Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ВАРШАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Varshavske_kniazivstvo (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВАРШАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО (герцогство) – польс. д-ва, що перебувала у васальній залежності від Франц. імперії. За Тільзітським миром (договором) 1807 ств. Наполеоном I на відвойованій його військом у Пруссії частині тер. колиш. Речі Посполитої. Первісна пл. сягала понад 100 тис. км 2, нас. 2 млн 600 тис. осіб, із яких більшість становили поляки. Поділялося на 6 департ. (познанський, калиський, бидгоський, плоцький, ломжинський, варшавський), розмежованих на 60 повітів. Являло собою конституційну монархію. Виконавча влада належала союзникові Наполеона Бонапарта саксонському королю Фрідріхові Августу I, котрий, контрольований франц. резидентами, спирався на Держ. раду (мала й деякі правничі функції) з мін-вами. Законодавчим органом був двопалатний сейм (сенатори та депутати). Судова система обіймала повітових мирових суддів, трибунали в кожному департ., три карних суди (по одному на два департ.) і апеляційний суд.

Хартія, підписана Наполеоном I 22(10) лип. 1807, надавала "народам Варшави та Великої Польщі" свободу віросповідань, особисту вільність і формальну рівність громадян перед законом, скасовувала КРІПАЦТВО, кріпосне право, встановлювала заміщення посад тільки мешканцями цієї країни, ведення держ. актів лише "національною" мовою. Політ. переваги забезпечувалися спец. цензом на користь заможної шляхти. Від 1808 в юрид. сфері діяв т. зв. кодекс Наполеона.

14(02) квіт. 1809 в. к. зазнало нападу Австрійс. імперії, війська якої вже за тиждень здобули Варшаву, змусивши її оборонців після запеклого бою під Рашином (нині передмістя Варшави) передислокуватися за Віслу, а місц. уряд евакуюватися до м. Торунь. Натомість на окупованій тер. розпочалося нац.-визвол. повстання. Польс. ЗС під орудою військ. міністра кн. Ю.Понятовського здобули Люблін, Сандомир, Замостя (Замосць), Львів та Краків. Австрійс. війська на загал відступили, проте повернули собі Львів. Долю кампанії вирішила поразка австрійців від французів у Ваграмській битві влітку того самого року, після чого князівство зросло ще на 4 департ. (люблінський, краківський, радомський, седлецький – майже 50 тис. км 2 з більш як півторамільйонною людністю). У трав. 1812 Фрідріх Август I передав владні повноваження у в. к. його міністрам, у черв. сейм проголосив спрямовану на відновлення незалежного польс. королівства Ген. конфедерацію на чолі з кн. А.Чарторийським.

Використане як плацдарм для поч. Війни 1812, в. к. мобілізувало в розпорядження Бонапарта приблизно 100 тис. солдатів. Сюди ж почасти відступали залишки розгромленої наполеонівської Великої армії, і, переслідуючи їх, на тер. князівства ввійшло рос. військо (у ньому, зокрема, були укр. козаки). 1813 Олександр I доручив порядкувати тут тимчасовій Найвищій раді під головуванням дійсного таємного радника Василя Ланського.

За ухвалою Віденського конгресу 1814–1815 в. к. поділене між Російська імперія (до якої з Варшавою відійшла його більша частина, у т. ч. Холмщина й Підляшшя), Австрією та Пруссією. Виняток становив Краків з околицями, де було влаштовано особливий округ – формально незалежну й нейтральну Краківську республіку під спільним австро-пруссько-рос. наглядом (існувала до 1846).