ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВЧК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)

  Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.I. ВЧК (Всеросійська надзвичайна комісія) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vchk (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВЧК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)

ВЧК (рос. Всероссийская чрезвычайная комиссия), Всеросійська надзвичайна комісія Ств. у Петрограді (нині Санкт-Петербург) за постановою РНК (із кін. січ. 1918 – РНК РСФРР) від 20(07) груд. 1917 для боротьби з контрреволюцією та саботажем. Ці функції перед тим виконував Петрогр. військ.- революц. к-т. Голову і чл. Колегії ВЧК призначав Раднарком РСФРР. ВЧК очолив Ф.Дзержинський. На поч. берез. 1918 ВЧК разом з більшовицьким урядом переїжджає до Москви, де невдовзі розміщується на Луб'янці (будинки страхових т-в "Якорь" та "Россия"), яка з того часу стала штаб-квартирою і символом більшовицької спецслужби.

У тодішніх рад. республіках надзвичайні комісії (ЧК) створювалися зазвичай при урядах республік (в Україні було створено Всеукр. надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами – ВУЧК), на місцях створювались губернські, повітові (їх ліквідували на поч. 1919) і транспортні ЧК, а в підрозділах Червоної армії – військ. ЧК, які в січ. 1919 перетворено на особливі відділи. ВЧК координувала діяльність респ. і місц. органів ЧК, а члени Колегії ВЧК часом очолювали ЧК республік. Напр., М.Лаціс 1918–19 очолював ВУЧК. У своєму розпорядженні ВЧК мала війська ВЧК. Офіційно ВЧК проіснувала до 6 лют. 1922, коли постановою Всерос. ЦВК її було реорганізовано на Державне політичне управління.

Iз самого початку ВЧК була одним із ключових засобів збереження і зміцнення влади, захопленої більшовицькою партією 1917, а також потужним інструментом терору. Урядом В.Леніна їй було доручено вести боротьбу зі шпигунством, диверсіями, збройними заколотами, саботажем, контрреволюцією, політ. бандитизмом, а також із грабіжництвом, спекуляцією, посадовими злочинами. Спочатку до компетенції ВЧК належали лише оперативна робота і попереднє розслідування, однак уже від лют. 1918 працівники ВЧК одержали право розстрілювати на місці злочину тих, кого оголошено учасниками контрреволюц. виступів. За роки громадян. війни 1918–21 швидко розвинула всеохоплюючий апарат, мережу агентів та інформаторів, широко використовувала методи провокації, організувала мережу в'язниць і концтаборів. Восени 1918 починає систематично направляти "підозрілих" у табори без суд. вироку. ВЦВК "узаконив" це лише 17 лют. 1919.

Масові розстріли, масштаби яких приховувалися офіц. особами, розпочалися вже у перше півріччя її існування. Постановою "Про червоний терор" від 5 верес. 1918 Раднарком РСФРР на доповідь голови ВЧК ухвалив рішення про те, що певні категорії осіб підлягають розстрілу. Від 1 лип. 1919, посилаючись на надзвичайну ситуацію, більшовики перевели всі надзвичайні комісії в Україні на військ. становище, замість спец. колегій усі каральні справи розглядали "трійки", до яких входили голова колегії та її два члени, розстрільні вироки виносилися без будь-якого узгодження з ін. інстанціями. 19 квіт. 1921 у р-нах бойових дій створено надзвичайні трійки з правами революц. трибуналів у складі командира військ. частини, представника парт. органу і представника ЧК. Спец. інструкцією уряду ці трійки одержали широкі права включно із правом розстрілу. На засіданні Політбюро ЦК РКП(б) під головуванням в.Леніна 14 трав. 1921 ухвалено рішення "Про розширення прав ВЧК щодо застосування вищої міри покарання". 1921–22 постановами більшовицького уряду визнано міри покарання не лише для тих, хто реально виступав проти комуніст. режиму, а й для тих, кого лише підозрювали у діях такого типу. Ці рішення послідовно проводилися в життя. Одними з наймасовіших в Україні стали розстріли у Києві 1919, де чекістами, за даними деяких фахівців, було знищено не менше 12 тис. осіб. У своїх репресивно-каральних діях ВЧК активно використовувала інститут закладників (заручників), введений за узгодженням з Раднаркомом РСФРР наказом нар. комісара внутр. справ РСФРР Г.Петровського у берез. 1918. Поруч з цим існував інститут "відповідачів", коли з нас. відбирались особи, яких зобов'язували інформувати більшовицькі органи про зв'язки місц. нас. з тими, хто виступав проти комуністів, про підготовку будь-яких виступів проти режиму. У разі недонесення "відповідачів" піддавали репресіям нарівні із закладниками.

Постановою Ради робітн.-сел. оборони від 15 берез. 1919 чекістам було визначено найкращий продовольчий пайок – червоноармійський. З того часу працівники комуніст. спецслужби неухильно прагнули розширювати власні пільги і привілеї, які у 1930-ті рр. перевищили армійські. Саме пільги і необмежені повноваження приваблювали до лав ВЧК– ДПУ–НКВС різних кар'єристів, авантюристів, серед яких траплялись і позапарт. особи або ті, хто у минулому належав до політ. противників більшовиків.

Використавши ВЧК для утримання влади і знищення тих, хто протистояв режимові, в.Ленін у груд. 1921 поставив питання про її реформування, обмеження компетенції, чітке визначення функцій. Однак реального обмеження репресивно-каральної ролі ВЧК не сталося, а її досвід став надбанням ДПУ.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Лацис М.И. Два года борьбы на внутреннем фронте. М., 1920
  2. Його ж. Чрезвычайные комиссии по борьбе с контрреволюцией. М., 1921
  3. Дукельский С.С. ЧК–ГПУ. Х., 1923
  4. Из истории. Всероссийской чрезвычайной комиссии. 1917–1922. М., 1958
  5. Софинов П.Г. Очерки истории ВЧК. М., 1960
  6. Ф.Э.Дзержинский – руководитель ВЧК–ОГПУ: Сборник документов и материалов. 1918–1926 гг. М., 1967
  7. Lewytzkyj B. Die rote Inquisition. Die Geschichte der sowjetischen Sicherheitsdienste. Frankfurt am Main, 1967
  8. Gerson L. The Secret Police in Lenin's Russia. Philadelphia, 1976
  9. Leggett G. The Cheka. Lenin's Political Police. Dec. 1917 – Febr. 1922. Oxford, 1981
  10. в.И.Ленин и ВЧК: Сборник документов. 1917–1922. М., 1987
  11. Портнов в.П. ВЧК. 1917–1922. М., 1987
  12. ВЧК–ГПУ. Benson–Vermont, 1989
  13. Красная книга ВЧК: Сборник документов, т. 1–2. М., 1989
  14. Мельгунов С.П. Красный террор в России. 1918–1923. М., 1990
  15. Красный террор в годы гражданской войны. По материалам Особой следственной комиссии по расследованию злодеяний большевиков. Лондон, 1992
  16. Волкогонов Д. Ленин. Политический портрет, кн. 1–2. М., 1994
  17. Pipes R. Russia under Bolshevik Regime. New York, 1995
  18. Лубянка: ВЧК–ОГПУ– НКВД–МГБ–МВД–КГБ, 1917–1960: Справочник. М., 1997
  19. Шаповал Ю. та ін. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997.

Посилання:
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДЗЕРЖИНСЬКИЙ ФЕЛІКС ЕДМУНДОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МОСКВА
  • ПЕТРОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВУЧК (ВСЕУКРАЇНСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)

  • Пов'язані терміни:
  • ДЕМОКРАТИЧНОГО ЦЕНТРАЛІЗМУ ПРИНЦИП
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ДЗЕРЖИНСЬКИЙ ФЕЛІКС ЕДМУНДОВИЧ
  • ФАЛЬКІВСЬКИЙ ДМИТРО НИКАНОРОВИЧ
  • КАТОРГА, КАТОРЖНІ РОБОТИ
  • КОМІСАР, ТЕРМІН
  • КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР ТА КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УРСР
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР
  • КОНІ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ СЕРГІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • КРИМСЬКА АВТОНОМНА СОЦІАЛІСТИЧНА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • КРИВЕЦЬ ЮХИМ ХОМИЧ
  • КРОПОТКІН ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КИБАЛЬЧИЧ ВІКТОР ЛЬВОВИЧ
  • ЛАЦИС (ЛАЦИС-СУДРАБС) МАРТИН (МАРТИНЬШ) ІВАНОВИЧ (ЯНОВИЧ)
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛОГАНОВСЬКИЙ МЕЧИСЛАВ АНТОНОВИЧ
  • МАЛИНОВСЬКИЙ ІОАННИКІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МАНЦЕВ ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ
  • МЕНЖИНСЬКИЙ (MIENŻYNSKI, MĘŻYŃSKI) В'ЯЧЕСЛАВ (WIACZESŁAW) РУДОЛЬФОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • МИКИТКА ОСИП
  • ПАРТІЯ ЛІВИХ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (ПЛСР), ЛІВІ ЕСЕРИ
  • ПОЛТАВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • РЕДЕНС СТАНІСЛАВ ФРАНЦОВИЧ
  • САВІНКОВ БОРИС ВІКТОРОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ТЕРОР І ТЕРОРИЗМ
  • ЦЯПКА ІВАН
  • ВОРОШИЛОВ КЛИМЕНТ ЄФРЕМОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)