ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Ковпаненко Н.Г. ЩУСЄВ Олексій Вікторович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Schusiev_O (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ

ЩУСЄВ Олексій Вікторович (08. 10(26.09).1873—24.05.1949) — рос. архітектор, реставратор, художник, історик і теоретик арх-ри, громад. діяч. Д-р арх-ри, академік петерб. Академії мист-в (1910), професор. Дійсний член Академії арх-ри СРСР (1939), АН СРСР (1943). Засл. архітектор СРСР (1930). Один із провідних майстрів неорус. стилю в арх-рі. Н. в м. Кишинів (нині столиця Молдови) в сім’ї надвірного радника, доглядача богоугодних закладів. 1891—97 навч. на архіт. відділенні петерб. Академії мист-в у Л.Бенуа. 1898—99 вдосконалював майстерність в Італії, Франції, Великій Британії, Бельгії, Тунісі, займався малюнком в Академії Р.Жюльєна в Парижі (Франція). Із 1901 жив у Санкт-Петербурзі, служив у канцелярії обер-прокурора Найсвятішого Синоду. Із 1913 працював у Москві. Викладав у Строганівському художньо-пром. уч-щі (1913—18), моск. Вищих художньо-тех. майстернях (Вхутемас; 1918—24), Моск. архіт. ін-ті (1948—49) та ін. 1926—29 — директор Держ. Третьяковської галереї, творець і перший директор (із 1946) Держ. н.-д. музею арх-ри в Москві, керівник сектору історії арх-ри Ін-ту історії мист-в АН СРСР. Член Моск. т-ва архітекторів (1921—29 — його голова), член-засновник Т-ва ім. А.Куїнджі.

Зробив значний внесок у справу збереження культ. спадщини, становлення наук. реставрації: брав участь у роботі Імператорської археол. комісії, Рос. археол. т-ва, Т-ва захисту і збереження пам’яток у С.-Петербурзі та ін.

Для Щ. характерні пошуки нац. форм арх-ри, прагнення до синтезу мист-в, емоційне відчуття минулого. Його творчість мала помітний вплив на формування укр. модерну. Працював у різних архіт. жанрах, використовуючи новітні досягнення техніки, здійснював монументально-декоративні роботи з оздоблення храмів, проектував для інтер’єрів твори декоративно-прикладного мист-ва. У ранній період творчості став лідером т. зв. неорус. стилю — національно-романтичного напряму рос. модерну (споруди Марфо-Маріїнського монастиря, 1908—12; комплекс Казанського вокзалу, 1914—26, — обидва у Москві).

В Україні проектував у Києві, Почаєві, Сумах, Полтаві, на Харківщині. На поч. 1900-х рр. для Успенського собору, церкви Трапезної палати і церкви в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерської лаври спроектував мармурові іконостаси у неовізантійському стилі. Для Трапезної палати розробив художнє оздоблення інтер’єрів, ескізи орнаментальних розписів, здійснював заг. кер-во декоративними роботами (1907—10). 1904 провів архітектурно-археол. дослідження руїн церкви Святого Василія в Овручі (див. Василія святого церква; 12 ст.) та відновив пам’ятку з повним збереженням усіх давніх фрагментів (1907—11, за участю П.Покришкіна і Л.Весніна), що стало етапом у розвитку методики реставрації. 1908 проектував храм у Київському Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі з використанням форм укр. бароко (не завершений), 1911 — іконостаси у стилі ампір для Свято-Троїцької церкви в Сумах. Збудував Свято-Троїцький собор Почаївської Свято-Успенської лаври та його іконостас (1906—11). Архітектура собору, виконаного в дусі середньовічного новгородсько-псковського зодчества, як зазначають дослідники, порушила художню цілісність визначного архіт. ансамблю доби бароко у Слобідській Україні, де Щ. спорудив один із найкращих творів у неорос. стилі — Спаську церкву з комплексом госп. будівель у садибі І.Харитоненка Наталіївка (нині у складі с-ща Володимирівка Краснокутського р-ну Харків. обл.). Працював у галузі меморіального мист-ва (надгробок А.Куїнджі на Смоленському кладовищі в С.-Петербурзі, 1913).

Після 1917 багато уваги приділяв містобудуванню. Брав участь у розробці ген. плану реконструкції Москви (1918—25), в якому прагнув до збереження її істор. обличчя, міст Туапсе (нині місто Краснодарського краю, РФ), Смоленськ (нині місто в РФ) і Сухумі (нині місто в Грузії). Творчість Щ. 1920-х рр. зазнала певного впливу конструктивізму (будівля НДІ курортології та фізіотерапії в Сочі (нині місто Краснодарського краю, РФ; 1927—31), готель у Мацесті (нині у складі м. Сочі; 1927), будинок наркомату землеробства СРСР у Москві (1928—33) та ін.). Автор мавзолею В.Леніна (1924, дерев’яний; 1929—34 — гранітний). У творах 1930—40-х рр. розвивав традиції класичної арх-ри (готель "Москва", 1932—38, у співавт.; Москворецький міст, 1939—40, обидва — у Москві; та ін.). Звертався до мотивів нар. зодчества. Із 1938 очолював архіт. майстерню "Академпроект", створив низку масштабних проектів науково-академічних комплексів. Після закінчення Другої світової війни працював над відбудовою міст Новгород Великий (1943—45), Істра (нині місто Моск. обл.; 1942—43), Сталінград (нині м. Волгоград; обидва в РФ; 1943—44), Кишинів (1945—46). Брав діяльну участь у розробленні проекту реконструкції Києва (1944—45), проектував будівлю Гол. астрономічної обсерваторії АН УРСР в Києві (1949).

Щ. був одим із провідних майстрів архіт. графіки епохи модерну, залишив багату живописно-рисувальну спадщину. Автор понад 200 наук. праць і статей, що торкаються широкого кола проблем теорії та історії арх-ри, музейної справи.

Лауреат Сталінської премії (1941, 1946, 1948, 1952, остання посмертно).

П. у м. Москва.

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Сєверов М.П. Життя і творчість академіка О.В. Щусєва. «Вісник академії архітектури УРСР», 1949, № 2
  2. Дружинина-Георгиевская Е.В., Корнфельд Я.А. Зодчий А.В. Щусев. М., 1955
  3. Борисова Е.А., Каждан Т.П. Русская архитектура конца ХIХ — начала ХХ века. М., 1971
  4. Афанасьев К.Н. А.В. Щусев. М., 1978
  5. Історія української архітектури. К., 2003

Посилання:
  • БАРОКО
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • КУЇНДЖІ АРХИП ІВАНОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МОСКВА
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ОВРУЧ
  • ПОЧАЇВ
  • ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ПОЛТАВА
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СУМИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • ВАСИЛІЯ СВЯТОГО ЦЕРКВА В ОВРУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ВАСИЛІЯ СВЯТОГО ЦЕРКВА В ОВРУЧІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)