯ
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ВЕРХОВНА РАДА УРСР
  • ВИБОРЧЕ ПРАВО
  • ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ФАЛЕРИСТИКА
  • ІМПІЧМЕНТ
  • ІНАВГУРАЦІЯ
  • КОНСТИТУЦІЇ ДРУГОЇ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ 1921 ТА 1935
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ УКРАЇНИ
  • ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 2004
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ (РНБО УКРАЇНИ)
  • РЕФЕРЕНДУМ ПЕРШОГО ГРУДНЯ 1991
  • РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • РУКОПИСНА КНИГА
  • СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  • ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ
  • ЮХНОВСЬКИЙ ІГОР РАФАЇЛОВИЧ
  • ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)