ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878

  Бібліографічне посилання: Петренко Є.Д. РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rosijsko_turetska_1877 (останній перегляд: 18.02.2019)
РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878

РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878. Викликана піднесенням національно-визвол. руху на Балканах і загостренням боротьби великих європ. д-в за вплив на країни Дунайського басейну та Балканського п-ова. Повстання у Боснії і Герцеговині (1875–78) та Болгарії (1876) проти турец. панування викликали широкий резонанс в Європі й зокрема в Росії. Царський уряд, домагаючись перегляду підсумків Кримської війни 1853–1856 та з метою посилення свого впливу на Балканах, виступив на підтримку повсталих. Англія прагнула скористатися послабленням Османської імперії і Росії у війні, щоб після її завершення досягти своєї мети. У червні 1876 почалася сербо-чорногорсько-турец. війна, у липні–серпні 1876 сербська армія отримала кілька поразок від турец. війська і в серпні 1876 звернулася до європ. країн із проханням про посередництво для припинення війни. Спільний ультиматум європ. д-в змусив Туреччину надати Сербії перемир'я строком на один місяць і почати переговори про мир, які завершилися безрезультатно. На початку жовтня 1876 турец. війська відновили наступ. 31 (19) жовтня 1876 Росія висунула Туреччині ультиматум щодо укладення перемир'я із Сербією, Туреччина його прийняла. У грудні 1876 почалася Константиноп. конференція послів, яка виробила компромісний проект рішення, але Туреччина не погодилась з ним.

У січні 1877 Росія уклала угоду з Австро-Угорщиною, котра зберігала нейтралітет в обмін на право окупувати Боснію і Герцеговину, у лютому 1877 досягла домовленості з Англією, а в березні 1877 домовилася з Румунією щодо пропуску рос. військ через її територію. У квітні 1877 Туреччина відкинула новий проект реформ для балканських народів, підписаний представниками 6-ти д-в. Ігнорування Туреччиною об'єднаної волі європ. д-в дало Росії змогу забезпечити нейтралітет європ. д-в. 24 (12) квітня 1877 Росія оголосила війну Туреччині.

У травні 1877 рос. війська вступили на територію Румунії, яка виступила на боці Росії, але її війська почали діяти лише із серпня 1877. На початку червня 1877 рос. армія (185 тис. осіб) під командуванням вел. кн. Миколи Миколайовича Старшого зосередилась на лівому березі Дунаю, маючи гол. сили в районі Зимнича (Румунія). Сили турец. армії під командуванням Абдул-Керим-Надір-паші налічували бл. 200 тис. осіб, з яких майже половину складали гарнізони фортець. На Кавказі рос. армія під командуванням вел. кн. Михайла Михайловича налічувала бл. 100 тис. осіб, турец. армія Мухтар-паші – бл. 90 тис. осіб. Із бойової підготовки рос. армія перевищувала супротивника, але поступалася йому в якості озброєння (турец. війська були озброєні новітніми англ. та амер. гвинтівками). Підтримка народами Балкан і Закавказзя рос. армії, у складі якої діяли болг., вірм. й грузин. ополчення, зміцнювала її моральний дух. На Чорному морі повністю домінував турец. флот. 22 (10) червня 1877 Нижньодунайський загін переправився через Дунай поблизу Галаца та Браїлова (нині м. Браїла; обидва в Румунії) і зайняв Пн. Добруджу. В ніч на 27 (15) червня рос. війська на чолі з генерал-майором М.Драгомировим форсували Дунай у районі Зимничі (Румунія), 3 липня (21 червня) 1877 по наведених мостах переправились гол. сили армії, але їх виявилося недостатньо для рішучого наступу через Балканський хребет. Для цього було виділено лише Передовий загін генерал-лейтенанта Й.Гурка (12 тис. осіб). Із метою забезпечення флангів були створені 45-тис. Східний і 35-тис. Західний загони. Ін. сили перебували в Добруджі, на лівобережжі Дунаю або на підході. Передовий загін 7 липня (25 червня) 1877 захопив Тирново (нині м. Веліко-Тирново, Болгарія) і 14 (2) липня перейшов Балкани через Хайнкейський перевал. Незабаром був зайнятий Шипкинський перевал і туди спрямувався Пд. загін (20 тис. осіб, у серпні 1877 – 45 тис.). Шлях на Стамбул був відкритий, однак сил для подальшого наступу за Балкани не вистачало. Передовий загін зайняв Ескі-Загру (нині м. Стара Загора, Болгарія), але незабаром сюди підійшов перекинутий з Албанії 20-тис. турец. корпус Сулеймана-паші. Після бою поблизу Ескі-Загри Передовий загін рос. військ відійшов до Шипки. Зх. загін оволодів Нікополем (нині м. Нікопол, Болгарія), проте не встиг зайняти Плевну (нині м. Плевен, Болгарія), куди з Видина (нині місто в Болгарії) підійшов 15-тис. корпус Османа-паші. Здійснені в липні 1877 два штурми Плевни закінчилися невдало. Новий штурм Плевни 11–12 вересня (30–31 серпня) 1877 не мав успіху, і рос. війська перейшли до її облоги, на Балканах вони зайняли оборону, утримували позиції на Шипці та відбивали наступ турец. військ проти Сх. загону. На Кавказі рос. війська у квітні–травні 1877 зайняли Баязет (нині місто Догубаязит), Ардаган та блокували Карс (нині всі міста в Туреччині), але оточення турками Баязета і наступ переважаючих сил противника призвели до відступу рос. військ до кордону і переходу до оборони. Наступ турец. армії було зупинено, а 13–15 (1–3) жовтня 1877 вона була розгромлена в битві при г. Аладжа. Рос. війська перейшли в наступ і 18 (6) листопада 1877 штурмом оволоділи Карсом, а потім вийшли до Ерзурума (нині місто в Туреччині) і взяли його в облогу.

10 грудня (28 листопада) 1877 гарнізон Плевни капітулював. Російська армія, що налічувала 314 тис. осіб проти понад 183 тис. осіб супротивника, перейшла в наступ. Зх. загін генерал-лейтенанта Й.Гурка (71 тис. осіб) перейшов через Балкани і 4 січня 1878 (23 грудня 1877) зайняв Софію (нині столиця Болгарії). У той же день почав наступ Пд. загін генерал-лейтенанта Ф.Радецького і в битві при Шейново (нині село в Болгарії) 8–9 січня 1878 (27–28 грудня 1877) оточив і взяв у полон 30-тис. армію Вексель-паші. 15–17 (3–5) січня 1878 в битві при Філіппополі (нині м. Пловдив, Болгарія) була розбита армія Сулеймана-паші, а 20 (8) січня 1878 рос. війська зайняли Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина) без усякого спротиву. На цьому бойові дії на Балканах були завершені, а 2 лютого (21 січня) 1878 було підписане перемир'я.

Мирні переговори гальмувалися внаслідок втручання Англії та Австро-Угорщини, 13 (1) лютого 1878 в Дарданелли увійшла англ. ескадра, що змусило рос. уряд утриматися від зайняття Стамбула. 3 березня (19 лютого) був підписаний Сан-Стефанський мирний договір 1878, умови якого були радикально змінені на Берлінському конгресі 13 (1) липня 1878. Росія повернула пд. частину Бессарабії, втрачену після Крим. війни 1853–56, і приєднала Карс, Ардаган та Батумі (нині місто в Грузії). Відновлювалася державність Болгарії (захоплена Осман. імперією 1396) як васального осман. султану Князівства Болгарія, збільшувалась територія Сербії, Чорногорії та Румунії, а турец. Боснія і Герцеговина переходили під владу Австро-Угорщини, Англія отримувала право на окупацію о-ва Кіпр.


Література:
  1. Русско-турецкая война 1877 –1878. М., 1977
  2. Генов Ц. Русско-турецкая война 1877–1878 гг. и подвиг освободителей. София, 1979
  3. Троицкий Н.А. Русско-турецкая война 1877–1878 гг. В кн.: Троицкий Н.А. Россия в ХIХ веке: Курс лекций. М., 1997
  4. Иванов Р.Н. Оборона Баязета: Правда и ложь: Документальная повесть. М., 2005
  5. Мечников А.Г., Спектор А.А. Всемирная история войн. Минск, 2005
  6. Керсновский А.А. История русской армии, т. 2. М., 2006.

Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС 1878 Р.
  • БЕССАРАБІЯ
  • ДОБРУДЖА
  • ДРАГОМИРОВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ГУРКО ЙОСИП ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САН-СТЕФАНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1878
  • СТАМБУЛ

  • Пов'язані терміни:
  • АКСАКОВ ІВАН СЕРГІЙОВИЧ
  • АЛЕКСЄЄВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • БАБИЧ МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ
  • БЕРЛІНСЬКИЙ КОНГРЕС 1878 Р.
  • БОЛГАРИ В УКРАЇНІ
  • БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА
  • БРАНДЕНБУРГ МИКОЛА ЮХИМОВИЧ
  • БРУСИЛОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ДОБРОВІЛЬНИЙ ФЛОТ
  • ДОБРУДЖА
  • ДОНДУКОВ-КОРСАКОВ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
  • ДРАГОМИРОВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ДРЕНТЕЛЬН ОЛЕКСАНДР РОМАНОВИЧ
  • ДРЕВНЯЯ РОССИЙСКАЯ ВИВЛИОФИКА
  • ГІЛЯРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ГУРКО ЙОСИП ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ГВАРДІЙСЬКІ КОЗАКИ
  • ІВАНОВ МИКОЛА ІУДОВИЧ
  • ІЗМАЇЛ
  • КЕЛЛЕР ФЕДІР АРТУРОВИЧ
  • КІЛІЯ
  • КІВШЕНКО ОЛЕКСІЙ ДАНИЛОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЇ РУМУНІЇ
  • КОСИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ
  • КИЇВСЬКЕ СЛОВ'ЯНСЬКЕ БЛАГОДІЙНЕ ТОВАРИСТВО
  • ЛИСЕНКИ
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • МАКАРОВ СТЕПАН ОСИПОВИЧ
  • МИЛОРАДОВИЧ ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ПЛАСТУНИ
  • ПЛЕШКИ (ПЛІШКИ)
  • ПОТОЦЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ
  • РЕНІ
  • РІТТІХ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • РОГОЗА ОЛЕКСАНДР ФРАНЦЕВИЧ
  • РОСІЯ
  • САДОВСЬКИЙ МИКОЛА КАРПОВИЧ
  • САХНОВСЬКІ
  • СТОРОЖЕНКИ
  • ТОТЛЕБЕН ЕДУАРД ІВАНОВИЧ
  • ТРОЦЬКІ
  • ВАННОВСЬКИЙ ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ
  • ВЕРЕЩАГІН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВІЙСЬКО КРИМСЬКО-ТАТАРСЬКЕ
  • ЯКИМОВИЧІ
  • ЯВОРСЬКІ І ЗНАЧКО-ЯВОРСЬКІ
  • ЗАЛОЗЕЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР РОМАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)