ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)

  Бібліографічне посилання: Солдатенко В.Ф. РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР) [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rada_Ministriv_UNR (останній перегляд: 16.09.2019)
РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)

РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР) – орган виконавчої влади, уряд Української Народної Республіки доби Української революції 1917–1921.

Назву одержав у IV Універсалі УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради), до цього іменувався Генеральним секретаріатом Української Центральної Ради, головою на той момент був В.Винниченко, у складі переважали представники Української соціал-демократичної робітничої партії. Після відставки уряду В.Винниченка 18 січня 1918 Українська Центральна Рада затвердила новий склад РНМ УНР на чолі з членом Української партії соціалістів-революціонерів В.Голубовичем (він же – міністр закордонних справ): військ. міністр – А.Немоловський, внутр. справ – П.Христюк, продовольчих справ – Мик.Ковалевський, освіти – Н.Григоріїв (усі – УПСР), міністр фінансів – Є.Перепелиця, хліборобства – А.Терниченко, шляхів – Є.Сокович (усі – співчуваючі УПСР), мор. справ – Д.Антонович (УСДРП). Спроби РНМ УНР заходами в соціальній політиці, зокрема земельному питанні, схилити на свій бік симпатії мас, організувати збройний опір силам рад. влади, захистити УНР як незалежну, самостійну, суверенну д-ву успіху не мали. 25 січня 1918, перед вступом до Києва червоних військ, уряд змушений був евакуюватися до Житомира, потім – Бердичева – і далі – до Сарн (нині місто Рівнен. обл.).

Після повернення в березні 1918 до Києва разом з австро-нім. військом уряд було реорганізовано. В.Голубович залишився головою. Міністром закордонних справ став М.Любинський, військ. і мор. справ – О.Жуковський, земельних справ – М.Ковалевський, залізничних шляхів – Є.Сокович, фінансів – Є.Перепелиця (усі – есери або співчуваючі). Другою партією, представленою в РНМ УНР, стали соціалісти-федералісти: С.Шелухин, О.Лотоцький, В.Прокопович, І.Фещенко-Чопівський – відповідно: міністр суд. справ, держ. контролер, міністри освіти, торгівлі й пром-сті. Членами кабінету стали соціал-демократи: М.С.Ткаченко (міністр внутр. справ), П.Коліух (харчових справ), Л.Михайлів (праці). Міністр пошт і телеграфів Г.Сидоренко був членом Української партії соціалістів-самостійників (УПСС). Повністю залежна від окупантів (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), РНМ УНР не могла стабілізувати ситуації в УНР, не мала важелів для виконання зобов'язань перед Центр. д-вами за Брестським мирним договором УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918, перманентно перебувала в кризовому стані. Її дії викликали зростаюче невдоволення укр. сусп-ва і австро-нім. властей – справжніх господарів становища в Україні. За таких умов уряд проіснував до держ. перевороту 29 квітня 1918 (див. Гетьманський переворот 1918).

Після відновлення УНР в результаті протигетьманського повстання 1918 під проводом Директорії 25 грудня 1918 знову було створено РНМ УНР на чолі із соціал-демократом В.Чехівським (він же – міністр закордонних справ, а до цього очолював Раду комісарів). Ін. міністерські посади обіймали: міністр внутр. справ – О.Мицюк (УПСР), земельних справ – М.Шаповал (УПСР), мист-ва – Д.Антонович (УСДРП), мор. справ – М.Білинський (УПСС), нар. здоров'я – Б.Матюшенко (УСДРП), пошт і телеграфів – І.Штефан (УПСР), продовольчих справ – Б.Мартос (УСДРП); торгу й пром-сті – С.Остапенко (УПСР); в. о. міністрів були призначені: військ. справ – О.Осецький (УПСС), народної освіти – П.Холодний (УПСФ), юстиції – С.Шелухин (УПСФ), фінансів – В.Мазуренко (УСДРП), праці – Л.Михайлів (УСДРП), керуючий мін-вом шляхів – П.Пилипчук (УПСС), керуючий управлінням культів при мін-ві нар. освіти – І.Липа (УПСС), держ. контролер – Л.Симонів (УПСС); заст. в. о. держ. секретаря – І.Сніжко. У складі цього кабінету за короткий час сталися зміни. В. о. міністра нар. освіти був призначений І.Огієнко (УПСФ), в. о. державного секретаря – М.Корчинський (УПСФ), військ. міністром – генерал-хорунжий О.Греков (УПСС), а міністром єврейс. справ став А.Ревуцький (Поалей Ціон).

Курс уряду визначався Директорією УНР на чолі з В.Винниченком і офіційно передбачав розбудову Республіки Трудового Народу на фундаменті трудових рад. Цей курс був підтверджений Трудовим конгресом України (23–28 січня 1919), однак на практиці дедалі більше домінував режим отаманщини, запроваджуваний Головним отаманом Армії УНР С.Петлюрою.

Внутр. нестабільність держ. будови, складні взаємини в політ. кер-ві УНР, безперервні воєнні дії, непросте міжнар. становище республіки зумовили часту зміну складів кабінету міністрів і місць його перебування: Київ–ВінницяРівнеКам'янець-Подільський та ряд ін. пунктів. 11 лютого – 9 квітня 1919 уряд очолював безпартійний (а до того член УПСР) С.Остапенко. Міністри: військ. справ – О.Шаповал (УПСС), внутр. справ – Г.Чижевський (колиш. член УПСР), фінансів – С.Федак (Українська національно-демократична партія, Галичина), нар. господарства – І.Фещенко-Чопівський (УПСФ), земельних справ – Є.Архипенко (Українська народно-республіканська партія; УНРП), закордонних справ – К.Мацієвич (УПСФ). Керуючими мін-вами стали: юстиції – Д.Маркович (УПСФ), шляхів – П.Пилипчук (УНРП), освіти – І.Огієнко (УПСФ), пошт і телеграфів – І.Штефан (УПСР), праці – Л.Михайлів (УСДРП), культів – І.Липа (УПСС), нар. здоров'я – О.Корчак-Чепурківський (УПСФ), мор. справ – М.Білинський (УПСС), єврейс. справ – А.Ревуцький (Поалей Ціон), управлінням преси й інформації – О.Назарук (Українська радикальна партія, Галичина), держ. контролер – Д.Симонів (УПСС); державний секретар – М.Корчинський (УПСФ). Оскільки С.Федак потрапив у польський полон, на його місце міністра фінансів було призначено М.Кривецького (УПСФ). Мін-во праці було скасоване.

Від самих початків концепція діяльності уряду виявилася нежиттєздатною: пошук шляхів до порозуміння з Антантою і надання нею підтримки, консолідація несоціаліст. соціальних груп та політ. сил, організація боєздатної армії. Однак на жодному з напрямів досягти бажаного не вдалося, і кабінет опинився практично в ізоляції. Невпинно втрачалася й підконтрольна територія: зазнаючи поразок від Червоної армії, що поширювала владу рад, довелося часто змінювати дислокацію уряду в Правобережній Україні – Вінниця, Жмеринка, Проскурів (нині м. Хмельницький), Кам'янець-Подільський та ін.

До наступного складу РНМ УНР (9 квітня – 27 серпня 1919), очолюваної укр. соціал-демократом Б.Мартосом (він же – міністр фінансів), входили переважно соціал-демократи: заст. голови, міністр юстиції – А.Лівицький, міністр внутр. справ – І.П.Мазепа. Міністр земельних справ М.Ковалевський і в. о. міністра військ. справ Г.Сиротенко належали до УПСР. Дещо пізніше від УПСР до складу уряду ввійшли ще 3 міністри, але гол. чин. на тех. посади (І.Лизанівський – керуючий мін-вом преси та інформації, І.Паливода – керуючий мін-вом пошт і телеграфів і Л.Шрамченко – міністр нар. госп-ва).

Тривалий час Б.Мартосу не вдавалося заповнити всі вакансії міністрів через брак досвідчених кадрів. До того ж праві партії стали в опозицію до уряду. Лише з часом кабінет поповнили В.Темницький (міністр закордонних справ), А.Крушельницький (нар. освіти), М.Шадлун (шляхів), Й.Безпалко (праці), М.Білоус (керуючий мін-вом нар. здоров'я), В.Кабачків (в. о. держ. контролера), М.Мирович (керуючий мін-вом культів), П.Красний (керуючий мін-вом єврейс. справ).

Задекларувавши опору на власні сили, РНМ УНР прагнула демократизувати укр. сусп-во, здійснити кроки в інтересах мас, повною мірою реалізувати Акт злуки від 22 січня 1919. На заваді цьому стали відсутність єдиного нац. фронту, конфлікти в Директорії УНР. Погіршення ситуації на протирад. фронті змусило РНМ УНР разом із Директорією УНР переїхати до Галичини, міняючи й там кілька разів місце перебування через захоплення армією Польщі дедалі більших районів Західної області Української Народної Республіки. Домігшись низки успіхів на протирад. фронті, уряд УНР зміг повернутися на власну територію, обравши на кілька місяців місцем перебування Кам'янець-Подільський.

РНМ УНР намагалася виправити катастрофічну соціально-екон. ситуацію, зняти напруження у стосунках з урядом ЗОУНР, який, керуючись регіональними інтересами, обирав відмінні від загальноукраїнських орієнтації і проводив власну, дедалі незалежнішу зовн., внутр., військ. політику. Оголошений 9 червня 1919 диктатором ЗУНР член Директорії УНР Є.Петрушевич заважав досягненню порозуміння. Останній спирався на праві політичні сили, вимагаючи зміни уряду, у першу чергу його голови Б.Мартоса як противника диктатури. Шукаючи компромісу, голова Директорії УНР С.Петлюра згодився на поступки, доручивши формування нового складу РНМ УНР лідерові УСДРП І.Мазепі. Останньому довелося очолювати уряд УНР в найтяжчий період її існування (29 серпня 1919 – 26 травня 1920). Увесь цей час він же був і міністром внутр. справ. Ін. посади обіймали: міністр земельних справ – М.Ковалевський (УПСР), фінансів – Б.Мартос (УСДРП), праці – О.Безпалко (УСДРП), в. о. військ. міністра – полк. В.Петрів (безпартійний), міністр юстиції і в. о. міністра закордонних справ – А.Лівицький (УСДРП), керуючий мін-вом шляхів –Серг.Тимошенко (УСДРП), нар. госп-ва – М.Шадлун (УСДРП), здоров'я і опіки – Д.Одрина (УПСР), пошт і телеграфів – І.Паливода (УПСР), міністр преси й пропаганди – М.Черкаський (УПСР), культів – І.Огієнко (УПСФ), єврейських справ – П.Красний (Фолькспартай), в. о. міністра освіти – Н.Григоріїв (УПСР), держ. секретар – Л.Шрамченко (УПСР). Згодом полк. В.Петріва змінив полк. В.Сальський, в. о. міністра земельних справ замість М.Ковалевського став А.Степаненко (УПСР), а на посади заступників міністрів були призначені: земельних справ – І.Часник (УПСР), внутр. справ – П.Христюк (УПСР).

Реорганізація уряду не внесла змін у стосунки з опозицією, котра продовжувала вважати РНМ УНР занадто лівою. Ситуацію ускладнив наступ на Москву Білої армії, яка "по дорозі" нищила УНР. 24 вересня 1919 Директорія УНР оголосила війну денікінцям. В екстремальних умовах особливо гостро виявився брак фахівців, управлінців. До того ж командування Української Галицької армії не бачило загрози ЗОУНР з боку добровольців і почало шукати компромісу з генерал-лейтенантом А.Денікіним, сподіваючись через нього порозумітися з Антантою, якій по силах було натиснути на Польщу, змусити її відступити із західноукр. теренів. Зрештою непорозуміння у вищих ешелонах цивільної й військ. влади призвели до переходу УГА у табір денікінців, а УНР – до Любарської катастрофи. Рештки Армії Української Народної Республіки (5–6 тис. вояків) 6 грудня 1919 відправились у 5-місячний Перший Зимовий похід 1919–1920 по тилах білих і червоних. Міністри уряду перебували в різних містах (частина з них – у Кам'янці-Подільському), а голова РНМ УНР І.Мазепа навесні 1920 вирушив назустріч учасникам походу.

Після підписання у квітні 1920 Варшавського договору 1920 і початку польс. наступу на Україну в РНМ УНР відбулися істотні зміни. А.Лівицький на правах заст. голови залучив до кабінету соціалістів-самостійників, нар. республіканців і соціалістів-федералістів, які до того перебували в опозиції і до уряду, і до голови Директорії УНР С.Петлюри. Реорганізований кабінет (було оголошено, що на його чолі залишається І.Мазепа) набув такого вигляду: В.Сальський (безпартійний) – міністр військ. справ, М.Білинський (УПСС) – міністр внутр. справ, І.Фещенко-Чопівський (УПСФ) – нар. господарства, С.Стемповський (поляк) – земельних справ, П.Холодний (УПСФ) – освіти, І.Липа (УПСС) – сповідань, В.Липинський (Українська демократична хліборобська партія) – закордонних справ, А.Лівицький (УСДРП) – судівництва, М.Кривецький (УПСС) – фінансів, П.Пилипчук (УНРП) – шляхів, І.Косенко (безпартійний) – пошт і телеграфів, С.Шелухин (УПСФ) – держ. секретар, Д.Симонів (УПСС) – держ. контролер, Г.Юзефський (Партія польс. соціалістична; ППС) – товариш (заст.) міністра внутр. справ. Однак І.Мазепа, який до того перебував у 1-му Зимовому поході 1919–20, не брав участі у підписанні Варшавського договору 1920, критично до нього поставився і 19 травня 1920 оголосив про відставку РНМ УНР.

У результаті міжпарт. консультацій було досягнуто компромісу, і новий уряд 25 травня 1920 був призначений у такому складі: голова – В.Прокопович (УПСФ), міністр юстиції і заст. голови РМ – А.Лівицький (УСДРП), закордонних справ – А.Ніковський (УПСФ), внутр. справ – О.Саліковський (УПСФ), земельних справ – І.Мазепа (УСДРП), праці – О.Безпалко (УСДРП), шляхів – С.Тимошенко (УСДРП), нар. госп-ва – Є.Архипенко (УНРП), культів – І.Огієнко (УПСФ), військових справ – В.Сальський (безпартійний), фінансів – Х.Барановський (безпартійний), пошт і телеграфів – І.Косенко ("селянський соціаліст"), освіти – П.Холодний (УПСФ), охорони здоров'я – С.Стемпковський (ППС), єврейських справ – П.Красний (Фолькспартай), у справах ЗОУНР – С.Вітик (Українська соціал-демократична партія). Товаришем (заст.) міністра внутр. справ став поляк Г.Юзефський (ППС). В. о. держ. секретаря був призначений В.Оніхімовський.

Задекларувавши необхідність проведення виборів до парламенту, а до того – створення передпарламенту, РНМ УНР нічого конкретного не встигла зробити, оскільки довелося поспіхом відступати разом із польс. військом, яке не витримало навали Червоної армії. Змінивши кілька місць свого перебування на Правобережжі і в Галичині, уряд зрештою опинився аж у Тарнові, неподалік Кракова. Кілька міністрів (О.Саліковський, І.Мазепа, Є.Архипенко, І.Косенко, В.Сальський) подали у відставку. Наростала напруженість у стосунках між головою РНМ УНР В.Прокоповичем і його заступником А.Лівицьким.

16 жовтня 1920 уряд В.Прокоповича було замінено новим складом РНМ УНР на чолі з А.Лівицьким, що за три дні до того вийшов з УСДРП. До кабінету були призначені міністри: внутр. справ – О.Саліковський (УПСФ), закордонних справ – А.Ніковський (УПСФ), шляхів – С.Тимошенко (вийшов з УСДРП разом з А.Лівицьким), В.Прокопович – земельних справ (УПСФ), нар. госп-ва – Є.Архипенко, єврейс. справ – П.Красний (Фолькспартай), в. о. військ. міністра – О.Галкін, керуючий мін-вом фінансів – П.Видибіда-Руденко. Однак Армія УНР невдовзі зазнала остаточної поразки, і всі держ. установи УНР змушені були евакуюватися за кордон, де й продовжувалася діяльність Державного центру УНР на еміграції.


Література:
  1. Винниченко В. Відродження нації, ч. 1–3. К.–Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990)
  2. Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції, т. 1–4. Прага, 1921–22
  3. Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. Прага, 1928
  4. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції: 1917–1921, т. 1–3. Прага, 1942
  5. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали, т. 2. К., 1997
  6. Солдатенко В.Ф. Українська революція: Історичний нарис. К., 1999
  7. Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001
  8. Директорія, Рада народних міністрів Української Народної Республіки: Документи і матеріали, т. 1–2. К., 2006
  9. Солдатенко В.Ф. Україна у революційну добу: Історичні есе-хроніки, т. 1–4. К., 2008–10
  10. Нариси історії української революції, кн. 1–2. К., 2011.

Посилання:
  • АКТ ЗЛУКИ (1919)
  • АНТАНТА
  • АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • АРХИПЕНКО ЄВГЕН ПОРФИРОВИЧ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • БАРАНОВСЬКИЙ ХРИСТОФОР АНТОНОВИЧ
  • БЕРДИЧІВ
  • БЕЗПАЛКО ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • БІЛИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР З ДЕРЖАВАМИ ЧЕТВЕРНОГО СОЮЗУ 9 ЛЮТОГО 1918 Р.
  • ЧЕХІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МУСІЙОВИЧ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ДЕНІКІН АНТОН ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ФЕДАК СТЕПАН
  • ФЕЩЕНКО-ЧОПІВСЬКИЙ ІВАН АНДРІАНОВИЧ
  • ГАЛКІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • ГОЛУБОВИЧ ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГРЕКОВ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ГРИГОРІЇВ НИКИФІР ЯКОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХОЛОДНИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ХРИСТЮК ПАВЛО ОНИКІЙОВИЧ
  • КОРЧАК-ЧЕПУРКІВСЬКИЙ ОВКСЕНТІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • КРАКІВ
  • КРИВЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО ЄРЕМІЙОВИЧ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛИПА ІВАН ЛЬВОВИЧ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛИЗАНІВСЬКИЙ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • ЛЮБИНСЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • МАРКОВИЧ ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАРТОС БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ
  • МАЦІЄВИЧ КОСТЯНТИН АНДРІАНОВИЧ
  • МАЗЕПА ІСААК ПРОХОРОВИЧ
  • МАЗУРЕНКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ
  • МОСКВА
  • МИЦЮК ОЛЕКСАНДР
  • НАЗАРУК ОСИП ТАДЕЙОВИЧ
  • ОДРИНА ДМИТРО АНТОНОВИЧ
  • ОГІЄНКО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ОСЕЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
  • ОСТАПЕНКО СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ
  • ОТАМАНЩИНА
  • ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД АРМІЇ УНР 1919–1920
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПЕТРІВ ВСЕВОЛОД МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПЕТРУШЕВИЧ ЄВГЕН ОМЕЛЯНОВИЧ
  • ПОАЛЕЙ-ЦІОН
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРОКОПОВИЧ В'ЯЧЕСЛАВ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ПИЛИПЧУК ПИЛИП КАЛЕНИКОВИЧ
  • РІВНЕ
  • САЛІКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ХОМИЧ
  • САЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • ШАПОВАЛ МИКОЛА ЮХИМОВИЧ
  • ШАПОВАЛ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • ШЕЛУХИН СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ
  • СОКОВИЧ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СТЕМПОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • СИДОРЕНКО ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ
  • СИРОТЕНКО ГРИГОРІЙ ТИМОФІЙОВИЧ
  • ТЕМНИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТКАЧЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ
  • ТИМОШЕНКО СЕРГІЙ ПРОКОПОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ХЛІБОРОБСЬКА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНО-РЕСПУБЛІКАНСЬКА ПАРТІЯ (УНРП) (1918-1919)
  • УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (УПСР)
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ САМОСТІЙНИКІВ-СОЦІАЛІСТІВ (УПСС)
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (НЕЗАЛЕЖНИХ), УСДРП(Н), НЕЗАЛЕЖНИКИ
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 Р.
  • ВІННИЦЯ
  • ВІТИК СЕМЕН ГНАТОВИЧ
  • ВИДИБІДА-РУДЕНКО ПАЛЛАДІЙ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЮЗЕВСЬКИЙ ЯН-ГЕНРИК
  • ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗО УНР)
  • ЖМЕРИНКА
  • ЖУКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ТИМОФІЙОВИЧ
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕЧЕЛЬ МИКОЛА ФЛОРОВИЧ
  • ЧЕХІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МУСІЙОВИЧ
  • ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ МІСІЇ УНР У ВАРШАВІ ВІД 2 ГРУДНЯ 1919
  • ДЕРЖАВНИЙ ІНСПЕКТОРАТ В АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1919
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДЕРЖАВНІ НАРАДИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1919–1920
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ГОЛЬДЕЛЬМАН СОЛОМОН ІЗРАЇЛЕВИЧ
  • ГОЛУБОВИЧ ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛИННИЧЕНКО ПЛАТОН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛІВИЦЬКИЙ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКОВИЧ ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАРТОС БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ
  • МАРТОСИ
  • МАЗЕПА ІСААК ПРОХОРОВИЧ
  • МУММ ФОН ШВАРЦЕНШТАЙН
  • НАКАЗНИЙ ОТАМАН
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • ОСОБЛИВА НАРАДА
  • ОСТАПЕНКО СЕРГІЙ СТЕПАНОВИЧ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • СОЮЗ МІСТ - ГРОМАДСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ
  • СОКОВИЧ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНУ НАРОДНУ РАДУ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1920
  • ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ПРО НАЦІОНАЛЬНО–ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ 1918
  • ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ 1918–1920
  • ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ 1917–1918
  • ЗАКОРДОННА ГРУПА УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛ–ДЕМОКРАТИЧНОЇ РОБІТНИЧОЇ ПАРТІЇ
  • ЗАЛІЗНОГО ХРЕСТА ОРДЕН
  • ЗЕЛИНСЬКИЙ ВІКТОР ПЕТРОВИЧ
  • ЗЕМСЬКІ УПРАВИ
  • ЗЕМСТВА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)