ПИПІН Олександр Миколайович (06.04(25.03).1833–09.12(26.11). 1904) – рос. історик, літературознавець, публіцист, етнограф та археограф. Професор (1860). Н. в м. Саратов (нині місто в РФ) в сім'ї дрібного поміщика. Двоюрідний брат М.Чернишевського. Початкову освіту здобув у Саратовській г-зії (1849). Навч. на 1-му курсі історико-філол. ф-ту Казанського ун-ту. Закінчив історико-філол. ф-т Петербурзького університету (1853). 1857 захистив магістерську дис. на тему: "Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских". 1858–59 перебував у відрядженні в Австрії, Великій Британії, Нідерландах, Італії, Франції, Німеччині для підготовки на кафедру історії європ. літератур Петерб. ун-ту. Екстраординарний професор Петерб. ун-ту (1860). Член Археографічної комісії при Петербурзькій АН (1860–66). У листопаді 1861 із групою ліберальних професорів вийшов у відставку з Петерб. ун-ту, позаяк не погоджувався з новими університетськими правилами. Завдяки студії "История славянских литератур", підготовленій разом із В.Спасовичем, яка була перекладена нім., франц., чеською та ін. мовами, здобув міжнар. визнання як учений. Чл.-кор. (1891), академік (1898) Петерб. АН. Почесний громадянин м. Саратов (1899). Співробітник рос. часописів "Отечественные записки", "Современник", "Вестник Европы". Визначний представник рос. культурно-істор. школи, з позицій якої критикував слов'янофільство та панславізм. Належав до противників поглинання однієї національності іншою, зокрема, обстоював ідеал розвитку загальнолюдської к-ри, але зі збереженням нац. своєрідності. У межах критики урядової політики в галузі освіти та к-ри ввів до наук. обігу термін "офіційна народність", який здобув неабияку популярність у наук. літературі й публіцистиці кінця 19 – поч. 20 ст. Брав участь у дискусіях щодо "києво-руської спадщини", відомих як "боротьба за руське первородство". Автор понад 1200 праць з історії слов'янських і європейських літератур, суспільно-політ. думки та соціально-політ. рухів, історії масонства, етнографії, а також численних перекладів із багатьох європ. мов. Помітне місце в творчості П. посідала укр. проблематика. Зокрема, він є автором низки студій з обсягу укр. етнографії, історії українофільства, історії укр. літератури, польсько-укр. літ. зв'язків, а також великих рецензійних статей, присвячених працям В.Антоновича, М.Грушевського, Б.Грінченка, М.Костомарова, П.Куліша, О.Огоновського та ін. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Підтримував дружні взаємини з багатьма відомими укр. діячами, особливо з М.Костомаровим.

П. у м. Санкт-Петербург.

Бібліогр.: Записка о трудах по русской истории магистра А.Н. Пыпина. В кн.: Записки Академии наук, т. 20. СПб., 1872; Барсков Я.Л. Список трудов академика А.Н. Пыпина: 1853–1903. СПб., 1903.

Ясь О.В.

1. Сакулин П.Н. А.Н. Пыпин: Его научные заслуги и общественные взгляды. "Вестник воспитания", 1905, № 4
2. Михальчук К.П. Открытое письмо к А.Н. Пыпину по поводу его статей в "Вестнике Европы" о споре между южанами и северянами (к истории отношений к украинству представителей прогрессивной части русского образованного общества). К., 1909
3. Ягич И.В. История славянской филологии. СПб., 1910
4. Бухбіндер Н. Листи М.І. Костомарова до Ол.М. Пипіна. "Україна", 1928, № 4
5. Глаголев Н. К критике историко-культурной школы (Пыпин, Геттнер, Тэн). "Русский язык в советской школе", 1931, № 4–5
6. Балыкин Д.А. А.Н. Пыпин как исследователь течений русской общественной мысли. Брянск, 1996
7. Малашевич А. Боротьба за "руське первородство" (з історії наукової дискусії "южан" і "северян" у висвітленні часопису "Вестник Европы"). В кн.: Проблеми історії України ХIХ – початку ХХ ст., вип. 6. К., 2003
8. Аксенова Е.Л. А.Н. Пыпин о славянстве. М., 2006.