ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СУДОВІ ПАЛАТИ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. СУДОВІ ПАЛАТИ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sudova_palata (останній перегляд: 20.02.2019)
СУДОВІ ПАЛАТИ

СУДОВІ ПАЛАТИ — місц. суд. установи, які функціонували в Рос. імперії, зокрема і в укр. губерніях, 1783—1917. Запроваджувалися згідно із законодавчим актом "Учреждения для управления губерний Всероссийской империи" від 7 листопада 1775. На відміну від судів нижчих інстанцій, які були становими, С.п. отримали статус держ. установи всестанового суду. Поділялися на палати цивільного і карного суду та були апеляційною інстанцією до земських судів, магістратів і ратуш. Поетапно запроваджувалися в Лівобереж., Слобідській, Південній та Правобереж. Україні, а також Криму відповідно до суд. системи Центр. Росії з 1783. Унаслідок цього ліквідовувалися суд. органи, що діяли в період Гетьманщини, Речі Посполитої, Кримського ханату.

У Лівобережній Україні до поширення рос. судів гол. суд. інстанцією вважався Малорос. ген. суд, що діяв 1797—1831. Він мав майже такий обсяг повноважень, як і палати цивільного та карного суду в Слобідсько-Укр., Херсон., Катериносл. і Таврійській губерніях. Особливістю ген. суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалося при відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Ген. суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався ген. суддею та 2-ма радниками, призначуваними урядом, і 5-ма засідателями, котрі обиралися від дворянства кожні 3 роки. Діяльність судів була підконтрольною губернаторам. Карні справи в обов’язковому порядку подавалися для ознайомлення губернаторам. У випадку розбіжностей між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Правительствуючого Сенату. Останній, як правило, підтримував губернатора, позбавляючи чинності вироки карної палати ген. суду. Особливості суд. системи в українських губерніях упродовж 1830-х рр. були ліквідовані. На зміну ген. суду згідно з рос. губернською реформою 1775 запроваджено палати цивільного і карного суду.

У Правобережній Україні внаслідок її перебування у складі Речі Посполитої суд. мережа була відмінною від російської. Її очолював гол. суд, який був апеляційною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магістратів і ратуш. Гол. суд складався із двох департаментів — цивільних і карних справ, що були аналогічними всестановим С.п. цивільних і карних справ, запроваджуваним згідно з губернською реформою 1775. Із включенням Правобереж. України в межі Рос. імперії польс. суди 1796 були ліквідовані та замінені російськими, але керувалися у своїй діяльності місц. законами. Рос. імп. Павло I поновив польс. суд. систему, яка проіснувала на Правобережжі до придушення польського повстання 1830—1831. Крім традиційних, гол. суди розглядали також і справи, які належали до компетенції совісних судів (справи про малолітніх та божевільних злочинців), до часу їх впровадження. Після розгляду справи надходили в обов’язковому порядку в 5-й департамент Правительствуючого Сенату. Крім того, у гол. суді розглядалися справи осіб, станову приналежність яких було визначити важко (різночинці, чиновники і військовослужбовці). Він накопичував відомості про заставні маєтки, що давало право здійснювати моніторинг фінансового та госп. становища маєтків. 1829 до гол. судів були передані незавершені справи фундушевих комісій.

За рішенням К-ту зх. губерній від 19 жовтня 1831 на зміну польс. суд. мережі знову було запроваджено російську: гол. суди перейменовувалися на С.п. цивільних і карних справ. Цивільні С.п. були апеляційним органом у цивільних справах й відкривалися в кожному губернському місті.

Функції палат цивільного суду полягали в розгляді апеляцій на рішення верхнього земського і нижнього земського суду, верхньої розправи, магістратів і ратуш, повітового суду, дворянської опіки, сирітського суду. Вони наділялися правом виносити вирок у справах, позов яких був не менше 500 рублів. Оскільки палати цивільного суду замінили Вотчинну і Юстиц-колегію, а також земський суд у річпосполитських губерніях, то вони виконували й функції нотаріальних контор у справах поземельних суперечок і тому зберігали відомості про стан нерухомої власності в губернії; проводили експертизу будь-яких угод із нерухомістю, реєстрували в спец. книгах її власників, для чого зберігали карти й межові книги, які до них надсилали межові установи. Там же укладалися угоди, оформлялися купчі, дарчі, завірялися духовні заповіти та векселі. Щоб інформація була якомога повнішою, укладалися та зберігалися заборонні алфавіти (книги), в яких зазначали заставлені маєтки, претензії власників тощо. У правобереж. губерніях палати цивільного суду оформляли акти на перехід права власності на поміщицькі маєтки з точною фіксацією розміру земель. Могли розглядати справи інтелектуальної власності. 1854 до них перейшли функції совісних судів, ліквідованих 1852. Із 1858 розглядали суперечки між робітниками та підприємцями, у тому випадку, якщо позов становив більше 100 руб.

Під час проведення селянської реформи 1861 палати цивільного суду засвідчували боргове становище маєтків, а при їх продажу повідомляли Петерб. друкарню. Із 1872 вони наглядали за фінансовою і госп. діяльністю інославних парафій.

Їх діяльність регламентували, крім названого акта, укази Правительствуючого Сенату, Держ. ради Рос. імперії, мін-ва юстиції і цивільне законодавство. Спершу палати підпорядковувалися Правительствуючому Сенату, де оскаржувалися їхні вироки. На поч. 19 ст. вони перейшли під юрисдикцію Держ. ради Рос. імперії і мін-ва юстиції. Із 1843 міністр наділявся правом призначати голів палат. Як голова, так і чиновники палати отримували менший розмір жалування в порівнянні з такого ж рівня адм. установами, що свідчило про невисокий престиж суд. влади в д-ві. Нагляд за їхньою діяльністю здійснював губернський прокурор. На короткий час, 1796—99, палати цивільних справ об’єднувалися з палатами карного суду в одну установу, під назвою палата суду і розправи.

Палату цивільного суду очолював голова, якого на посаду призначав імператор, а до присутствія входили 2 радники і 2 асесори, ті і ті призначалися Правительствуючим Сенатом. 1801 внесено зміни до їхнього штатного розпису, за яким до присутствія ввійшли голова, радник і 4 виборних засідателі: по 2 від дворянства і від купецтва. При них служили 2 секретарі. Згідно з маніфестом від 6 грудня 1831 посади голови та радників стали виборними. Право їх обрання отримали губернські дворянські депутатські збори. У разі невідповідності кандидатів стандартним вимогам міністр юстиції наділявся правом призначати чиновників від уряду на ці посади. Указом 1846 йому дозволено також призначати секретарів палати із 3-х кандидатур, запропонованих місц. губернським правлінням, а починаючи з 1852, палати змогли призначати, звільняти і заміщати чиновників на посадах лише з дозволу мін-ва юстиції. Палати цивільних справ розділялися на департамент, котрий займався суд. діяльністю, і кріпосну частину, в якій оформлялися угоди й завірялися документи.

Палати цивільних справ припинили свою діяльність внаслідок судової реформи 1864.

Палата карного суду була місц. органом другої інстанції і завершувала розгляд справ щодо незначних порушень, за які встановлювалися такі покарання, як арешт, грошове стягнення або догана. Вона як ревізійна установа з’ясовувала також спірні справи станових судів другої інстанції (верхнього земського суду, верхньої розправи та губернського магістрату) і виносила вироки щодо особливо небезпечних злочинів. Палата карного суду вела справи, пов’язані з посадовими злочинами. Її рішення схвалював генерал-губернатор. Компетенція палати карного суду обмежувалася тим, що на схвалення губернатором передавали вироки усіх карних і слідчих справ, що надходили на ревізію. Апеляційним органом для палат карного суду ставав Правительствуючий Сенат у таких справах, як смертна кара, позбавлення станової честі, звинувачення дворян і чиновників у вбивстві та справи щодо священиків і церковнослужителів до позбавлення їх сану. Деякі питання через Держ. раду Рос. імперії виносилися на розгляд до імператора, який міг припинити виконання вироку палати й передати справу до Правительствуючого Сенату. Вироки у справах пошкодження держ. власності (вирубка лісів, пожежі в маєтках) узгоджувалися з казенними палатами.

До складу палат карного суду входили голова, якого на посаду схвалював імператор, 2 радники і 2 асесори, яких призначав Правительствуючий Сенат. Справи велися губернськими стряпчими карних справ, які перебували при губернському прокуророві. Після відновлення їхньої самостійності вводилися виборні засідателі — по 2 особи від дворянства і купецтва. Із 1831 голови палат карного суду також стали обиратися дворянами. Ліквідовані внаслідок суд. реформи 1864.

Заг. принципи, на яких існувала суд. влада в дореформений період в укр. губерніях Рос. імперії, полягали в змішуванні адм. і суд. функцій. Інквізиційні процесуальні норми, непрозоре, письмове судочинство сприяли тому, що перевага надавалася виконавчій владі над судовою, внаслідок чого С.п. потрапляли в залежність від адміністрації й відстоювали держ. інтереси замість інтересів населення. Губернаторам належало надмірне право нагляду за їхньою діяльністю, схвалення виборних суддів на посадах, а також впливу на судочинство, особливо карне, вироки якого вони схвалювали. Їм безпосередньо підпорядковувалася місц. поліція, яка проводила слідство й виконувала вироки судів. Суд. посади обіймалися дворянами, для яких встановлювався майновий ценз, а не професійно-кваліфікаційна придатність. Сам суд. процес був недосконалий, попереднє дізнання не відділялося від формального слідства. Перевага віддавалася зізнанню підсудного, а щоб його добитися, вдавалися до тортур, які були скасовані лише 1801. Адвокатура була відсутня. Як наслідок, для судочинства були характерними повільний розгляд справ, негласність та закритість, формалізм, некомпетентність, бюрократична тяганина, хабарництво.

С.п. 1864—1917 засновувалися згідно із суд. статутами від 20 листопада 1864 внаслідок суд. реформи. Були апеляційною інстанцією по відношенню до окружних судів, органами суд. нагляду за їхньою діяльністю, з’їздами мирових суддів, а також адвокатурою, нотаріатом, суд. слідчими та вважалися судами першої інстанції у справах про держ. злочини. Запроваджувалися поетапно, спершу в центр. губерніях Рос. імперії, згодом — в істор. регіонах, залежно від часу їх входження до складу імперії та ступеня інтегрованості в імперський правовий простір. На введенні цієї категорії судів наполягали поміщики, сподіваючись отримати в них надійний захист особистих та приватновласницьких прав. Засновувалися в кожному суд. окрузі, до складу якого входило кілька губерній. Щоб зменшити можливості адм. підпорядкування судів, межі суд. округу не збігалися з адм.-тер. поділом.

С.п. поділялися на департаменти карних і цивільних справ, кожний з яких очолювали голова та члени, які призначалися на посаду імператором внаслідок подання міністра юстиції. Один із голів назначався старшим й очолював присутствіє заг. зібрання суд. палати. Він же наглядав за проходженням справ як у самій палаті, так і в підвідомчих їй окружних судах, та за діяльністю посадових осіб суд. округу. Призначалися судді пожиттєво й могли бути звільнені лише в разі зловживань за рішенням членів судейської корпорації. При палаті діяли прокурорський нагляд, ради присяжних повірених та канцелярія.

Карний департамент був судом першої інстанції і розглядав справи про держ. злочини та посадові правопорушення чиновників губернських держ. установ та виборних урядовців, які обіймали посади від 8-го до 5-го класу, зокрема й голів і членів повітових земських управ і земських зборів, присяжних засідателів. Справи про держ. злочини з позбавленням або обмеженням права власності заслуховувалися за участю станових представників (губернських і одного з повітових предводителів дворянства, міськ. голови, волосного голови чи старшини). Подібні справи, але без позбавлення прав власності, розглядалися за участю присяжних засідателів, які назначалися жеребкуванням по списку. Ухвали С.п. можна було оскаржити лише в касаційних департаментах Правительствуючого Сенату.

Першою суд. палатою, заснованою в укр. губерніях на основі суд. статутів 1864, була Харківська (листопад 1867), діяльність якої поширювалася на Харківську, Курську, Орловську і Воронезьку губернії. Її очолив барон М.Торнау (1812—82), виходець з остзейських губерній, лютеранського віросповідання, який, набувши службового досвіду в центр. рос. правових інституціях, був переведений на службу до генерал-губернатора Ліфляндії, Естляндії і Курляндії, а пізніше прославився кодифікацією законоположень для мусульман Росії. Цим, як і ін., призначенням, уряд відпрацьовував технологію конструювання імперської еліти, здатної протидіяти старій практиці, коли суди очолювали місц. дворяни, пов’язані між собою етнічно-корпоративною приналежністю. Невдовзі — 30 червня 1868 — було засновано Одеську суд. палату, яка обслуговувала Херсон., Катериносл., Таврійську, Подільську губернії та Бессарабську губ.

У Правобереж. Україні С.п. впроваджувалися на другому етапі реформи, яка збіглася в часі із суд. "контрреформою". На першому, переходовому, етапі створювалися об’єднані палати карного і цивільного суду. Так, Київ. з’єднана палата карного та цивільного суду діяла впродовж 1871—80 і з’ясовувала невирішені справи ліквідованих повітових судів та С.п., а також займалася встановленням конкурсного уп-равління у справах неспроможних боржників. Діяла у складі карного та цивільного відділень, які очолював старший голова, а в кожному відділенні налічувалося по 5 суддів, а також суд. пристави з помічниками, столоначальники й секретарі.

Київ. суд. палата, що відкривалася на основі суд. статутів 1864 у складі Київ., Волин., Черніг. і Могильовської губерній, засновувалася найпізніше — 29 червня 1880.

Компетенції С.п. як судів першої інстанції не раз змінювалися у зв’язку з передачею їм з окружних судів справ про злочини та про порушення правил друку (1866). 1872 справи про держ. злочини були виведені з компетенції палат, і для їх розгляду засновувалося Особливе присутствіє Правительствуючого Сенату для розгляду справ про держ. злочини та протизаконні орг-ції. 1878 ця категорія справ знову була повернута для розгляду С.п. Крім того, вони почали розглядати справи, які раніше входили до компетенції окружних судів, про спротив розпорядженням уряду та явне непідкорення владі, про образу й неповагу до держ. установ і чиновників при виконанні ними службових обов’язків. 1878 і 1879 ці справи тимчасово передавалися на розгляд військ. судів.

Унаслідок введення положення "О мерах к охранению государственного порядка и общественного спокойствия" від 14 серпня 1881 та положення від 12 березня 1882 "О полицейском надзоре" більшість справ про держ. злочини перейшла адм. владі, від якої залежала передача їх на розгляд загального чи військових судів. Через кілька місяців подібні справи знову були повернуті до С.п. і окружних судів, де розглядалися за участю суду присяжних. 1889 злочини проти порядку управління були знову передані С.п. зі становими представниками, але справи про посадові злочини розглядалися вже без участі суду присяжних.

Унаслідок упорядкування правил про карну відповідальність згідно з новим суд. кодексом 1903 С.п. розглядали справи про держ. злочини. Оскільки до категорії держ. злочинів відносилася велика кількість правопорушень, зокрема й ті, що були пов’язані з радикально-революц. рухом, то це призвело до накопичення значної кількості справ у С.п., що спричинило їх повернення 1906 на розгляд окружних судів.

С.п. припинили діяльність у рос. губерніях внаслідок декрету РНК від 22 листопада 1917, в українських — на основі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 14 лютого 1919.

Дж.: Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1830, т. 20, № 14392; Полное собрание законов Российской империи, собрание второе. СПб., 1830, т. 2: 1827, № 857; Т. 3: 1828, № 2348; СПб., 1867, т. 39: 1864, № 41475; Т. 40: 1865, № 42587; СПб., 1871, т. 42, отд. 2: 1867, № 45104; Колмаков Н.М. Старый суд. "Русская старина", 1886, кн. 12.


Література:
  1. Колмаков Н.М. Записка о судебной реформе в Западном крае вообще и в частности в Киевской губернии. К., 1872
  2. Ткач А. Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968
  3. Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. Львов, 1974
  4. Ефремова Н.Н. Судоустройство России в 18 — первой половине 19 в. (историко-правовое исследование). М., 1993
  5. Кульчицький В. Історія держави і права України. К., 1996
  6. Морякова О.В. Система местного управления России при Николае I. М., 1998
  7. Бельдова М.В. Палата гражданского суда. В кн.: Государственность России: Словарь-справочник, кн. 3. М., 2001
  8. Дьячкова М.П. Палата уголовного суда. Там само
  9. Корнева Н.М. Судебная палата. Там само, кн. 4. М., 2001
  10. Уортман Р.С. Властители и судии: Развитие правового сознания в императорской России. М., 2004

Посилання:
  • ДВОРЯНСЬКІ ДЕПУТАТСЬКІ ЗБОРИ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУДДЯ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГУБЕРНАТОР
  • ГУБЕРНІЯ
  • ГУБЕРНСЬКА РЕФОРМА 1775
  • ГУБЕРНСЬКЕ ПРАВЛІННЯ
  • ІМПЕРАТОР
  • КАЗЕННА ПАЛАТА
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУПЕЦТВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МАГІСТРАТ
  • ОКРУЖНИЙ СУД
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРЕДВОДИТЕЛЬ ДВОРЯНСТВА
  • РАТУША
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РІЗНОЧИНЦІ
  • РУБЛЬ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • ТИМЧАСОВИЙ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКИЙ УРЯД УКРАЇНИ
  • ВЕРХНЯ РОЗПРАВА
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЗЕМСЬКІ УПРАВИ

  • Пов'язані терміни:
  • ЛАЩЕНКО РОСТИСЛАВ МИТРОФАНОВИЧ
  • ОКРУЖНИЙ СУД
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • РЕЙНБОТ ВІКТОР ЄВГЕНОВИЧ
  • СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, ПРАВИТЕЛЬСТВУЮЧИЙ СЕНАТ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)