ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЕГІОНАЛІЗМ

  Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. РЕГІОНАЛІЗМ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rehionalizm (останній перегляд: 21.02.2019)
РЕГІОНАЛІЗМ

РЕГІОНАЛІЗМ – ідеологія і стратегія, призначенням яких є забезпечення інтересів регіонів; процес реалізації прагнень і потреб регіонального співтовариства. Терміном "регіоналізм", який є полісемантичним, може також позначатися прагнення до збереження культ. самобутності регіону ("культурний регіоналізм"), рух, спрямований на захист етнічних, мовних, реліг. прав, співробітництво д-в у межах регіональних об'єднань. Упродовж 20 ст. Р. часто ототожнювали із сепаратизмом; нині в трактуваннях цього терміна переважають нейтральні визначення. Р. розглядається як "рух знизу", спрямований на коригування центр-периферійних та оптимізацію міждерж. відносин. У сусп. науках принцип регіоналізму базується на розгляді конкретної території (регіону) як вихідного об'єкта дослідження, причому всі політ., соціальні, екон. та ін. явища постають як ланки чи прояви специфічної просторової єдності, регіональної системи.

Як течія політ. думки Р. оформився в ході Французької революції кінця 18 століття в руслі протесту проти утвердження централістських тенденцій якобінізму. Проте сам термін з'явився значно пізніше – його появу пов'язують з іменем провансальського поета Берлюка-Перюссі й датують 1874. Регіоналістів 19 – початку 20 ст. (П.-Ж.Прудон, Л.Стурцо, Ш.Морра) вирізняли негативне ставлення до індустріального капіталу, прихильність до консерватизму й федералізму. Надалі термін "регіоналізм" трансформувався відповідно до набуття поняттям "регіон" нових смислів.

Нині поняття "регіоналізм" найчастіше застосовується як узагальнююче для характеристики інтелектуальних течій і доктрин, націлених на раціональне використання природних та історично виниклих просторових відмінностей, що існують всередині сучасних сусп-в. Предметом наук. інтересу є насамперед т. зв. пасивна регіоналізація, що визначається особливостями ідентичності, ландшафту, історії, к-ри. Водночас у полі зору перебувають і явища активного впливу на формування регіональної ідентичності та створення регіональних політ. інститутів – із боку як центр. урядів, так і регіональних адміністрацій.

Інколи поняття "регіоналізм" вживається й у вужчому значенні; тоді ним охоплюються здебільшого деформації, що виникають на ґрунті просторово-територіального розподілу людських і матеріальних ресурсів. Р. знаходить свій прояв у різних звичаях, типах менталітету, культурних особливостях, специфіці політ. поведінки. У разі його ігнорування на офіц. рівні або надмірної політизації явища регіоналізму втілюються в появу центрів регіонального тяжіння, що можуть протистояти владі та стимулювати небажану децентралізацію.

Р. як явище суспільно-політ. життя, як проблема управління та як предмет наук. досліджень має як внутрішній, так і міжнародний, виміри і потребує для свого вивчення об'єднання зусиль соціологів, правників, економістів, політологів, істориків, етнографів, культурологів. Як міждисциплінарні вивчаються проблеми Р. на пострад. просторі і в стінах таких авторитетних міжнар. інституцій, як Центр славістики в Саппоро (Японія), Центр вивчення конфліктів і проблем безпеки в Цюриху (Швейцарія), Ін-т Кеннана у Вашингтоні (США), Ін-т Центр. і Сх. Європи при Вільному ун-ті в Берліні (ФРН). Одним із провідних центрів етнорегіоналістської думки є Мюнхен (ФРН), де в 1970-х рр. було створено Міжнар. ін-т із прав етнічних груп і регіоналізму "Інтерег". Політ. права етнічних меншин, аж до реалізації їхнього права на самовизначення, обстоює "Регіоналістський інтернаціонал". Асамблея європ. регіонів, утворена 1996, об'єднує майже 300 регіонів із населенням бл. 400 млн осіб. Асамблея європ. регіонів прагне до розвитку та посилення Р. в Європі, сприяє розвиткові європ. міжрегіонального співробітництва, стимулює процеси регіоналізації.

Сучасний Р. підпорядковується завданням реалізації переваг і мінімізації ризиків, пов'язаних із територіальною строкатістю та неоднозначним впливом глобалізаційних процесів. Конструктивним визнається розгляд проблем глобалізації і регіоналізації як взаємопов'язаних і взаємообумовлених. У міру того, як національно-держ. кордони втрачають значення інституційних бар'єрів, регіони перетворюються на окремі складові частини глобального світ. підприємництва. Проблема транснац. корпорацій стає одночасно глобальною і регіональною, чим зумовлена поява т. зв. нового регіоналізму і неологізму "глокалізація" (глобальна локалізація – регіональний сценарій глобалізації). Автори моделі "глоболокалізму" (З.Млинар та Ч.Алджер) наголошують на важливих змінах, які відбуваються в локальних, географічно обмежених спільнотах під впливом процесів глобалізації, доводячи, що в ході взаємодії цих процесів виникає зовсім нова якість. Це стосується таких "локальних" понять, як традиції, звички, місц. спільноти, – нові глобальні реалії радикально видозмінюють навіть найбільш консервативні і тривкі структури соціальної свідомості та поведінки. Виникає безліч різних глобальних і локальних "соціокультурних гібридів" із властивою їм нестабільністю. Цей зв'язок глобального і локального, названий згаданими вище соціологами "Local-global nexus" ("глобально-локальне зчеплення"), надає цілком конкретного теор. і соціологічного звучання відомій формулі "To think globally, but act locally" ("мислити глобально, але діяти локально").

На основі нового бачення Р. формується нове обличчя регіональної науки, яка позбувається притаманного їй упродовж 20 ст. економоцентризму. Теорія регіоналізму як один з її осн. напрямів розробляється як у територіально-економічному, так і в геоістор., політ., етнокульт., соціолінгвістичному та ін. аспектах. І самі дефініції регіону, і їх змістовне наповнення надто різні залежно від потреб, якими продиктоване їх дослідження. Методологічні підходи до аналізу Р. теж відмінні. Онтологічний передбачає розгляд регіону як форми буття людини з особливим акцентом на специфічності геогр. середовища, заселення території і її освоєння. Типи поселень, особливості забудови, форми господарювання чимало скажуть вдумливому досліднику про характер соціальних відносин і специфіку світовідчуття членів регіональної спільноти. Функціональний підхід фокусує увагу на особливостях управління і функціях владних структур: регулятивній, аксіологічній (формування ціннісних систем), символічній, комунікативній тощо.

Із погляду соціальних конструктивістів регіони варто розглядати не стільки як території чи адміністративно-управлінські одиниці, скільки як "живі", соціально й інтелектуально конструйовані простори, межі яких визначаються не геогр. критеріями, а спільною ідентичністю ("почуттям належності", певною сумою добровільно визнаних норм і цінностей). Саме такий підхід сьогодні поділяють більшість філософів, культурологів, політологів.


Література:
  1. Курас І.Ф., Солдатенко В.Ф. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917–1920 рр.). К., 2001
  2. Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика: Хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів. Луганськ, 2002
  3. Мальгин А. Украина: Соборность и регионализм. Симферополь, 2005
  4. Калитчак Р. Регіоналізм у європейських інтеграційних процесах. К., 2007
  5. Верменич Я.В. Територіальна організація в Україні як наукова проблема: Регіонально-історичний та політико-адміністративний виміри. К., 2008
  6. Нагорна Л. Регіональна ідентичність: Український контекст. К., 2008.

Посилання:
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
  • КОНСЕРВАТИЗМ: ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА І РЕАЛЬНА ПОЛІТИКА
  • РЕГІОН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)