ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ

  Бібліографічне посилання: Молчанов В.Б. РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 в Україні [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Revoliutsiia_1905 (останній перегляд: 22.07.2019)
РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ

РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 в Україні – перша загальнонародна демократ. революція, котру традиційно називають першою рос. революцією; найбільш активними її учасниками на території укр. земель стали проросійськи налаштовані політ. сили. Політ. факторами стали: архаїчність держ. управління у формі самодержавства; недоліки держ. "бюрократичної машини"; поглиблення "кризи еліт"; відсутність політ. свобод для підданих імперії. Екон. чинниками революції були: наявність залишків кріпосництва на селі; необхідність зміни форм сел. землекористування; екон. криза 1900–03 та ін. Причинами соціально-психологічного характеру стали: посилення протистояння між працею і капіталом; селянськими товарними і технологічно застарілими поміщицькими госп-вами; протиріччя між центром та окраїнами, держ. централізмом та місц. патріотизмом; зростання нац. самосвідомості окраїн і нац. рухів, революц. романтизм, психологічне піднесення. Важливим зовнішньополіт. чинником стала поразка імперії Романових в російсько-японській війні 1904–1905.

Революція 1905–07 в Україні мала ряд окремих революц. течій:

1) рушійною силою революції стало селянство, котре прагнуло завершення аграрної революції. Рух селян був досить незалежним, оскільки його учасники керувалися власними інтересами, використовували свої засоби боротьби;

2) найбільш активною частиною революц. процесу було робітництво. Очікування робітників були пов'язані з екон. вимогами, а також з усвідомленням необхідності впровадження політ. свобод;

3) складовою революції лишався ліберально-опозиційний рух. Прагнення його учасників були втілені в програми та парламентську діяльність рос. ліберальних партій, які відстоювали ідеологію та інтереси підприємців і дворянства, котре стало на шлях вдосконалення своїх госп-в шляхом збільшення їх товаризації;

4) значну частину опозиції становили нац. рухи на теренах укр. земель. Соціально-політ. прагнення їх представників (українців, поляків та ін.) орієнтувалися на набуття автономії, розвиток нац. к-р, громад. установ;

5) самостійною силою виступили представники соціал-демократ. руху: Партії соціалістів-революціонерів (есерів), Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків та меншовиків), єврейс. партії Бунд, Польс. соціал-демократ. партії, Революційної української партії, котра з кінця 1905 перейменувала себе на Українську соціал-демократичну робітничу партію, Української народної партії, "Української соціал-демократичної спілки", котра належала до меншовицької фракції РСДРП;

6) помітним потоком виступив консервативно-монархічний табір, який уособлював контрреволюцію. Його учасники ("Союз русского народа" та чорносотенний рух; див. "Чорна сотня") прагнули зберегти самодержавство, архаїчну станову структуру, всевладдя бюрократії.

У своєму розвиткові революція 1905–07 в Україні пройшла кілька етапів, кожний з яких мав свої характерні особливості.

Перший етап – піднесення (січень–жовтень 1905). Початок революції поклали події в Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 – "Кривава неділя". Багатотисячна мирна демонстрація робітників, яку очолював правосл. священик Г.Гапон, була розстріляна перед царським палацом. Ці події спричинили хвилю страйків по всій країні. Згодом рос. імп. Микола II публічно проголосив намір піклуватися про "робочий люд", пообіцяв пом'якшити цензурні правила, розширити права земського і міськ. самоврядування, розробити проект скликання нар. представників для законодавчих пропозицій, а наприкінці січня – на початку лютого 1905 утворив комісію "для невідкладного з'ясування причин невдоволення робітників". Під впливом цих подій застрайкували робітники Києва, Харкова, Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), Одеси. Протягом січня–березня 1905 в губерніях Сх. України страйкувало майже 170 тис. осіб. У багатьох місцях підприємці та царські власті змушені були піти на поступки: поліпшити умови праці, збільшити заробітну плату, скоротити робочий день тощо. Масові сел. заворушення в Україні розпочалися навесні 1905 у вигляді порубок лісів, займання й обробки поміщицьких земель, вимог зниження орендної плати, недозволеного випасу худоби; захоплення збіжжя, реманенту та провіанту в поміщиків та цукрозаводчиків. Влітку сел. виступи досягли свого апогею. У цей час виникла і перша суспільно-політ. орг-ція селян – Всерос. сел. спілка. У серпні сел. виступи послабилися, а у вересні 1905 розпочався спад.

Незадоволення виявляла інтелігенція. Духовенство вимагало відновлення виборного патріарха замість церк. синоду. Активною силою в революції виступило студентство, адже повернення ун-там права внутр. автономії перетворило їх на центри опозиції і справжні "острови" свободи слова. Не залишилися осторонь військові, з'їзд козац. офіцерів звернувся до царя із проханням надати конституцію. Навесні 1905 відбулося повстання на Чорномор. флоті на панцернику "Князь Потьомкін Таврійський" під кер-вом матросів Г.Вакуленчука та П.Матюшенка. У цілому революція на 1-му етапі мала такі риси: зростання масової боротьби; посилення її політ. характеру; політизація нар. мас; активізація процесу самоорганізації сусп-ва; поширення заворушень серед селян та в армії; переплетення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів.

Другий етап – кульмінація (жовтень–грудень 1905) – характеризувався зростанням виступів. Значного розмаху набув страйковий рух, який нараховував до 120 тис. робітників. Під впливом революц. подій 17 жовтня 1905 цар підписав Маніфест (див. Маніфест 17 жовтня 1905; у написанні брав участь прем'єр-міністр С.Вітте), що започатковував основи парламентаризму – свободу слова, зібрань, орг-цій; дума з дорадчого органу перетворювалася на законодавчий. Проголошувалася амністія всім політичним в'язням.

Як результат почали виникати перші в Росії політ. партії ліберальної орієнтації – конституційні демократи (кадети; див. Конституційно-демократична партія) та октябристи. Після завершення загальнонац. страйку урядово-монархічні сили перейшли в наступ. Виник чорносотенний рух, який об'єднав дрібних торговців, нижчі поліцейські чини, прикажчиків, службовців, збіднілих панків, монархічно налаштованих селян. Чорносотенці розпочали наступ на революцію організацією погромів єврейських і переслідуванням активних учасників подій на місцях – політ. активістів, радикальної інтелігенції. Робітники почали створювати для захисту від "чорної сотні" озброєні дружини. Маніфест 17 жовтня 1905 не зачіпав аграрного питання. 3 листопада 1905 було відмінено викупні платежі 1861 і розширено повноваження Селянського поземельного банку щодо продажу селянам землі. Із жовтня 1905 розпочався новий спалах сел. війни. Масовими стали напади на маєтки та їх підпали. Свідченням активної масової самоорганізації сусп-ва стало утворення профспілок. Першою виникла профспілка працівників Пд.-Зх. залізниці. У ході революції осередками професійного руху стали Миколаїв, Одеса, Київ, Катеринослав, Харків та ін. міста. Наприкінці 1905 в Україні існувало майже 80 професійних об'єднань. На 2-му етапі революц. боротьба мала такі риси: коротка стабілізація та певне розмежування політ. сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня 1905; діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами; активне формування багатопарт. системи; посилення пропаганди та агітації крайньо-лівих партій – більшовиків та есерів; організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905.

Третій етап – спад (січень 1906 – червень 1907) – характеризувався зростанням конфронтації частини адм. еліти та держ. машини, поступовим згортанням революц. боротьби і збільшенням репресій. Завдяки прийняттю 15 грудня 1905 закону про вибори до Державної думи Російської імперії було закладено підвалини системи парламентаризму. 27 квітня 1906 розпочала роботу 1-ша Держ. дума, котра була досить опозиційною. Осн. питанням у Думі було аграрне, навколо нього велася жорстока боротьба. Конфронтація між Думою та урядом призвела до її розпуску царем. Були призначені нові вибори, прем'єр-міністром став П.Столипін, котрий контролював також мін-во внутр. справ. Запущений ним репресивний механізм спрямовувався проти свободи слова, на заборону профспілок та арешт активістів. Робітників-страйкарів звільняли та включали до "чорних списків" (ті, хто до них потрапляв, не могли знайти роботу). Радикальним реакційним заходом влади стало введення військово-польових судів, якими було заслухано 1100 справ, з яких 950 із вироком смертної кари, 85 – заслання, каторжні роботи в Сибіру. Урядовий терор провокував терористичні дії революц. табору. Жертвою есерів-терористів став і сам П.Столипін та його родина. У лютому 1907 розпочала роботу 2-га Держ. дума, яка була більш революційною, ніж попередня, що призвело до її розпуску 3 червня 1907. Почалася нова хвиля репресій, деякі радикальні депутати були заарештовані, соціал-демократ. фракція засуджена до заслання в Сибір. Розпуск 2-ї Думи і проголошення нового виборчого закону, за яким 51 % місць у Думі відводився дворянам-землевласникам, перебували у протиріччі з Осн. законом. 1 листопада 1907 відкрилася 3-тя Держ. дума. Соціальний склад депутатів суттєво відрізнявся від Думи 1-го та 2-го скликань, що давало підстави вважати її "чорносотенно-кадетською". Гол. постаттю революції в цей період був П.Столипін, який виступав рушієм та ідеологом реформ.

Останній етап революції характеризувався: посиленням репресій; помітним зменшенням масштабів та інтенсивності робітн. страйків і сел. виступів; переходом більшості політ. партій у підпілля; поширенням серед революціонерів терористичних форм боротьби; спробами опозиції продовжити антиімперську боротьбу парламентськими методами у стінах Держ. думи; переходом реакції в наступ. Революція 1905–07 не вирішила всіх проблем України, але відкрила українцям, хоч і на короткий проміжок часу, шлях до політ. та національно-культ. єдності, покращила соціально-екон. стан її населення.


Література:
  1. Лось Ф.Є. Революція 1905–1907 рр. на Україні. К., 1955
  2. Великие незабываемые дни: Сборник воспоминаний участников революции 1905 –1907 годов. М., 1970
  3. Сарбей В.Г. Національне відродження України: Україна крізь віки, т. 9. К., 1999
  4. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. К., 2002
  5. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХIХ – початок ХХ ст.). К., 2003.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУНД
  • ЧОРНА СОТНЯ
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДВОРЯНСТВО
  • ГАПОН ГЕОРГІЙ АПОЛЛОНОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • ХАРКІВ
  • КОНСТИТУЦІЯ
  • КИЇВ
  • МАНІФЕСТ 17 ЖОВТНЯ 1905, НАЙВИЩИЙ МАНІФЕСТ (ВЫСОЧАЙШИЙ МАНИФЕСТ)
  • МАТЮШЕНКО ПАНАС (ОПАНАС) МИКОЛАЙОВИЧ
  • МЕНШОВИКИ
  • МИКОЛА II
  • МИКОЛАЇВ
  • ОДЕСА
  • ОКТЯБРИСТИ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ
  • ПОМІЩИКИ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РЕВОЛЮЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА 1904–1905
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСЬКИЙ ПОЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК
  • СОЮЗ РУССКОГО НАРОДА
  • СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (НЕЗАЛЕЖНИХ), УСДРП(Н), НЕЗАЛЕЖНИКИ
  • ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВІ СУДИ
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АКСЕЛЬРОД ПАВЛО (ПІНХУС) БОРИСОВИЧ
  • АНАРХІЗМ
  • АНАРХО-ІНДИВІДУАЛІСТИ
  • АНАРХО-КОМУНІСТИ
  • АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ
  • АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ
  • АПТЕКМАН ЙОСИП ВАСИЛЬОВИЧ
  • АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДР ПОРФИРОВИЧ
  • АРХИВ РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ
  • БАБУШКІН ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • БІБЛІОТЕКИ
  • БІЛЬШОВИК УКРАЇНИ - ЖУРНАЛ
  • БОГОРАЗ ВОЛОДИМИР ГЕРМАНОВИЧ
  • БОЙОВІ СТРАЙКОВІ КОМІТЕТИ
  • БОРОВА
  • БУЛИГІНСЬКА ДУМА
  • БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ
  • ЧОРНА СОТНЯ
  • ЧУПРИНКА ГРИГОРІЙ АВРАМОВИЧ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ФІЛОКАРТІЯ ІСТОРИЧНА
  • ФРУНЗЕ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГАЗЕТА
  • ГОРЛІВКА
  • ГРУДНЕВЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ В УКРАЇНІ 1905
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГУТИ
  • ІМЕННИЙ УКАЗ
  • ІМПЕРІЯ
  • ИСТОРИЧЕСКИЕ ЗАПИСКИ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • КАЛІНІН МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ ПИЛИП ЙОСИПОВИЧ
  • КАСИ ВЗАЄМОДОПОМОГИ 1905–1907
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • КЕГИЧІВКА
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХОЛМЩИНА
  • КОЛЛОНТАЙ ОЛЕКСАНДРА МИХАЙЛІВНА
  • КОЛОМАК
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • КООПЕРАТИВНИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • КОРОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ГАЛАКТІОНОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ
  • КРАМАТОРСЬК
  • КУБАНЬ
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • КУРАКО МИХАЙЛО КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КВІТКА КЛИМЕНТІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КИЕВЛЯНИН
  • КИЕВСКАЯ МЫСЛЬ
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • КИСІЛЬ ПЕТРО КУЗЬМИЧ
  • ЛИХОЛАТ АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛІВШИЦЬ БЕНЕДИКТ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛОСЬ ФЕДІР ЄВДОКИМОВИЧ
  • ЛУБНИ
  • ЛУКОМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА
  • ЛУЦЕНКО ІВАН МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАКІЇВКА
  • МАНІФЕСТ 17 ЖОВТНЯ 1905, НАЙВИЩИЙ МАНІФЕСТ (ВЫСОЧАЙШИЙ МАНИФЕСТ)
  • МАРГОЛІН ДАВИД СЕМЕНОВИЧ
  • МАРІУПОЛЬ
  • МАРТОВ ЮЛІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАТУШЕВСЬКИЙ ФЕДІР ПАВЛОВИЧ
  • МАЗУРЕНКО СЕМЕН ПЕТРОВИЧ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МЯКОТИН ВЕНЕДИКТ
  • МІЛЛЕР (ШЕПТЕ) ЖАН АВГУСТОВИЧ
  • МІЛЮКОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • МІНСЬК
  • МОДЗАЛЕВСЬКИЙ ВАДИМ ЛЬВОВИЧ
  • МОСКВА
  • МИКОЛА II
  • МИРНИЙ ПАНАС
  • НАРОДНІ БІБЛІОТЕКИ
  • НІЖИНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА
  • НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
  • ОБЕРУЧЕВ КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ
  • ОБНОВЛЕНСТВО
  • ОДЕСА
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПЕТИЦІЙНИЙ РУХ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОТЬОМКІН, ПОВСТАННЯ НА БРОНЕНОСЦІ 1905
  • РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • РОСІЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САМІЙЛЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, ПРАВИТЕЛЬСТВУЮЧИЙ СЕНАТ
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • ШЕРШЕНЬ, ТИЖНЕВИК
  • ШМІДТ ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • ШВАРЦ ІСАК ІЗРАЇЛЬОВИЧ
  • СОВЕТСКАЯ ИСТОРИЧЕСКАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ
  • СПІЛКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА 1904
  • СТЕБНИЦЬКИЙ ПЕТРО ЯНУАРІЙОВИЧ
  • ТЕСЛЕНКО АРХИП ЮХИМОВИЧ
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТОВАРИСТВО ПІВДЕННОРОСІЙСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ (ХІХ-ХХ СТ.)
  • ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ (ТУП)
  • ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ
  • ВАКАР ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
  • ВАСИЛЬЧЕНКО СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВАСИЛЬЄВ-ЮЖИН МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ
  • ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВІ СУДИ
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ
  • ВЛАДИМИРСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • ВПЕРЕД
  • ВСЕРОСІЙСЬКИЙ СЕЛЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВИХВОСТІВСЬКА ТРАГЕДІЯ 1905 Р.
  • ЗАГАЛЬНИЙ СТРАЙК НА ПІВДНІ РОСІЇ 1903
  • ЗАКОН БОЖИЙ
  • ЗАЛІЗНИЧНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗДОЛБУНІВ
  • ЖАДАНІВСЬКИЙ БОРИС ПЕТРОВИЧ
  • ЖАНДАРМЕРІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ
  • ЗУБАТОВ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЗУБАТОВЩИНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)