Бібліографічне посилання: Стеблій Ф.І. ВАГИЛЕВИЧ Іван Миколайович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vahylevych_I (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВАГИЛЕВИЧ Іван Миколайович (02.09.1811–10.05.1866) письменник, фольклорист, філолог, громад. та культ. діяч, один із зачинателів укр. нац. відродження в Галичині. Н. в с. Ясень (нині село Рожнятівського р-ну Iвано-Франк. обл.) в сім'ї священика. Закінчив Львів. греко-катол. духовну семінарію і Львів. ун-т (1839). Один з організаторів громадсько-культ. об-ня "Руська Трійця", співавтор та співупорядник альманаху "Русалка Дністровая" (1837). 1846 висвячений на священика. 1846–48 – парох у с. Нестаничі (нині село Радехівського р-ну Львів. обл.), 1848 – ред. газ. "Дневник руський", 1851 – хранитель б-ки Оссолінеум, згодом перекладач урядових документів укр. мовою. 1862–64 – наук. кер. міськ. архіву Львова. Автор праць: з етнографії і фольклористики – "Гуцули, мешканці східного Прикарпаття" (1838), "Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині" (1841), "Лемки, мешканці західного Прикарпаття", "Слов'янська символіка і демонологія" (не завершена, рукопис); з філології – "Передговор к руським народним пісням" (1837), "Статті про південно-руську мову" (рукопис), "Граматика малоруського язика" (1845), "Замітки о руській літературі" (1848), "Українські польськомовні письменники". Уклав зб. укр. нар. пісень (опубл. лише 1983), брав участь у складанні й редагуванні словника польс. мови С.Лінде. Залишив значний творчий доробок у галузі археології, історії та спеціальних історичних дисциплін. Одним із перших опубл. результати досліджень археол. пам'яток – скель у селах Розгірче (1838), Урич (1843; нині обидва села Львів. обл.), Бубнище, (1862; нині село Iвано-Франк. обл.). У процесі археогр. занять обстежив чимало рукописних зб., архівів з метою виявлення писемних пам'яток до історії укр. народу. Упорядкував міськ. архів Львова. Спільно з Я.Головацьким відкрив пам'ятки давньоукр. законодавства – списки Кормчої книги 12–13 і 15 ст. із статутами Володимира Святославича і Ярослав Мудрий та чимало актових джерел. Разом з 0А.Бельовським переклав укр. та польс. мовами і здійснив наук. публікацію "Повість временних літ (ХІІ ст.)" під назвою "Літопис Нестора" з додатками "Повчання Володимира Мономаха" і "Лист князеві Олегові Святославовичу" (1864, 1866), переклав прозою укр. і польс. мовами "Слово о полку Ігоревім" (1836, укр. пер. опубл. 1884). Чимало документів з історії Галичини й Буковини 14–17 ст. опубл. в додатку до "Gazety Lwowskiej" (1857). Упорядкована ним зб. документів про історію Львова й Галичини 14–15 ст. увійшла до багатотомного вид. "Akta grodzkie i ziemskie" (т. 3–4, 1872; див. Акти земські та гродські). Брав участь також у підготовці вид. "Monumenta Poloniae Ніstoricа" (1864). На основі зібраних і опрацьованих джерельних матеріалів склав "Хронологічні таблиці до загальної історії", "Хронологію загальної історії слов'ян", "Хронологію східних слов'ян", "Хроніки" Пд. й Пн. Русі, чехів, хорватів, сербів, болгар, Дубровницької республіки, "Iсторію польського народу 1038–1090" (рукописи) та опубл. працю "Монастир Скит у Маняві" (1848).

Підтримував наук. зв'язки і листувався з П.Лукашевичем, М.О.Максимовичем, В. Мацейовським, М.Погодіним, І.Срезневським, О.Стороженком, П.Шафариком та ін. Через зближення та співпрацю з польс. табором 1848 відвернув від себе укр. громадськість. Жив у злиднях, недооцінений сучасниками й переслідуваний владою. На матеріалі біографії в. польс. письменник Я.Захар'ясевич написав повість "Учений" (т. 1–2, 1855).

П. у м. Львів.