ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. РЄПНІН (Репнін) Микола Васильович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Repnin_V (останній перегляд: 20.02.2019)
РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ

РЄПНІН (Репнін) Микола Васильович (22(11).03.1734–24(12). 05.1801) – військ. і держ. діяч Рос. імперії, дипломат, поміщик, генерал-фельдмаршал (1796), князь. Зі старовинного роду, пов'язаного з Михаїлом Всеволодичем. Онук генерал-фельдмаршала кн. А.Рєпніна, син генерал-фельдцейхмейстера кн. В.Рєпніна, дід князів С.Волконського і М.Волконського (див. М.Г.Рєпнін), прадід Г.Кушельова-Безбородька.

Початкову освіту здобув удома, з 11-ти років формально зарахований солдатом лейб-гвардії Преображенського полку. 1748 брав участь в західноєвроп. (франконському) поході на завдання імп. Єлизавети Петрівни.

Від 1749 – гвард. офіцер. Волонтером побував на Семилітній війні 1756–1763. 1759 відряджений до франц. війська. Відкликаний 1760, перейшов полковником до рос. діючої армії. 1762, ставши генерал-майором, з волі імп. Петра III вів переговори в гол. квартирі прусського короля Фрідріха II Гогенцоллерна.

1763 – директор петерб. Сухопутного кадетського корпусу, надалі – акредитований із надзвичайними повноваженнями міністра у Варшаві. 1764 забезпечував обрання на польс. престол Станіслава-Августа Понятовського. Призначений послом імп. Катерини II в Речі Посполитій, впливав на управління цією д-вою. 1768 домігся підтвердження засадничих положень "Вічного миру" 1686 з додатками, ініційованими Катериною II та Фрідріхом II Гогенцоллерном, що зрівнювали дисидентів Речі Посполитої (православних і протестантів) у правах із католиками. Керував розгромом Барської конфедерації 1768 та Коліївщини.

Підвищений у ранзі до генерал-поручика, вступив до 1-ї армії на російсько-турецькій війні 1768–1774, відзначився в здобутті Хотина, в обороні узбережжя р. Прут (прит. Дунаю), у Ларзькій та Кагульській баталіях, оволодів Ізмаїлом і Кілією. 1771 – на чолі рос. військ у Волощині. Через конфлікт із графом П.Румянцевим (див. П.Румянцев-Задунайський) взяв відпустку. Повернувшись 1774, вдало зорганізував облогу Сілістри (нині місто в Болгарії). Уклав Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774. Удостоєний чинів генерал-аншефа й підполковника лейб-гвардії Ізмайловського полку. 1775–76 направлений надзвичайним і повноважним послом до Османської імперії.

1777 – смоленський генерал-губернатор (із наступного року порядкував і орловським намісництвом). 1778 із 30-тис. допоміжним корпусом дійшов до м. Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща), змусив спинити боротьбу за т. зв. Баварську спадщину, 1779 своїм посередництвом сприяв Тешенській мирній угоді. 1780 – командир обсерваційного загону в Умані, зустрічав у м. Смоленськ (нині місто в РФ) австрійс. імп. Йосифа II Габсбурга. 1781 – смоленський і псковський генерал-губернатор. 1782–83 перебував із резервним корпусом у Речі Посполитій. 1784 подався лікуватися за кордон, затим підключився до урядової Комісії з розбору міст за їхнім станом, по праці якої з'явилася Жалувана грамота містам 1785.

У розпалі російсько-турецької війни 1788–1791 брав участь у штурмі Очакова. Командуючи Українською армією, 1790 – командував підрозділами, розташованими у Молдові. Виконуючи обов'язки головнокомандувача, 9 липня (28 червня) 1791 переміг у Мачинській битві, чим сприяв укладанню Ясського мирного договору 1791, підписав його прелімінарії в м. Галац (нині місто в Румунії).

Від 1792 – намісник ризький і ревельський, 1793 командував Ізмайловським полком. 1794 – начальник ЗС, націлених проти повстання Т.Косцюшка, й ліфляндський та естляндський генерал-губернатор. 1795 наглядав за позбавленням влади детронізованого короля Станіслава-Августа Понятовського, обійнявши генерал-губернаторство Остзейських провінцій, віленське і слонімське. Із кінця 1796 – командир Литов. д-зії, ризький військ. губернатор, керував спец. церемоніалом під час перезахоронення в Санкт-Петербурзі праху імп. Петра III. 1797 – канцлер Кавалерського т-ва, інспектор інфантерії Литовської та Ліфляндської д-зій, жорстоко придушував сел. заворушення в Орловській губ. Після місії 1798 до Берліна (Пруссія) і Відня, коли йому не судилося реалізувати задум імп. Павла I щодо злагодження антифранц. коаліції, увільнений зі служби.

Одружений на княжні Н.Куракіній (1737–98), мав трьох дочок, а єдиний законний син помер 1774. Відомою особою зросла така його позашлюбна дитина, як І.Пнін (1773–1805), військовик, чиновник, поет і публіцист-просвітник. За поширеними чутками, Р. – ще й батько кн. А.Чарторийського.

П. у власному маєткові Воронцово (нині місцевість у м. Москва). Похований в моск. Донському монастирі.


Література:
  1. Бантыш-Каменский Д.Н. Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов, ч. 2. М., 1840
  2. Де-Пуле М. Крестьянское движение при императоре Павле Петровиче. "Русский архив", 1869, № 3
  3. Сборник Императорского Русского исторического общества, т. 16. СПб., 1875
  4. Уманец Ф. Понятовский и Репнин. "Древняя и новая Россия", 1875, № 7–8
  5. Вл. П-ко К истории Колиивщины. "Киевская старина", 1905, № 3
  6. Вл. П. Князь Н.В. Репнин и Георгий Конисский. Там само
  7. Масловский С.Д. Репнин, князь Николай Васильевич. В кн.: Русский биографический словарь. СПб., 1913
  8. Żytkowicz L. Rządy Repnina na Litwie w latach 1794–7. Wilno, 1938
  9. Комаровский Е.Ф. Записки. М., 1990
  10. Бакунина Т.А. Знаменитые русские масоны. М., 1991
  11. Шишов А.В. Георгиевские кавалеры, т. 1. М., 1993
  12. Соловьев С.М. Сочинения, кн. 14–16. М., 1994–95
  13. Массон Ш. Секретные записки о России времени царствования Екатерины II и Павла I. М., 1996
  14. Екатерина II и Г.А. Потемкин. М., 1997
  15. История внешней политики России: XVIII век (от Северной войны до войн России против Наполеона). М., 1998
  16. Анішчанка Я.К. Рапнін. В кн.: Энцыклапедыя гісторыі Беларусі, т. 6, кн. 1. Мінск, 2001
  17. Сухарева О.В. Кто был кто в России от Петра I до Павла I. М., 2005.

Посилання:
  • БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768
  • ЧАРТОРИЙСЬКИЙ АДАМ-ЄЖИ
  • ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА
  • ІЗМАЇЛ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХОТИН, МІСТО ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛ.
  • КІЛІЯ
  • КОЛІЇВЩИНА
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КУШЕЛЬОВ-БЕЗБОРОДЬКО ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • МОСКВА
  • МИХАЇЛ ВСЕВОЛОДИЧ
  • ОЧАКІВ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПЕТРО ІІІ ФЕДОРОВИЧ
  • РЄПНІН МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • РУМЯНЦЕВ-ЗАДУНАЙСЬКИЙ ПЕТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕМИРІЧНА ВІЙНА 1756–1763
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВАРШАВА
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛКОНСЬКИЙ СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • ВОЛОЩИНА
  • ЯССЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1792 (1791)
  • ЙОСИФ II
  • ЖАЛУВАНА ГРАМОТА МІСТАМ 1785

  • Пов'язані терміни:
  • БЕЗБОРОДЬКО ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • ЧАПЛИЧІ, РІД
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • КУШЕЛЬОВ-БЕЗБОРОДЬКО ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • ЛУКАШЕВИЧ ВАСИЛЬ ЛУКИЧ
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ПРИ ВУАН
  • РЄПНІН МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • ЯГОТИН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)