ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СТАРІНОВ ІЛЛЯ ГРИГОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Подкур Р.Ю. СТАРІНОВ Ілля Григорович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Starynov_I (останній перегляд: 21.02.2019)
СТАРІНОВ ІЛЛЯ ГРИГОРОВИЧ

СТАРІНОВ Ілля Григорович (02.08(20.07).1900—18.11.2000) — рад. військ. діяч, один із засновників мінно-диверсійного напряму в бойовій діяльності партизан. підрозділів та військ спец. призначення, полковник (1938). Професор (1984). Н. в с. Войново (нині село Болховського р-ну Орловської обл., РФ) в сім’ї залізничника. Навч. в 4-річній школі в с. Завідово (нині село Конаковського р-ну Тверської обл., РФ). Працював на фабриках м. Твер (нині місто в РФ). У жовтні 1917 — член бойової дружини Тверської ради робітн. і солдатських депутатів. У липні 1918 був призваний Болховським військкоматом до Червоної армії. Служив у 20-му полку 3-ї стрілец. д-зії, брав участь у боях на Південному фронті. У вересні 1921 — вересні 1922 навч. у Воронезькій школі військ. залізничників-техніків. З осені 1924 — командир роти 4-го Коростенського залізничного полку. 1925—28 — один з інструкторів з підготовки підривників груп "загородження", створених за ініціативою наркома з військ. і мор. справ СРСР М.Фрунзе згідно із впроваджуваною в СРСР "теорією малої війни". 1929 — інструктор з диверсійної підготовки Київ. розвідувально-диверсійної партизан. школи, яку очолював М.Кочегаров, навч. пунктів Державного політичного управління УСРР. З грудня 1930 служив у 4-му (розвідувальному) відділі штабу Українського військового округу, відповідав за підготовку партизанів-диверсантів у спецшколах Києва, Харкова, Куп’янська, одночасно займався вдосконаленням міннопідривних засобів та методів їх використання. Тільки в Укр. військ. окрузі було підготовлено понад 80 організаторських та диверсійних груп заг. чисельністю понад 600 осіб, здатних діяти в тилу ворога. З березня 1932 — нач. розвідувального пункту Українського військ. округу в м. Тираспіль. З березня 1933 — співробітник відділу з підготовки диверсійних кадрів 4-го (розвідувального) управління Штабу Червоної армії, який очолювала М.Сахновська. Займався диверсійною підготовкою агентури Інтернаціоналу Комуністичного, членів іноз. комуніст. партій (В.Пік, П.Тольятті, О.Завадський та ін.). У вересні 1933 — травні 1935 навч. у Військово-транспортній академії Червоної армії. З травня 1935 — заст. коменданта ст. Ленінград-Московська, одночасно викладав курс із техніки "загороджувальних робіт" на дорогах на військово-транспортному ф-ті Ленінгр. ін-ту інженерів шляхів сполучень. У листопаді 1936 — листопаді 1937 — у групі рад. радників Нар. армії Іспанії, безпосередньо підпорядковувався Я.Берзіну. Пройшов шлях від радника диверсій-ної групи до радника командира 14-го партизан. корпусу Д.Унгрії. З лютого 1938 — нач. Центр. науково-випробувального полігону залізничних військ, ініціював створення спец. лабораторії для конструювання мін різного призначення. Підготував канд. дис. на тему: "Мінування залізниці". З листопада 1939 — нач. групи розмінування на Карельському перешийку під час радянсько-фінляндської війни 1939—1940. Був важко поранений, отримав інвалідність. З серпня 1940 — нач. відділу мінування та загородження Гол. інженерного управління Червоної армії. Організував курси з підготовки фахівців мінно-підривної справи в Нахабіно (нині с-ще міськ. типу Моск. обл., РФ). З липня 1941 — начальник Оперативної групи по мінно-загороджувальних роботах, одночасно — начальник Оперативного навч. центру Зх. фронту. У вересні 1941 — начальник оперативно-інженерної групи Південно-Західного фронту (5 інженерно-загороджувальних батальйонів та 5 оперативних груп). Попередня робота з мінування об’єктів у м. Харків привела до знищення радіокерованою міною в листопаді 1941 командування 68-ї д-зії Вермахту та Харків. гарнізону, очолюваного генерал-майором Г. фон Брауном. Ін. заміновані об’єкти (два віадуки, будівля Харків. військ. округу та ін.) не спрацювали через несправність або виявлення мін ворогом. У Києві, Чернігові та Орлі (нині місто в РФ) намагався відновити підготовку диверсантів. З листопада 1941 — заст. начальника штабу інженерних військ Червоної армії, з грудня 1941 — начальник оперативно-інженерної групи Південного фронту. Сформував 5 інженерних батальйонів. До їх складу входило чимало колиш. бійців Нар. армії Іспанії. У лютому 1942 організував та особисто очолював диверсійні "льодові" рейди через Таганрозьку затоку. З квітня 1942 — командир 5-ї окремої інженерної бригади спец. призначення Калінінського фронту. У серпні 1942 — нач. Вищої оперативної школи особливого призначення Центрального штабу партизанського руху, водночас керував розробкою масштабних диверсійних операцій на Кавказі (у тил ворога було десантовано 16 диверсійних груп). З березня 1943 — член Військ. ради Пд.-Зх. фронту по організації диверсій у тилу ворога. З травня 1943 як заст. начальника Українського штабу партизанського руху організував відділ планування диверсійних операцій та підготовки диверсантів, формував диверсійні підрозділи партизан. з’єднань. Одним із гол. завдань партизанів бачив знищення ешелонів ворога — "війну на рейках". Не раз дискутував з вищим командуванням Червоної армії щодо безперспективності масової операції з підриву залізничних колій — т. зв. рейкової війни (див. "Рейкова війна"). З квітня 1944 — заст. начальника Польс. штабу партизан. руху, займався розгортанням рад. партизан. загонів та диверсійних груп в окупованій нацистами Польщі. З липня 1944 як нач. рад. місії в Югославії (дислокувалася в Бухаресті; Румунія) організовував взаємодію військ Червоної армії та підрозділів Національно-визвол. армії Югославії. З лютого 1945 — начальник оперативно-інженерної групи фронтового підпорядкування з розмінування доріг Німеччини. З листопада 1945 — заст. начальника 20-го управління залізничних військ Червоної армії, яке дислокувалося в м. Львів, очолював роботи з розмінування залізниці, організовував протидиверсійні заходи щодо охорони доріг від підрозділів Української повстанської армії. З вересня 1946 — нач. кафедри тилу Військ. ін-ту МВС СРСР. У 1950-х рр. — один з організаторів військ спец. призначення Гол. розвідувального управління Генштабу СРСР, розробив стратегію і тактику їх використання, створив десятки зразків спецтехніки. З січня 1956 — у відставці.

З 1957 — старший наук. співробітник Ін-ту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, 1964—87 — викладач тактики диверсій Кур-сів удосконалення офіцерського складу КДБ при РМ СРСР, ін. спец. навч. закладів. З 1984 — професор по спец. дисциплінах. Автор понад 150 наук. праць, спогадів.

Нагороджений 2-ма орденами Леніна, 5-ма орденами Бойового Червоного Прапора, орденами Вітчизн. війни 2-го ст., Дружби народів, Жовтневої революції, Мужності, численними медалями СРСР, Чехословаччини, Польщі, Югославії, Німеччини, Іспанії.

П. у м. Москва, похований на Троєкуровському кладовищі.


Праці:
  1. Подрывники на коммуникациях агрессора. «Вопросы истории», 1988, № 7
  2. Записки диверсанта. М., 1997
  3. Мины замедленного действия: Размышления партизана-диверсанта. М., 1999
Література:
  1. Боярский В.И. Партизаны и армия: История упущенных возможностей. Минск, 2001
  2. Попов А.Ю. НКВД и партизанское движение. М., 2003

Посилання:
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ФРУНЗЕ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ХАРКІВ
  • КУП'ЯНСЬК
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВА
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ - 1-Й УКРАЇНСЬКИЙ
  • ПІВДЕННИЙ ФРОНТ 1918–1920
  • ПІВДЕННИЙ ФРОНТ (ВЕЛ. ВІТЧИЗН. ВІЙНА)
  • РАДЯНСЬКО-ФІНЛЯНДСЬКА ВІЙНА 1939–1940
  • РЕЙКОВА ВІЙНА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ШТАБ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ
  • ТИРАСПОЛЬ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ШТАБ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ (УШПР
  • ВЕРМАХТ
  • ЮГОСЛАВІЯ

  • Пов'язані терміни:
  • ПЛІСНЕСЬК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)