Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЙ ШОВІНІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Velykoderzhavnyj_shovinizm (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЙ ШОВІНІЗМ (шовінізм – франц. chauvinisme – від прізв. солдата наполеонівської армії Н.Шовена (N.Chauvin), який був відомий жорстоким ставленням до завойованого араб. нас. під час єгип. експедиції франц. армії 1799– 1801) – ідеологія й практика правлячих верств панівної нації в багатонац. д-ві, що характеризується проповідуванням винятковості чільної (держ.) нації та її виключних переваг над ін. націями, що мешкають у країні. Термін "шовінізм" вживається також щодо міжнар. стосунків між "великою" та "малою" д-вами у випадку нерівноправних взаємовідносин між ними.

У рад. суспільствознавчій науці вважалося, що в.ш. виник в епоху утворення націй та нац. д-в і був властивий як "дореволюційним" багатонац. д-вам (Російській імперії, Австро-Угорщині та ін.), так і багатьом сучасним багатонаціональним д-вам, зокрема США, Югославії, Південно-Африканській Республіці, Великій Британії тощо. Водночас у самому СРСР існування в.ш. після 1930-х рр. заперечувалося.

Від терміна "великодержавний шовінізм" у характеристиці внутр. життя Рад. Союзу парт.-держ. кер-во відмовилося не відразу. В роки, коли здійснювалася 0політика коренізації, саме ухил до в.ш., або, як його ще називали, великорус. шовінізму, вважався осн. небезпекою у нац. питанні, оскільки він заважав залученню до симпатиків більшовиків місц. (в Україні – переважно укр.) нас. Відповідні настанови більшовицького кер-ва були зафіксовані у рішеннях XII (1923) з'їзду РКП(б) та XVI (1930) з'їзду ВКП(б). Однак поряд із цим завжди наголошувалося і про ін. небезпеку – місц. націоналізм. Й. Сталін у виступі на XVI з'їзді ВКП(б), "висвітлюючи" особливості місц. націоналізму і в.ш., наголосив, що на даному етапі більш небезпечним є в.ш.

В Україні в.ш. (рос. шовінізм) проявлявся у зверхньому ставленні до українців та нехтуванні укр. мовою і к-рою частиною зрусифікованого міщанства, інтелігенції та більшовицького кер-ва. Так, 2-й секретар ЦК КП(б)У Д.Лебедь висунув " 0боротьби двох культур" 0теорію, від якої парт.-держ. кер-во формально відмовилося у 1920-ті рр., але фактично застосовувало, починаючи з 2-ї пол. 1930-х рр. Допоки Україна перебувала в складі СРСР, національно свідомі українці вели боротьбу з рос. в.ш. У боротьбу свого часу було втягнуто і більшовицьке кер-во республіки. Частина кер-ва КП(б)У (представники націонал-комунізму) сприйняла всерйоз тезу про необхідність боротьби з проявами в.ш. Це виявилося, зокрема, у наполегливому здійсненні Наркомосом УРСР, який 1927–33 очолював М.Скрипник, українізації політики.

Після упокорення укр. селян голодомором 1932–1933 акценти ВКП(б) у нац. політиці були змінені. На листопадовому 1933 пленумі ЦК КП(б)У було офіційно визнано, що в УСРР осн. небезпекою у нац. питанні є укр. націоналізм. У січ. 1934 на XVII з'їзді ВКП(б) Й.Сталін підтвердив цю тезу ЦК КП(б)У та наголосив, що гол. небезпекою у нац. питанні є той націоналізм, з яким перестають боротися. Нац. політиці стали приділяти менше уваги, термін в.ш. згадувався дедалі рідше. Остаточна відмова від його вживання стосовно характеристики поточного періоду сталася в 2-й пол. 1937–38, коли у нац. політиці ВКП(б) відбувся рішучий поворот до русифікації та пропаганди рос. нац. цінностей у межах усього СРСР. Хоча подальша нац. політика не була однолінійною і дещо змінювалася в залежності від обставин, спроби окремих діячів загострити увагу громадськості на проблемі існування у міжнац. стосунках в.ш. та русифікації парт.-держ. кер-во завжди таврувало як бурж. націоналізм.