ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РІШЕЛЬЄ АРМАН-ЕММАНУЕЛЬ-СОФІЯ-СЕПТІМАНІ ДЕ ВІНЬЄРО ДЮ ПЛЕССІ, ГРАФ ДЕ ШИНОН, ГЕРЦОГ ДЕ РІШЕЛЬЄ

  Бібліографічне посилання: Бачинська О.А. РІШЕЛЬЄ Арман-Еммануель-Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rishelie_A (останній перегляд: 22.02.2019)
РІШЕЛЬЄ АРМАН-ЕММАНУЕЛЬ-СОФІЯ-СЕПТІМАНІ ДЕ ВІНЬЄРО ДЮ ПЛЕССІ, ГРАФ ДЕ ШИНОН, ГЕРЦОГ ДЕ РІШЕЛЬЄ

РІШЕЛЬЄ Арман-Еммануель-Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, герцог де Рішельє (Armand Emmanuel du Plessis de Richelieu; русифіковане ім'я – Еммануїл Осипович; 25.09.1766–17.05.1822) – франц. і рос. держ. діяч, генерал-майор рос. служби (1797), герцог. Н. в м. Париж (Франція), походив з аристократичної родини. 1789 у зв'язку із Французькою революцією кінця 18 століття емігрував до Рос. імперії. 1790 служив у рос. військах, брав участь у російсько-турецькій війні 1787–1791, відзначився під час Ізмаїла штурму 1790, за що нагороджений золотою шпагою з відзнакою "За хоробрість" та орденом св. Георгія 4-го ст., отримав звання полковника (1791). 1793–94 у складі австро-прусських коаліційних військ брав участь у збройній боротьбі проти революц. Франції. Із 1795 жив у Рос. імперії, служив у Кірасирському полку Військ. ордену, командиром Кірасирського Її Величності полку. Генерал-майор (1797) рос. армії. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812, як командуючий 13-ю д-зією рос. армії відзначився під час взяття фортеці Акерман. Напередодні та під час війни не раз звертався до кер-ва Задунайської Січі, зокрема кошового отамана Г.Коваля, із пропозиціями перевести запорожців з Османської імперії до Рос. імперії. За його ініціативи із задунайців, які перейшли на рос. бік, сформовано Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо (1806–07).

Із 1803 – градоначальник Одеси, одночасно 1805–14 – херсон. військ. губернатор і керуючий цивільною частиною в Катериносл. та Таврійській губерніях, генерал-губернатор Новоросійського краю. Він безпосередньо займався заселенням і екон. освоєнням Пн. Причорномор'я. Для розвитку торгівлі за сприяння Р. відкрито "вільні склади" в Одесі (1804), у Феодосії (1806); "промінну контору" в Одесі (1804), транзит Броди–Одеса (1804); запропоновано низку заходів щодо покращення торгівлі в Керчі, Таганрозі (нині місто Ростовської обл., РФ), Феодосії, Азові (звільнено від постоїв військ міста Крим. п-ова, від сплати податків – греків Керчі та Єнікале, дозволено грекам Балаклавського батальйону займатися торгівлею і мореплавством тощо), а також щодо ліквідації контрабандної торгівлі; засновано в Одесі облікову контору (1806), Комерційний суд (1808); створено проекти для запровадження порто-франко в Одесі та Феодосії (1814; див. Порто-франко в портах України); розпочато розвиток торг. суднобудівництва в Херсоні. За часів його урядування в Одесі відкрилися численні торг. фірми, торг. та банкірські доми, страхові компанії, підпр-ва, що перетворювало місто на значний торг. центр. Займався спорудженням мор. порту в Одесі, міським буд-вом, озелененням, благоустроєм (зокрема, завезенням дерев із Пд. Франції, встановленням ліхтарів, брукуванням вулиць, водопостачанням, відкриттям базарів та ін.). За його сприяння в Одесі відкриті консульства країн – Неаполітанського королівства, Рагузи, Іонічних о-вів, Франції, Іспанії, Австрії, Великої Британії. Як зазначав сучасник, до Р. Одеса була "селом" і лише з його приходом розпочала "перетворюватися на місто".

За ініціативи Р. засновано перший Міський театр в Одесі (1808; архітектори Т. де Томон, Ф.Фраполі), навч. заклади в містах Пд. України: у Херсоні – духовне уч-ще (1805) та військово-сухопутне уч-ще для дітей солдатів (1807), в Одесі – 2 шляхетних ін-ти (1805; один – для хлопчиків, другий – для дівчат), комерційну г-зію (1806). Останні реорганізовані в ліцей, на його утримання Р. залишив свій рос. щорічний дохід після від'їзду до Франції. На знак вдячності ліцей названий Рішельєвським (1817; див. Рішельєвський ліцей).

Приділяв увагу переведенню на осілість ногайського і татар. населення Криму; залученню іноз. колоністів з Німеччини, Франції, країн Балканського п-ова, князівств Молдавія і Валахія, освоєнню території Пд. України, що збільшило заселення міст Євпаторія, Ростов-на-Дону (нині місто в РФ), Тирасполь, Таганрог, Єлизаветград (нині м. Кіровоград), Херсон та ін.; колоністами розпочато розведення овець-мериносів з Іспанії, Швейцарії на землях поблизу Одеси, узбережжі Пд. Бугу, Перекопському перешийку, засновано суконну ф-ку (1804), розпочато розробку соляних озер Криму, використання лікувальної грязі в Євпаторії. Особливу увагу приділяв розведенню тутових, лаврових, оливкових дерев, виноградних садів у Криму; заснував Нікітський ботанічний сад в Ялті (1812), викупив землю для саду поблизу с. Нікіта (нині с-ще міськ. типу Ялтинської міськради АР Крим) та надсилав для нього екзотичні рослини.

Брав участь у ліквідації епідемії чуми в Одесі (1812), Єлизаветграді (1813) та на території між Пд. Бугом і Дністром, у Криму.

Займався влаштуванням Чорноморського козацького війська: переселенням до нього козаків з території Лівобережної України, із Задунайської Січі, Усть-Дунайського Буджацького козац. війська; побудовою укріплень, шпиталю, шкіл, суконної ф-ки, кінного з-ду; запровадженням одноманітного обмундирування та озброєння чорноморців.

Після відновлення династії Бурбонів (1814) Р. повернувся до Франції, де обіймав різні держ. посади, у т. ч. прем'єр-міністра країни.

Нагороджений орденом св. апостола Андрія Первозванного в Росії (1818), орденом Святого Духа у Франції (1818).

П. у м. Париж.

В Одесі Р. встановлено пам'ятник роботи І.П.Мартоса (1828), на його честь названі центр. вулиці Херсона та Одеси. Особиста дача Р. в Одесі тепер – "Дюковський парк" (франц. duc – герцог).


Література:
  1. Стемпковский И.А. О трудах Дюка де Ришелье по части управления в Полуденной России. "Вестник Европы", 1824, № 16
  2. Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. Одесса, 1837
  3. Стемпковский И.А. О трудах Дюка де Ришелье по части управления в Полуденной России. В кн.: Записки Одесского общества истории и древностей, т. 10. Одесса, 1877
  4. Герцог А.-Э. Ришелье: Документы и бумаги о его жизни и деятельности 1766–1822. В кн.: Русское историческое общество: Сборник, т. 54. СПб., 1886
  5. Історія Одеси. Одеса, 2002
  6. Гончарук Т. Одеське порто-франко: Історія: 1819–1859 рр. Одеса, 2005
  7. Його ж. Транзит західноєвропейських товарів через Наддніпрянську Україну першої половини ХIХ ст. Одеса, 2008.

Посилання:
  • АЗОВ
  • БРОДИ
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЄНІКАЛЕ
  • ЄВПАТОРІЯ
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ІЗМАЇЛА ШТУРМ 1790
  • КЕРЧ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КІРОВОГРАД
  • КОЗАК, СЛОВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МАРТОС ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • НОВОРОСІЙСЬКИЙ КРАЙ, НОВОРОСІЯ
  • ОДЕСА
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПОРТО-ФРАНКО
  • РІШЕЛЬЄВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806–1812
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • ТИРАСПОЛЬ
  • УСТЬ-ДУНАЙСЬКЕ БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЯЛТА, МІСТО АРК
  • ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БОФФО ФРАНЧЕСКО
  • ГУРЗУФ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • КІЛІЯ
  • КЛАСИЦИЗМ
  • КУРАКІН ОЛЕКСІЙ БОРИСОВИЧ, ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ НА ПОСАДІ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА МАЛОРОСІЇ В 1802–1807
  • ЛАНЖЕРОН ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • МАРТОС ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • ОДЕСА
  • ОДЕСЬКИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ
  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
  • ПОРТО-ФРАНКО
  • РІШЕЛЬЄВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • СТЕМПКОВСЬКИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)