ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СТРОКАЧ ТИМОФІЙ АМВРОСІЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Подкур Р.Ю. СТРОКАЧ Тимофій Амвросійович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Strokach_T (останній перегляд: 19.08.2019)
СТРОКАЧ ТИМОФІЙ АМВРОСІЙОВИЧ

СТРОКАЧ Тимофій Амвросійович (04.03(19.02).1903—15.08.1963) — один із керівників органів держ. безпеки УСРР/УРСР, генерал-лейтенант (1944). Н. в с. Білоцерковці (нині с. Астраханка Примор. краю, РФ) в сім’ї селянина-переселенця. 1914 закінчив сільс. школу, працював у госп-ві батька. 1919—22 брав участь у партизан. русі на Далекому Сх. 1924 був призваний на строкову військ. службу. Служив у прикордонних військах ОДПУ СРСР, червоноармієць 58-го Нікольсько-Уссурійського прикордонного загону. У вересні 1925 — лютому 1927 навч. в 2-й прикордонній школі. Після її закінчення — пом. начальника, нач. застави 56-го Благовіщенського прикордонного загону ОДПУ СРСР, з березня 1929 — пом. коменданта і нач. школи молодшого командного складу 53-го Даурського прикордонного загону ОДПУ СРСР. Від 1927 — член ВКП(б). У листопаді 1932 — грудні 1933 навчався в Московській вищій прикордонній школі ОДПУ СРСР. Після її закінчення — командир маневреної групи 20-го Славутського, з березня 1935 — помічник начальника, з вересня 1936 — нач. відділення штабу 24-го Могилів-Подільського прикордонних загонів. У січні—травні 1938 — командир 162-го полку НКВС СРСР у м. Ворошиловград (нині м. Луганськ), у травні—липні 1938 — нач. штабу 24-го прикордонного загону, у липні 1938 — березні 1941 — нач. 25-го Тираспольського прикордонного загону. У березні 1941 — січні 1946 — заст. наркома внутр. справ УРСР, одночасно у травні 1942 — жовтні 1944 — начальник Українського штабу партизанського руху, у жовтні 1942 — червні 1943 — член підпільного ЦК КП(б)У, у жовтні 1944 — січні 1946 — нач. управління по боротьбі з бандитизмом НКВС УРСР. Із початком Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 брав участь у формуванні винищувальних батальйонів, розвідувально-диверсійних груп НКВС УРСР. Учасник оборони Києва та Москви. Під час проведення наступів на Курській дузі, форсування Дніпра, звільнення Правобережної України координував діяльність партизан. загонів, які масовими диверсійними акціями уповільнювали передислокацію та відступ частин Вермахту. Направляв розвідувально-диверсійні загони для організації диверсій, партизан. руху в Чехословаччині та Угорщині. Особисто керував та координував оперативно-чекістські операції з ліквідації підпілля Організації українських націоналістів, підрозділів Української повстанської армії, масові депортації населення в Західній Україні. Ініціював формування спец. груп НКВС УРСР з колиш. партизанів для боротьби з УПА. Власноруч допитував захоплених керівників проводів ОУН Захід- ної України. У січні 1946 — березні 1953 — нарком (з березня 1946 — міністр) внутр. справ УРСР, очолював проведення масових репресивних акцій по боротьбі з "ворогами народу", "контрреволюціонерами". Частина громадян, заарештованих у повоєнний час як "пособники нацистів", згодом були реабілітовані. У березні—червні 1953 — нач. Управління МВС УРСР по Львів. обл. А після арешту Л.Берії в липні 1953 за погодженням з М.Хрущовим був призначений міністром внутр. справ УРСР. У травні 1956 — березні 1957 — заст. міністра внутр. справ СРСР, одночасно у травні—червні 1956 — нач. Гол. управління прикордонних військ, у червні 1956 — березні 1957 — начальник Гол. управління прикордонних і внутр. військ МВС СРСР. У травні 1957 вийшов у відставку через хворобу. Проживав у м. Київ.

Автор спогадів "Наш позивний — свобода".

У червні 1938 — січні 1959 — член ЦК КП(б)У/КПУ. Депутат ВР СРСР 3-го та 4-го скликань.

Нагороджений 3-ма орденами Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова та Вітчизн. війни 1-го ст., 2-ма орденами Червоної Зірки, 7-ма медалями, нагородами Чехословаччини та Угорщини.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.


Література:
  1. Автономов П.Ф. Отчизны выполняя приказанье: О начальнике Украинского штаба партизанского движения Т.А. Строкаче. М., 1974
  2. Петров Н.В. Кто руководил органами госбезопасности, 1941—1954: Справочник. М., 2010

Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • БЕРІЯ ЛАВРЕНТІЙ ПАВЛОВИЧ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛУГАНСЬК
  • МОСКВА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ШТАБ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ (УШПР
  • ВЕРМАХТ
  • ВИНИЩУВАЛЬНІ БАТАЛЬЙОНИ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • КОМІСІЯ У СПРАВАХ КОЛИШНІХ ПАРТИЗАНІВ
  • ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)