ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700

  Бібліографічне посилання: Станіславський В.В. РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rosijsko_turetska_1686 (останній перегляд: 20.09.2019)
РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700 – збройний конфлікт між Рос. д-вою та Османською імперією, розв'язуючи який Москва мала на меті знищення Кримського ханату. Для війни 1686–1700 характерним став перехід від оборонної до наступальної стратегії Росії проти Осман. імперії.

У квітні 1686 Рос. д-ва уклала з Річчю Посполитою "Вічний мир" 1686, за умовами якого за Росією закріплювалося володіння Смоленщиною, Лівобережною Україною, Києвом з околицею на Правобережжі, а Запорожжя переходило з-під подвійного підпорядкування Росії та Польщі під виключну владу рос. царя. Натомість Москва вступила у воєнний союз із Річчю Посполитою проти Осман. імперії, із зобов'язанням ще 1686 перекрити шляхи татар. набігів на польс. землі й направити проти Криму донських козаків, а 1687 провести похід на Крим. ханат. У грудні 1686 договір між Росією та Польщею був затверджений польс. королем Яном III Собеським, а в лютому 1687 Росія уклала союзні угоди з Австрією та Венецією.

Таким чином, Росія фактично долучилася до коаліції д-в – Австрії, Польщі, Венеції, під протекцією Папи Римського, створеної 1684 під назвою "Священна ліга" і спрямованої проти Осман. імперії. Саме учасники "Священної ліги" виступили з ініціативою залучення до неї Рос. д-ви, війська якої, згідно з їхніми планами, мали бути спрямовані проти Крим. ханату, заради розпорошення сил Осман. імперії.

Правитель Війська Запорозького гетьман І.Самойлович виступив рішучим противником союзу з Річчю Посполитою та війни з Осман. імперією, оскільки це суперечило його прагненням поширити владу Батурина на правобережні укр. терени. Коли ж питання про війну було вирішене, він узяв активну участь у підготовці до воєнних дій.

У травні–липні 1687 було здійснено перший Крим. похід, в якому взяло участь 100-тис. рос. військо, до якого входили й укр. слобідські полки, та 50 тис. українців гетьман. регіменту на чолі з І.Самойловичем. Заг. командування здійснював кн. В.Голіцин. Під час переходу по степах військо опинилося в незвично важких природних умовах, які ускладнило випалення степів татарами. Тому було прийнято рішення про повернення, а з метою виконання союзницьких зобов'язань до турец. фортець на Дніпрі було направлено російсько-укр. сили чисельністю 40 тис. осіб, а також запорожців, котрі мали бій під Казікерменом (нині м. Берислав) із залогою міста. Вина за невдачу походу була перекладена на І.Самойловича, який був зміщений з посади. Новим володарем гетьман. булави став І.Мазепа. У підписаних ним при обранні Коломацьких статтях 1687 укр. сторона зобов'язувалася брати активну участь у подальших воєнних діях проти турків і татар. Упродовж 1688 відбувалася підготовка до наступної виправи на Крим, у гирлі Самари (прит. Дніпра) в липні–серпні було споруджено Новобогородицьку фортецю як базу для подальшого наступу на ханат. У той же час доводилося обороняти від татар. нападів територію Гетьманщини, татарам вдалося здійснити руйнівний напад на Слобожанщину. Проводилися контрпоходи на крим. володіння з укр. боку.

У березні–червні 1689 було проведено другий похід на Крим. Рос. військо налічувало 112 тис. осіб, а українське, очолюване І.Мазепою, – 50 тис. Заг. командування знову здійснював кн. В.Голіцин. Витримавши кілька боїв із татарами, військо дійшло до Перекопа, але через виснаження не могло продовжувати подальший наступ. (При поверненні на Самарі в червні–липні 1689 була зведена ще одна – Новосергієвська – фортеця.) Провал другого походу прискорив розв'язку політ. боротьби в Москві, в результаті якої від влади була усунута царівна Софія Олексіївна, а на престолі залишились Іван та Петро Олексійовичі.

У період після завершення Кримських походів 1687 і 1689 й до початку Азовських та Дніпровських походів відбувалися численні татар. напади на Лівобережжя, Правобережжя та Слобожанщину. Навзаєм укр. війська здійснювали походи на Очаків, Акерман (нині м. Білгород-Дністровський), Кілію, Казікермен, Тягиню, пустошили землі Крим. ханату. Причому відбувся ряд походів з участю правобереж. козаків, які перебували на землях, формально підпорядкованих Речі Посполитій. 1692–93 значні татар. напади на укр. землі були стимульовані виступом Петра Іваненка. Колиш. військовий канцелярист уклав договір із Кримом, який, зокрема, передбачав допомогу татар у боротьбі за звільнення України з-під влади Москви. Існує версія про те, що виступ був інспірований опозиційною І.Мазепі старшиною, котра була невдоволена участю Війська Запорозького у війні з Осман. імперією.

Зі вступом Австрії разом із союзниками по Аугсбурзькій лізі 1688 у війну із Францією, яка затягнулася до 1697, Відень пішов на переговори з Портою, до яких долучилися Венеція та Річ Посполита. У цих обставинах і Москва навесні 1689 висунула свої умови мирного договору з турками, згідно з якими до неї мали перейти Крим та Азов, а турец. фортеці на Дніпрі мали бути зруйновані. Польща та Росія проводили перемовини і з Крим. ханатом. 1692 Москва пропонувала Криму укласти вічний мир.

1695–98 рос. та укр. військами було здійснено два Азовських і три Дніпровських походи. Їх стратегічною метою було завоювання Азова та Очакова, що відкривало доступ до Азовського та Чорного морів. Перший Азовський похід відбувся в березні–листопаді 1695 під кер-вом рос. царя Петра I, при цьому облога Азова в червні–вересні 1695 завершилася невдачею, а провал походу привів до здійснення низки заходів, ініційованих царем, із метою досягнення успіхів у майбутньому поході, зокрема до буд-ва флоту. Натомість рос. силам на чолі з Б.Шереметєвим, укр. силам І.Мазепи та запорожцям, які в травні–серпні 1695 здійснили перший Дніпровський похід, наприкінці липня – на початку серпня вдалося захопити плацдарм на пониззі Дніпра з турец. фортецями Казікермен, Мустриткермен, Мубереккермен та Ісламкермен. Взяття плацдарму дало змогу українцям проводити воєнні дії на Чорному морі, зокрема здійснити великий мор. похід 1696. З метою помсти за втрачене в січні 1696 татари здійснили спустошливий напад на Гетьманщину.

Другий Азовський похід відбувся в квітні–вересні 1696. Разом із рос. військом у ньому взяли участь 15 тис. лівобереж. козаків на чолі з наказним гетьманом Я.Лизогубом. Під час походу в липні 1696 було захоплено Азов, причому укр. та донські козаки відіграли вирішальну роль упродовж останніх днів боїв за місто. У той же час частина рос. військ на чолі з Б.Шереметєвим та українські на чолі з І.Мазепою виконували завдання з охорони від вторгнень ворога Лівобережжя і Слобожанщини та недопущення удару в тил силам, що діяли під Азовом, військ крим. хана, а запорожці проводили воєнні операції на Чорному морі. Після взяття Азова через потребу в зручній гавані на Азовському морі цар Петро I прийняв рішення про буд-во Таганрога (нині місто Ростовської обл., РФ). (Про походи 1695–96 див. також Азовсько-Дніпровські походи 1695–1696.)

У травні–жовтні 1697 було здійснено другий Дніпровський похід, в якому зусилля рос. військ, очолюваних кн. Я.Долгоруковим, українських на чолі з І.Мазепою та запорожців були зосереджені навколо оборони нижньодніпровського плацдарму й укріплення Казікермена і Таванська (Мустриткермена). У травні–серпні наступного 1698 під проводом цих же полководців відбувся третій Дніпровський похід, під час якого було здійснено фортифікаційні роботи в Казікермені й Таванську та проведено розвідувальний похід до Очакова. За відсутності значних укр. та рос. сил татари в той час здійснили напад на Слобожанщину.

Надалі Москва доклала значних зусиль з метою продовження коаліційної війни, аби домогтися більших здобутків за рахунок осман. володінь. Зі взяттям Азова й розбудовою нових укріплень рос. флот запанував на Азовському морі. Проте за межі цього моря вийти він не міг, оскільки Керченська протока залишалася в руках турків. У січні 1697 Росія уклала договори з Австрією та Венецією про оборонний та наступальний союз проти Осман. імперії терміном на 3 роки. Політ. метою Великого посольства 1697–98 в Зх. Європу на чолі з царем Петром I було зміцнення й розширення антиосман. коаліції. Однак цієї мети посольством не було досягнуто через переорієнтацію політ. інтересів впливових європ. д-в. 1697 Росія в погодженні з Австрією підтримала кандидатуру саксонського курфюрста Фрідріха-Августа I Веттіна (див. Август II) на польс. престол на противагу претендентові від Франції принцу Франсуа-Луї де Конті, оскільки при обранні принца виникала небезпека виходу Польщі з антитурец. союзу.

Усе ж від планів взяття Керчі і взагалі від подальшої боротьби на пд. напрямку експансії Москва була вимушена відмовитися, позаяк припинити протистояння з Осман. імперією вирішили ін. члени "Священної ліги", зокрема Австрія, котра готувалася до війни за Іспанський спадок, чому сприяли ін. впливові європ. д-ви – Англія та Голландія. Після значної поразки від австрійців у вересні 1697 до миру схилялася й Порта. За умови необхідності укласти мир цар Петро I прагнув не тільки утримати все завойоване, а й отримати від турків Керч.

Під час роботи Карловицького конгресу 1698–1699 Туреччина поставила перед Росією вимогу повернути Азов та дніпровські містечка, натомість моск. посол вимагав у турків Керч. Питання про Азов і Керч були швидко облишені, як надмірні в претензіях сторін, а осн. труднощі виникли в питанні приналежності дніпровських містечок. Цю проблему на конгресі вирішити не вдалося, тому 14 січня 1699 між Туреччиною та Росією було укладено дворічне перемир'я, що починалося з 25 грудня 1698.

Завершилася війна укладенням Константинопольського мирного договору в липні 1700. Згідно з його умовами у володінні Рос. д-ви залишався Азов, нижньодніпровський плацдарм мав бути повернений Осман. імперії після зруйнування фортець, Росія більше не повинна була сплачувати данину Крим. ханату, вона відмовлялася від претензій на Керч. Уклавши мир з Осман. імперією, Росія отримала можливість для початку війни проти Швеції.


Література:
  1. Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы. В кн.: Костомаров Н. Исторические монографии и исследования, т. 16. СПб., 1885
  2. Богословский М.М. Петр I: Материалы для биографии, т. 2–5. М., 1941–48
  3. Соловьев С.М. История России с древнейших времен, кн. 7 (т. 13–14). М., 1962
  4. Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Первого. М., 1986
  5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 3. К., 1991
  6. Павленко Н.И. Петр Великий. М., 1994; Станіславський В. Маловідомі документи щодо планів південної політики Російської держави у другій половині 80-х рр. XVII ст. В кн.: Українська козацька держава: Витоки та шляхи історичного розвитку, вип. 7. К., 2000
  7. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк–К.–Львів–Париж–Торонто, 2001
  8. Від Коломацької ради до повстання Петра Іваненка: Нові дані про Івана Мазепу та Україну в 1687–1691 рр. В кн.: Листи Івана Мазепи, т. 1. К., 2002
  9. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. Дніпропетровськ, 2003
  10. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. К., 2003
  11. Богословский М.М. Петр Великий: Материалы для биографии, т. 1. М., 2005
  12. Сокирко О. Лицарі другого сорту: Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. К., 2006
  13. Бушкович П. Петр Великий: Борьба за власть (1671–1725). СПб., 2008
  14. Кочегаров К.К. Речь Посполитая и Россия в 1680–1686 годах: Заключение договора о Вечном мире. М., 2008
  15. Від виступу Петра Іваненка до Великої Північної війни: Нові дані про Івана Мазепу та Україну в 1691–1700 роках. В кн.: Листи Івана Мазепи, т. 2. К., 2010
  16. Чухліб Т. Козаки та яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500–1700 років. К., 2010.

Посилання:
  • АВГУСТ ІІ
  • АЗОВ
  • АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-1696
  • БЕРИСЛАВ
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • ДОНСЬКІ КОЗАКИ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГОЛІЦИН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІВАНЕНКИ
  • КАРЛОВИЦЬКИЙ КОНГРЕС 1698–1699
  • КЕРЧ
  • КІЛІЯ
  • КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700
  • КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 І 1689
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КИЇВ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ОЧАКІВ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПЕРЕКОП
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • ШЕРЕМЕТЄВ БОРИС ПЕТРОВИЧ
  • СОФІЯ ОЛЕКСІЇВНА
  • СВЯЩЕННА ЛІГА
  • ТЯГИНЯ
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІЙСЬКОВІ КАНЦЕЛЯРИСТИ
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ХАНЕНКИ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)