ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Кентій А.В. ШУХЕВИЧ Роман Осипович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shukhevych_R (останній перегляд: 22.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ

ШУХЕВИЧ Роман Осипович (псевдоніми — Дзвін, Борис Щука, Тур, Тарас Чупринка, Р.Лозовський; 30.06.1907—05.03.1950) — політ. і військ. діяч укр. революційно-визвол. руху 1920—50-х рр., генерал-хорунжий УПА (1944). Н. в м. Львів у сім’ї правника. Закінчив філію Академічної гімназії у Львові (1926), Львів. політехніку (1934), отримав диплом інженера дорожньо-мостового фаху. Від 1925 — член Української військової організації. У жовтні 1926 за дорученням крайової команди УВО Ш., разом з Б.Підгайним, здійснив замах на польс. шкільного куратора у Львові С.Собінського. 1928—29 відбував військову службу в польс. війську як артилерист. Після заснування Організації українських націоналістів (1929) й утворення крайової екзекутиви ОУН на зх. укр. землях (1930) впродовж 1930—34 працював бойовим референтом, керував низкою експропріаційних актів проти польс. банківсько-поштових установ та замахів на урядовців. Особливо гучний резонанс мало вбивство 15 червня 1934 у Варшаві бойовиком ОУН Г.Мацейком польс. міністра внутр. справ Б.Пєрацького. 18 червня 1934, у зв’язку із зазначеним актом, був затриманий поліцією і засланий до концентраційного табору Береза Картузька. У січні 1935 переведений для слідства до Львів. в’язниці Бригідки. На Варшавському процесі проти ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936; див. Варшавський процес 1935—1936) виступав як свідок, а на Львів. процесі над ОУН (25 травня — 27 червня 1936; див. Львівський процес ОУН 1936) був звинувачений у держ. зраді та приналежності до антиурядової ОУН і засуджений до 3-х років ув’язнення. На підставі амністії 27 січня 1937 вийшов на волю. У березні 1937 організував рекламну фірму "Фама", яка стала легальним прикриттям діяльності ОУН. У зв’язку з утворенням Карпатської України як автономії у складі Чехословаччини разом з ін. членами ОУН перейшов із Галичини в Закарпатську Україну і взяв активну участь у роботі штабу Карпатської Січі. Коли 15 березня 1939 угор. війська вступили на територію незалежної Карпатсько-Укр. д-ви, поручник Ш. (псевдо — Борис Щука) бився в лавах січовиків. Після окупації Закарпаття угорцями через Румунію та Югославію дістався Австрії, де поінформував членів Проводу укр. націоналістів про свою діяльність, отримав доручення організувати кур’єрський зв’язок з націоналістичними осередками в Зх. Україні. Від осені 1939 перебував у Кракові. Під час розколу в ОУН увійшов до складу Революц. проводу ОУН, створеного С.Бандерою (10 лютого 1940), був призначений крайовим провідником ОУН(б) на західноокраїнних укр. землях (Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Лемківщина). У військ. штабі ОУН займався навчанням та підготовкою провідних військ. кадрів, був учасником 2-го Великого збору ОУН (квітень 1941). Навесні 1941, за дорученням Проводу ОУН, у ранзі сотника очолив батальйон "Нахтігаль" (Дружини укр. націоналістів) у складі диверсійно-розвідувальних формувань нім. Абверу. На початку німецько-рад. війни 1941—45 разом із батальйоном 30 червня 1941 увійшов до Львова і взяв участь у проголошенні Акта відновлення укр. державності (див. Акт Тридцятого червня 1941). У тимчасовому Українському державному правлінні обійняв посаду 2-го заст. члена Укр. держ. правління "по справах військових". Після розформування батальйону "Нахтігаль" (13 серпня 1941) разом із групою вояків вступив за контрактом (1 грудня 1941) до охоронного батальйону при 201-й охоронній д-зії групи армій "Центр" (Білорусь). Був командиром 1-ї роти і заст. командира батальйону. Після завершення діючого контракту (5 грудня 1942) й відмови підписати новий контракт особовий склад батальйону був роззброєний німцями та перевезений до Львова. Наприкінці грудня 1942, звільнившись з-під арешту, перейшов на нелегальне становище та був обраний військ. референтом Проводу ОУН. На 3-й конференції ОУН (17—21 лютого 1943) Ш. виступив за створення власної збройної сили укр. революційно-визвол. руху, впродовж березня—квітня 1943 разом з Д.Маївським та З.Матлою увійшов до Бюро Проводу ОУН, а на 3-му надзвичайному зборі ОУН (21—25 серпня 1943) був обраний головою Бюро Проводу ОУН та призначений гол. командиром Української повстанської армії, взявши псевдонім "Тарас Чупринка". У 2-й пол. листопада 1943 здійснив інспекційну поїздку на терен дій УПА на ВолиніПоліссі та взяв участь у Конференції поневолених народів сходу Європи та Азії (21—22 листопада 1943) в с. Будераж Здолбунівського р-ну Рівнен. обл. Упродовж грудня 1943 та січня 1944 спільно з Гол. військ. штабом УПА здійснив низку орг. та оперативних заходів щодо вдосконалення структури та органів управління повстанськими формуваннями, об’єднання Української народної самооборони Галичини з Волин. УПА в єдину Укр. повстанську армію. У березні 1944 висунув пропозицію стосовно організації підготовчої комісії Проводу ОУН, підсумком роботи якої став 1-й Великий збір Української головної визвольної ради (УГВР; 11—15 липня 1944). На цьому зібранні під псевдонімом "Р.Лозовський" виступив із доповіддю, взяв участь у дискусіях, був обраний головою Ген. секретаріату УГВР — Тимчасового уряду воюючої України — та ген. секретарем військ. справ. У лютому—серпні 1944 за екстремальних умов пересування лінії німецько-рад. фронту зі сходу на захід забезпечив збереження осн. сил УПА (25—30 тис. вояків). У зв’язку із закінченням бойових дій на європ. теренах Другої світової війни у травні 1945 оприлюднив звернення "Бійці і командири Української повстанської армії!", в якому відзначив внесок вояків УПА у перемогу над Німеччиною. Від вересня 1944 став об’єктом спецоперацій органів НКВС та НКДБ УРСР щодо ліквідації керівних центрів і провідних діячів революційно-визвол. руху. В післявоєнний час був одним із тих, хто особливо наполягав на залученні населення Наддніпрянської України до боротьби за Укр. самостійну соборну д-ву. В червні 1946 виступив за "реорганізування революційних сил" та зміну форм "широкої повстанської боротьби" на "підпільно-конспіративні" збройні дії. Після тимчасового призупинення діяльності бойових формувань та штабів УПА (3 вересня 1949) продовжив збройну боротьбу підпілля ОУН проти рад. влади. У жовтні 1949 зініціював "Звернення воюючої України до всієї української еміграції", закликаючи її підтримати всіма силами революційно-визвол. рух в Україні.

Загинув у збройній сутичці з оперативною групою МДБ УРСР, котра атакувала його криївку в с. Білогорща (нині у складі м. Львів). Після упізнання тіло Ш. було піддано кремації, а його останки таємно захоронені.

Нагороджений Золотим хрестом Бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом Заслуги (обидва 1950, посмертно), Пластовим Золотим хрестом (1951, посмертно).

Пам’ять Ш. увічнена в пам’ятниках, меморіальних дошках, назвах вулиць у багатьох населених пунктах України.

12 жовтня 2007 Указом Президента України В.Ющенка Ш. присвоєно звання Героя України (посмертно). 21 квітня 2010 рішенням Донец. апеляційного адм. суду позбавлений цього звання (через визнання указу від 12 жовтня 2007 незаконним).

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Янів В. Шухевич-Чупринка — людина і символ. Мюнхен, 1950
  2. Дужий П. Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин. Львів, 1998
  3. Кук В. Генерал-хорунжий Роман Шухевич: головний командир УПА. Львів, 2005
  4. Посівнич М. Нескорений командир. Львів, 2007
  5. Літопис Української повстанської армії, т. 45: генерал Роман Шухевич — «Тарас Чупринка», головний командир УПА. Торонто—Львів, 2007
  6. Літопис УПА: Нова серія, т. 10: життя і боротьба генерала «Тараса Чупринки» (1907—1950): Документи і матеріали. К.—Торонто, 2007
  7. Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940—1950), т. 1—2. К., 2007

Посилання:
  • АБВЕР
  • АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ
  • АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941
  • БАНДЕРА СТЕПАН АНДРІЙОВИЧ
  • БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
  • БРИГІДКИ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГАЛИЧИНА
  • КАРПАТСЬКА СІЧ, ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ОБОРОНИ КАРПАТСЬКА СІЧ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • ХОЛМЩИНА
  • КРАКІВ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕС ОУН 1936
  • МАТЛА ЗИНОВІЙ
  • МАЦЕЙКО ГРИГОРІЙ
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАДСЯННЯ
  • НАХТІГАЛЬ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПЄРАЦЬКИЙ БРОНІСЛАВ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • УКРАЇНСЬКА ГОЛОВНА ВИЗВОЛЬНА РАДА (УГВР)
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА САМООБОРОНА (УНС) (1943)
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ ПРАВЛІННЯ
  • ВАРШАВА
  • ВАРШАВСЬКИЙ ПРОЦЕС 1935-1936 РР.
  • ВОЛИНЬ
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ

  • Пов'язані терміни:
  • ТАРАС ЧУПРИНКА
  • БІЛАС ВАСИЛЬ
  • ЧУПРИНКА ТАРАС
  • ГОЛОВНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ШТАБ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (ГВШ УПА)
  • ГОЛУВКО ТАДЕУШ-ЛЮДВІК
  • КАРПАТСЬКА СІЧ, ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ОБОРОНИ КАРПАТСЬКА СІЧ
  • КЛЯЧКІВСЬКИЙ РОМАН-ДМИТРО
  • КРАКОВЕЦЬ
  • КУК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ
  • ЛІТОПИС УПА
  • ЛУЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕС ОУН 1936
  • НАХТІГАЛЬ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПІДПІЛЛЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ В УКРАЇНІ
  • ПОЛІСЬКА СІЧ
  • СИДОР ВАСИЛЬ
  • ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ
  • ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ РАНГОВІ В ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАННЯХ УКРАЇНИ
  • ВРЕЦЬОНА ЄВГЕН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)