ТОЛСТОЙ Лев Миколайович (09. 09(28.08).1828—20(07).11.1910) — рос. письменник, граф. Н. в маєтку Ясна Поляна (нині у Тульській обл., РФ). Навч. в Казанському ун-ті на філософському (розряд сх. словесності) і згодом юрид. ф-ті (1844—47), який залишив за власним бажанням 1847. Казанський період життя письменник описав у трилогії "Дитинство. Отроцтво. Юність" та у творах "Ранок поміщика", "Сповідь", "Після балу". 1849 складав іспити на ступінь канд. права у Петерб. ун-т. Обіймав посаду канцелярського службовця в Тульській губ., брав участь у Кавказ. війні 1817—64 (протягом 1851—53) та Кримській війні 1853—1856. Перебуваючи в лавах Дунайської армії, воював під Ольтеніцею (нині місто в Румунії) та брав участь в облозі Силістрії (нині м. Сілістра, Болгарія), а з листопада 1854 до кінця серпня 1855 був у Севастополі: жив на 4-му бастіоні, командував батареєю в битві на р. Чорна, під час оборони Малахова кургану. За оборону Севастополя нагороджений орденом св. Анни 4-го ст. Свої перші севастопольські враження письменник описав у оповіданнях "Рубка лісу" та "Севастополь у грудні місяці". Останнє відкриває цикл "Севастопольських оповідань" (1855), де реалістично змальовані воєнні події.

Після закінчення бойових дій Т. залишив військ. службу і деякий час мешкав у Санкт-Петербурзі, займаючись літ. діяльністю, згодом переїхав до Ясної Поляни. 1859 розпочалася пед. діяльність Т. (відкрив школи для сел. дітей у Ясній Поляні, випускав ж. "Ясная Поляна", писав оповідання про селян). 1884 заснував вид-во для нар. читання "Посередник", в якому 1911 вийшли друком "Катерина" та "Наймичка" Т.Шевченка. Як відомо, Т. був знайомий із віршами Т.Шевченка, цінував автора за "простоту поезії", правдиве зображення життя, художність. Народність віршів Т.Шевченка вплинула і на творчість Т. Поему "Наймичка" Т. вважав "справжнім" твором мист-ва, відзначаючи, зокрема, тему жертовної материнської любові. Є свідчення про те, що цей твір Т. мав у власній б-ці, читав у оригіналі і навіть декламував напам’ять.

Т. не раз бував в Україні. 1879 письменник відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський собор, Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, Київську духовну академію, Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії. Київ. враження відобразилися в роботі "Дослідження догматичного богослов’я". 1884 Т. побував у Чернігові, гостював у художника М.Ге на х. Іванівський (нині с. Шевченка Бахмацького р-ну Черніг. обл.). У листах до рос. імператорів Олександра III й Миколи II та публіцистичних творах різко висловлювався проти жорстоких репресій щодо учасників сел. повстань у Харківській губернії та Полтавській губернії. 1885 та 1901 Т. перебував у Криму. Захоплювався вченням укр. філософа Г.Сковороди, листувався з Марком Вовчком, Д.Яворницьким, зустрічався з М.Заньковецькою, М.Л.Кропивницьким. І.Франко започаткував вивчення творчості Т. в Україні.

Інтерес письменника до філософії історії пронизує всю його творчість. В оповіданнях і повістях 1850-х рр. та його зрілих романах "Война и міръ", "Анна Кареніна" з’ясовуються питання сусп. й особистого життя, свободи, вибору, протиріч світоглядів, стихійного начала та ін.

Епопея "Война и міръ" (1863—69) відтворює життя різних шарів сусп-ва під час Війни 1812. Істор. події, шляхи духовного самовизначення, стихія рос. нар. життя описані як константи природно-істор. буття. Задум епопеї Т. означив так: "писать историю народа". Під час створення роману письменник читав спогади й листування людей олександрівської епохи, працював у архівах, користувався істор. документами, газетами й журналами, виїздив на Бородінське поле, зібрав цілу б-ку книг на тему Війни 1812. Т. не завжди поділяв думки іноз. дослідників, які то звеличували роль франц. імп. Наполеона I Бонапарта, то перебільшували досягнення рос. імп. Олександра I.

Письменника цікавлять передусім рушії і закони історії, причини істор. подій, роль керуючої особистості, місце й роль народу та особистості в історичному процесі, війна і мир як протилежні основи буття тощо. Істор. події автор інтерпретує як результат "равнодействующей множества воль", відкидаючи телеологізм і вважаючи, що істор. процеси не залежать від волі Божої чи людської. Рушієм історії є лише народ, а історія, на думку письменника, це "история всех, без одного исключения, людей, принимающих участие в событиях".

Під впливом А.Шопенгауера та Ж.-Ж.Руссо Т. критикував будь-які форми пригнічення людини, ратуючи за моральне самовдосконалення кожного, вважав, що патріархальне селянство має керуватися християн. постулатами спротиву насиллю. Письменник поділяв учення анархізму, відкидаючи держ. устої і сприймаючи цивілізацію та владу як зло. Так, у "Листах про Генрі Джорджа" (1897) Т. прагне вирішити проблему рос. землевласництва за допомогою єдиного земельного податку, запропонованого амер. економістом Г.Джорджем; у статті "Не можу мовчати" (1908) письменник викриває царат, котрий розправився з учасниками революції 1905—1907, тощо.

Усю пізню творчість Т. пронизують мотиви переосмислення пройденого шляху, морально-етичних принципів, думка про те, що життя у "старих формах" продовжуватися не може ("Влада пітьми" (1886), "Крейцерова соната" (1887—89), "Диявол" (1889— 90), "Живий труп" (1900), "Після балу" (1903) та ін.). Роман "Воскресіння" (1889—99) — акмеологічна точка творчості письменника, мислителя, проповідника, роман-пророцтво, "совокупное письмо", місія якого, на думку Т., — воскресити, відновити кожну людину, трансформувати духовні основи буття. У рома-ні письменник викриває сусп. устрій Росії, критикує сусп. зло, закликаючи до внутр. морального переродження кожного. Він вважає, що первинним, вищим і загальним для всього людства є обов’язок людини жити не для себе, а для блага інших. Звідси принцип філософії ненасилля мислителя: фізичного, відмова від узурпації свободи волі, вбивства тощо, вчення про спротив злу як найважливіший моральний закон життя: зло долається не злом, а любов’ю, яка є квінтесенцією християнства. Сенс життя, згідно з теорією Т., — у вірі, яка є мірилом усього доброго і поганого в житті.

Реліг. вчительство — важлива складова творчої спадщини пізнього Т. ("Сповідь" (1879—82), "У чому моя віра " (1882—86), "Царство Боже всередині вас" (1890—93), "Дослідження догматичного богослов’я" (1881) та ін.). Автор виступав проти християн. догматики та критику-вав зближення Церкви й д-ви, що 1901 викликало бурхливу реакцію Найсвятішого Синоду. Всесвітньо відомого письменника було відлучено від Церкви.

П. на станції Астапово (нині у складі с-ща Лев Толстой Липецької обл., РФ), похований в Ясній Поляні.

1. Полное собрание сочинений, т. 1—90. М., 1928—64

1. Записи прошлого: Воспоминания и письма под редакцией М.А. Цявловского. Дневники Софьи Андреевны Толстой (1897—1909). М., 1932
2. Асмус В.Ф. Причина и цель в истории по роману Л.Н. Толстого «Война и мир». В кн.: Из истории русских литературных отношений XVIII—XX веков. М.—Л., 1959
3. Купреянова Е.Н. Эстетика Л.Н. Толстого. М., 1966
4. Бочаров С. Роман Л. Толстого «Война и мир». М., 1978
5. Лурье Я.С. После Льва Толстого: исторические воззрения Толстого и проблемы XX века. СПб., 1993