ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ

  Бібліографічне посилання: Варварцев М.М. РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Revoliutsii_1848 (останній перегляд: 20.09.2019)
РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ

РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ. Відбувалися в більшості країн Європи, маючи на меті повалення феодально-абсолютистського устрою й реформування сусп. відносин на засадах представницької влади, визволення пригноблених народів від чужоземного панування та їх політ. усамостійнення. В окремих країнах розвиток подій супроводжувався гострими конфліктами між буржуазією та пролетаріатом (Франція), визвол. рухами різних національностей (Австрія). Назріванню й вибухові революц. виступів передувало погіршення становища широких мас міськ. і сільс. населення внаслідок неврожаїв попередніх років та промислово-фінансової кризи, яка вразила Європу 1847.

Потужним імпульсом нар. розрухам в Європі послужило повстання в Парижі (Франція) 22 лютого 1848, в ході якого було скинуто монархію франц. короля Луї-Філіппа. Сформований у ці дні Тимчасовий уряд вдався до соціально-екон. заходів – забезпечення права на працю, організації нац. майстерень для безробітних, скорочення робочого дня тощо. 23 квітня 1848 в країні відбулися вибори до Установчих зборів, де праві респ. угруповання здобули більшість, що спричинило хвилю робітн. заворушень в Ам'єні, Ліможі, Руані (усі міста у Франції) та ін. 22 червня 1848 в Парижі з вимогами докорінних соціально-політ. змін відбулася багатотисячна демонстрація, яка наступного дня переросла у 3-денне збройне повстання. В листопаді 1848 за схваленою Установчими зборами конституцією в країні впроваджено президентську форму правління. У грудні 1848 президентом обрано Луї-Наполеона Бонапарта, який 2 грудня 1851 вчинив держ. переворот, розпустивши парламент і запровадивши воєнний стан. Через рік Францію було проголошено імперією, а її імператором – Луї-Наполеона Бонапарта під іменем Наполеона III.

В Італії революц. події розгорталися в умовах нар. маніфестацій у Папській д-ві після обрання 1846 нового Папи Римського Пія IХ та заворушень у Сицилії проти неаполітанського бурбонського режиму. Протягом лютого–березня 1848 в Сардинії, Тоскані, Папській д-ві було прийнято конституції, утворено нові уряди. Найбільшими центрами революції стали проголошені 22 березня 1848 Венеціанська та 9 лютого 1849 Римська республіки. Різні течії визвол. руху згуртовувала спільна мета – об'єднання роздробленої Італії і звільнення Ломбардії та Венеціанської області з-під австрійс. окупації. На хвилі патріотичного піднесення населення 23 березня 1848 Сардинське королівство оголосило війну Австрійс. імперії. Ситуацію перших воєнних успіхів італійців змінила битва біля Кустоци (Італія) 25 липня 1848, де вони зазнали поразки і змушені були залишити визволені території.

У пошуках союзників італ. нац. рух звернувся до ін. пригноблених народів. Уже у квітні 1848 заклик "Перетворимо ланцюги на мечі" проголосили венеціанці у відозві "До хорватів та інших слов'янських народів", адресованій передусім до рекрутів, мобілізованих до австрійс. війська з Чехії, Хорватії, Галичини, Буковини. Із підтримкою нац. вимог слов'ян, у т. ч. "русинів, представлених селянством і духівництвом у Східній Галичині", виступали революц. часописи "Прогрессо", "Конкордія", "Фрателланца деї пополі" та ін. 1848–49 в боях на боці італійців брали участь окремі легіони поляків та угорців.

У Німеччині 19 березня 1848 в Берліні, після барикадних боїв, було створено ліберальний уряд, а 23 березня 1848 в сусідніх герцогствах Шлезвіг і Голштинія спалахнуло повстання нім. населення проти панування Датського королівства. На допомогу повстанцям вирушили загони добровольців з ін. нім. земель і прусська армія, яка вперше і востаннє взяла участь у визвол. змаганнях. Нац. війна завершилася під тиском Великої Британії, Рос. імперії та Швеції перемир'ям 26 серпня 1848, за яким визволені герцогства поверталися Данії.

Від травня 1848 роль загальнонім. об'єднавчого органу перебрали на себе скликані у Франкфурті-на-Майні (Німеччина) Нац. збори. Розроблена ними конституція (березень 1849), хоча й передбачала об'єднання Німеччини на монархічних засадах – як імперії, не знайшла схвалення з боку урядів нім. д-в і прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV Гогенцоллерна, якого франкфуртські парламентарі наділили титулом "імператора германців". Боротьба за конституцію охопила Саксонію, Рейнську область, Баден, ін. регіони й вилилася в масовий рух, до якого приєднувалися місц. ландтаги, муніципалітети, армійські гарнізони. Розвиток революц. дій, очолених лібералами і демократами, було зупинено збройним втручанням Пруссії й розгоном 18 червня 1849 франкфуртського парламенту, що засідав у цей час у Штутгарті (Німеччина).

Революція в Німеччині супроводжувалася піднесенням польського нац. руху, політ. платформа якого включала різні завдання: створення власної нац. автономії в межах прусської д-ви, об'єднання всіх польс. земель у відновленій самостійній Польщі. 20 березня 1848 вибухнуло повстання в м. Познань (нині місто в Польщі). Сформований к-т узяв на себе роль загальнопольс. визвол. центру. Для визначення шляхів ведення подальшої визвол. боротьби 5 травня 1848 в Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща) зібралися представники польс. провінцій Пруссії, під командуванням Л.Мєрославського розгорнулася підготовка добровольчих військ. підрозділів з метою вторгнення в Царство Польське. Але зброю полякам довелося спрямувати проти прусської армії, кинутої берлінським урядом на придушення заворушень серед польс. селян. Бойові дії припинилися у травні 1848, польс. сторона капітулювала. Заперечення Берліном нац. інтересів поляків підтвердили 27 липня 1848 нім. Нац. збори, які санкціонували включення корінних польс. територій Прусського королівства до Герм. союзу.

В Австрійс. імперії першим сигналом до революц. виступів послужило повстання у Відні 13 березня 1848. Після втечі з міста імперського канцлера кн. К.Меттерніха було проголошено створення нового уряду, до якого увійшли представники дворянства і ліберальної буржуазії, скасовано цензуру, організовано роботи для віденських безробітних, відмінено деякі податки. 22 липня 1848 у Відні відкрилися засідання вперше обраного райхстагу, 1/3 депутатів якого представляли селяни різних національностей, у т. ч. українці. Міжнар. резонансу набула промова І.Капущака із с. Ляхівці (нині с. Підгір'я Богородчанського р-ну Івано-Франк. обл.) з вимогою скасування кріпосництва без виплати викупу поміщикам: за його пропозицію голосували разом з іншими всі укр. депутати від Галичини і Буковини. 30–31 серпня 1848 райхстаг схвалив постанову про звільнення селян від кріпосної залежності з викупом (частково держ. коштом), панщини, сервітутів, оброків.

6 жовтня 1848 у Відні вдруге вибухнуло повстання – у відповідь на рішення імператорського уряду відправити частини австрійс. армії для війни з Угорщиною. Перехід міста під контроль повстанців змусив австрійс. імп. Фердінанда I Габсбурга разом із почетом залишити столицю. Проте вже в 2-й пол. жовтня 1848 його армія оточила і після кількаденних боїв захопила місто, вчинивши жорстоку розправу над учасниками революції. У березні 1849 новий імператор Австрії Франц-Йосиф I Габсбург оприлюднив власну конституцію для країни і припинив діяльність райхстагу.

Політ. перевороти в Австрійс. імперії спричинили пробудження національно-визвол. рухів в усіх її провінціях. У Празі 11 березня 1848 з ініціативи чеських республіканців зібрався мітинг, який ухвалив петицію до австрійс. імператора, угор. і чеського короля Фердінанда I Габсбурга з вимогами єдиного законодавчого сейму для чеських земель, рівності чеської і німецької мов в усіх сферах суспільно-політ. життя, свободи преси, зборів, ін. демократ. свобод, ліквідації феод. повинностей на селі тощо. Створений у квітні 1848 Нац. к-т став фактичним урядом Чехії.

2 червня 1848 в Празі відкрився Слов'янський з'їзд, на який прибули представники слов'ян. народів з Австрії, а також з Італії, Німеччини. Запрошення підготовчого к-ту були направлені й у Київ. Робота делегацій відбувалася в 3-х секціях, одна з яких під головуванням К.Лібельта – "польсько-русинська" – обговорювала укр. проблему. У підсумкових документах з'їзду проголошувалися повна рівноправність національностей і перетворення Австрії на федерацію під егідою габсбурзької династії, укладання союзу слов'ян. народів, засуджувалося гноблення слов'ян в Угорщині, Пруссії, Силезії, Османській імперії. Припинення діяльності з'їзду припало на початок повстання пражан (12–17 червня 1848) проти введення до міста імператорських військ, які й придушили виступ нац. сил і розпустили всі інституції чеської влади.

В Угорщині, у ході переможного повстання в Пешті (нині у складі м. Будапешт, столиці Угорщини), 15 березня 1848 до влади прийшов К-т громад. порятунку, почалася організація нац. гвардії. Але "Віденський двір" зміг схилити на свій бік провідників хорватського нац. руху і у вересні 1848 спрямувати хорватські збройні підрозділи на підтримку австрійс. армії у війні проти Угорщини. 14 квітня 1849 Нац. збори Угорщини оголосили Декларацію незалежності від Австрійс. монархії і країна фактично стала республікою. 13 серпня 1849 угор. армія капітулювала перед рос. військами, а реставрація австрійс. влади почалася із застосування масового військово-суд. терору.

Від початку європ. революцій визвол. рух у Словаччині, яка за меттерніхівського режиму перебувала під подвійним гнітом – австрійс. бюрократії та угор. аристократів, орієнтувався на повсталу Угорщину. Словаки вітали створення в ній ліберального уряду. Сформований у квітні 1848 Словац. нац. к-т скликав 10 травня 1848 Нац. збори, які окремим маніфестом задекларували необхідність територіальної автономії краю у складі угор. д-ви, власного представницького органу (сейму), визнання словац. мови офіційною, запровадження нац. шкільництва. Ці прагнення словаків угор. уряд кваліфікував як "австрійську інтригу". Придушення угор. революції 1849 відкрило шлях до поновлення габсбурзької системи гноблення й на словац. землях.

У схожих умовах розгорталися події в Трансильванії. Петиція, складена румун. інтелігенцією, пропонувала унію Трансильванії та Угорщини. Скликані 22 березня 1848 в м. Блаж (нині місто в Румунії) Нац. збори доповнили цей план вимогами про негайне звільнення селян краю від кріпацтва, відкриття румун. шкіл, призначення румунів на адм. посади. Трансильванський становий сейм, де абсолютну більшість голосів мала угор. "дворянська верхівка", зволікав із рішенням щодо румун. прав. У квітні–травні 1848 сільс. райони Трансильванії перетворилися на арену антипоміщицьких повстань, на які угор. влада реагувала військ. каральними експедиціями. Тимчасом румун. керівники прискорили формування власних військ. підрозділів. У 2-й пол. 1848 існувало 15 румун. легіонів, які австрійс. командування використало в бойових операціях проти Угорщини. У вересні 1848 Нац. збори висловилися проти унії з Угорщиною і за приналежність Трансильванії австрійс. короні на правах "адміністративної і культурної автономії румунів". У липні 1849 румун. і угор. сторони уклали перемир'я.

У сербській Воєводині, яка, перебуваючи у складі Австрійс. імперії, адміністративно підпорядковувалася також Угорщині, населення міст і сіл вийшло на маніфестації одразу після звісток про березневі революції 1848 у Відні та Пешті. Старі органи влади було замінено новими, з'явилася сербська нац. гвардія. Створена в краї в травні 1848 Скупщина проголосила його нац. автономією, яку угор. уряд відмовився визнавати. Вже в червні 1848 незгоди переросли у війну, яка обернулася втратою політ. свобод, здобутих обома народами 1848–49, і остаточною перемогою габсбурзької монархії на їхніх землях.

На укр. землях – у Галичині, Буковині, Закарпатській Україні –революц. виступи почалися 1848 багатолюдними вуличними демонстраціями. У Львові вони відбувалися 18, 19 і 21 березня 1848, коли понад 12 тис. жителів міста підписали петицію австрійс. імп. Фердінанду I Габсбургу – першу в Галичині програму політ. перетворень. 22 березня 1848 велика маніфестація пройшла в Чернівцях – під гаслами підтримки конституції. Однак тимчасово зберігалися сервітути, за які селяни мусили, як і раніше, платити поміщикам. Весною та влітку 1848 заворушення набули особливо широкого розмаху під кер-вом депутата райхстагу Л.Кобилиці в сільс. районах Буковини, де імператорський указ щодо скасування кріпосництва не поширювався аж до серпня 1848.

Із розвитком революції на західноукр. землях активізувалися нац. рухи. Першими свою організацію створили у Львові 13 квітня 1848 поляки – Центральну раду народову. 19 квітня 1848 вище духовенство Української греко-католицької церкви подало губернаторові Ф.Стадіону від імені укр. населення петицію про запровадження в установах Східної Галичини укр. мови, доступ українців до держ. служби, рівноправ'я для священиків усіх конфесій. 2 травня 1848 галицькі українці оголосили заснування у Львові Головної руської ради на чолі з єпископом Г.Яхимовичем. В її відозві до народу та наступних петиціях була проголошена програма забезпечення вільного нац. розвитку українців, створення в Сх. Галичині укр. автономії. На її підтримку серед населення було зібрано понад 200 тис. підписів. Провідниками політики Гол. рус. ради на території Галичини стали місц. ради (бл. 50-ти, із них – 12 окружних), перша за революц. доби укр. газ. "Зоря Галицька" та ін. У містах і деяких селах почалося формування укр. нац. гвардії. Прагнучи підпорядкувати своїм інтересам укр. рух, Центр. рада народова 23 травня 1848 заснувала за участю полонізованої укр. інтелігенції окремий центр – "Руський собор".

У Буковині Північній вплив на піднесення нац. руху австрійс. українців справила боротьба за збереження адм. єдності Буковини з Галичиною. Проте запроваджена в березні 1849 імперська конституція закріпила їх поділ. У Закарпатті українці також виступали під об'єднавчими гаслами: у січні 1849 делегація, очолена А.Добрянським, передала австрійс. імп. Францу-Йосифу I Габсбургу петицію з пропозиціями про об'єднання краю з Галичиною. У відповідь австрійс. уряд лише виокремив райони з переважним укр. населенням в Ужгородський округ, дозволивши відкривати нар. школи з укр. мовою викладання.

Революція на західноукр. землях набула кульмінації під час повстання 1–2 листопада 1848 у Львові (див. Львівське повстання 1848), спричиненого спробою австрійс. гарнізону захопити в місті владу. Авангардною силою виступив польс. академічний легіон, у складі якого були й укр. студенти. До нього приєдналися підрозділи нац. гвардії, робітники та ремісники. Після артилер. обстрілу і барикадних боїв австрійс. військам вдалося опанувати становищем. У місті було заборонено всі зібрання й політ. т-ва, періодичні видання, сотні повстанців піддано репресіям. У січні 1849 воєнний стан поширився на всю Галичину.

Великий резонанс європ. революції спричинили в Рос. імперії, справивши особливий вплив на регіони, прилеглі до зх. кордонів. У березні 1848 рос. імп. Микола I визнав становище загрозливим "потрясінням", "спробами до бунтів". Вже 20 березня 1848 в Царстві Польському, Литві, Білорусі й Україні було запроваджено надзвичайний стан.

На початку весни 1848 в укр. губерніях Рос. імперії постала атмосфера революц. сподівань і очікувань, підтримувана поширенням численних відозв і прокламацій із закликами брати приклад із "братів" – французів, німців, італійців, австрійців. Багато цих матеріалів надходило нелегально через австрійсько-рос. кордон, Одесу, Керч та ін. порти. На Волині і Поділлі з'являлися листівки, складені революціонерами у Львові, у Білу Церкву, ін. міста й містечка вони надсилалися з Пруссії, Угорщини.

На політ. зміни в зарубіжжі активно відгукувалася студентська та гімназійна молодь Києва, Житомира, Рівного та ін. Центром формування в Україні громад. думки на підтримку революцій став Київ. ун-т. Там же, у Києві, на Печерському майдані стався прилюдний виступ франц. підданого Е.Лемоаля, який проголосив гасло "Хай живе республіка!" В окремих частинах рос. армії, зокрема 2-й кавалерійс. д-зії, дислокованій в Україні, офіцери висловлювали симпатії визвол. боротьбі угорців та ін. народів. На Полтавщині в присутності військових і дворян вітали лютневу революцію у Франції брати М. і В. Закревські. Ідеї політ. свободи, адресовані воякам-українцям, висловлювалися в агітаційному творі "Солдатський катехізис", написаному укр. мовою.

Відверто антикріпосницького характеру набули заворушення укр. селян, викликавши паніку і масову втечу поміщиківзі своїх маєтків.

Але революції 1848–49 зазнали поразки. Більшість політ. і соціальних свобод, здобутих народами Європи, було відібрано під час реставрації повалених ними правлячих режимів. Однак і феодально-монархічний лад позбувся колиш. всевладдя, втративши одну зі своїх гол. підвалин – кріпосний стан величезних мас селянства, скасований безповоротно революц. боротьбою.


Література:
  1. Kaindl R.F. Die Bukowina in der Jahren 1848 und 1849. Wien, 1900; Блан Л. История революции 1848 г. СПб., 1907
  2. Брик І. Слов'янський з'їзд у Празі 1848 р. і українська справа. "ЗНТШ", 1920, т. 129
  3. Мельникова И.Н. Закарпатская Украина в революции 1848 года. В кн.: Ученые записки Института славяноведения АН СССР, т. 1. М.–Л., 1949
  4. Нифонтов А.С. Россия в 1848 году. М., 1949
  5. Барабой А.З. Правобережная Украина в 1848 г. "Исторические записки", 1950, № 34
  6. Кан С.Б. Столетний юбилей революции 1848 г. в немецкой исторической литературе. "Вопросы истории", 1950, № 11
  7. Wiosna ludów w Europie, сz. 1–2. Warszawa, 1951
  8. Революции 1848–1849, т. 1–2. М., 1952
  9. Канделоро Дж. История современной Италии: Национальная революция. М., 1962
  10. Авербух Р.А. Революция и национально-освободительная борьба в Венгрии 1848–1849 гг. М., 1965
  11. Косачевская Е.М. Восточная Галиция накануне и в период революции 1848 г. Львов, 1965
  12. Bohachevska-Chomiak M. The spring of a Nation in Eastern Galicia in 1848. New York – Paris – Sydney – Toronto, 1967
  13. Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. К., 1971
  14. Стеблій Ф.І. Революції 1848–1849 років у Європі і Україна. К., 1973
  15. Освободительные движения народов Австрийской империи. М., 1981
  16. Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині [1898]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 47. К., 1986
  17. Його ж. Причинки до історії 1848 р. [1909]. Там само
  18. Блайбер Г., Шмидт В. Европейские революции 1848–1849 гг. в историческом сравнении. "Новая и новейшая история", 1988, № 5
  19. Стеблій Ф. Український національний рух в Карпатському регіоні як компонент європейської "Весни народів" 1848–1849 рр. В кн.: Проблеми регіональної політики. Львів, 1995
  20. Ілько В.І., Олашин М.В. Деякі аспекти участі царської Росії в придушенні революції 1848–1849 рр. в Угорщині та на Закарпатті у російській мемуарній літературі. В кн.: Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, вип. 8. К., 1999
  21. Вин Ю.Я. Европейские революции 1848 года: "Принцип национальности" в политике и идеологии. М., 2001.

Посилання:
  • АВТОНОМІЯ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БУКОВИНА
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ФРАНЦ-ЙОСИФ I ГАБСБУРГ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • КАПУЩАК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КЕРЧ
  • КОБИЛИЦЯ ЛУК'ЯН
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1848
  • МЕТТЕРНІХ КЛЕМЕНС-ВЕНЦЕЛЬ-НЕПОМУК-ЛОТАРЬ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ОБРОК
  • ОДЕСА
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАНЩИНА
  • ПОДІЛЛЯ
  • ПОМІЩИКИ
  • РЕСПУБЛІКА
  • РІВНЕ
  • РУСЬКИЙ СОБОР
  • СЕРВІТУТ
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СЛОВ’ЯНСЬКИЙ З’ЇЗД 1848 У ПРАЗІ
  • ССТАДІОН-ВАРТГАУЗЕН ФРАНЦ-СЕРАФІН
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ЦЕНТРАЛЬНА РАДА НАРОДОВА
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛИНЬ
  • ЯХИМОВИЧ ГРИГОРІЙ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЖИТОМИР
  • ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА

  • Пов'язані терміни:
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДЕМОКРАТИЧНЕ ТОВАРИСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ФЕРДИНАНД І ГАБСБУРГ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ФРАНЦ-ЙОСИФ I ГАБСБУРГ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ФРІЧ ЙОСИП
  • ГАКМАН ЄВГЕН
  • ГАЛИЧИНА
  • ГІЗО ФРАНСУА-П'ЄР-ГІЛЬЙОМ
  • ГЛИНСЬКИЙ ТЕОФАН
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • ГРАББЕ ПАВЛО ХРИСТОФОРОВИЧ
  • ГУЦУЛЬЩИНА
  • ГИНИЛЕВИЧ ГРИГОРІЙ
  • ГАБСБУРГИ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847–1848
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • ІСТОРИЧНІ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ
  • КАЧАЛА СТЕПАН
  • КАЛІНКА ВАЛЕРІЯН
  • КАПУЩАК ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КАРЛЕЙЛЬ ТОМАС
  • КАРЛОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ПРАЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КОБИЛИЦЯ ЛУК'ЯН
  • КОГЕЛНІЧАНУ МІГАЙ
  • КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
  • КОВАЛЬСЬКИЙ ВАСИЛЬ
  • КРАШЕВСЬКИЙ (KRASZEWSKI) ЮЗЕФ-ІГНАЦИ
  • КРЕВЕЦЬКИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КУЇЛОВСЬКИЙ-САС ЮЛІЯН
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛЕГОЦЬКИЙ ТИВОДАР
  • ЛЕВИЦЬКИЙ МИХАЇЛ (МИХАЙЛО)
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ВЕНЕДИКТ
  • ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ 1918
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1848
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • МЕТТЕРНІХ КЛЕМЕНС-ВЕНЦЕЛЬ-НЕПОМУК-ЛОТАРЬ
  • МЕЙСАРОШ КАРОЙ
  • МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН
  • МОММЗЕН ТЕОДОР
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • ПАНСЛАВІЗМ
  • ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ
  • ПОЛЬЩА
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • ШНАЙДЕР АНТОН
  • СЛОВЕНІЯ, РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ
  • СОЦІАЛІЗМ
  • СТАЛІНІЗМ
  • ТЯЧІВ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • УГОРЦІ В УКРАЇНІ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМЯЛКОВСЬКИЙ ФЛОРІАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)