ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД

  Бібліографічне посилання: Стельмах С.П. РАНКЕ Леопольд [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ranke_L1 (останній перегляд: 20.02.2019)
РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД

РАНКЕ (Ranke) Леопольд (із 1865 – Леопольд фон Ранке; 21.12. 1795–23.05.1886) – нім. історик. Вважається основоположником сучасної історичної науки, представник т. зв. об'єктивної школи в нім. історіографії. Професор (1825). Н. в м. Віе (Німеччина) в сім'ї лютеранського священика. 1814–18 вивчав теологію і філологію в ун-тах Лейпцига та Галле (обидва міста в Німеччині). Працював учителем г-зії у Франкфурті-на-Одері (Німеччина). 1825 був запрошений на посаду екстраординарного професора історії в Берлінський університет. 1827–31 здійснив наук. поїздку до Відня та Італії. 1832–36 спільно з Ф.-К.Савіньї (1779–1861) був редактором "Історико-політичного журналу" ("Historisch-Politische Zeitschrift"). 1834–71 – ординарний професор історії Берлінського ун-ту, засновник істор. семінару як осн. елементу інституціоналізації історичної науки в 1-й пол. 19 ст. та власної наук. школи, представники якої згодом очолили практично всі кафедри історії в нім. ун-тах. Із 1858 очолював Істор. комісію при Баварській АН.

Р. – автор численних праць з нім. та європ. історії раннього нового та нового часу (вибрані праці складають 54 т.), найважливішими серед яких є: "Німецька історія в часи Реформації", "Римські папи в останні чотири століття", "Французька історія", "Англійська історія" та ін. Р. – типовий представник "класичного історизму" (див. Історизм), і більшість сучасних дослідників вважають його фундатором строго об'єктивного емпіричного істор. дослідження, яке ґрунтується виключно на критиці джерел та їх максимальному використанні в конкретній практиці, віддають йому першість у зверненні до архів. джерел, їх публікації тощо. Істор. світогляд Р. формувався на основі його реліг. виховання і філос. системи Г.-В.Геґеля. Історик був переконаний у неможливості повністю пізнати минуле, оскільки Божественна ідея визначає індивідуальні й неповторні особливості кожної епохи, ця ідея "стоїть у безпосередньому відношенні до Бога, і її цінність ґрунтується зовсім не на тому, що із неї вийде, а на її існуванні, на її власному "Я"". Історію можна пізнати тому, що в її основі лежить історія як форма буття в якості реального об'єкта. Пізнання історії здійснюється емпіричним шляхом, оскільки істор. події індивідуальні, неповторні й унікальні. Завдання історика полягає в тому, щоб на основі джерел історичних відтворити об'єктивну історію – "як в дійсності відбулося" (wie es eigentlich gewesen). Ця вимога ґрунтувалася на ідеях В. фон Гумбольдта, котрий 1821 в праці "Про завдання історіографів" висловив думку, що "сама історія" спрямовує істориків на відтворення "правди всіх минулих подій" і "необхідним" пунктом розгляду є "ідеї" – "дійсні діючі сили" історії, – які відображуються в людських індивідуумах, націях, мовах, праві. Отже, завданням історика є "зображення втілення певної ідеї, отримання дійсного буття" минулого. Факт, за переконанням Р., може бути використаний істориком лише тоді, коли він спирається на істинні джерела. Їх достовірність вимагає суворої критики – зовнішньої і внутрішньої. Однак Р. попереджав, що завдання історика не зводиться лише до накопичення й нагромадження фактів – їх необхідно зрозуміти і на їх основі відтворити картину минулого. Наголошуючи на потребі "зрозуміти" істор. подію як елемент, пов'язаний із заг. історичним процесом, Р. виходив за межі емпіризму і схилявся до універсалізму – історику необхідно бачити цілісний взаємозв'язок історії людства. Істор. подія – лише фрагмент в єдиному істор. потоці, тому зрозуміти індивідуальне можливо тільки у зв'язку із загальним. "Розуміння" історії спрямовувало Р. в коло універсальної герменевтики, створеної Ф.Шлейермахером на основі теологічної й філол. герменевтики. Однак, якщо для останнього герменевтика була процедурою психологічної інтерпретації (мист-во граматичного і психологічного тлумачення), то нім. істор. школа створила герменевтику історичну, яка в поєднанні з романтичною теорією індивідуальності стала основою істор. науки: не лише джерела потребують розуміння, а і вся істор. дійсність повинна бути зрозуміла як текст. Завдання історика полягає в тому, щоб перенести минулий досвід у сьогодення шляхом його дослідження як традиції, що формулювало методологічну схему – цілого і частини, т. зв. герменевтичного кола. Таким чином, минуле культ. середовище, в якому діяли істор. актори, ставало доступним для розуміння і реконструкції істориками, які ніби перебували в близькій їм к-рі. Внесок Р. в розвиток істор. науки полягав в утвердженні 3-х ґрунтовних принципів: а) становлення історії як самостійної, незалежної від філософії і літературознавства, академічної дисципліни; б) звільнення дослідження історії від упереджених масштабів сучасності; в) розробка методів істор. дослідження (насамперед критики джерел) на основі прийомів літ. критики.

Лекції Р. в Берлінському ун-ті слухали майбутні професори Київ., Харків. та Новорос. ун-тів: М.Лунін, А.Валицький, М.Іванишев, О.Брікнер, О.Романович-Славатинський, П.Павлов та ін.

П. у м. Берлін (Німеччина).


Література:
  1. Бузескул В.П. Леопольд Ранке. В кн.: Бузескул В.П. Исторические этюды. СПб., 1915
  2. Iggers G.G. The German Conception of History. Middletown, Connecticut, 1968
  3. Berding H. Leopold von Ranke. В кн.: Deutsche Historiker, bd 1. Göttingen, 1971
  4. Leopold von Ranke und die moderne Geschichtswissenschaft. Stuttgart, 1988
  5. Hardtwig W. Geschichtskultur und Wissenschaft. München, 1990
  6. Стельмах С. Історична думка в Україні ХIХ – початку ХХ століття. К., 1997
  7. Evans R. Fakten und Fiktionen: Über die Grundlagen historischer Erkenntnis. Frankfurt am Main, 1998
  8. Стельмах С. Історична наука в Україні епохи класичного історизму (ХIХ – початок ХХ ст.). К., 2005.

Посилання:
  • БЕРЛІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ
  • ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
  • ГЕРМЕНЕВТИКА ІСТОРИЧНА
  • ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • ІСТОРИЗМ
  • ІВАНИШЕВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • ЛУНІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАВЛОВ ПЛАТОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • РОМАНОВИЧ-СЛАВАТИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВІДЕНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ДРОЙЗЕН ЙОГАН ГУСТАВ БЕРНГАРД
  • ГЕРМЕНЕВТИКА ІСТОРИЧНА
  • ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛЄШКОВ ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛУНІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЮПЕРСОЛЬСЬКИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПЕТРОВ МИХАЙЛО НАЗАРОВИЧ
  • ПІЗНАННЯ ІСТОРИЧНЕ, ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • ЗАХІДНИКИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)