ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЩЕРБИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

  Бібліографічне посилання: ЩЕРБИЦЬКИЙ Володимир Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Scherbytskyj_V (останній перегляд: 21.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЩЕРБИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

ЩЕРБИЦЬКИЙ Володимир Васильович (17.02.1918—16.02.1990) — рад. парт. і держ. діяч. Двічі Герой Соц. Праці (1974, 1977). Н. в м. Верхньодніпровськ. З 1936 по 1941 навч. на мех. ф-ті Дніпроп. хіміко-технологічного ін-ту. Інженер-механік. У квітні 1941 вступив до ВКП(б). На початку війни був направлений на навчання до Військ. академії хімзахисту. З 1942 служив на офіцерських посадах у Закавказзі. Після демобілізації 1946 працював на Дніпродзержинському коксохімічному з-ді, де був обраний секретарем парткому. З 1948 в апараті Дніпродзержинського міськкому партії — завідуючий відділом, 2-й, 1-й секретар. 1954—57 — 2-й, 1-й секретар Дніпроп. обкому КПУ. 1957 обраний членом президії і секретарем ЦК КПУ, відповідальним за сферу пром. виробництва.

У лютому 1961 призначений головою Ради міністрів УРСР, у жовтні обраний кандидатом у члени президії ЦК КПРС. Перебування на чолі уряду припало на часи експериментів в економіці і парт. будівництві. Прояви незгоди з політикою М.Хрущова призвели до звільнення Щ. з посади у липні 1963. Після повернення до Дніпропетровська обраний 1-м секретарем пром. обкому, а з ліквідацією поділу парт. комітетів на пром. та сільс. — обкому КПУ. Після зміни вищого кер-ва КПРС знову призначений головою РМ УРСР (жовтень 1965). З 1966 — канд. у члени президії ЦК КПРС, а з 1971 — член політбюро ЦК КПРС.

У травні 1972 обраний на посаду 1-го секретаря ЦК КПУ, яку обіймав упродовж 17 років. За цей час Щ. чимало зробив для зміцнення економіки і науково-тех. потенціалу УРСР, вирішення соціальних проблем міст і сіл. Водночас був прихильником рад. системи управління з її централізацією, плановими засадами, екстенсивними методами. Економіка УРСР, щільно інтегрована у загальносоюзний госп. комплекс, поступово занепадала. Зменшувалася продуктивність праці, знижувалася рентабельність підпр-в, не оновлювалися вироб. фонди, порушувалася вироб. кооперація. Попри значні капіталовкладення в аграрний сектор відбувався спад с.-г. вир-ва. Щ. не завжди вдавалося відстоювати інтереси республіки перед союзними інстанціями.

Певні кроки зроблено у сфері к-ри. Створені музеї народної арх-ри і побуту, історії Великої вітчизн. війни, меморіальний музей-заповідник М.Гоголя, видавалися твори класиків вітчизн. літератури, багатотомна "Історія міст і сіл Української РСР" тощо. Водночас за умов ідеологічного диктату партії у культурно-освіт. сфері наростав процес русифікації, зменшувалася кількість українських шкіл, звужувалося вживання укр. мови в інформаційному просторі, активно пропагувались ідеї "соціалістичного інтернаціоналізму". Учасники дисидентського руху зазнавали репресій.Чорнобильська катастрофа 1986 виявила нездатність вищих органів республіки адекватно оцінити масштаби аварії та своєчасно вжити необхідних заходів із захисту населення від її наслідків. Це істотно підірвало авторитет ЦК і 1-го секретаря особисто.

Щ. підтримав обрання М.Горбачова ген. секретарем ЦК КПРС. Проте політику перебудови він сприйняв неоднозначно, не погоджуючись із діями союзного центру в питаннях формування заг. фондів, ціноутворення, проведення антиалкогольної кампанії тощо. Загострення внутрішньополіт. ситуації в республіці, посилення кризових явищ у партії спонукали Щ. у вересні 1989 звернутися до пленуму ЦК КПУ із заявою про звільнення від обов’язків 1-го секретаря і члена політбюро.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі. На батьківщині Щ. у Верхньодніпровську йому встановлений пам’ятник, у Києві і Дніпропетровську — меморіальні дошки.

Нагороджений 8-ма орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1974, 1977, 1983, 1988), 2-ма орденами Жовтневої революції (1978, 1982), Вітчизняної війни 1-го ст. (1985), багатьма медалями. Лауреат Ленінської премії (1982). Депутат Верховної Ради УРСР (1955—90), Верховної Ради СРСР (1958—90).

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Власенко А. В.В. Щербицкий и его время. Х., 2009
  2. Володимир Щербицький: Спогади сучасників. К., 2003
  3. Врублевський В. Володимир Щербицький: правда і вигадки. К., 1993
  4. Довідник з історії України. К., 2001
  5. Ляшко А. Груз памяти. Трилогия. Воспоминания, кн. 1—3. К., 1997—2001
  6. Шелест П. «Справжній суд історії ще попереду»: Спогади, щоденники, документи, матеріали. К., 2003
  7. В.В. Щербицький у пам’яті народній. Донецьк, 2013

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА 1986
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КИЇВ
  • РАДА МІНІСТРІВ УРСР
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК

  • Пов'язані терміни:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1988
  • ПЕРЕБУДОВА
  • ПОЛІТБЮРО ЦК КПУ, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ
  • ПОЛІТБЮРО, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ РКП(Б)/ВКП(Б)/КПРС
  • РАДА МІНІСТРІВ УРСР
  • ШЕЛЕСТ ПЕТРО ЮХИМОВИЧ
  • ТАБАЧНИК ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)