ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ШЕЛЕСТ ПЕТРО ЮХИМОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І. ШЕЛЕСТ Петро Юхимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shelest_P (останній перегляд: 22.01.2020)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕЛЕСТ ПЕТРО ЮХИМОВИЧ

ШЕЛЕСТ Петро Юхимович (14 (01).02.1908—22.01.1996) — парт. і держ. діяч. Н. в с. Андріївка (нині с-ще міськ. типу Балаклійського р-ну Харків. обл.). Навч. в церковно-приходській школі. Із 1923 — робітник-ремонтник на залізничній ст. Основа в Харкові, слюсар Харків. паровозоремонтного з-ду, 1927 вчився в Ізюмській рад. парт. школі. Із 1928 — член КП(б)У, навч. в харків. Комуністичному університеті імені Артема, згодом — студент Харків. інженерно-екон. ін-ту. 1932—36 працював на Маріупольському з-ді ім. Ілліча змінним інженером, заст. начальника і начальником цеху, одночасно навч. на вечірньому відділенні Маріупольського металургійного ін-ту. 1936—37 — у Червоній армії, із 1937 — нач. цеху, вир-ва, гол. інженер Харків. з-ду "Серп і молот". Обирався членом парткому з-ду. Із 1940 по грудень 1941 — секретар Харків. міськкому КП(б)У з оборонної пром-сті. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — зав. відділу оборонної пром-сті Челябінського обкому ВКП(б), інструктор ЦК ВКП(б), парторг ЦК ВКП(б) на ряді авіац. з-дів, заст. секретаря Саратовського обкому ВКП(б) з оборонної пром-сті. Очолював також колективи авіац. підпр-в у Росії та в Україні. У лютому—травні 1954 — 2-й секретар Київ. міськкому КПУ, із травня 1954 — 2-й секретар Київ. обкому КПУ. Із лютого 1957 до серпня 1962 — 1-й секретар Київ. обкому КПУ. У серпні 1962 — липні 1963 — секретар ЦК КПУ, голова бюро ЦК КПУ з пром-сті і вир-ва. Із липня 1963 — 1-й секретар ЦК КПУ. До жовтня 1964 підтримував 1-го секретаря ЦК КПРС М.Хрущова та його політ. лінію, різко критикуючи її після повалення М.Хрущова, що, зокрема, засвідчила його промова на зборах партактиву Києва і Київської області 15 жовтня 1964. Спочатку користувався підтримкою нового 1-го секретаря (із 1966 — ген. секретаря) ЦК КПРС Л.Брежнєва. 1966 став членом політбюро ЦК КПРС. Підтримав придушення "Празької весни" 1968, критикував виступи дисидентів проти режиму. Разом із тим у власній політ. практиці не раз вимагав того, щоб моск. кер-во дотримувалося офіційно декларованих принципів у взаєминах центру й тодішніх "союзних республік". Це, а також зусилля політ. конкурентів створили Ш. імідж "надмірного" укр. патріота, який нібито плекає плани більшої автономізації України. 1971 у політбюро ЦК КПРС з’явився голова РМ УРСР В.Щербицький, який свого часу конфліктував із М.Хрущовим. Це був сигнал до того, що кар’єра Ш. під загрозою. Незважаючи на те, що 8-му п’ятирічку УРСР завершила за формальними ознаками успішно, у травні 1972 його увільнили від обов’язків 1-го секретаря ЦК КПУ у зв’язку з призначенням одним із заступників голови РМ СРСР. З від’їздом Ш. в Україні посилилися русифікаторський курс і чистка партійно-держ. апарату. У квітні 1973 в ж. "Комуніст України" з’явилася погромна стаття, де Ш. інкримінувалися нібито наявні в його книзі "Україно наша Радянська" (1970) применшення "ролі комуністичної партії, її ідейної і практичної діяльності в роз’язуванні завдань соціалістичного будівництва", порушення ленінських принципів "класово-партійного, конкретно-історичного підходу" до оцінки істор. явищ, ідеалізація минулого України, патріархальщини та ін. Із квітня 1973 Ш. — на пенсії, мешкав у Москві.

Перебільшеність версій про українофільство Ш. виявилася під час горбачовської "перебудови". У своїх виступах він давав амбівалентні оцінки процесам демократизації й підкреслював, що вважав за необхідне більший суверенітет УРСР, а не вихід її з СРСР. Разом з тим 1991 він вітав проголошення незалежності України, 1993 вперше після відставки зміг приїхати до Києва. 1995 були надруковані його щоденникові записи і частина спогадів.

П. у м. Москва, похований на Байковому цвинтарі в Києві.

дата публікації: 2013 р.

Праці:
  1. Я верю в разум народный. «Правда Украины», 1990, 24 октября
  2. «...Да не судимы будете»: Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС. М., 1995
Література:
  1. Про минуле заради майбутнього. К., 1989
  2. Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 рр. Львів, 1992
  3. Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті — перша половина 80-х рр. ХХ ст.). К., 1994
  4. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років. К., 1995
  5. Баран В. Україна 1950—1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. Львів, 1996
  6. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946—1980-і рр.). К., 1999

Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • БРЕЖНЄВ ЛЕОНІД ІЛЛІЧ
  • ХАРКІВ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АРТЕМА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • МОСКВА
  • ПРАЗЬКА ВЕСНА 1968
  • ЩЕРБИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.

  • Пов'язані терміни:
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ПАРТІЇ ПРИ ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ
  • ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КИЦЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ
  • МЕМУАРИ
  • МЕМУАРИСТИКА
  • НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО
  • НІКІТЧЕНКО ВІТАЛІЙ ФЕДОТОВИЧ
  • ПІДГОРНИЙ МИКОЛА ВІКТОРОВИЧ
  • ПОЛІТБЮРО ЦК КПУ, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ
  • ПОЛІТБЮРО, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ РКП(Б)/ВКП(Б)/КПРС


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)