ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Гавриш С.Б. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Verkhovna_Rada_Ukrainy (останній перегляд: 14.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ єдиний орган законодавчої влади в Україні, парламент. Попередницею ВР України була Верховна Рада УРСР. До 24 серп. 1991 зберігала назву ВР УРСР. 4 берез. 1990 відбулися вільні вибори до ВР та місц. рад нар. депутатів. 15 трав. 1990 ВР УРСР 12-го скликання (2000 нумерацію змінено і ВР 12-го скликання вважають ВР 1-го скликання) вперше почала працювати як парламент – постійно. У ході роботи сформувалися два блоки депутатів – парламентська більшість на чолі з О.Морозом і опозиція (Нар. рада), очолювана І.Юхновським. 16 лип. 1990 ВР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серп. 1991 – Акт проголошення незалежності України, який згодом був затверджений на всеукр. референдумі 1 груд. 1991, проведеному на підставі Постанови ВР "Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України" від 11 жовт. 1991. Ці документи, окрім їх визначального значення для процесу набуття Україною незалежності, заклали також основи для розвитку та вдосконалення статусу ВР. Так, Декларація про держ. суверенітет України закріпила за ВР особливий представницький статус: ніхто, крім неї, не може виступати від імені всього укр. народу. А відповідно до Акта проголошення незалежності України, ВР УРСР перетворювалася на єдиний законодавчий орган незалежної д-ви – ВР України.

Із запровадженням поста Президента України (див. Президент) істотно змінився і статус Президії ВР України (див. Президія Верховної Ради). Спочатку було зменшено її повноваження в законодавчій сфері, а 1996, у зв'язку з прийняттям Конституції України 1996, вона взагалі припинила існування.

Протягом 1991–95 ВР внесла численні зміни до Конституції УРСР 1978 (від 1991 – Конституція України), запровадила поділ держ. влади на законодавчу, виконавчу та суд. Істотно активізувала законодавчий процес зі створення принципово нових законодавчих умов для організації держ. і сусп. життя, для проведення реформ з метою забезпечення інтеграції України у вільноринковий демократ. світ.

27 лип. 1994 ВР прийняла Регламент ВР України – правовий акт, що визначив процедуру діяльності ВР, зокрема, він упорядковував ведення пленарних засідань ВР, законодавчий процес, діяльність парламентських комісій і к-тів, права та обов'язки головуючого на пленарних засіданнях, умови організації та діяльності депутатських груп і фракцій у ВР, спец. парламентські процедури (надання згоди на призначення вищих посадових осіб, імпічмент Президента України, обговорення й прийняття Держ. бюджету та ін.).

Зважаючи на тогочасне загострення політ. протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, ВР України розробила і разом із Президентом України підписала 8 черв. 1995 Конституційний договір про осн. засади організації і здійснення держ. влади та місц. самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Це дало змогу стабілізувати політ. й конституційні процеси та досягти політ. компромісу в сусп-ві і водночас прискорити конституційний процес в Україні 1990–1996.

28 черв. 1996 ВР прийняла нову Конституцію України. В ній чітко визначено конституційний статус ВР України як органу держ. влади, встановлено перелік її повноважень та засади її взаємодії з ін. органами держ. влади.

Відповідно до Конституції України 1996, конституційний склад ВР – 450 нар. депутатів України, чергові вибори до ВР відбуваються в останню неділю березня 4-го року її повноважень. Згідно із Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовт. 2001, вибори до ВР України відбуваються на основі змішаної (пропорційно-мажоритарної) виборчої системи: 225 нар. депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах і 225 нар. депутатів – за пропорційною системою у заг.-держ. багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками канд. у депутати від партій політичних, виборчих блоків політ. партій. Така система виборів для обрання ВР стала застосовуватися з 1997. Відповідно до неї пройшли вибори нар. депутатів України 1998 та 2002.

Нар. депутати України працюють у ВР на постійній основі. Це забезпечується суворим дотриманням ними вимог несумісності депутатського мандата з ін. видами діяльності (засади цієї несумісності визначені в Конституції України 1996 і конкретизовані в Законі України "Про статус народного депутата України"). Повноваження нар. депутатів України починаються з моменту складення ними присяги. Для забезпечення діяльності нар. депутатів як у ВР, так і за її межами, недопущення вчинення на них тиску, Конституцією України 1996 гарантується депутатський імунітет (недоторканність, тобто неможливість притягнення їх до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту без попередньої згоди ВР) та депутатський індемнітет (депутати не несуть юрид. відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп). Законами України нар. депутатам забезпечується широке коло прав і повноважень.

Конституція України 1996 закріпила за депутатами вільний (неімперативний) мандат, що робить неможливим їх відкликання виборцями. Разом з тим у ній передбачено вичерпний перелік підстав дострокового припинення повноважень нар. депутата України.

Конституція України 1996 закріпила широкі повноваження ВР України. За змістом і спрямованістю їх можна поділити на групи: повноваження, пов'язані із внесенням змін до Конституції України, прийняттям законів, контролем за Держ. бюджетом, визначенням засад внутр. і зовн. політики та прийняттям програм соціально-екон. розвитку, визначенням взаємовідносин ВР із Президентом України; повноваження щодо вищих держ. органів і здійснення парламентського контролю; організація адм.-тер. поділу країни; повноваження, пов'язані з виконанням міжнар. функцій д-ви, та ін.

Серед питань держ. буд-ва гол. є: призначення виборів нар. депутатів, Президента України; надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України (див. Прем'єр-міністр), Ген. прокурора та ін. високих посадових осіб; призначення на посади та звільнення з посад Голови та ін. членів Рахункової палати, Голови НБУ та 1/2 складу його Ради, призначення 1/3 складу Конституційного Суду України; призначення чергових та позачергових виборів до органів місц. самоврядування та ін.

ВР є повноважною за умови обрання не менше 2/3 від її конституційного складу. Парламент України працює сесійно. Сесії ВР можуть бути й позачерговими. Вони скликаються Головою ВР на вимогу не менше 1/3 нар. депутатів від конституційного складу ВР або на вимогу Президента України.

Усі свої рішення ВР України приймає виключно на пленарних засіданнях шляхом особистого голосування нар. депутатів. Голосування може бути або відкритим нефіксованим чи фіксованим (поіменним) за допомогою електронної системи підрахунків, або таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Засідання проводиться відкрито і гласно, водночас ВР може також прийняти рішення про проведення закритого засідання.

Для кер-ва своєю роботою ВР обирає Голову, 1-го заст. і заст. Голови ВР України. На кер-во ВР покладається організація її роботи, представництво ВР перед ін. д-вами і міжнар. інституціями, організація роботи апарату ВР тощо.

ВР почергово очолювали: від трав. по лип. 1990 – в.Івашко, від лип. 1990 по груд. 1991 – Л.Кравчук, від груд. 1991 по трав. 1994 – І.Плющ, від трав. 1994 по трав. 1998 – О.Мороз, від лип. 1998 по січ. 2000 – О.Ткаченко, від січ. 2000 по трав. 2002 – І.Плющ, від черв. 2002 – В.Литвин.

Для здійснення законопроектних робіт, підготовки й попереднього розгляду питань, що належать до повноважень парламенту, ВР утворюються к-ти, які працюють постійно. Їх кількість і предметна спрямованість Конституцією і законами України не визначені. Тому чисельність к-тів ВР змінювалася, коливаючись від 20 до 24. Це обумовлювалося пошуком оптимальної структури к-тів ВР, різними підходами до вирішення цієї проблеми. ВР України кожного нового скликання на власний розсуд визначається з кількістю та назвами к-тів. ВР 4-го скликання має к-ти з питань: правової політики; держ. буд-ва та місц. самоврядування; соціальної політики та праці; охорони здоров'я, материнства та дитинства; молодіжної політики, фізичної к-ри, спорту і туризму; науки і освіти; к-ри і духовності; екон. політики, управління нар. госп-вом, власності та інвестицій; бюджету; фінансів і банк. діяльності; пром. політики і підприємництва; паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки; буд-ва, транспорту і зв'язку; аграрної політики і земельних відносин; у закордонних справах і зв'язках з СНД; екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією; нац. безпеки й оборони; регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР України; свободи слова та інформації; прав людини, нац. меншин і міжнац. відносин; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; Європ. інтеграції.

Для сприяння роботі к-тів у їх структурі можуть створюватися підк-ти та робочі групи. Крім парламентських к-тів, у структурі ВР України працюють також тимчасові спец. та тимчасові слідчі комісії. Тимчасові спец. комісії утворюються для підготовки і попереднього розгляду питань, їм надаються права профільних к-тів, а для проведення розслідування з питань, що становлять сусп. інтерес, у ВР створюються тимчасові слідчі комісії. Але висновки зазначених комісій не є вирішальними для органів суду і слідства.

Матеріально-тех., інформаційне, юрид., наук.-експертне забезпечення діяльності ВР України покладається на апарат ВР України, кер-во якого призначається і звільняється ВР України.

ВР України є політично структурованою. До її складу входять депутатські фракції (формуються виключно на парт. основі) та групи (формуються на позапарт. основі). У січ. 2000 після парламентської кризи у ВР України вперше була сформована постійно діюча парламентська більшість, діяльність якої спрямовується на налагодження конструктивної співпраці ВР України з Президентом України Л.Кучмою і Кабінетом Міністрів України. Намітилися також спроби правового унормування діяльності політ. опозиції у ВР України.

1 лют. 2000 ВР України прийняла Закон України "Про визначення порядку обчислення скликань Верховної Ради України", відповідно до якого відлік скликань ВР України починався з ВР УРСР 12-го скликання, яка стала іменуватися ВР України 1-го скликання. Відповідно, обрані 1994 та 1998 законодавчі органи стали вважатися ВР України 2-го та 3-го скликань.

Для здійснення парламентського контролю за використанням коштів Держ. бюджету утворено Рахункову палату України (1996). Парламентський контроль за дотриманням прав і свобод людини й громадянина від імені ВР України здійснює (з 1997) Уповноважений ВР України з прав людини.

У Конституції України 1996 визначено коло суб'єктів законодавчої ініціативи (Президент України, нар. депутати України, КМ України і НБУ) та встановлено засади законодавчого процесу. Розгляд законопроектів ВР України здійснюється у 3-х читаннях. Під час 1-го читання на пленарному засіданні обговорюються осн. положення (концепція) законопроекту. У разі позитивної оцінки законопроекту ВР України передає його у відповідний профільний к-т для доопрацювання. Згодом, коли к-т знову подасть доопрацьований законопроект із урахуванням усіх зауважень і пропозицій після 1-го читання, проводиться пленарне 2-ге читання, де відбувається постатейне обговорення законопроекту. Заключною стадією є 3-тє пленарне читання, під час якого відбувається прийняття закону в цілому більшістю від конституційного складу нар. депутатів України. Після прийняття закон підписується Головою ВР України і відправляється на підпис Президентові України, який протягом 15 днів повинен прийняти по ньому своє рішення (підписати і офіційно оприлюднити або надіслати до ВР для повторного розгляду із своїми зауваженнями і пропозиціями, тобто застосувавши своє конституційне право відкладального вето).

Результатами законодавчої діяльності ВР України є завершення формування в цілому системи законодавства укр. д-ви і його гармонізація з європ. законодавством. Протягом 1990-х рр. було прийнято майже 2 тис. законів. Особливо слід відзначити прийняття нових кодексів (Бюджетного, Кримінального, Земельного та ін.). Тим самим ВР активно впливає на процеси державотворення, вирішення багатьох соціально-екон. проблем. Вона також активно співпрацює з парламентами зарубіжних країн та з міжнар. орг-ціями. ВР зміцнює міжнар. авторитет України, сприяє її утворенню як демократ., соціальної, правової д-ви, зміцненню інститутів громадян. суспільства.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Український парламентаризм: минуле і сучасне. К., 1999.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 1990
  • ІМПІЧМЕНТ
  • ІВАШКО ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ
  • КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ
  • ЛИТВИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • МОРОЗ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПЛЮЩ ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР
  • ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВЕРХОВНА РАДА УРСР
  • ЮХНОВСЬКИЙ ІГОР РАФАЇЛОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ 1991
  • ЄДИНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР (ЄЕП)
  • ЄХАНУРОВ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЕКОЛОГІЧНИЙ РУХ
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ
  • ЄВРОРЕГІОН
  • ГЕТЬМАН ВАДИМ ПЕТРОВИЧ
  • ГРИВНЯ
  • ГУРЕНКО СТАНІСЛАВ ІВАНОВИЧ
  • ІМПІЧМЕНТ
  • ІНАВГУРАЦІЯ
  • ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • ІРАК, РЕСПУБЛІКА ІРАК
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ СРСР ТА КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ УРСР
  • КОНСТИТУЦІЯ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ 1998
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996, ХРОНІКА ЗАКОНОДАВЧИХ РОБІТ ІЗ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: 1997 – ПОЧАТОК 2008
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • КРЕМЕНЬ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КУРАС ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛИТВИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • МАРЧУК ЄВГЕН КИРИЛОВИЧ
  • МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
  • МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД (МВФ)
  • МОРОЗ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ОНИЩЕНКО ОЛЕКСІЙ МУСІЙОВИЧ
  • ПАРЛАМЕНТ
  • ПЛЮЩ ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ УКРАЇНИ
  • ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 2004
  • ПРАПОР ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНИ
  • ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • ПРИВАТИЗАЦІЯ
  • ПУСТОВОЙТЕНКО ВАЛЕРІЙ ПАВЛОВИЧ
  • РАДИ РОБІТНИЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ І СОЛДАТСЬКИХ ДЕПУТАТІВ, ДЕПУТАТІВ ТРУДЯЩИХ, НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ
  • РЕАБІЛІТОВАНІ ІСТОРІЄЮ
  • РЕФЕРЕНДУМ ПЕРШОГО ГРУДНЯ 1991
  • ШВЕЦІЯ, КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ
  • СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
  • СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, СОЦІНТЕРН
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • СТЕЦЬКО ЯРОСЛАВА ЙОСИПІВНА
  • СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ (СОТ)
  • ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТОЛОЧКО ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • ТРИЗУБ, ОСН. ЕЛЕМЕНТ ДЕРЖ. ГЕРБА УКРАЇНИ
  • ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАНИ
  • ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • ВЕРХОВНА РАДА УРСР
  • ЮХНОВСЬКИЙ ІГОР РАФАЇЛОВИЧ
  • ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ
  • ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ДІЮ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1992
  • ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ 1994
  • ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ 2004
  • ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ВИКОРИСТАННЯ ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГІЇ ТА РАДІАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ 1995
  • ЗАЛУГА БОГДАН
  • ЗЕМЕЛЬНІ КОДЕКСИ УКРАЇНИ
  • ЖУЛИНСЬКИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)