ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПРОТЕСТАНТИЗМ

  Бібліографічне посилання: Яроцький П.Л. ПРОТЕСТАНТИЗМ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Protestantyzm (останній перегляд: 21.02.2019)
ПРОТЕСТАНТИЗМ

ПРОТЕСТАНТИЗМ – один із трьох, поряд із католицизмом і православ'ям, напрямів християнства. Є сукупністю численних і самостійних церков, пов'язаних своїм походженням із Реформацією – широким антикатол. рухом 16 ст. в Європі.

Торгівля індульгенціями спричинила виступ нім. богослова Мартіна Лютера (1483–1546), який 17 жовтня 1517 оприлюднив 95 тез із критикою вчення католицької церкви про індульгенції, чистилище, молитви за померлих і спасіння заслугами святих. М.Лютер відкинув папську владу, особливу благодатність священства і його посередництво у спасінні, висунув вимогу спрощення церк. обрядовості й підпорядкування Церкви світській владі. Усе це відповідало інтересам бюргерства і частини дворянства, які створили під кер-вом М.Лютера і його соратника Філіппа Меланхтона (1497–1560) поміркований напрям нім. Реформації. Лютерани наполягали на особистих стосунках (без будь-яких посередників – Церкви, священика) людини з Богом. Вони боролися за право кожного християнина самому вільно читати і тлумачити Біблію. М.Лютер здійснив переклад Біблії нім. мовою (Римо-катол. церква вимагала від віруючих лише в церкві з уст священика слухати читання Біблії і лише лат. мовою) і зробив її настільною книгою кожної нім. сім'ї. Лютерівський переклад Біблії став взірцем тогочасної нім. літ. мови.

М.Лютер обґрунтував 3 важливі принципи П.: спасіння особистою вірою (лат. sola fide), а не через відпущення гріхів священиками; єдиний авторитет – Біблія (sola scriptura), а не вчення отців Церкви (див. Патристика), рим. пап чи постанови церк. соборів; прощення досягається завдяки Божій милості (sola gratia), а не через священиків чи рим. пап. 1526 райхстаг "Священної Римської імперії германської нації", що засідав у м. Шпайєр (Німеччина), на вимогу нім. князів-лютеран прийняв закон про право кожного нім. князя обирати релігію для себе і своїх підданих. Однак уже 1529 імперський райхстаг скасував цей закон. У відповідь 5 князів-лютеран і представники 14-ти нім. міст підписали т. зв. Протестацію – протест проти рішення загальноімперських зборів щодо обмеження поширення лютеранства в Німеччині. Згодом "протестантами" стали називати всіх послідовників нових церк. напрямів, які відділилися в період Реформації від католицизму, а також тих, які з'явилися пізніше в результаті виділення з осн. протестантських церков. Ранні протестантські течії – лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство – утворилися в 16 ст. і дали поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанству. Орг. структура протестантських церков була пристосована до нової сусп. і культ. ситуації, нових духовних запитів особистості, яка звільнялася від станово-нормативних пут (аристократичних, дворянських, священицьких). Надзвичайно важливим у П. є принцип заг. священства, тобто обов'язку всіх віруючих проповідувати й навчати Біблії. Усі члени протестантських церков беруть участь у житті своїх реліг. громад і у виборах керівних органів. Громади демократ. шляхом обирають або покликають спец. служителів – дияконів, пресвітерів, проповідників, благовісників, пасторів, єпископів.

Лютеранські, або євангелічні, церкви оформилися в нім. пн. князівствах. Лютеранство визнає авторитет Апостольського і Нікео-Константинопольського символів віри, має свої віроучительні книги – "Аугсбурське віросповідання" (1530), Катехізиси Лютера, "Книгу згоди" (1580). У лютеранстві зберігаються єпископат, особливе посвячення в духовний сан (ординація), літургія, 2 таїнства – хрещення (немовлят) і причастя. У лютеранських кірхах немає ікон, але зберігається розп'яття, убрання духовенства і вівтар.

Найбільш послідовне втілення демократ. вимоги знайшли у цвінгліанстві і кальвінізмі, які всередині 16 ст. злилися у Швейцарській реформаторській церкві. Цюрих і Женева (обидва міста в Швейцарії) стали центрами Реформації, де Ульрих Цвінглі (1484–1531) і Жан Кальвін (1509–64) здійснили радикальне перетворення церк. улаштування. На відміну від лютеранства у реформаторських церквах немає загальнообов'язкового символу віри. Єдиним джерелом віровчення є Біблія. Авторитетами для теологів і проповідників залишаються написані Ж.Кальвіном "Настанови в християнській вірі" (1536–59), в яких систематизуються ідеї М.Лютера та ін. реформаторів, "Церковні установлення" (1541), "Женевський катехизис" (1545), а також "Шотландське віросповідання" (1560) і "Вестмінстерське сповідання віри" (1547) та ін.

Засновані на кальвінізмі віросповідання були прийняті протестантами Франції (гугеноти), Нідерландів, у деяких землях Німеччини, Угорщини й Чехії. Значної ролі набули ідеї кальвінізму серед протестантів Англії, які вимагали радикального "очищення" (пуритани) англіканської церкви. Кальвіністи Англії і Шотландії виступили за ліквідацію єпископату.

Ще одним напрямом раннього П. є англіканство. Формальний розрив із рим. католицизмом відбувся в Англії за короля Генріха VIII Тюдора (1491–1547). 1534 він оголосив закон про верховенство і визнав себе главою англіканської церкви. Наказав позакривати монастирі, а їхні землі і майно розділив між дворянством. Скасовувався культ святих, ікон, статуй, реліквій Римо-катол. церкви, кожна церква повинна була мати Біблію англ. мовою. Проте ці заходи англ. короля Генріха VIII Тюдора були радше політ. акцією. Правління англ. королеви Єлизавети I Тюдор (1559–1603) – це період стабілізації англіканства, оформлення його віроповчальних і літургійних особливостей. 1571 англ. парламентом затверджено символ віри – т. зв. 39 статей. У цьому документі зберігається катол. ідея про рятівну силу Церкви, вчення про церк. ієрархію, успадковану від католицизму, але водночас проводиться реформаційне вчення про Біблію як єдине джерело і єдиний авторитет віровчення, принцип спасіння особистою вірою, визначаються 2 таїнства – хрещення і причастя. Англіканська церква є держ. церквою у Великій Британії, її постійним главою є монарх (король, королева). Єпископи цієї церкви призначаються англ. королем і стають довічними членами вищої палати парламенту – палати лордів.

У 17 ст. виникло Християнське т-во друзів внутр. світла, засноване ремісником Джорджем Фоксом (1624–91). За екстатичні способи досягнення спілкування з Богом і підкреслення необхідності перебування в постійному "тремтінні" перед Богом послідовники цього руху отримали назву "квакерів" (від англ. quakers – трясуни). Квакери опрацювали доктрину безкомпромісного пацифізму, категорично відкидають будь-яке насильство, відмовляються брати в руки зброю. Працелюбство і чесність квакерів сприяли процвітанню квакерських товариств, збільшенню в них чисельності фермерів, торгівців, промисловців, що привело до послаблення квакерського ізоляціонізму, розширення активності їхніх орг-цій. Особливу увагу квакери надають антивоєнній та філантропічній діяльності.

У 1530-х рр. у Нідерландах сформувалася протестантська течія менонітів, яку очолив катол. священик Симонс Менно (звідси її назва – меноніти). До осн. положень менонітського вчення належать, крім загальнопротестантських принципів, відмова від військ. служби і присяги та низка ін. догматів й приписів, які спричиняли їхнє переслідування в Нідерландах. Меноніти змушені були емігрувати до ін. країн, зокрема до Речі Посполитої і Російської імперії. Пізній П. (кінець 19 – поч. 20 ст.) пов'язаний із виникненням методистів, баптистів, адвентистів, свідків Єгови, п'ятдесятників та ін.

У тоталітарній рад. д-ві вони існували напівлегально, деякі з них, зокрема свідки Єгови, були зовсім заборонені, відчували над собою постійний тиск карних, адм., партійно-пропагандистських органів. Це зумовлювало їхню замкненість й ізоляцію в сусп-ві та, у свою чергу, спричиняло їхнє індиферентне й навіть вороже ставлення до атеїстичної д-ви, нелегальний, конспіративний спосіб існування громад, що якоюсь мірою зумовлювало та консервувало сектантську сутність.

За роки незалежності України протестантські конфесії пройшли шлях свого розвитку – від секти до Церкви. Їхня суспільна легалізація, правова легітимація, притаманний П. динамізм сприяли формуванню нового типу конфесійної інституціоналізації. Нині вони мають чітко сформоване богослов'я, системну побудову орг. структур, свої реліг. центри та церк. ієрархію, ґрунтовну систему підготовки кадрів – від семінарії і коледжів до ін-тів та ун-тів, кваліфікований професорсько-викладацький склад із богословськими й наук. ступенями, власну високотехнологічну друкарсько-видавничу базу, ведуть десятки теле- і радіопередач, мають розгалужені місійні центри, налагоджені зв'язки, відпрацьовану координацію дій зі своїми закордонними центрами. Ці конфесії іменуються "церквами" (реліг. організаціями).


Література:
  1. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. В кн.: Вебер М. Избранные произведения. М., 1990
  2. Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995
  3. Лютер М. Лекции по "Посланию к римлянам". М., 1996
  4. Кальвин Ж. Наставление в христианской вере. М., 1997
  5. Історія релігій в Україні. К., 1999
  6. Лютер М. "95 тезисов". М., 2002
  7. Яроцький П.Л. Релігієзнавство. К., 2004
  8. Його ж. Протестантизм як предмет релігієзнавчого досліження. В кн.: Академічне релігієзнавство України. Історія і сьогодення. К., 2006
  9. Черенков М.М. Європейська Реформація та український євангельський протестантизм. К., 2008.

Посилання:
  • БІБЛІЯ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДВОРЯНСТВО
  • ДИЯКОН
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • КАЛЬВІНІЗМ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • ЛЮТЕР МАРТІН
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • ПАТРИСТИКА
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ

  • Пов'язані терміни:
  • АДВЕНТИЗМ В УКРАЇНІ
  • БАПТИЗМ В УКРАЇНІ
  • БЕЛЬКЕВИЧ СИЛЬВЕСТР
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БРОНЕВСЬКИЙ МАРТИН
  • БУДНИЙ СИМОН
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДЕМИТРОВИЧ ПАВЛО
  • ДОВГЕ
  • ДИСКРИМІНАЦІЯ РЕЛІГІЙНА
  • ЄГОВІСТИ, СВІДКИ ЄГОВИ
  • ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-БАПТИСТИ (ЄХБ)
  • ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ
  • ЄРЕМІЯ II ТРАНОС
  • ЄРЕСІ
  • ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ЄЗУЇТИ
  • ГЕРБІНІЙ ЙОГАНН
  • ГУЛЕВИЧІ
  • ГУМАНІЗМ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІКОНОТВОРЧІСТЬ ТА УКРАЇНСЬКЕ ІКОНОМАЛЯРСТВО
  • ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІОАНН ПАВЛО ІІ
  • ІОАНН ХХІІІ
  • КАЛЬВІНІЗМ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КЛІР
  • КНИГОЗБІРНІ ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
  • КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТРЕТЬОГО ТРАВНЯ 1791
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КРОМЕР МАРТИН
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • КУРБСЬКИЙ АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КИРИЛО ЛУКАРІС
  • ЛІТОПИСЕЦЬ АБО ХРОНІЧКА ЙОАХИМА ЄРЛИЧА
  • ЛІТУРГІЯ
  • ЛЮТЕР МАРТІН
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • ЛЖЕДМИТРІЙ I
  • МАКАРІЙ ІІ
  • МЕНОНІТИ В УКРАЇНІ
  • МОЛОКАНИ
  • НІМЕЦЬКА ЄВАНГЕЛІЧНО-ЛЮТЕРАНСЬКА ЦЕРКВА
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • П'ЯТИДЕСЯТНИЦТВО
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕФОРМАТСЬКІ ЦЕРКВИ
  • ШТУНДИЗМ
  • СЛОВЕНІЯ, РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ
  • СОЦИНІАНСТВО, АНТИТРИНІТАРИЗМ
  • СВІДКИ ЄГОВИ
  • ТЕОЛОГІЯ
  • ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • УЖГОРОД
  • ВЕСТФАЛЬСКИЙ МИР 1648 Р.
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІППЕР РОБЕРТ
  • ЗАКАРПАТСЬКА РЕФОРМАТСЬКА ЦЕРКВА
  • ЗАКОН БОЖИЙ
  • ЗЕЛЕНСЬКИЙ–ЯЦЕНКО ЛЕОНТІЙ
  • ЗИЗАНІЙ СТЕФАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)