ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВЕРЕТЕННИКОВ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Матяш І.Б. ВЕРЕТЕННИКОВ Василь Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Veretennykov_V (останній перегляд: 23.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВЕРЕТЕННИКОВ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

ВЕРЕТЕННИКОВ Василь Іванович (21.08.1880–18.07.1942) – історик, архівіст, архівознавець, музеєзнавець. Н. в м. Воронеж (нині місто в РФ). Закінчив істор. від-ня історико-філол. ф-ту Петерб. ун-ту (1904), де був активним учасником семінару "по древнерусскому частному акту" О.Лаппо-Данилевського.

Працював у петерб. Гол. архіві МЗС (1905–08). Від 1910 – магістр рос. історії за результатами захисту дис. "История Тайной канцелярии петровского времени". 1916 захистив у Петерб. ун-ті докторську дис. "Нариси історії розвитку в Росії генерал-прокуратури".

Од 1908 мешкав у Харкові, викладав на Вищих жін. курсах, а після затвердження в званні приват-доцента (берез. 1910) – в Харків. ун-ті. Брав участь у роботі XV археол. з'їзду (1911, Новгород Великий).

Викладав у Моск. (1914–15) та Петерб. (1915–16) ун-тах. Працював ординарним проф. Саратовського ун-ту (1917–20). Завідував губернським архівом Саратовської губ. та виконував обов'язки уповноваженого Центроархіву РСФРР по Саратовській губ. (1919–20).

Влітку 1920 на запрошення акад. Д.Багалія повернувся до Харкова для організації курсів архівознавства. Отримав посаду проф. рос. історії на каф-рі рос. к-ри Акад. теор. знань, згодом почав працювати в Харків. ін-ті нар. освіти. Тут до 1934 читав лекції з історії Росії, методології історії, історії рос. літ. Одночасно очолював наук. від. Головмузею. Зі створенням при Харків. ін-ті нар. освіти під кер-вом Д.Багалія Н.-д. каф-ри історії України прилучився до її роботи як голова секції історії Росії, комісії техніки істор. дослідження, увійшов до складу бюро каф-ри. Очолював підсекцію історії укр. письменства етнолого-краєзнавчої секції та секцію рос. к-ри (разом із М.Довнар-Запольським) каф-ри історії європ. к-ри під кер-вом в.Бузескула (1923); комісію з вивчення методології історії при Харків. ін-ті нар. освіти (1926).

1920–22 працював в архів. секції Харків. губернського к-ту охорони пам'яток мист-в і старовини, наук. від. Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтв і старовини (виконував обов'язки голови Археогр. комісії). Був чл. колегії Гол. архів. управління позашкільного від. Наркомосу УСРР (1921). З 1923 працював в Укр. центр. архіві (згодом – Центр. архів. управлінні (ЦАУ) УСРР): зав. від. архівознавства (1924, 1926, 1927); старшим ученим-архівознавцем, вченим-архівістом від. архівознавства (1928–29); зав. секції, н. с., консультантом Кабінету архівознавства при ЦАУ УСРР (1930–33). З його ініціативи створювалися наук.-дорадчі органи Укр. центр. архіву (наук.-тех., архівно-методична нарада), наук. архівознавча б-ка, хім. та біологічна лабораторії, перша н.-д. установа в галузі архів. справи – Кабінет архівознавства при ЦАУ УСРР. У берез. 1925 брав участь у I з'їзді архів. діячів РСФРР у Москві. Був чл. редколегії час. "Архівна справа" (1926–31; 1931 виходив під назвою "Радянський архів"). Крім безпосереднього редагування осн. від. журналу, вів постійну рубрику консультацій.

Створив обґрунтовану концепцію організації архів. освіти в Україні, став одним із організаторів і керівником перших короткотермінових курсів архівознавства в Харкові та Києві (1923). Рішенням I Всеукр. з'їзду архів. робітників (Харків, 1926) за його доповіддю про підготовку архів. працівників для галузі було впроваджено організацію системи підвищення кваліфікації архівістів і викладання в інститутах народної освіти архів. дисциплін, заснування при архівах курсів стажування, наук.-архів. гуртків. Практично на всіх курсах 1923– 30 в. викладав архівознавство. Йому належить ідея створення спец. кваліфікаційної комісії при ЦАУ, яка б встановлювала відповідність рівня освіти архівістів, розглядала навч. плани й програми курсів тощо. В ній в. працював впродовж 1929–32. Одночасно очолював архівознавчу секцію Археогр. комісії ЦАУ УСРР. За його кер-вом та безпосередньою участю розпочалася робота над "Оглядом найважливіших фондів", підручником з архівознавства (побачив світ 1932), брошури нім. мовою про архів. справу в УСРР та ін. Важливе значення мали також його публікації бібліографічного характеру.

Кардинально змінив долю в. II Всеукр. з'їзд архів. робітників (Харків, 1931), на якому його було оголошено ідеологом теорії техніцизму та об'єктивного документалізму. 25 серп. 1933 в. звільнено з роботи.

Він переїхав до Ленінграда (нині Санкт-Петербург), де з 1934 до 18 верес. 1940 обіймав різні посади в Держ. Рос. музеї: завідував секцією прикладного мист-ва, наук. б-кою, архівом. 26 січ. 1937 був обраний наук. кореспондентом Кабінету внутр. обладнання Всесоюзної акад. арх-ри. в. почав працювати над книгою з історії меблів. Опановуючи нову галузь науки – декоративно-прикладне мист-во, писав статті з історії бронзи і рос. приватних з-дів худож. порцеляни 18 – 1-ї пол. 19 ст., співпрацював з ж. "Академія архітектури".

П. у Вологодському евакогоспіталі.

дата публікації: 2003 р.

Праці:
  1. Отчет о командировке летом 1912 года в Москву и С.-Петербург приват-доцента в.И. Веретенникова. "Записки Императорского Харьковского университета", 1913, кн. 1
  2. Уваги з досвіду по архівному будівництву. "Архівна справа", 1925, кн. 1
  3. Завдання археографічної техніки. "Радянський архів", 1931, кн. 3 (18)
  4. Про класифікацію і переховування кіно-фотоматеріялів. "Архів радянської України", 1932, № 3 [у співавт.]
  5. М.В. Ломоносов – творец русской мозаики. "Архитектура Ленинграда", 1940, № 2.
Література:
  1. Веретенников Василий Иванович. В кн.: Новый энциклопедический словарь, т. 10. СПб., 1912
  2. Окиншевич Л. Рец. на ст.: Веретенников в.И. К вопросу о построении истории учреждений. (Из опыта изучения учреждений России XV–XIX веков). "Праці Комісії для виучування історії Західньо-руського та українського права", 1929, вип. 6
  3. Шведова О.И. Историки СССР: Указатель печатных списков и трудов. М., 1941
  4. Веретенников в.И. (1880–1942). В кн.: История исторической науки в СССР: Дооктябрьский период: Библиография. М., 1965
  5. Кравченко в.В., Литвинова в.П. Изучение отечественной истории в Харьковском университете в дооктябрьский период (1805–1917 гг.). "Вестник Харьковского университета", 1991, № 357
  6. Шандра в., Глизь І. Веретенников в.І. В кн.: Українські архівісти: Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1999
  7. Матяш І. Василь Веретенников – видатний архівознавець. В кн.: Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси. К., 2001.

Посилання:
  • АРХІВНА СПРАВА
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БУЗЕСКУЛ ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ
  • ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ МИТРОФАН ВІКТОРОВИЧ
  • ІНСТИТУТИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ (ІНО)
  • ХАРКІВ
  • КИЇВ
  • ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • МОСКВА
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК МИСТЕЦТВА І СТАРОВИНИ (ВУКОПМИС)

  • Пов'язані терміни:
  • АРХЕОГРАФІЧНІ КОМІСІЇ УКРАЇНИ
  • АРХЕОГРАФІЯ
  • АРХІВНА СПРАВА
  • ЛЕТОПИСЬ ЗАНЯТИЙ АРХЕОГРАФИЧЕСКОЙ КОМИССИИ
  • НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ІМЕНІ АКАДЕМІКА Д. БАГАЛІЯ
  • З'ЇЗДИ АРХІВНИХ ПРАЦІВНИКІВ УСРР 1926 ТА 1931


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)