ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ

  Бібліографічне посилання: Назаренко О.В. УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Udilna_rozdroblenist (останній перегляд: 23.02.2019)
УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ

УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ — територіально-політ. устрій Русі (Київської Русі та її наступників 13—14 ст.), який усталився протягом 12 ст., характеризувався співіснуванням політично незалежних земель-князівств, що утворилися на основі князівських уділів, і, таким чином, становив завершальну стадію династичного партикуляризму. Князівські уділи можна простежити на Русі з 10 ст.; саме існування уділів було атрибутом сюзеренітету колективного (братського співволодіння) князівського роду і не означало У.р., яка виникла якраз тоді, коли великі уділи політично стабілізувалися під владою тієї чи ін. гілки єдиної князівської династії Рюриковичів, перетворилися в їхні "отчини" (див. Вотчина) і, таким чином, втратили характер власне уділів.

Остаточно тенденція до У.р. взяла гору на серед. 12 ст., після невдалої спроби династичної реформи київ. князів Володимира Мономаха та його старшого сина Мстислава Великого, спрямованої на створення Київ. князівства на чолі з нащадками Мстислава Великого, яке б домінувало в загальнорус. масштабі. У 1130—70-х рр. в результаті боротьби за київ. стіл між волинсько-смоленськими Мстиславичами, владимиро-суздальськими молодшими Мономашичами (Юрієм Долгоруким та його нащадками) і черніг. Ольговичами з усією визначеністю проявився політ. поліцентризм Русі, який аж ніяк не був лінійним. Князі Волинської (Ізяслав Мстиславич та його нащадки), Смоленської (гніздо Ростислава Мстиславича Ростиславичі Смоленські), Владимиро-Суздальської і Чернігівської земель (див. Волинське князівство, Владимиро-Суздальське князівство, Чернігівське князівство) розглядали Київську землю (в якій у силу традиційного погляду на Київ як на загальнорус. стіл власна династія не утворилася) в якості предмета політ. домагань. У той же час князі земель Галицької (за правління там Ростиславичів Галицьких, до зламу 12— 13 ст.; див. Галицьке князівство) і Полоцької були політично цілком незалежними, але таких домагань ніколи не виявляли. У Новгороді Великому, куди раніше призначали князя з Києва, у 1-й пол. 12 ст. сформувалася загальновизнана "вільність у князях", яка давала можливість запрошувати сюди князів з різних гілок династії. Землі Турово-Пінська (див. Турово-Пінське князівство), Муромо-Рязанська і Городенське князівство (на Німані), маючи власні князівські династії, але не маючи достатніх військ. ресурсів, були змушені тією чи ін. мірою залежати від потужніших сусідів. Переяславську землю (Переяславське князівство) слід розглядати радше як владимиро-суздальський ексклав у Середньому Подніпров’ї.

Механізм У.р. діяв — де більш, де менш виразно — і всередині окремих земель. Найбільш активно він запрацював у Владимиро-Суздальській землі, де, проте, тенденція до політ. дроблення компенсувалася наявністю сильного великого княжіння у Владимирі (нині місто в РФ), стіл якого займав у домонгол. час генеалогічно старійший у роді. Досить помітна У.р. на Волині, де в поколінні синів Ізяслава Мстиславича (п. 1154) утворилися володимиро-волин. вотчина Мстислава Ізяславича і луцька вотчина Ярослава Ізяславича; згодом, з останньої чверті 12 ст., до них додалося Белзьке князівство Всеволода Мстиславича та його нащадків. У Черніг. землі картина У.р. сильно розмита як браком відомостей, так і підвищеною мобільністю князів; але у 2-й пол. 13 ст. і тут бачимо швидке формування пн.-сх. князівств (Новосильського, Карачевського, Тарусько-Оболенського) під владою молодших синів черніг. кн. Михаїла Всеволодича (убитий 1246). Майже ніяких ознак У.р. не видно у Смоленській землі, можливо, за сумнівним винятком Торопецького князівства (належало нащадкам молодшого з Ростиславичів — Мстислава, який помер 1180), а також пізніших, післямонгол. часу, Вяземського, Можайського та деяких ін. князівств. Зовсім не видно У.р. в Галицькій землі — ані за нащадків Володимирка Володаревича (п. 1152), ані за нащадків Данила Галицького, що, втім, можна пояснити чисто генеалогічними причинами. Про Полоцьку землю важко сказати щось певне за браком відомостей.

Така картина з усією чіткістю видає походження У.р. з власне династичних обставин колективного сюзеренітету. Тому видається великим спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Давньорус. д-ві після смерті київ. кн. Ярослава Мудрого (1054) з початком У.р. (В.Кучкін). Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини 11 ст. т. зв. князів-ізгоїв, тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників У.р. (М.Котляр). І все ж за своєю сутністю такі "ізгойські" уділи-вотчини про початок У.р. у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київ. князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовн. форму, У.р. за природою цілком династичною не була.

Питання про природу У.р. на Русі непросте. Погляд на неї як на роздробленість феодальну, що панував у науці рад. часу, слід визнати непереконливим за будь-якого визначення феодалізму. За політико-юридичного його розуміння механізм, який призводив у Зх. Європі до феод. роздробленості (васалітет, делегування васалу суми політ. і правових прерогатив), на Русі не міг діяти за браком хоча б скільки вираженого васалітету — якщо, звичайно, не вбачати васалітет в ієрархії міжкнязівських відносин, як то часто робили. При політико-екон. визначенні феодалізму не видно, як відчуження додаткового продукту позаекон. примусом (це відчуження тлумачать як феод. ренту), призводячи до утворення великого землеволодіння (князівського, боярського), могло мати результатом політ. роздробленість. Навіть найбільш чіткі випадки кристалізації великої боярської вотчини — напр., у Новгородській чи Галицькій землях (див. також Галицькі бояри) — вели не до дроблення цих земель, а зовсім навпаки, супроводжували їхнє становлення як окремих політ. організмів. Формування великої земельної вотчини було пов’язане з У.р. непрямо, тією мірою, якою і вотчина, і У.р. були наслідком визрівання регіональної знаті. Адже утворення місц., земельної, боярської еліти йшло паралельно з утворенням місц. князівських династій, незалежно від останнього; приклад Києва і Новгорода 12 ст., де місц. знать була розвинута, а власна князівська династія не склалася, добре це демонструє. Осідання колись дружинної, тобто пов’язаної винятково з князем, знаті на землю, поза сумнівом, породжувало тенденцію до політ. партикуляризму, підсилюючи власне династичні механізми дроблення. Така інтерпретація У.р. лежала б у руслі сучасної світ. науки, яка все більшого значення в процесах політогенезу надає взаємодії королів. (князівської) влади із земельними елітами.

У політ. системі, яку породила на Русі У.р., незалежність земель-князівств не була абсолютною, про що свідчить існування сполучних політ. структур та політико-ідеологічних концептів. До таких структур належала загальнорус. митрополія із центром у Києві, а також інститути (князівські з’їзди (див. Снем) і спільні походи в степ, територіальні "причастя" некиїв. князів на Київщині та ін.), в яких реалізовувалася заг. відповідальність найголовніших князів за захист Київ. землі, яка (відповідальність) йшла від колективного сюзеренітету; це достатньо ілюструють і позалітописні тексти — напр. "Слово о полку Ігоревім". Династична свідомість князів епохи У.р. продовжувала зберігати загальнорус. складову, як це демонструє, зокрема, історія боротьби за виморочний галицький стіл після смерті бл. 1199 Володимира Ярославича — останнього галицького князя з роду Ростиславичів.

У соціальному, екон. і культ. аспектах епоха У.р. (до монголо-татарської навали) була добою активного розвитку давньорус. земель: освоєння нових теренів, буд-ва міст, зростання ремісничого вир-ва і торгівлі, розквіту писемності та мист-ва. Як і хід державно-політ. еволюції, ці процеси були надзвичайно загальмовані, а де-не-де і перер-вані монгол. розоренням серед. 13 ст. та руїною, яка прийшла за ним.


Література:
  1. Пресняков А.Е. Княжое право в Древней Руси: Лекции по русской истории. СПб., 1909
  2. Пашуто В.Т. Черты политического строя древней Руси. В кн.: Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965
  3. Його ж. Историческое значение периода феодальной раздробленности на Руси. В кн.: Польша и Русь. М., 1974
  4. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. К., 1992
  5. Горский А.А. Русские земли в XIII—XIV веках: пу-ти политического развития. М., 1996
  6. Котляр Н.Ф. Древнерусская государственность. СПб., 1998
  7. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. СПб., 2003
  8. Котляр Н.Ф. Жестокий мир средневековой Руси: Русь времен удельной раздробленности. «Древняя Русь: вопросы медиевистики», 2012, № 2 (48)
  9. Кучкин В.А. О времени существования Древнерусского государства (историография вопроса). «Исторический вестник», 2012, т. 1 (148)

Посилання:
  • БЕЛЗЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ
  • ЕЛІТА
  • ФЕОДАЛІЗМ
  • ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ГАЛИЦЬКІ БОЯРИ
  • ІЗГОЇ
  • ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • КОТЛЯР МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МОНОМАШИЧІ
  • МСТИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ
  • МСТИСЛАВ ВЕЛИКИЙ
  • МСТИСЛАВИЧІ
  • МИХАЇЛ ВСЕВОЛОДИЧ
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ОЛЬГОВИЧІ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • РЮРИКОВИЧІ
  • РОСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • РОСТИСЛАВИЧІ ГАЛИЦЬКІ
  • РОСТИСЛАВИЧІ СМОЛЕНСЬКІ
  • СЮЗЕРЕНІТЕТ КОЛЕКТИВНИЙ
  • СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ
  • СНЕМ - З'ЇЗД КНЯЗІВ
  • ТУРОВО-ПІНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО, ТУРОВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВЛАДИМИРО-СУЗДАЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
  • ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВИЧ
  • ВОЛОДИМИРКО ВОЛОДАРЕВИЧ
  • ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВОТЧИНА
  • ЯРОСЛАВ МУДРИЙ, ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЮРІЙ ДОЛГОРУКИЙ, ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОЛГОРУКИЙ

  • Пов'язані терміни:
  • АНОНІМ УГОРСЬКИЙ
  • БОЯРИ
  • ДАВНЬОРУСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ДОРОГОБУЗЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ДУУМВІРАТИ НА РУСІ
  • ДИПЛОМАТІЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
  • ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • ХРОНОГРАФИ
  • КЛЮЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • КНЯЗЬ
  • КНЯЖІ З'ЇЗДИ, СНЕМИ
  • КНЯЗІВСТВО, ТЕРМІН
  • КОЛЕКТИВНОГО СЮЗЕРЕНІТЕТУ КОНЦЕПЦІЯ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ
  • КИРИЛО І
  • МІСТО
  • МОНАРХІЯ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МСТИСЛАВ ВЕЛИКИЙ
  • МИХАЇЛ ВСЕВОЛОДИЧ
  • НОВГОРОДСЬКА БОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ОРЕЛЬ, БИТВА НА РІЧЦІ 1183
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПЕРЕМИЛЬ
  • ПОПЛУЖНЕ
  • СЮЗЕРЕНІТЕТ КОЛЕКТИВНИЙ
  • ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ
  • ВІЗАНТІЯ
  • ВОТЧИНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)