ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СОФІЙСЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ

  Бібліографічне посилання: Яременко М.В. СОФІЙСЬКИЙ МОНАСТИР у Києві [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sofiivskyj_monastyr (останній перегляд: 19.02.2019)
СОФІЙСЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ

СОФІЙСЬКИЙ МОНАСТИР у Києві — чол. монастир, що існував у 17—18 ст. при Софійському соборі; монастирські споруди разом із собором утворюють архіт. ансамбль, що є осн. частиною заповідника "Софія Київська".

Як правосл. чернечий осередок С.м. почав діяти за митрополита Київського Петра Могили (після 1633), який забрав його в унійних ченців, котрі володіли Софійським собором понад 20 років. Документи, що висвітлюють внутр. життя монастиря, належать лише до 18 ст. Джерела ранішого часу говорять переважно про земельні володіння, госп. діяльність та буд-во.

Особливість С.м. зумовлювалася його кафедральним статусом: при обителі розміщувалися органи управління всією київ. митрополією, а софійська братія залучалася до їхньої діяльності (зокрема, у ролях членів духовної консисторії, кафедральних писаря, духівника, проповідника, архідиякона, екзаменатора). Статус впливав також на формування складу братії. Монахів часто спеціально підбирали й навіть викликали з ін. монастирів, інколи лише на кілька років для виконання певного послушання. Склад софійських насельників динамічно змінювався, адже монастир також забезпечував київ. митрополію чернечими кадрами. Не всі ченці С.м. мали однаковий правовий статус: існувала невелика група чорноризців, які підпорядковувалися виключно київ. архієреєві та не підляга- ли впливу монастирської влади (прислуга домової митрополичої церкви, хрестові ієромонахи). Загальноєпархіальна роль обителі була у 18 ст. причиною найбільшої чисельності її братії з-поміж решти монастирів (окрім Києво-Печерської лаври): у 1740-ві, 1770—80-ті рр. вона не опускалася менше 55 осіб, у 1750-ті інколи перевищувала 120 іноків. Потреби такої кількості насельників зумовлювали також значні за обсягом екон. функції осередку, адже його великі маєтності приносили прибутки для утримання не лише обителі, а й митрополита та митрополичої кафедри. Значне зростання софійського землеволодіння припало на час гетьманування І.Мазепи, який надав монастирю гетьманські універсали на ряд сіл і містечок.

Верховним управителем С.м. вважався київ. архієрей, але ті функції, які в ін. обителях виконували ігумени та архімандрити, тут покладалися на кафедрального намісника (інколи мав ігуменський сан) — першу особу після митрополита. На противагу настоятелям ін. київ. монастирів софійський намісник головував у соборі обителі, який розглядав питання її функціонування. Він також долучався до загальноєпархіальних справ як член духовної консисторії чи кафедральної контори. Кафедральне намісництво було зручним кар’єрним стартом та не відзначалося тривалістю каденції.

С.м. мав б-ку, що кількісно переважала книгозбірні ін. київ. неставропігійних монастирів: до її реєстру 1769 внесено 828 томів (переважно лат. книги).

С.м. відзначався особливою урочистістю богослужінь — і не лише через участь у них київ. архієрея, а й через регулярне виголошення проповідей кращими представниками церк. еліти. Обитель була також місцем паломництва. Прочан приваблювали кілька чудотворних ікон, зокрема св. Миколи Мокрого, та мощі святих. У 18 ст. при кафедрі також почалося почитання образу Софії, Премудрості Божої.

С.м. насамперед мав забезпечити функціонування кафедри та єпархії в цілому. Цю думку підтверджує те, що найбільшу в митрополії неставропігійну чол. обитель під час секуляризації 1786 ліквідували, оскільки такий осередок монашого життя став непотрібним.


Література:
  1. Лебединцев П. Кафедральный Киево-Софийский монастырь и его наместники. «Киевские губернские ведомости», 1859, отд. 2, часть неофициальная, № 35—39
  2. Його ж. Описание Киево-Софийского кафедрального собора. К., 1882
  3. Болховітінов Євгеній, митрополит. Вибрані праці з історії Києва. К., 1995
  4. Яременко М. Настоятелі київських чоловічих монастирів у XVIII ст. «Ковчег: Науковий збірник з церковної історії», 2001, ч. 3
  5. Прокоп’юк О. Бібліотека монастиря Святої Софії як вияв духовно-інтелектуальних потреб і можливостей монастирської братії. «Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури», 2003, вип. 5
  6. Поменник Софії Київської: Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVIII — першої чверті XIX ст. К., 2004
  7. Кузьмук О.С. «Козацьке благочестя»: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII—XVIII ст.: Еволюція взаємовідносин. К., 2006
  8. Яременко М. Київське чернецтво XVIII століття. К., 2007
  9. Прокоп’юк О. Кафедральний статус монастиря Святої Софії у 1721—1786 рр.: Практична реалізація. «Болховітіновський щорічник 2009». 2010

Посилання:
  • АРХІМАНДРИТ
  • ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ
  • ІГУМЕН
  • КОНСИСТОРІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА КОНСИСТОРІЯ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МИТРОПОЛИТ
  • СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ
  • СОФІЯ КИЇВСЬКА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ

  • Пов'язані терміни:
  • РЖИЩІВ
  • ШЕДЕЛЬ ЙОГАНН-ГОТФРІД
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА
  • ТРИПІЛЛЯ, СЕЛО
  • ЮНЕСКО, ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ
  • ЗНАЧКО–ЯВОРСЬКИЙ МЕЛЬХІСЕДЕК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)