ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ШТЕФАН АВГУСТИН ОМЕЛЯНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Віднянський С.В. ШТЕФАН Августин Омелянович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shtefan_A (останній перегляд: 23.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШТЕФАН АВГУСТИН ОМЕЛЯНОВИЧ

ШТЕФАН Августин Омелянович (11.01.1893—04.09.1986) — педагог, публіцист, громад. і політ. діяч Закарпатської України 1-ї пол. 20 ст. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Н. в с. Порошково (нині село Перечинського р-ну Закарпат. обл.) в сім’ї священика. 1902—10 навч. в королів. держ. г-зії в Береговому та реформатській г-зії в Шарошпатоці (нині місто в Угорщині). Духовну освіту здобув в Ужгородській духовній семінарії (1911—14), а 1914—17 навч. на філос. ф-ті Будапештського ун-ту. Згодом був запрошений на викладацьку роботу в Ужгородську вчительську семінарію, де працював до 1920. Викладацьку діяльність продовжив у Держ. г-зії в Ужгороді (1920—22), згодом — директор Держ. торгової академії в Ужгороді (1922—26) та Мукачівської торг. академії (1926—38). Опублікував підручник з математики (1923) і першу граматику літ. укр. мови в Закарпатті — "Граматика української мови" (1931, у співавт. з І.Васьком). До політ. життя прилучився 1918, активний діяч укр. національно-культ. руху на Закарпатті, учасник Всенародних зборів угорських русинів у Хусті 21 січня 1919, що ухвалили рішення про приєднання Закарпаття до України, заст. голови Урядової ради — тимчасового органу управління автономної Руської Країни (Закарпаття) у складі Угор. Нар. Республіки (лютий—березень 1919), нар. комісар у справах Руської Країни Угор. Рад. Республіки (березень—квітень 1919), один із засновників т-ва "Просвіта" (1920), голова-засновник українофільської "Учительської громади" (1929), виконавчий редактор першої в Закарпатті газ. "Русин" (1920—21), співредактор час. "Подкарпатска Русь" (1925—36). Разом з А.Волошиним та братами Ю. і М. Бращайками був ініціатором створення Рус. хліборобської (землеробської) партії, 1923 обраний членом її гол. управи, 1929—34 — член Аграрної партії (укр. фракції) та ред. колегії її друкованого органу "Земля і воля". Із жовтня 1938 до березня 1939 був міністром шкільництва та нар. освіти другого автономного уряду Підкарпатської Русі — Карпатської України на чолі з А.Волошиним, із січня 1939 — член виконавчого к-ту правлячої проурядової партії Українське національне об’єднання, від якої в лютому 1939 був обраний до Сойму Карпатської України, а 15 березня 1939 — головою Сойму та призначений міністром освіти й віросповідань щойно проголошеної самостійної д-ви Карпатська Україна. Після окупації Карпатської України угор. військами в березні 1939 емігрував разом з ін. членами уряду спочатку до Югославії, а згодом — до Словаччини, де 1939—40 очолював Укр. комерційну академію в Братиславі. 1940—45 працював директором укр. г-зії в м. Модржани (нині у складі м. Прага, Чехія). 1945 виїхав в амер. окупаційну зону Німеччини, де до 1949 був директором цієї г-зії після її переведення до м. Аугсбург. 1949 емігрував до США, до 1969 викладав укр. мову в дівочому укр. катол. ін-ті в м. Стемфорд (шт. Конектикут), брав активну участь у політ. житті укр. еміграції, насамперед як заст. голови Уряду УНР на еміграції (1978—85; див. Державний центр УНР на еміграції). Зокрема, у брошурі "From Carpatho-Ruthenia to Carpatho-Ukraine" (1954) та публікаціях в укр. пресі доводив, що закарпатці є українцями, а не русинами. 1969 оселився у Філадельфії (шт. Пенсильванія, США), де написав популярну біографію президента Карпатської України А.Волошина (1977) та власні спогади у 2-х томах "За правду і волю: спомини і дещо з історії Карпатської України" (1973—81), що стали оригінальним джерелом для дослідників історії укр. національно-визвол. руху на Закарпатті в міжвоєнні роки.

П. у м. Філадельфія.

дата публікації: 2013 р.

Праці:
  1. За правду і волю: Спомини і дещо з історії Карпатської України, кн. 1—2. Торонто, 1973—81
  2. Августин Волошин — президент Карпатської України: Спомини. Торонто, 1977
Література:
  1. Росоха С. Сойм Карпатської України (в 10-тиліття проголошення самостійності). Львів, 1991
  2. Магочій П.Р. Формування національної свідомості: Підкарпатська Русь (1848—1948). Ужгород, 1994
  3. Стерчо П. Карпато-Українська держава: до історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919—1939 роках. Львів, 1994
  4. Федака П. Пам’ять рідної землі. Ужгород, 1996
  5. Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності (1919—1939). Ужгород, 2006

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЕРЕГОВЕ
  • БРАЩАЙКИ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • ХУСТ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ОБ'ЄДНАННЯ
  • УЖГОРОД
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УГОРСЬКИХ РУСИНІВ В ХУСТІ
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ

  • Пов'язані терміни:
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)