ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА

  Бібліографічне посилання: Галушко К.Ю. СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Statystyka_istorychna (останній перегляд: 18.02.2019)
СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА

СТАТИСТИКА ІСТОРИЧНА (від лат. status — стан, стан справ з точки зору закону) — допоміжний міждисциплінарний напрям досліджень, який поєднує традиційний для історіографії аналіз письмових джерел з опрацюванням масових (кількісних або якісних) даних за допомогою методів мат. статистики. Оскільки характер та параметри стат. (масової числової) інформації для різних істор. періодів та регіонів є вельми різними та специфічними (а в деяких аспектах малозначущими або відсутніми), то С.і. не виокремилася як усталена істор. субдисципліна з власним предметом. Через це вона є лише допоміжним методом, використання якого може бути ситуативним, не завжди конче необхідним, і залежати від кількості та характеру істор. джерел, наявних у конкретного історика. Використання терміна "історична статистика" переважно торкається випадків, коли дослідник звертається до опрацювання значного масиву числових даних з певною внутр. неоднорідністю (кількості різних артефактів (археологія), документів різного характеру та змісту, демографічних відомостей, екон. та соціологічних показників) і прагне визначити динаміку та певні закономірності формування обсягу даних, структуру масиву, що має вплинути на формулювання висновків дослідження в необхідному контексті.

В силу специфіки істор. знання та особливостей його джерельної бази найбільш часто С.і. використовується при вивченні модерних сусп-в із розвинутими системами збирання і накопичення квантитативної (кількісної) інформації (переписи населення, ведення поточної демографічної та екон. статистики) та екон. історії. У галузі останньої з 1960-х рр. певної популярності набув кліометричний метод (див. Кліометрія), але явним обмежником його поширення є критерій наявності достатньої кількості емпіричного матеріалу масових екон. та стат. джерел, що знову ж обмежує його вузьким хронологічним періодом пізнього Нового часу або сучасності. У рад. історіографії найбільші здобутки у використанні С.і. належать дослідженням І.Ковальченка (1923—95), головного редактора ж. "История СССР", який виступив у 1970-х рр. ініціатором використання кількісних методів та ЕОМ в істор. дослідженнях. Варіанти застосування нового підходу зосереджувалися у проблематиці соціально-екон. історії Росії 19 — 1-ї третини 20 ст. На поч. 21 ст., на новому етапі використання комп’ютерних технологій, у рос. науці висуваються пропозиції щодо активнішого застосування "математичного моделювання історичних процесів", але більш-менш евристичні втілення цих методологічних інновацій також обмежуються оцінками демографічних явищ і екон. процесів.


Література:
  1. Ковальченко И.Д., Сивачев Н.В. Структурализм и структурно-количественные методы в современной исторической науке. «История СССР», 1976, № 5
  2. Ковальченко И.Д. О моделировании исторических процессов и явлений. «Вопросы истории», 1978, № 8
  3. Його ж. Методы исторического исследования. М., 1987
  4. Бородкин Л.И. Клиометрия: Pro et contra (виртуальный диалог). В кн.: Экономическая история: Обозрение, вып. 7. М., 2001
  5. Проблемы математической истории: Математическое моделирование исторических процессов. М., 2008

Посилання:
  • КЛІОМЕТРІЯ, КЛІОМЕТРИКА

  • Пов'язані терміни:
  • ІСТОРИЧНА НАУКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)