ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СОЦІАЛІЗМ

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. Соціалізм [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sotsializm (останній перегляд: 21.02.2019)
СОЦІАЛІЗМ

СОЦІАЛІЗМ — ідеологічна доктрина, а також заснована на її засадах соціально-екон. організація сусп-ва, що протистоять капіталізму.

Капіталізмом вважають організацію вир-ва матеріальних благ і духовних цінностей, за якої відбувається присвоєння їх частини власниками капіталу. Капіталом є сукупність матеріальних і нематеріальних засобів, за допомогою яких стає можливим сам процес вир-ва матеріальних благ і духовних цінностей. Розподіл одержаних благ у вигляді заробітної плати (для працівників) і прибутку (для капіталістів) є суб’єктивною дією й супроводжується боротьбою протилежних сторін за їх більшу частку (класова боротьба) або домовленостями між ними (класовий мир).

У рамках подібного розподілу нема мови про С. Коли ж сторона, яка висловлює інтереси працівників, хоче змінити існуючу реальність і ліквідувати саме поняття капіталу, а з ним — і капіталістів як клас суспільний, то повинна заходити мова про часткове або цілковите знищення першооснови, з якої виростає капітал, тобто приватної власності. Вона, як вважають соціалісти, повинна поступитися місцем колективній, загальнонар. або держ. власності, тим самим створюючи умови для побудови сусп. ладу, заснованого на справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей.

Термін "соціалізм" (від лат. socialis — суспільний) в його сучасній інтерпретації вперше був використаний на початку 1830-х рр. у журналістиці — англійській (для характеристики дій послідовників Р.Оуена) і французькій (для характеристики праць К.-А. де Сен-Сімона). Мислителі, які розробляли соціаліст. ідеї в системному вигляді (до названих слід додати Ш.Фур’є), вважали, що вони можуть бути втілені в життя шляхом поступового вдосконалення сусп-ва. У німецькомовних країнах Європи, де соціальні суперечності виявлялися більш гостро, ніж у Великій Британії та Франції, деякі соціалісти зайняли більш радикальні позиції. Щоб відгородити себе від поміркованих однодумців, вони назвали свою теорію "комунізмом" (від лат. communis — спільний). У брошурі "Маніфест Комуністичної партії" (1848), яка знайшла всесвітній розголос, К.Маркс і Ф.Енгельс піддали критиці своїх попередників, визначивши їхнє вчення як феод., дрібнобурж., консервативний (бурж.) та ін. форми С. Але вони не змінили смислової наповненості самого терміна, хоч замінили його подібним. Йшлося про те, щоб знищення приватної власності було революційним, а не еволюційним. Різниця між соціалістами й комуністами в "Маніфесті..." визначалася однією фразою: "Комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності". У насиченій революц. грозою атмосфері ідея експропріації експропріаторів здавалася зрозумілою й актуальною.

На приватній власності ґрунтувалася вся історія людської цивілізації. Як могло б функціонувати сусп-во, в якому заперечувалися приватна власність і пов’язані з нею товарно-грошові відносини та ринок, К.Маркс і Ф.Енгельс не повідомляли. Вони вважали лише, що після переходу влади в руки пролетаріату буде налагоджене планове вир-во та розподіл матеріальних благ і культ. цінностей між людьми на зрівняльних засадах.Революції 1848—1849 років в Європі значною мірою зняли соціальне напруження в країнах Зх. Європи. З’явилися конституційні монархії, у них почало розвиватися парламентське життя. У партій, які відстоювали інтерес найманих працівників, виникла можливість домагатися своїх цілей не революційними, а демократ. методами. Термін "комунізм", який асоціювався з революцією, втратив популярність. Марксисти переконувалися в перспективності демократичних, а не революційних, тобто руйнівних за означенням, форм політ. діяльності. Тому вони назвали себе "соціал-демократами". У травні 1880 з’явилася брошура Ф.Енгельса "Утопічний соціалізм і науковий соціалізм" (більш відома під пізнішою назвою "Розвиток соціалізму від утопії до науки"). У короткій передмові до неї К.Маркс солідаризувався із запровадженим в обіг Ф.Енгельсом терміном "науковий соціалізм".

Від терміна "комунізм" К.Маркс не відмовлявся, як свідчить його праця "Критика Готської програми" (написана 1875, опублікована Ф.Енгельсом 1891). Різниця між С. і комунізмом полягала, на його думку, не у смисловому наповненні, а в ступеню розвинутості продуктивних сил. "Комунізмом" він назвав останній ступінь С., коли сусп-во зможе написати на своїх знаменах: "Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами". С. вимагав принципово ін. принципу розподілу благ: "Від кожного — за здібностями, кожному — за працею".

Після "Маніфесту..." К.Маркс прожив 35, а Ф.Енгельс — 47 років. Удвох вони написали 2 передмови до перевидань цього твору, а потім Ф.Енгельс сам написав ще 5 передмов. Ніколи не відмовляючись від висунутих у "Маніфесті..." ідей, вони визнавали, разом із тим, що в передових країнах (згадувалися США, Велика Британія, Франція), де нар. представництво почало зосереджувати у своїх руках всю політ. владу, необхідність у революціях відпадала.

Частина послідовників К.Маркса і Ф.Енгельса пішли далі своїх учителів. У своїй практичній діяльності вони не заперечували ринку, товарно-грошових відносин і приватної власності. Вони могли пропагувати посилення держ. контролю за підприємництвом, перерозподіл бюджетних коштів на користь людей із низькими доходами або навіть націоналізацію засобів вир-ва (як правило, із викупом). Але ці та ін. заходи були для них тільки методами оздоровлення ринкової економіки і зниження соціальної напруги. Екон. діяльність, пов’язану з використанням і примноженням капіталу, вони вважали таким же полем для прикладення інтелекту, як і діяльність у сфері науки, к-ри, релігії. Більше того: вони розглядали приватне підприємництво як найважливішу сферу занять, що матеріально забезпечувала всі ін. сфери і давала можливість здійснювати соціаліст. заходи.

1898 один із лідерів нім. соціал-демократів Е.Бернштейн заявив: "Те, що звикли називати кінцевою метою соціалізму (тобто скасування приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку. — Авт.), є для мене ніщо, а рух — це все". Кер-во Соціал-демократ. партії Німеччини на чолі з К.Каутським оголосило Е.Бернштейна ревізіоністом. Однак взаємодія таких "ревізіоністів" у парламентах з урядовими структурами починала давати ефект. Кінцева мета С. ставала непотрібною через те, що в західноєвроп. країнах почала формуватися соціальна д-ва — система держ. заходів і структур, спрямованих на захист прав робітників і незахищених верств та прошарків населення. Перерозподіл коштів через держ. структури знижував рівень соціального розшарування в сусп-ві. Під тиском лідера робітн. руху Ф.Лассаля канцлер Німеччини О.Бісмарк запровадив 1867 заг. виборче право. Подібну політику почав провадити й лідер брит. консерваторів Б.Дізраелі.

Під впливом К.Каутського нім. соціал-демократія прийняла 1891 Ерфуртську програму. Кінцевою метою соціал-демократ. руху вона оголошувала усуспільнення засобів вир-ва і заміну анархії ринку централізованим розподілом продукції. Отже, йшлося про ліквідацію приватної власності. Засоби вир-ва повинні були стати колективною власністю. Однак Ерфуртська програма, так само як створений за 43 роки до неї "Маніфест Комуністичної партії", не пояснювала механізму трансформації власності. Різниця між обома документами полягала тільки в тому, що Ерфуртська програма передбачала досягти кінцевої мети реформами, а не революціями.

Ф.Енгельс вважав, що приватна власність на шляху перетворення в колективну мусить пройти через перехідний етап у вигляді держ. власності. Однак у питанні про суть цього перетворення він обмежувався словесною еквілібристикою. У праці "Анти-Дюринг" читаємо: "Пролетаріат бере державну владу і перетворює засоби виробництва насамперед у державну власність. Але тим самим він знищує самого себе як пролетаріат, тим самим він знищує всі класові відмінності і класові протилежності, а разом із тим і державу як державу". І далі: "Перший акт, в якому держава виступає дійсно як представник усього суспільства — взяття у володіння засобів виробництва від імені суспільства, — є в той самий час останнім самостійним актом її як держави. Втручання державної влади в суспільні відносини стає тоді в одній галузі за другою зайвим і само по собі засинає".

Е.Бернштейн та ін. лідери європ. соціал-демократії (не виключаючи К.Каутського) з часом відмовилися від догм "Маніфесту Комуністичної партії" через те, що зрозуміли конструктивну роль капіталу у вир-ві й можливість встановлення соціального миру в сусп-ві. Основоположники марксизму не сперечалися зі своїми учнями із цього приводу, але не змогли переступити через погляди, які поділяли раніше. Та в них знайшлися й такі учні, особливо в середовищі рос. соціал-демократів, які проігнорували фундаментальний постулат Марксового "Капіталу", що перекреслював революц. нетерпіння "Маніфесту...": "Суспільство не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати їх декретами".

У Росії соціаліст. ідеї, базовані на сел. общині, розвивали О.Герцен, П.Лавров, М.Михайловський та ін. теоретики народництва. На підставі народницьких ідей сформувалася Партія соціалістів-революціонерів, яка відіграла істотну роль у революц. подіях. Суперниками есерів були рос. марксисти, які 1903 організувалися в Російську соціал-демократичну робітничу партію. Під час утворення вони розкололися на більшовиків і меншовиків. Обидві партії довгі роки називали себе соціал-демократичними та входили в Інтернаціонал II, аж поки він не розвалився з початком Першої світової війни. Меншовики залишилися на платформі західноєвроп. соціал-демократії, а більшовики поклали в основу своєї доктрини "Маніфест Комуністичної партії". Після Лютневої революції 1917 вождь більшовиків В.Ленін поставив перед ними завдання захопити політ. владу, перейменувати партію із соціал-демократичної на комуністичну, заснувати Інтернаціонал Комуністичний і розпочати буд-во держави-комуни.

Упродовж двох десятиліть (1918—38) більшовики побудували у своїй країні сусп-во, максимально наближене до утопічних уявлень про С., викладених основоположниками марксизму в "Маніфесті Комуністичної партії". Після Другої світової війни під тиском або за допомогою СРСР подібна система влади та власності була поширена на 24 країни чотирьох континентів: Європи (Албанія, Болгарія, Нім. Демократ. Республіка, Угорщина, Чехословаччина, Польща, Румунія, Югославія), Азії (Монголія, Китай, Пн. Корея, В’єтнам, Лаос, Кампучія, Афганістан), Лат. Америки (Куба, Нікарагуа, Гренада), Африки (Ангола, Конго, Мозамбік, Ефіопія, Південний Ємен, Бенін).

У країнах Центрально-Східної Європи соціаліст. лад розпався одночасно з розпадом СРСР. Афр. і латиноамер. країни поступово втратили ознаки радянського С. після зникнення донора. В азіатських країнах політ. режим не змінився, але система приватнокапіталіст. підприємства була відновлена. Жодних змін не відбулося тільки в Корейській Народно-Демократ. Республіці.

Переважна більшість зх. учених розглядає лад, встановлений у СРСР, як комунізм. Натомість Комуністична партія Радянського Союзу завжди використовувала термін "комунізм" тільки в пропагандистських цілях — як сусп-во майбутнього, в якому матеріальні блага розподілятимуться за потребами. Коли провалилася спроба М.Хрущова побудувати за 20 років таке сусп-во, теоретикам Кремля довелося ввести в пропагандистський обіг додатковий тривалий етап у комуніст. буд-ві — розвинутий соціалізм.


Література:
  1. Бернштейн Э. Условия возможности социализма и задачи социал-демократии. СПб., 1899
  2. Bernstein E. Wie ist wissenschaftlicher Sozialismus möglich? Berlin, 1901
  3. Landauer C. European Socialism, vol. 1—2. Berkeley, 1959
  4. Malia M. Alexander Herzen and the Birth of Russian Socialism: 1812—1855. Harvard, 1961
  5. Kolakowski L. Main Currents of Marxism, vol. 1—3. Oxford, 1978
  6. Besançon A. The Intellectual Origins of Leninism. Oxford, 1981
  7. Hoppe H.-H. A Theory of Socialism and Capitalism. Boston—Dordrecht—London, 1988
  8. Эйдельман Н. Революция сверху в России. М., 1989
  9. Бергер П. Капиталистическая революция: 50 тезисов о процветании, равенстве и свободе. М., 1994
  10. Мизес Л. фон. Социализм: Экономический и социологический анализ. М., 1994
  11. Шумпетер Й.А. Капіталізм, соціалізм і демократія. К., 1995
  12. Кульчицький С. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996
  13. Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: Історія комуністичної утопії. К., 1999
  14. Маля М. Радянська трагедія: Історія соціалізму в Росії: 1917—1991. К., 2000
  15. Busky D.F. Communism in History and Theory: From Utopian Socialism to the Fall of the Soviet Union. Greenwood Publishing Group, 2002
  16. Sperlich P.W. Rotten Foundations: The Conceptual Basis of the Marxist-Leninist Regimes of East Germany and Other Countries of the Soviet Bloc. Greenwood Publishing Group, 2002
  17. Malia M. History’s Locomotives: Revolutions and the Making of the Modern World. Yale University Press, 2006
  18. Шубин А. Социализм: «Золотой век» теории. М., 2007
  19. Куртуа С. та ін. Чорна книга комунізму: Злочини, терор і репресії. Львів, 2008
  20. Sakwa R. Communism in Russia. Palgrave Macmillan, 2010

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БІСМАРК ОТТО ЕДУАРД ЛЕОПОЛЬД ФОН ШЬОНГАУЗЕН
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ ЕКСПРОПРІАТОРІВ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • КАПІТАЛІЗМ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КЛАСИ СУСПІЛЬНІ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОНСТИТУЦІЙНА МОНАРХІЯ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАРКС К.
  • МЕНШОВИКИ
  • НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РОЗВИНУТИЙ СОЦІАЛІЗМ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНА ЄВРОПА
  • ЮГОСЛАВІЯ

  • Пов'язані терміни:
  • АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ
  • АВСТРОМАРКСИЗМ
  • БАКУНІЗМ
  • ДЕРЖАВА
  • ЕКОНОМІКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ВІД КАПІТАЛІЗМУ ДО СОЦІАЛІЗМУ
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ ЕКСПРОПРІАТОРІВ
  • ЕВОЛЮЦІОНІЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІМПЕРІАЛІЗМ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ 20 СТ.
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОНСТИТУЦІЇ РУМУНІЇ
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1936
  • КОНВЕРГЕНЦІЇ ТЕОРІЯ
  • КОРОЛЕНКО ВОЛОДИМИР ГАЛАКТІОНОВИЧ
  • КОВАЛЬСЬКА ЄЛИЗАВЕТА МИКОЛАЇВНА
  • КРАВЧИНСЬКИЙ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КРИЛЕНКО МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛЕНІНСЬКІ ПРЕМІЇ ТА ПРЕМІЇ ІМЕНІ ЛЕНІНА
  • ЛІКВІДАЦІЯ НЕПИСЬМЕННОСТІ (ЛІКНЕП), КАМПАНІЇ ЛІКНЕПУ В УСРР–УРСР
  • ЛІМАНОВСЬКИЙ БОЛЕСЛАВ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛІТЕРАТУРНА ДИСКУСІЯ 1925–1928: ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
  • ЛІВІЯ, СОЦІАЛІСТИЧНА НАРОДНА ЛІВІЙСЬКА АРАБСЬКА ДЖАМАХІРІЯ
  • ЛУГ
  • ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МАЙСТРЕНКО ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МІЗЕС ЛЮДВІГ ФОН
  • МОКРІЄВИЧІ
  • МОЛОТОВ (СКРЯБІН) В'ЯЧЕСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ
  • МОНОПОЛІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
  • НАРОДОВЦІ
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПАВЛИК МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ПЧІЛКА ОЛЕНА
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РОЗВИНУТИЙ СОЦІАЛІЗМ
  • РУСОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • РИЛЬСЬКИЙ ТАДЕЙ РОЗЕСЛАВОВИЧ
  • СКОРОПИС-ЙОЛТУХОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФІЛАРЕТОВИЧ
  • СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО, СЛОВ’ЯНОЛЮБСТВО
  • СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ
  • ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ВЛАСНІСТЬ
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЗАХІДНИКИ
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1876–1879
  • ЖІНОЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)