ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТЕРЕЩЕНКИ

  Бібліографічне посилання: Донік О.М. ТЕРЕЩЕНКИ [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tereschenky_rid (останній перегляд: 19.11.2018)
ТЕРЕЩЕНКИ

ТЕРЕЩЕНКИ — укр. промисловці, землевласники, доброчинці й колекціонери творів мист-ва серед. 19 — поч. 20 ст. Промислово-фінансову "державу" Т., яка залишила помітний слід в історії розвитку укр. економіки, заснував глухівський міщанин Артемій Якович Т. (1794—1877). У 1820-х рр. він розпочав підприємницьку діяльність як дрібний комерсант, а згодом перейшов на оптову торгівлю хлібом та лісом, у значних обсягах поставляв зерно до чорномор. портів. Розбагатів під час Кримської війни 1853—1856, займаючись разом із синами Миколою (Ніколою; 1819—1903; дивселянської реформи 1861, вміло скориставшись новими екон. умовами, купці Т. за порівняно короткий час стали відомими в Рос. імперії промисловцями й землевласниками, насамперед це стосувалося Миколи (Ніколи) Артемійовича, якому судилося значно перевершити свого батька в госп. і громад. діяльності, стати найзаможнішим представником цієї родини, засновником тих традицій, якими керувалися наступні її покоління.

Свої капітали Т. вклали у велике поміщицьке землеволодіння, а також цукроваріння і пов’язане з ним ґуральництво —найбільш прибуткові на той час галузі економіки. Серед вдалих придбань на Лівобережжі слід назвати маєток Кочубея із цукрозаводом у с. Хутір-Михайлівський (нині м. Дружба), великий маєток графа Рібоп’єра із цукрозаводом у с. Тьоткіно (нині с-ще міськ. типу Курської обл.) та ін. У Київській губернії і Волинській губернії вони стали власниками величезних маєтностей із цукроварнями й ґуральнями, що належали переважно польс. поміщикам. Зокрема, серед найбільших за розмірами придбаних маєтків слід назвати Андрушівський (18 860 десятин), Коровинецький (16 569 десятин) і Червонський (16 207 десятин) у Житомир. пов., Головківський (13 120 десятин) у Чигиринському пов. та Мартинівський (7461 десятина) у Канівському і Черкаському повітах. На поч. 20 ст. численна родина Т. володіла бл. 200 тис. десятин власної й орендованої землі. Маєтки її членів, організовані майже виключно на капіталіст. системі господарювання, були найбільш розвиненими центрами з вирощування с.-г. продукції, передусім зернових к-р і цукрового буряку, відзначалися високою к-рою землеробства. Пшениця та ін. с.-г. продукція найвищого ґатунку в значних розмірах експортувалися через Одесу на закордонні ринки.

Паралельно зростала могутність Т. як промисловців: уперше свої капітали вони долучили до прибуткової цукрової галузі в 1850-х рр., коли придбали Воронізький (Глухівський пов.) та взяли в оренду Крупецький (Путивльський пов.) цукрозаводи. 1870 Микола і Федір Артемійовичі заснували найпотужніше на той час у цукровій галузі Рос. імперії "Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків" з початковим капіталом у 3 млн рублів, який 1900 зріс до 8 млн руб. Вироб. потужність 3 рафінадних і 2 цукрових з-дів, які входили до його складу, того року становила понад 2,5 млн пудів цукру. Напередодні Першої світової війни Т. мали у своєму розпорядженні 9 власних і 2 орендовані цукрові і рафінадні з-ди. Шість із них — рафінадні Михайлівський і Тульський, цукрові Тьоткінський, Андрушівський, Червонський і Коровинецький — входили до дюжини найбільших підпр-в у цукровій галузі Рос. імперії. Крім цього, вони були власниками 8-ми ґуралень, парових і водяних млинів, ремонтних майстерень, лісопильних та цегельних підпр-в, суконної ф-ки, соляного родовища, вугільної шахти та навіть авіамайстерні. Т. володіли розгалуженою мережею контор з торгівлі цукром, хлібом, ін. с.-г. продукцією в Києві, Глухові, Одесі, Москві, Орлі, Самарі, Казані, Єкатеринбурзі, в ін. укр. і рос. містах та за кордоном.

Разом із підприємницьким успіхом до Т. прийшло і сусп. визнання. 1870 купець 1-ї гільдії, спадковий почесний громадянин (1862) Артемій Якович зі своїми нащадками отримав спадкове дворянське звання "в ознаменование особых его заслуг, оказанных водворению в Юго-Западном крае русского землевладения, и в поощрение его благотворительности…" Його сини Микола та Федір займали громад. виборні та держ. посади, до дворянського звання додали чини відповідно таємного і дійсного статського радників, а також звання почесних громадян м. Києва та м. Глухова, найвищі держ. ордени.

Т. висунули зі свого середовища чимало талановитих і непересічних особистостей, які вдало поєднали в собі різні галузі людської діяльності. Поряд із досягненнями в господарюванні вони заявили про себе як щедрі доброчинці і знані колекціонери творів мист-ва та старожитностей. Т. заснували цілий ряд освіт. закладів, притулків, лікувальних установ, культових і громад. споруд у Глухові, Києві, ін. містах України, при власних цукрозаводах і в маєтках, жертвували кошти на потреби багатьох доброчинних об’єднань і т-в та були їх почесними і дійсними членами. Микола і Федір Артемійовичі поклали початок великому зібранню художньо-мистецьких творів. Згодом відомими колекціонерами російського, українського та зарубіжного мистецтва стали їхні діти Іван Миколайович (1854—1903), Олександр Миколайович (1856—1911), Варвара Миколаївна (1852—1922) і її чоловік Богдан Ханенко (1849—1917; див. Б. і В. Ханенки), Ольга Миколаївна, Надія Федорівна та її чоловік Володимир Муравйов-Апостол. Зокрема, Іван Миколайович у 1880—90-х рр. вважався одним із найвідоміших колекціонерів у Рос. імперії, зібрання картин якого оцінювалося в кілька сотень тисяч рублів. Він упродовж 25-ти років опікувався загальновідомою Київською рисувальною школою М.Мурашка. Мистецькі колекції членів родини Т. склали основу сучасних Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків і Київського музею російського мистецтва. Онук Миколи Артемійовича Михайло Іванович (див. Мих.Терещенко; 1886—1956) — відомий фінансист, політ. діяч, міністр закордонних справ і фінансів у Тимчасовому уряді Росії 1917. Син Федора Артемійовича — Федір Федорович (1888—1950) — талановитий авіаконструктор, стояв біля витоків вітчизн. літакобудування (під його кер-вом було сконструйовано аероплан "Терещенко" та вдосконалено 7 його моделей, зроблено ін. винаходи в цій галузі). Діяльність Т. в Україні була припинена зі встановленням рад. влади. Опинившись поза законом як представники "експлуататорського класу", майже всі члени родини емігрували за кордон.

Сьогодні нащадки Т. проживають у Франції, Швейцарії, США. Вони постійно відвідують Київ та ін. міста України, бувають частими гостями музеїв та ін. культурно-освіт. закладів, до яких мали у свій час безпосереднє відношення члени родини, підтримують зв’язки з діловими колами, контактують із діячами к-ри й мист-ва. Син Михайла Івановича, Петро (П’єр; 1919, Париж — п. 2004, Франція), — інженер за фахом, відомий на Заході підприємець, із 1993 сприяв залученню франц. ділових кіл до співробітництва в різних галузях укр. пром-сті: телекомунікацій, точних технологій, розробки біопалива на основі цукрового буряку та ін. Його син Мішель (н. 1954), економіст за освітою, майже весь час перебуває в Україні, налагоджує ділові стосунки між франц. й укр. підприємцями, зокрема, в сільс. госп-ві, енергетиці й екології.

Сини Надії Федорівни — Андрій і Олексій Володимировичі Муравйови-Апостоли — зі своїми родинами (проживають відповідно у Швейцарії і Франції) часті гості Києва. Андрій Володимирович Муравйов-Апостол (1913—2001), випускник коледжу в Кембриджі (Велика Британія) і Женевського ун-ту, був одним із провідних брит. журналістів. Після закінчення Другої світової війни займався влаштуванням побуту рад. військовополонених, які перебували в нім. концтаборах, що переселялися в Австралію, США, Канаду і Пд. Америку. Із 1975 по 1993 очолював Всесвітню асоціацію соціальних працівників. Його син — Кристофер Муравйов-Апостол (н. 1960) — керівник однієї з філій заснованого 1805 швейцарського банку "Pictet". У 1990-х рр. брав участь у відновленні церкви в с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтав. обл. в колиш. маєтку Д.Апостола.


Література:
  1. Кальницький М., Факторович М. Терещенки. «Пам’ятки України», 1993, № 1—6
  2. Ковалинский В.В. Меценаты Киева. К., 1998
  3. Донік О.М. Микола Артемійович Терещенко: підприємець, громадянин, благодійник, суспільний діяч. В кн.: Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Історія, вип. 45. К., 1999
  4. Лазанська Т.І. «Прагнути до громадських справ» — девіз підприємницької родини Терещенків. В кн.: Історіографічні дослідження в Україні: Науковий збірник, вип. 9. К., 1999
  5. Ковалинский В.В. Семья Терещенко. К., 2003
  6. Донік О.М. Родина Терещенків в історії доброчинності. К., 2004

Посилання:
  • АПОСТОЛ ДАНИЛО ПАВЛОВИЧ
  • ДЕСЯТИНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДРУЖБА
  • ГЛУХІВ
  • ХАНЕНКИ БОГДАН І ВАРВАРА
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА РИСУВАЛЬНА ШКОЛА
  • КИЇВСЬКИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА
  • МОСКВА
  • МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МУЗЕЙ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ БОГДАНА ТА ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ
  • ОДЕСА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОМІЩИКИ
  • ПУД
  • РУБЛЬ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • ТЕРЕЩЕНКО МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ

  • Пов'язані терміни:
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ДОБРОЧИННІСТЬ, БЛАГОДІЙНИЦТВО
  • КИЇВСЬКА РИСУВАЛЬНА ШКОЛА
  • КИЇВСЬКА ТОВАРНА БІРЖА
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО СТАРОЖИТНОСТЕЙ І МИСТЕЦТВ
  • КИЇВСЬКИЙ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВИЙ І НАУКОВИЙ МУЗЕЙ
  • КИЇВСЬКИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА
  • ЛАТИФУНДІЇ
  • МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МУЗЕЙ УКРАЇНИ
  • МУЗЕЙНА СПРАВА В УКРАЇНІ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПОМІЩИКИ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У КИЄВІ
  • ВЕЛИКІ КОРОВИНЦІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)