ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВІДХІДНИЦТВО

  Бібліографічне посилання: Лазанська Т.І. ВІДХІДНИЦТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vidkhidnytstvo (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВІДХІДНИЦТВО

ВІДХІДНИЦТВО – масовий тимчасовий відхід селян з місць постійного проживання на заробітки в р-ни розвиненої пром-сті та с. госп-ва, а також за кордон, де є сезонний попит на робочі руки. Пром. в. у вигляді уходництва було відоме в Україні ще в 16 ст. Мало місце в 17–18 ст. у зв'язку з посиленням феод. експлуатації та зародженням товарно-грошових відносин. Масового характеру в. набуло за доби капіталізму. Основою для в. в Україні у 19 ст. стало безземелля та малоземелля селян, зростаюча потреба в грошах, обмежені можливості отримання заробітків на місці. в. було засобом додаткового, а інколи єдиного прибутку г-ва, сприяло швидшому втягненню селянства в ринкові відносини та прискорювало його розшарування. Серед відхідників склалося багато приказок, що характеризували значення цього промислу в їхньому житті. Напр., "соха годує, сокира одягає", "соха годує, а податки на стороні", "соха годує, ремесло поїть, промисли одягають". Уже наприкінці 50-х рр. 19 ст. в Україні повітовими казначействами зафіксовано бл. 200 тис. осіб заробітчан-відхідників. Переважну більшість їх становили вихідці з Полтавщини та Харківщини.

Селянська реформа 1861 викликала різке зростання міграційних процесів. Зокрема, небувалого розмаху набуло землеробське в. Протягом 1861–1900 в укр. губерніях (без пд., які якраз були місцем відходу на заробітки) число проданих відпускних квитків і паспортів збільшилося з 874,4 тис. до 9751 тис., або більше ніж в 11 разів. Лише 1891 із сіл Київ. губ. відійшло на заробітки 191,5 тис. осіб, Полтав. – 173, Харків. – 157,3, Черніг. – 134,1, Подільської – 108,3 тис. Деякого поширення в. набуло серед незаможних прошарків селян пд. України. Заг. ж кількість відхідників, зайнятих на сезонних і поденних роботах у поміщицьких економіях та куркульських г-вах, наприкінці 19 ст. досягла 1,7–1,8 млн осіб. Невелика частина їх приходила з Росії. Вони склали армію с.-г. робітників, які знаходили роботу в пд. губ. України, де швидше розвивалося товарне с. госп-во і постійно відчувалася потреба у вільних робочих руках. Тут склалися осн. ринки найму робітників. З відхідників формувалися також пром. робітники.

З появою кадрових робітників наприкінці 19 – поч. 20 ст. неземлеробське в. скорочується. Однак тоді ж спостерігався потужний відтік селян із зх.-укр. земель до Німеччини, Румунії, Росії, Данії, Італії тощо. Так, з Галичини до Німеччини протягом 1907–11 виїхало бл. 300 тис. селян-відхідників, швидко зростав еміграційний потік. в. мало місце в Україні також в роки рад. влади (див. Відхідництво з колгоспів в УСРР).

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат півдня України в період капіталізму. К., 1965
  2. Історія Української РСР, т. 3. К., 1978.

Посилання:
  • ГАЛИЧИНА
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • УХОДНИЦТВО
  • ВІДХІДНИЦТВО З КОЛГОСПІВ В УСРР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)