ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЕСПУБЛІКА

  Бібліографічне посилання: Шаповал В.М. РЕСПУБЛІКА [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Respublika (останній перегляд: 19.08.2019)
РЕСПУБЛІКА

РЕСПУБЛІКА – держ. форма, яка історично характеризувалася колективним (колегіальним) верховним правлінням, а за нових часів – передусім особливостями статусу визначеного за результатами виборів глави д-ви – президента. Р. визнається однією з двох історичних і водночас типових на сьогодні форм держ. правління (друга – монархія).

Поняття форми держ. правління має сучасний характер і пов'язане із сусп. практикою за нових істор. часів, зі сприйняттям принципу розподілу влад, або поділу влади. Це поняття відображає встановлені в конституції взаємозв'язки між вищими органами держави (парламент, глава д-ви, уряд), так або інакше співвіднесеними зі сферами законодавчої і виконавчої влади. З другого боку, класифікації д-в за критеріями, зовні подібними до покладених в основу визначення поняття форми правління, пропонувалися ще в антич. період. Зокрема, Арістотель розрізняв д-ви за кількістю тих, хто здійснює управління, і виділяв три "правильних способи управління" – царство, аристократію і політію. Останній спосіб можна асоціювати з Р.

У процесі істор. розвитку термін "республіка" набував різного значення. Так, у Римі Стародавньому до періоду імперії він позначав саму д-ву, відображаючи її сусп. сенс як "спільної справи" (лат. res publica). У свою чергу, для позначення д-ви (держ. форми), яка за своєю організацією виступала своєрідною антитезою єдиновладдю, тобто монархії, термін "республіка" було вжито Н.Макіавеллі в 16 ст. Відповідний характер мали д-ви, що виникли в Європі за феод. часів на основі окремих міст. Але такі визначення, як "антична республіка", "феодальна республіка" тощо, є сучасними і мають суто наук. походження. При цьому до кінця 18 ст. термін "республіка" як офіц. назва тієї чи ін. д-ви не вживався. У наші дні названий термін звичайно є складовою офіц. назви д-ви.

Разом із тим, термін "республіка" не завжди позначає реальну держ. форму. Нерідко "республіками" називали територіальні утворення, які виникали внаслідок збройної агресії, анексії, сепаратизму і не були визнані міжнар. співтовариством як суверенні д-ви. У деяких пострад. країнах відповідний термін вживається в назві територіальної автономії, яка юридично є адм.-тер. одиницею зі спец. статусом (напр. Автономна Республіка Крим). Таке його вживання зумовлене певною інерційністю сучасного державно-правового розвитку колиш. союзних республік, у складі яких у рад. період існували "автономні республіки" (Азербайджан, Грузія, Узбекистан), або політ. компромісами, досягнутими на певному етапі цього розвитку (Україна). У Росії республіками названо частину суб'єктів федеративної д-ви.

Виникнення сучасних респ. форм держ. правління засвідчило розвиток теорії і практики конституціоналізму. Історично першою з таких форм була президентська Р., запроваджена за змістом Конституції США 1787. Відповідна форма прийнята, зокрема, у більшості країн Лат. Америки. Нерідко як президентську Р. класифікують держ. форми, прийняті в різних пострад. країнах, а також ті, що існують у багатьох країнах Азії та Африки. Проте коректним видається запропоноване ще в рад. літературі визначення таких форм як монократичної Р., адже їм притаманні умовність поділу влади й роль президента як своєрідного стрижня в держ. владарюванні.

Аналіз практики конституціоналізму дає можливість сформулювати осн. політико-правові ознаки президентської Р. По-перше, у відповідних країнах держ. механізм організовано на засадах т. зв. жорсткого поділу влади. Це означає чітку орг. і функціональну розмежованість законодавчої і виконавчої влади, що передусім знаходить прояв у відсутності в президента, який уособлює виконавчу владу, права розпускати парламент і в імперативній вимозі несумісності депутатського мандата та будь-якої посади в системі виконавчої влади. По-друге, в конституції прямо встановлені належність виконавчої влади президенту і його реальна уповноваженість формувати уряд (призначати на керівні посади в системі виконавчої влади та звільняти із цих посад). Президент є тут де-юре і де-факто очільником виконавчої влади. По-третє, члени уряду і керівники ін. центр. органів виконавчої влади політично відповідальні тільки перед президентом, посада якого заміщується виключно за результатами заг. виборів. По-четверте, акти президента звичайно не потребують будь-якого скріплення (контрасигнування). В Україні президентська Р. була запроваджена за змістом Конституційного Договору 1995.

Ще однією сучасною формою держ. правління є парламентська Р., яка була вперше конституйована у Франції в 1870-х рр. зі встановленням 3-ї Республіки. Відмінності між парламентськими монархією і Р. не є принциповими, і тому як спільну назву для них нерідко вживають термін "парламентське правління". Водночас главою д-ви в парламентській Р. є президент, якого обирають або на заг. виборах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Словаччина, Фінляндія та деякі ін.), або засобом непрямих виборів – парламентом (Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Латвія, Угорщина, Чехія та ін.) чи спец. колегією, утвореною на основі складу парламенту (Індія, Італія, ФРН). Головне, що статус глави д-ви в парламентських монархії і Р. мало чим відрізняється за змістом.

Спорідненою за осн. ознаками з парламентсько-респ. формою є директоріальна Р., для якої притаманна насамперед відсутність посади президента як глави д-ви. При цьому директоріальна Р. передувала парламентській: уперше таку форму запровадили у Франції наприкінці 18 ст. (періоди директорії і консульства). Сьогодні серед розвинутих країн ця держ. форма прийнята тільки у Швейцарії. Політ. історія свідчить, що директоріальна Р. звичайно виступала тимчасовою або перехідною держ. формою. Саме така форма передбачалася в низці програмних документів укр. політ. партій і конституційних проектах часів визвол. змагань 1917–21, зокрема в Конституції Української Народної Республіки 1918.

Сучасною формою держ. правління є змішана республіканська, яка походить від чинної Конституції Франції 1958. Для її визначення вживають також термін "напівпрезидентська республіка". Така форма правління запроваджена в Польщі, Португалії, Румунії, Хорватії та в деяких ін. країнах. До її ознак зараховано, по-перше, побудову держ. механізму і, насамперед, організацію виконавчої влади на основі сполучення засад, притаманних президентській і парламентській республікам. По-друге, цю держ. форму характеризує т. зв. дуалізм виконавчої влади, що означає поділ повноважень у відповідній сфері між урядом і президентом. При цьому президент конституційно не визначений і не виступає на практиці очільником (главою) виконавчої влади. Нарешті, по-третє, у конституціях закріплені функції президента як арбітра та гаранта в певних сферах сусп. буття, причому посада президента заміщується за результатами заг. виборів.

Нерідко як змішану респ. форму правління визначають ту, що існує в більшості пострад. країн, включаючи Україну. Однак прийняту тут форму можна характеризувати як своєрідну імітацію змішаної республіканської. Домінантною рисою держ. ладу цих країн виступає концентрація повноважень у сфері виконавчої влади у президента, причому без формального визначення як її глави. Владні можливості президента в названій сфері збільшуються за рахунок відсутності реальної та дієвої партійно-політ. системи, яка б визначально впливала на функціонування парламенту, а з тим – уряду.


Література:
  1. Кареев Н. Происхождение современного народно-правового государства. СПб., 1908
  2. Його ж. Государство-город античного мира. СПб., 1910
  3. Шаповал В. Сучасний конституціоналізм. К., 2005.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНЕКСІЯ
  • АРІСТОТЕЛЬ
  • АРИСТОКРАТІЯ
  • АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ
  • ДЕРЖАВА
  • ІМПЕРІЯ
  • КОНСТИТУЦІЯ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 1918
  • МОНАРХІЯ
  • ПАРЛАМЕНТ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ

  • Пов'язані терміни:
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДЕРЖАВА
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • КАНТ ІММАНУЇЛ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ 1918
  • ЛІВІЙ ТІТ
  • МОНАРХІЯ
  • МУРАВЙОВ МИКИТА МИХАЙЛОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПАТРИЦІАТ
  • ПРОСВІТНИЦТВО
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЯ
  • РУСЬКА ПРАВДА П.ПЕСТЕЛЯ, РУССКАЯ ПРАВДА, ИЛИ ЗАПОВЕДНАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ ГРАМОТА, СЛУЖАЩАЯ ЗАВЕТОМ ДЛЯ УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ РОССИИ И СОДЕРЖАЩАЯ ВЕРНЫЙ НАКАЗ КАК ДЛЯ НАРОДА, ТАК И ДЛЯ ВРЕМЕННОГО ВЕРХОВНОГО ПРАВЛЕНИЯ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • СОЮЗ ДРУЗІВ НАРОДУ
  • СОЮЗ ВІЛЬНИХ ГАЛИЧАН
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • ТУЛЬЧИНСЬКА УПРАВА
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ 1712
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)